Рішення

від 24.09.2009 по справі 7/205-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/205-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31  http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

24 вересня 2009 р.                                                                                                   Справа 7/205-09

за позовом: Української асоціації продовольчого машинобудування (Асоціація "Прома"), м. Київ.   

до: Відкритого акціонерного товариства "Хмільниксільмаш", м. Хмільник, Вінницька область.  

про стягнення 20893,85 грн.

Головуючий суддя          

Cекретар судового засідання  

Представники

          позивача :   Боремський М.В. - фінансовий директор, довіреність № 56/12  від 17.09.2009 року.

          відповідача : не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява про стягнення з ВАТ "Хмільниксільмаш" на користь Української асоціації продовольчого машинобудування (Асоціація "Прома") 20893,85 грн., у тому рахунку 17913,85 грн. боргу та 2980,00 грн. пені в зв'язку з невиконанням відповідачем умов заявки-контракту від 20.03.2009 року № 9 в частині проведення повної та своєчасної оплати за одержані послуги.

Ухвалою від 05.08.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі      № 7/205-09 та призначено до розгляду на 24.09.2009 року.

Відповідач в судове засідання не з'явився та не виконав вимоги суду щодо надання  доказів.

При цьому суд констатує, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням № 352432 з якого вбачається, що відповідач отримав ухвалу про порушення провадження у справі 10.08.2009 року (а.с.28, т.1).

При неявці відповідача в судове засідання суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

В позовній заяві та доданих до неї документах (заявка-контракт від 20.03.2008 року № 9, акти здачі-прийняття робіт, лист від 03.06.2008 року № 3851 тощо) зазначено поштову адресу відповідача - вул.Леніна, 56, м.Хмільник, Вінницька область за якою і надсилалась ухвала від 05.08.2009 року.  

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали  від 05.08.2009 року про порушення провадження у справі, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги  приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

20.03.2008 року між Українською асоціацією продовольчого машинобудування (Асоціація "Прома") (Виконавець - організатор-упорядник) та ВАТ "Хмільниксільмаш" (Замовник - учасник) було підписано заявку-контракт № 9 та додаток до нього "Умови участі в експозиції" на участь в ХХ Міжнародній агропромисловій виставці-ярмарку "Агро-2008", яка проходила з 10.06.2008 року по 13.06.2008 року на території Національного комплексу "Експоцентр України".

Згідно заявки-контракту відповідач гарантував оплату відкритої експозиційної площі в розмірі 224 кв.м. в сумі 31799,95 грн. разом із реєстраційним внеском.

Відповідно до п.2 додатку до заявки-контракту № 9 від 20.03.2008 року вартість участі включає обов'язкову передоплату реєстраційного збору та вартості експозиційного місця, а на вимогу експонента - додаткову оплату за додаткові послуги: за повнокольорову рекламу в каталозі; за оренду конференц-залу; за можливі інші додаткові послуги.

У цьому ж пункті сторонами було узгоджено вартість послуг.

Крім того в п.п.2, 4.2 додатку до заявки-контракту сторонами погоджено те, що оплата повної вартості реєстраційного збору, експомісця і додаткових послуг здійснюється в триденний термін після отримання рахунку-фактури.

В п.4.11 вказаного додатку зазначено, що учасник зобов'язаний в 10-денний термін після отримання підписати і повернути організатору-упоряднику акт-здачі прийняття робіт. При непідписанні і неповерненні акту в зазначений термін без мотивованої відмови послуги згідно з заявкою-контрактом вважаються наданими в повному обсязі.

Після участі відповідача у виставці останньому було надіслано акт здачі-прийняття робіт до заявки-контракту № 9 від 20.03.2008 року та рахунку-фактури № 150 від 15.05.2008 року на суму 31799,95 грн., акт здачі-прийняття робіт до рахунку-фактури № 149 від 15.05.2008 року на суму 752,40 грн. та акт здачі-прийняття робіт до рахунку-фактури № 151 від 15.05.2008 року на суму 361,50 грн. з проханням підписати, завірити печаткою і повернути по одному примірнику актів, що вбачається із листа від 08.07.2008 року № 42/02 (а.с.11, т.1). Факт отримання відповідачем зазначених документів підтверджується поштовим повідомленням № 516867 від 10.07.2008 року (а.с.15, т.1).

Слід вказати, що в судовому засіданні 24.09.2009 року оглядались оригінали зазначених вище актів здачі-прийняття робіт і при цьому судом встановлено, що останні підписані відповідачем та скріплені його печаткою.

Виходячи з наведеного, загальна сума отриманих відповідачем послуг становить 32913,85 грн., як загальна сума послуг по всіх трьох актах (31799,95+752,40+361,50).

Також судом встановлено, що відповідачем 03.06.2008 року надано позивачу гарантійний лист № 3851 (а.с.13, т.1) в якому останній підтверджує факт надання послуг на суму 32913,85 грн. та відсутність проплат за надані послуги. Також у вказаному листі відповідач гарантував підписання актів здачі-приймання робіт на суму 32913,85 грн.,  проплату заборгованості в розмірі 32913,85 грн. до 20.07.2008 року, надав згоду у випадку порушення вказаного терміну сплатити борг з врахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний календарний день прострочки зазначивши, що даний гарантійний лист є невід'ємною частиною заявки-контракту від 20.03.2008 року № 9.

Також судом встановлено, що відповідач здійснив авансовий платіж в розмірі 15000,00 грн., що підтверджується випискою банку № 741 від 02.09.2008 року.

В зв'язку з непроведенням розрахунків по залишку боргу позивач звернувся до відповідача з претензією (від 19.03.2009 року № 05/02-а.с.14, т.14) з вимогою повернути залишок боргу в розмірі 17913,85 грн. у відповідності до вимог ч.2 ст.530 ЦК України.

Відсутність проведення розрахунку після надіслання претензії відповідачу спонукала позивача звернутись з позовом до суду.

Разом з тим в судовому засіданні представник позивача надав банківську виписку        № 5270 з якої вбачається, що відповідач після порушення провадження у справі 01.09.2009 року сплатив ще 10000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості.

Таким чином на момент проведення борг відповідача перед позивачем складає 7913,85 грн., що крім іншого підтверджується обопільно підписаним актом звірки взаємних розрахунків, який було підписано між сторонами 23.09.2009 року та довідкою про рух коштів по взаєморозрахунках між позивачем та відповідачем за період з 20.03.2008 року по 23.09.2009 року.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст заявки-контракту № 9 від 20.03.2008 року, додатку до нього,  характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось раніше, в гарантійному листі № 3851 від 03.06.2008 року (а.с. 13, т.1) відповідач зобов'язувався провести оплату за отримані послуги до 20.07.2008 року.

Також слід вказати про те, що як вказувалось раніше, 19.03.2009 року позивачем направлено претензію з вимогою оплатити суму основного боргу. Факт одержання цієї претензії відповідачем підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 2076836 (а.с.16, т.1).

Згідно ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу  правомірною та обґрунтованою.

При цьому з урахуванням того, що відповідачем було частково погашено суму боргу уже після порушення провадження у справі суд дійшов наступних висновків.

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в сумі 10000,00 грн., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 2980,00 грн. пені за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених  змістом  зобов'язання  (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України  виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен  передати  кредиторові  у  разі  порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що  штрафними санкціями у  цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка,  штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В гарантійному листі № 3851 від 03.06.2008 року відповідач надав згоду на нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у разі прострочення строку сплати боргу та зазначив про те, що гарантійний лист є невід'ємною частиною заявки-контракту від 20.03.2008 року № 9.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.  

Таким чином суд вважає, що вимога щодо стягнення пені є правомірною, оскільки відповідає умовам чинного законодавства із врахуванням того, що відповідач погодився на нарахування пені вказавши її розмір в гарантійному листі.

Перевіркою наданого позивачем розрахунку пені судом встановлено, що остання нараховувалась за період з 253 днів без визначення дати початку та закінчення обрахунку.

З таким розрахунком пені суд не погоджується вважаючи його необґрунтованим виходячи з наступного.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З урахуванням положень вказаної статті та строку проведення кінцевого розрахунку (20.07.2008 року) зазначеного в гарантійному листі від 03.06.2008 року № 3851 правильним буде здійснювати обрахунок пені за період з 21.07.2008 року до 21.01.2009 року.

Провівши розрахунок пені за вказаний період судом отримано 2173,83 грн. пені які і підлягають стягненню з відповідача (17913,85*24/366*164(21.07.2008-31.12.2008)=1926,47+(17913,85*24/365*21(01.01.2009-21.01.2009)=247,36)).

Також слід зазначити, що позивач в обрахунку невірно визначив розмір заборгованості відповідача, який за період з 21.07.2008 року по 02.09.2008 року складав 32913,85 грн., однак суд здійснював перевірку правильності наданого розрахунку виходячи із вказаних позивачем даних (розмір заборгованості та період нарахування тощо).

Оскільки позивачем заявлено до стягнення 2980,00 грн. пені в стягненні 806,17 грн. пені суд відмовляє, як заявлених безпідставно.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Виходячи з матеріалів справи, наданих позивачем документів суд дійшов висновку про доведеність позивачем боргу в розмірі 7913,85 грн.. Вказаний розмір боргу, як вказувалось раніше, підтверджується також обопільно підписаним актом звірки взаємних розрахунків.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду від 05.08.2009 року, відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу та пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів), крім згаданої вище банківської виписки в підтвердження перерахування 10000,00 грн..

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження в частині стягнення 10000,00 грн. основного боргу та відмови в стягненні частини пені.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог із врахуванням  того, що часткове погашення боргу відбулось після порушення провадження у справі відповідно до вимог ст.49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78  "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

За письмовим клопотанням позивача 24.09.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.6, 11, 509, 525, 526, 527, 530, ч.1 ст. 546, ч.ч.1, 2 ст.549, ч.1 ст.550,  ст.610, п.3 ч.1 ст.611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ч.1 ст.625, ст.ст.627, 628, 629, ч.1 ст.901, ч.1 ст.903  ЦК України, ст.ст. 173, 174, ч.1 ст.181, ст.ст. 193, 230, ч.4 ст.231, ч.6 ст. 232 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 75, 78, п. 11 ч. 1 ст. 80, 82, 84, 85, 115, 116  ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1.  Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Хмільниксільмаш", вул. Леніна, 56, м. Хмільник, Вінницька область, 22000 (ідентифікаційний код - 00235750) на користь Української асоціації продовольчого машинобудування (Асоціація "Прома") (ідентифікаційний код -19121545) - 7913 грн. 85 коп. основного боргу, 2173 грн. 83 коп. - пені, 200 грн. 88 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 113 грн. 45 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. В стягненні 806 грн. 17 коп. пені відмовити.

5. Припинити провадження в частині стягнення 10000 грн. 00 коп. боргу відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

6. Копію даного рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом.

Суддя                                              

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  28 вересня 2009 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - проспект Ак.Глушкова, 1, пав. 1, м. Київ, 03680.

3 - відповідачу - вул. Леніна, 56, м. Хмільник, Вінницька область, 22000.