4346-2009
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313
РІШЕННЯ
Іменем України
07.09.2009Справа №2-24/4346-2009
За позовом Підприємства громадської організації «Спілка ветеранів державної безпеки Донузлаву» - «СБ-Ялта», (98604 АР Крим, м. Ялта, пров. Крайній, 7; ідентифікаційний код 31159145)
До відповідача – Фізичної особи – підприємця Сумарука Валерія Миколайовича, (98540 АР Крим, м. Алушта, с. Малий маяк, вул. Морська, 7, кв. 32; ідентифікаційний номер 2249308192)
Про стягнення 87398,74 грн.
Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова
ПРЕДСТАВНИКИ:
Від позивача – Васильєва Д.А., довіреність № 8 від 10.07.2009 р., у справі, Ланцова Н.М., довіреність № 10 від 10.07.2009 р., у справі, Столяров Ю.В. довіреність № 8 від 10.07.2009 р., у справі
Від відповідача – Сумарук Н.В., довіреність № 1954 від 02.09.2009 р., у справі
Обставини справи: Підприємство громадської організації «Спілка ветеранів державної безпеки Донузлаву» - «СБ-Ялта» звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом до відповідача – Фізичної особи – підприємця Сумарука Валерія Миколайовича про стягнення 70701,03 грн., що еквівалентно 9278,35 дол. США заборгованості, 14576,68 грн., що еквівалентно 1912,95 дол. США неустойки, 2121,03 грн., що еквівалентно 278,35 дол. США 3 % річних.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у порушення умов Договору поворотної безпроцентної фінансової допомоги № 1 від 23.05.2008 р. та додаткової угоди до нього від 25.05.2008 р., відповідач не повернув надану позивачем позику, в результаті чого за відповідачем виникла заборгованість у розмірі 70701,03 грн., що еквівалентно 9278,35 дол. США. Крім того, позивачем на підставі п. 7.2 договору на суму заборгованості була нарахована неустойка та в порядку ст. 625 ЦК України 3 % річних.
Відповідач проти позову заперечував, з мотивів, викладених у відзиві на позов від 02.09.2009 р. Так у відзиві на позов відповідач визнає позовні вимоги частково у розмірі 45000,00 грн. Щодо нарахованої неустойки, то відповідач посилається на те, що між ним та директором позивача мала місце усна домовленість про не нарахування процентів та пені у випадку прострочення оплати позики в обмін на користування послугою прокату автомобіля. Крім того, у відзиві відповідач посилається на те, що 10.02.2009 р. сином директора позивача був взятий автомобіль на прокат відповідно до договору № 1875 від 10.02.2009 р., за оренду автомобіля сплата з боку позивача не проводилась, повертати автомобіль позивач відмовляється, загальна суму заборгованості за договором оренди автомобіля складає 52500,00 грн. У зв'язку з чим відповідач просить суд зобов'язати Скрипникова В.Г. – директора позивача повернути автомобіль, який знаходиться у нього у оренді.
У судовому засіданні, яке відбулось 02.09.2009 р. в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України була оголошена перерва до 07.09.2009 р. Після закінчення перерви судове засідання було продовжено.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ :
23.05.2008 р. між Підприємством громадської організації «Спілка ветеранів державної безпеки Донузлаву» - «СБ-Ялта» (Позикодавець) та Фізичною особою – підприємцем Сумаруком Валерієм Миколайовичем (Позичальник) був укладений договір поворотної безпроцентної фінансової допомоги № 1 (а.с. 8).
Пунктом 1.1 Договору передбачено, що Позикодавець зобов'язується надати позичальнику поворотну безвідсоткову фінансову допомогу. А останній зобов'язується прийняти і повернути фінансову допомогу в порядку, на умовах та в строк, які передбачені дійсним Договором.
Фінансова допомога надається на безпроцентних підставах і не має будь – яких ознак банківського кредиту (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 3.1 Договору, сума позики складає 45000,00 грн.
Позичальник зобов'язується повернути надану фінансову допомогу Позикодавцю частками, або всю відразу, але не пізніше 30.06.2008 р. (п. 5.1 Договору).
25.05.2008 р. сторони уклали додаткову угоду до договору № 1 від 23.05.2008 р., відповідно до якої виклали п. 3.1 Договору у наступній редакції: «Сума Позики за цим Договором складає 45000,00 грн., згідно курсу НБУ від 23.05.2008 р. еквівалент 9278,35 доларів США» (а.с.9).
Також зазначеної доданою угодою п. 5.2 Договору був викладений у наступній редакції: «Фінансова допомога повертається в безготівковій формі шляхом перерахування необхідних коштів на поточний рахунок Позикодавця у національній валюті еквівалентній сумі 9278,35 доларів США, згідно курсу НБУ на день повернення фінансової допомоги».
Відповідно до п. 6.1 Договору зазначений договір набуває чинності з моменту отримання Позичальником фінансової допомоги і є дійсним до моменту її поверхня.
З виписки з банківського рахунку позивача вбачається, що позивачем на виконання умов договору була перерахована сума у розмірі 45000,00 грн. із призначенням платежу «поворотна фінансова допомога згідно договору № 1 від 23.05.2008 р.» (а.с.13).
Відповідач у судовому засіданні підтвердив отримання ним зазначеної суми.
Оскільки відповідачем сума фінансової допомоги 30.06.2008 р. повернута не була, за відповідачем на думку позивача утворилась заборгованість у розмірі 70701,03 грн., що еквівалентно 9278,35 дол. станом на 10.07.2009р., що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості у примусовому порядку.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 Цивільного кодексу України).
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (п. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, сторони, змінивши умови договору, передбачили повернення наданої позики у національній валюті еквівалентній сумі 9278,35 доларів США, згідно курсу НБУ на день повернення фінансової допомоги.
Згідно з розрахунком позивача, сума фінансової допомоги, яку він просить стягнути – 70701,03 грн. розрахована як еквівалент 9278,35 доларів США з урахуванням курсу НБУ станом на 01.07.2009р., тобто на момент пред'явлення позову.
Однак умовами договору передбачено, що Позичальник зобов'язується повернути надану фінансову допомогу Позикодавцю частками, або всю відразу, але не пізніше 30.06.2008 р. (п. 5.1. договору).
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що днем повернення фінансової допомоги міг бути будь-який день у період до 30.06.2008р., якщо позикодавець повернув би гроші раніше. Але, оскільки фінансова допомога повернута не була, кінцевою датою повернення, яка встановлена договором, є саме 30.06.2008р., тобто це день повернення фінансової допомоги у розумінні договору.
Тому суд вважає, що суму фінансової допомоги, яка підлягає поверненню позивачу, необхідно розраховувати як еквівалент 9278,35 доларів США з урахуванням курсу НБУ станом на 30.06.2008р., який дорівнювався 484,89 грн. /100 дол. США.
Відповідач, в порушення норм чинного законодавства, не представив суду доказів виконання свого зобов'язання за договором щодо повернення отриманої позики в повному обсязі та у строк, погоджений сторонами у договорі, в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.
У судовому засіданні відповідач також підтвердив факт неповернення грошових коштів та визнав свій обов'язок щодо повернення фінансової допомоги у розмірі 45000 грн.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач всупереч вимогам Договору, додаткової угоди до нього та вимогам чинного законодавства зобов'язання щодо повернення наданої фінансової допомоги не виконав належним чином у повному обсязі та своєчасно, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 44989,79 грн., що еквівалентно 9278,35 дол. США з урахуванням курсу НБУ станом на 30.06.2008р., яка встановлена судом, належним чином підтверджена, а тому вона підлягає стягненню з відповідача.
У частині вимог щодо стягнення 25711,24 грн. у позові відмовлено.
Крім того, позивач просить стягнути неустойку за несвоєчасне повернення фінансової допомоги у сумі 14576,68 грн. в еквіваленті 1912,95 доларів США, а також 3 проценти у розмірі 2121,03 грн. в еквіваленті 278,35 доларів США. Вказані суми також розраховані позивачем як еквівалент доларів США з урахуванням курсу НБУ станом на 01.07.2009р.
Відповідач проти нарахування вказаних сум заперечує, посилаючись на те, що між ним та директором позивача мала місце усна домовленість про не нарахування процентів та пені у випадку прострочення оплати позики в обмін на користування послугою прокату автомобіля. Крім того, у відзиві, відповідач посилається на те, що 10.02.2009 р. сином директора позивача був взятий автомобіль на прокат відповідно до договору № 1875 від 10.02.2009 р., за оренду автомобіля сплата з боку позивача не проводилась, повертати автомобіль позивач відмовляється, загальна суму заборгованості за договором оренди автомобіля складає 52500,00 грн. У зв'язку з чим відповідач просить суд зобов'язати Скрипникова В.Г. – директора позивача повернути автомобіль, який знаходиться у нього у оренді.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 9.1 Договору від 23.05.2008 р. сторони передбачили, що умови цього договору мають однакову силу для сторін і можуть бути змінені лише за взаємною згодою з обов'язковим складанням письмового документу.
Відповідач не надав суду доказів існування письмової згоди сторін договору в частині застосування неустойки. Щодо нарахування 3 % річних, то таке право позивача як кредитора передбачено законом, а саме ч. 2 ч. 625 Цивільного кодексу України.
Стосовно вимоги відповідача щодо зобов'язання Скрипникова В.Г. – директора позивача повернути автомобіль, який знаходиться у нього у оренді, то зазначена вимога не може бути розглянута у даному позовному провадженні, оскільки заявлена відповідачем у відзиві та не стосується предмету розгляду дійсної справи.
В пункті 7.2 Договору сторони передбачили, що позичальник за несвоєчасне повернення фінансової допомоги сплачує Позикодавцю неустойку у розмірі 0,05 % від несплаченої суми за кожний день прострочення.
Виходячи із вказаного положення договору позивачем заявлена до відшкодування сума неустойки у сумі 1912,95 дол. США, що еквівалентно 14576,68 грн. за період з 01.07.2008 р. по 10.09.2009 р.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Позивачем при нарахуванні суми неустойки були застосовані відсотки, передбачені Договором, а саме 0,05 % від несплаченої суми за кожний день прострочення.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.
Розглянувши умови п. 7.2 договору, враховуючи встановлення зазначеним пунктом умов настання наслідків застосування неустойки, визначення розміру неустойки та порядок її обчислення, суд приходить до висновку, що у даному випадку сторони договору визначили відповідальність Позичальника у вигляді пені.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 231 названого Кодексу законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Приписами пункту 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” N 543/96-ВР від 22 листопада 1996 року.
Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, суд робить висновок, що відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву.
Положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.
Відповідно до Постанови НБУ від 21.04.2008 р. N 107 розмір облікової ставки НБУ з 30.04.2008 р. становить 12 %.
Крім того, згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивач не надав суду доказів зміни зазначеного терміну нарахування пені, у зв'язку з чим нарахована пеня підлягає перерахування за 6 місяців відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України із урахуванням подвійної облікової ставки НБУ з 01.07.2008 р. по 01.01.2009 р.
Оскільки судом встановлена сума заборгованості станом на 30.06.2008 р. у розмірі 44989,79 грн., суд вважає за необхідним перерахувати пеню саме на зазначену суму заборгованості, починаючи з 01.07.2008 р., тобто з моменту, коли почалось прострочення виконання зобов'язання.
За період з 01.07.2008 р. по 01.01.2009 р.:
44989,79 грн. (сума заборгованості) х 184 дн. (кількість днів прострочення) х 24% (подвійна облікова ставка НБУ) / 365 дн. = 5443,15 грн.
Отже матеріалами справи підтверджується та підлягає стягненню з відповідача неустойка у розмірі 5443,15 грн.
В частині стягнення 9133,53 грн. неустойки у задоволенні позову відмовлено.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача за період з 01.07.2008 р. по 01.07.2009 р. 2121,03 грн., що еквівалентно 278,35 дол. США 3 % річних.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки судом встановлено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання щодо повернення суми наданої позички, суд визнає вимоги позивача щодо нарахування 3 % річних обґрунтованими.
Проте, так як судом встановлена сума заборгованості станом на 30.06.2008 р. у розмірі 44989,79 грн., суд вважає за необхідним перерахувати 3 % річних саме на зазначену суму заборгованості.
За період з 01.07.2008 р. по 01.07.2009 р.:
44989,79 грн. (сума заборгованості) х 365 дн. (кількість днів прострочення) х 3% / 365 дн. = 1349,70 грн.
Отже матеріалами справи підтверджується та підлягає стягненню з відповідача 3 % річних у розмірі 1349,70 грн.
В частині стягнення 771,33 грн. 3 % річних у задоволенні позову відмовлено.
Слід зазначити, що у прохальної частині позовної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача суми пені та 3 % річних у гривнях із зазначенням еквіваленту цих сум у доларах США. Суд зазначає, що умови договору № 1 від 23.05.2008 р. та додаткової угоди до нього від 25.05.2008 р. не містять посилань щодо застосування доларового еквіваленту до сум пені та 3 % річних. Крім того, суд зауважує, що доларовий еквівалент був застосований позивачем у зв'язку із нарахуванням сум пені та 3% річних на суми позики у доларах США із подальшим переведенням нарахованих сум у гривні, проте судом суми пені та 3 % річних перераховувались виходячи із встановленої суми заборгованості у гривнях
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складений та підписаний згідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 11.09.2009 р.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи – підприємця Сумарука Валерія Миколайовича, (98540 АР Крим, м. Алушта, с. Малий маяк, вул. Морська, 7, кв. 32; ідентифікаційний номер 2249308192) на користь Підприємства громадської організації «Спілка ветеранів державної безпеки Донузлаву» - «СМБ-Ялта», (98604 АР Крим, м. Ялта, пров. Крайній, 7; ідентифікаційний код 31159145) 44989,79 грн. основного боргу, що еквівалентно 9278,35 дол. США з урахуванням курсу НБУ станом на 30.06.2008р., 1349,70 грн. 3 % річних, 5443,15 грн. неустойки, 517,82 грн. державного мита та 69,91 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В частині стягнення 25711,24 грн. заборгованості, 9133,53 грн. неустойки, 771,33 грн. 3 % річних у задоволенні позову відмовлено.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Колосова Г.Г.
Суд | Господарський суд Автономної Республіки Крим |
Дата ухвалення рішення | 07.09.2009 |
Оприлюднено | 08.10.2009 |
Номер документу | 4862648 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Автономної Республіки Крим
Колосова Г.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні