Рішення

від 17.08.2015 по справі 916/1433/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" серпня 2015 р.Справа № 916/1433/15-г

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Акмаш-ХолдингВ» (03061, м. Київ, проспект Відрадний, 95, код ЄДРПОУ 35453980)

до відповідача: Приватного підприємства „УкрагроюгВ» (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Леона Попова, буд. 2, кімната 22, код ЄДРПОУ 31965719)

про стягнення заборгованості у розмірі 68 065,64 грн., з якої 34 336,31грн. - сума основного боргу, 12 361,07 грн. - сума інфляційного збільшення, 3 349,67 грн. - 3% річних, 16 301,77 грн. - пеня, 1 716,82 грн. - штраф

Суддя Шаратов Ю.А.

Представники:

Від позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 17.06.2015);

Від відповідача - не з'явився.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Акмаш-ХолдингВ» (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Приватного підприємства „УкрагроюгВ» (далі - Відповідач) про стягнення суми боргу за товар поставлений за видатковими накладними у розмірі 34 336,31грн., а також 12 361,07 грн. - інфляційні нарахування на суму боргу, 3 349,67 грн. - 3% річних, 16 301,77 грн. - пені, 1 716,82 грн. - штрафу.

Ухвалою суду від 06.04.2015 порушено провадження у справі.

Ухвалою від 15.06.2015 справу прийнято до провадження суддею Шаратовим Ю.А. та призначено її розгляд на 01.07.2015.

Розгляд справи відкладався ухвалами від 01.07.2015 до 20.07.2015, від 20.07.2015 до 17.08.2015.

Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Позовні вимоги, із посиланням на статті 11, 15, 16, 205, 206, 207, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 612, 625, 638, 639, 692, 712 Цивільного кодексу України, статті 173, 174, 181, 184, 193, 216, 217, 222, 265 Господарського кодексу України, пункт 66 Положення про постачання продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 № 888, обґрунтовані невиконанням Відповідачем грошового зобов'язання щодо здійснення оплати за поставлений товар.

Відповідач явку свого повноважного представника до судового засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, письмового відзиву на позовну заяву, з документальним та правовим обґрунтуванням своїх заперечень, суду не представив, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, рекомендованою кореспонденцією /а.с. 127/.

Справа розглядалась за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши представника Позивача, суд

в с т а н о в и в :

ТОВ„Акмаш-ХолдингВ» поставлено Приватному підприємству „УкрагроюгВ» товар на загальну суму 74 185,66 грн., а саме:

16 615,78 грн. - за видатковою накладною від 13.05.2013 № 217 (а.с. 40);

3 494,36 грн. - за видатковою накладною від 22.05.2013 № 247 (а.с. 63);

34 623,00 грн. - за видатковою накладною від 23.05.2013 № 255 (а.с. 46);

2 033,15 грн. - за видатковою накладною від 28.05.2013 № 268 (а.с. 67);

4 092,17 грн. - за видатковою накладною від 05.06.2013 № 286 (а.с. 72);

501,20 грн. - за видатковою накладною від 06.06.2013 № 291 (а.с. 77);

12 826,00 грн. - за видатковою накладною від 12.06.2013 № 311 (а.с. 81).

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частин першої, другої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами першою, другою статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина перша статті 181 Господарського кодексу України).

Отже, оскільки вищевказані видаткові накладні містять найменування товару, його кількість, ціну, підписані представниками Позивача і Відповідача, а саме директором ПП „УкрагроюгВ» - ОСОБА_2, та скріплені печатками обох юридичних осіб, суд дійшов висновку про те, що між сторонами мали місце факти укладання правочинів на поставку товару.

Згідно з частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідач здійснив часткову оплату товару, поставленого за видатковими накладними від 13.05.2013 № 217, від 22.05.2013 № 247, від 23.05.2013 № 255, від 28.05.2013 № 268, від 05.06.2013 № 286, від 06.06.2013 № 291, від 12.06.2013 № 311, на загальну суму 37 500,00 грн., а саме:

5 000,00 грн. - 08.05.2013;

2 000,00 грн. - 13.05.2013;

8 000,00 грн. - 21.05.2013;

2 000,00 грн. - 28.05.2013;

7 000,00 грн. - 06.06.2013;

2 000,00 грн. - 05.07.2013;

1 500,00 грн. - 12.07.2013;

2 000,00 грн. - 01.08.2013;

1 000,00 грн. - 19.08.2013;

2 000,00 грн. - 17.10.2013;

5 000,00 грн. - 08.05.2014, що підтверджується платіжними дорученнями /а.с. 49-59/.

Окрім того, Відповідачем за видатковою накладною від 27.12.2013 № ВП-0000012 було повернуто Позивачу частину товару на загальну сум 2 349,35 грн. (а.с. 60), який раніше був поставлений за видатковою накладною від 13.05.2013 № 217.

Отже сума, заборгованості Відповідача становить 34 336,31 грн. (74 185,66 - 37 500,00 - 2 349,35 = 34 336,31).

Приписами частини другої статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що сума 3% річних за прострочення оплати товару, за період визначений Позивачем, з урахуванням положень частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, та не включення днів фактичної сплати суми заборгованості в період часу, за який здійснюється стягнення, становить суму у розмірі 2 115,31 грн., яка розраховується наступним чином:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір відсотків річнихЗагальна сума відсотків (грн.) 2 349,35 14.05.2013-27.12.2013 228 3 % 44,03 33 889,43 24.05.2013-27.05.2013 4 3 % 11,14 31 889,43 28.05.2013-05.06.2013 9 3 % 23,59 24 889,43 06.06.2013-04.07.2013 29 3 % 59,33 22 889,43 05.07.2013-11.07.2013 7 3 % 13,17 21 389,43 12.07.2013-31.07.2013 20 3 % 35,16 19 389,43 01.08.2013-18.08.2013 18 3 % 28,69 18 389,43 19.08.2013-16.10.2013 59 3 % 89,18 16 389,43 17.10.2013-07.05.2014 203 3 % 273,46 11 389,43 08.05.2014-24.03.2015 321 3 % 300,49 3 494,36 23.05.2013-24.03.2015 671 3 % 192,72 2 033,15 29.05.2013-24.03.2015 665 3 % 111,13 4 092,17 06.06.2013-24.03.2015 657 3 % 220,98 501,20 07.06.2013-24.03.2015 656 3 % 27,02 12 826,00 13.06.2013-24.03.2015 650 3 % 685,22 Всього: 2 115,31

Отже, підлягає стягненню з Відповідача сума 3% річних у розмірі 2 115,31 грн. Решта заявлених позовних вимог про стягнення суми 3% річних у розмірі 1 234,36 грн. (3 349,67 - 2 115,31 = 1 234,36) не підлягають задоволенню з огляду на їх необґрунтованість.

Судом встановлено, що сума інфляційних втрат у зв'язку із простроченням Відповідачем оплати товару, за період визначений Позивачем, становить суму у розмірі 12 348,92 грн., яка розраховується наступним чином:

Сума боргу (грн.) Період заборгованостіСукупний індекс інфляції за періодСума боргу з врахуванням індексу інфляціїІнфляційне збільшення суми боргу 34 336,31 12.06.2013 - 28.02.2015 1,360 46 685,23 12 348,92

Отже, підлягають стягненню з Відповідача інфляційні нарахування на суму боргу у розмірі 12 348,92 грн. Решта заявлених позовних вимог про стягнення з Відповідача інфляційних нарахувань на суму боргу у розмірі 12,15 грн. (12 361,07 - 12 348,92 = 12,15) не підлягають задоволенню з огляду на їх необґрунтованість.

Не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з Відповідача сум пені у розмірі 16 301,77 грн. та штрафу - 1 716,82 грн., нарахованих Позивачем на підставі пункту 66 Положення про постачання продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 № 888, з огляду на наступне.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (частина перша статті 216 Господарського кодексу України).

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини першої статті 230, частин першої, четвертої статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу (пункт 1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14).

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (пункт 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14).

Отже, з огляду на наведене, обов'язковою передумовою для стягнення штрафної санкції (пені, штрафу) є її встановлення у договорі або акті законодавства.

Постановою Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.1991 № 1545-XII, встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України. Це стосувалось й Положення про постачання продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 № 888.

Проте, з 01.01.2004 набули чинності Цивільний кодекс України і Господарський кодекс України, якими по іншому було врегульовано господарські відносини із постачання товарів, а також стягнення неустойки. Зокрема, втратили чинність норми статей 252, 253 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 щодо обов'язкового укладання і виконання договорів поставки відповідно до Положень про поставки, затверджуваних Радою Міністрів СРСР, і Особливих умов поставки окремих видів продукції, затверджуваних у порядку, встановленому Радою Міністрів СРСР, а в передбачених нею випадках - Радою Міністрів Української РСР, а також щодо стягнення неустойки (штрафу, пені) і збитків за порушення обов'язків за договором поставки на підставі вказаних Положень про поставки і Особливих умов поставки. Тобто, внаслідок вказаних законодавчих змін припинили чинність відсильні норми закону - Цивільного кодексу Української РСР, які встановлювали обов'язковість застосування до відносин з поставки товарів Положення про постачання продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 № 888, зокрема й пункту 66 щодо сплати покупцем (платником) постачальнику штрафу у розмірі 5 % суми від оплати якої він ухилився, та пені у розмірі 0,04 % суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Слід також зазначити, що стаття 271 Господарського кодексу України, якою передбачено, що Кабінет Міністрів України відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів затверджує Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих видів товарів, на відміну від частини першої статті 253 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963, не має вказівки на можливість стягнення неустойки (штрафу, пені) і збитків за порушення обов'язків за договором поставки на підставі вказаних Положень про поставки і Особливих умов поставки. Окрім того, зазначені Положення про поставки і Особливі умови поставки на виконання статті 271 Господарського кодексу України Кабінетом Міністрів України не затверджені.

Отже, за відсутності домовленості сторін про врегулювання відносин між ними нормами Положення про постачання продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 № 888, нарахування пені та штрафу на підставі пункту 66 цього Положення є неправомірним.

На підставі викладеного, суд вважає такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача суми боргу за товар поставлений за видатковими накладними у розмірі 34 336,31 грн., 2 115,31 грн. - 3% річних, 12 348,92 грн. - інфляційних нарахувань на суму боргу.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову покладаються на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Повне рішення складено відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 18 серпня 2015 р.

Керуючись частиною першою статті 11, частинами першою, другою статті 205, частинами першою, другою статті 207, частиною першою статті 509, статтями 525, 526, частиною другою статті 530, статтею 549, частиною другою статті 625, статтею 629, частиною першою статті 691, частиною першою статті 692, частинами першою, другою статті 712, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, частиною другою статті 20, частиною першою статті 181, статтею 193, частиною першою статті 216, частиною першою статті 230, частинами першою, четвертою статті 231, статтею 271 Господарського кодексу України, Постановою Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.1991 № 1545-XII, пунктами 1.3, 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, статтями 33, 34, 49, 75, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства „УкрагроюгВ» (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Леона Попова, буд. 2, кімната 22, код ЄДРПОУ 31965719) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Акмаш-ХолдингВ» (03061, м. Київ, проспект Відрадний, 95, код ЄДРПОУ 35453980) 34 336,31 грн. (тридцять чотири тисячі триста тридцять шість гривень 80 коп.) - суму основного боргу, 2 115,31 грн. (дві тисячі сто п'ятнадцять гривень 31 коп.) - 3% річних, 12 348,92 грн. (дванадцять тисяч триста сорок вісім гривень 92 коп.) - інфляційних нарахувань на суму боргу.

3. В задоволені іншої частини позову відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства „УкрагроюгВ» (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Леона Попова, буд. 2, кімната 22, код ЄДРПОУ 31965719) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Акмаш-ХолдингВ» (03061, м. Київ, проспект Відрадний, 95, код ЄДРПОУ 35453980) витрати на сплату судового збору у розмірі 1 309,96 грн. (одна тисяча триста дев'ять гривень 96 коп.).

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя Ю.А. Шаратов