Постанова

від 13.05.2010 по справі 14/236(2а-9456/08)

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 14/236(2а-9456/08) Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.

Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" травня 2010 р.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого суддів при секретаріО.Г. Хрімлі, Н.М. Літвіної, О.Ф. Ситникова, К.В. Черняк,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2009 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої суми щорічної одноразової грошової допомоги, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_5 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої суми щорічної одноразової грошової допомоги за 2004-2008 роки у розмірі 7162,25 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2009 року позов задоволений частково.

Зобов'язано Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат провести позивачу перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги, виходячи з 5 мінімальних пенсій за віком, за період з 2007 року по 2008 рік.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та ухвалити нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що вимоги позивача про стягнення недоплаченої допомоги до 5-го травня підлягають задоволенню, оскільки відповідачем порушено його право на отримання такої допомоги у передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» розмірі.

З таким висновком колегія суддів не може погодитись, виходячи з наступного.

Колегією суддів встановлено, що позивач має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій.

Статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»передбачено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій та прирівняним до них особам виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2004 рік»від 27 листопада 2003 року (ст. 44), Законом України від 23 грудня 2004 року «Про Державний бюджет України на 2005 рік»(ст. 34), Законом України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік»(ст. 30), Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 19 грудня 2006 року та Законом України від 28 грудня 2007 року «Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України»учасникам війни, бойових дій та інвалідам війни передбачена виплата разової допомоги у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлюють розмір щорічної допомоги до 5-го травня учасникам бойових дій, війни та інвалідам війни.

Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними Законами України про Державний бюджет України на відповідні роки фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки.

Також, колегія суддів враховує, що відповідно до частин 1, 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Судовою колегією встановлено, що про порушення свого права на отримання разової щорічної грошової допомоги до 5-го травня у передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»розмірі позивач мав дізнатись в момент отримання такої допомоги, проте позов було подано лише у серпні 2008 року, що свідчить про пропущення позивачем строку звернення до суду за 2004-2006 роки.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач наполягав на застосуванні річного строку звернення до адміністративного суду та просив відмовити у задоволенні позову на цій підставі.

Отже, судова колегія вважає, що позовні вимоги в частині стягнення недоплаченої допомоги до 5-го травня за 2004-2006 роки не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду і підстав для його поновлення з матеріалів справи колегія суддів не вбачає.

Що стосується вимог в частині стягнення недоплаченої допомоги до 5-го травня за 2007-2008 роки колегія суддів виходить з наступного.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 19 грудня 2006 року ветеранам війни передбачена виплата разової допомоги у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеним Законом України про Державний бюджет України на 2007 рік фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, судовою колегією враховується, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 пункт 13 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визнано Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України.

Разом з тим, відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 9 липня 2007 року.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів»від 28 грудня 2007 року ветеранам війни встановлено виплату разової допомоги у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/20087 підпункт «б» підпункту 1 пункту 20 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів», яким зупинено на 2008 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визнано Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України.

Колегією суддів встановлено, що відповідачем грошова допомога до 5-го травня була виплачена позивачу у розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», за 2007 рік -17.04.2007 року, та у розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів», за 2008 рік - 24.04.2008 року, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не зобов'язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів»до моменту прийняття рішень Конституційним Судом України.

За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги до 5-го травня за 2007 рік -17.04.2007 року та за 2008 рік - 24.04.2008 року, до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 09 липня 2007 року та від 22 травня 2008 року у розмірах, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів», положення яких були чинними на момент здійснення таких виплат, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.

Отже, суд першої інстанції безпідставно поширив дію рішень Конституційного суду України від 09 липня 2007 року та від 22 травня 2008 року на правовідносини, що вже відбулись, у зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, невірно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим постанова підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2009 року -скасувати, у задоволенні позову ОСОБА_5 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена за правилами цивільного судочинства протягом двох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду України.

Головуючий суддя О.Г. Хрімлі

Судді Н.М. Літвіна

О.Ф. Ситников