Рішення

від 09.04.2013 по справі 918/194/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" квітня 2013 р. Справа № 918/194/13-г

за позовом Млинівського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Аграрного фонду

до відповідача ОСОБА_1 господарства "Гранд 2009"

про стягнення заборгованості у сумі 761 178,78 грн.

Суддя Андрійчук О.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2, дов. № 38 від 03.06.2009 року

від відповідача: ОСОБА_3, посв. № 271 від 29.01.2004 року

від прокуратури: ОСОБА_4, посв. № 010726 від 22.10.2012 року

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81 1 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ:

У лютому 2013 року Млинівський міжрайонний прокурор звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Аграрного фонду (надалі-позивач) до ОСОБА_1 господарства «Гранд-2009» (надалі-відповідач) про стягнення 761 178,08 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

09.04.2012 року між позивачем (покупець) та відповідачем (продавець) укладено форвардний біржовий контракт № 165Ф на закупівлю Аграрним фондом зерна (надалі - договір), за умовами якого продавець передає покупцю у власність товар: пшениця м'яка 3 класу, що відповідає ДСТУ 3768-2010 (надалі-товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його (п. 1.1. договору).

Вартість товару склала 900 000,00 грн. (п. 1.6. договору).

За умовами п. 5.1. договору покупець упродовж трьох днів з моменту укладення контракту на торгах зобов'язується передати кошти (авансовий платіж) на поточний рахунок продавця в розмірі 50% від суми контракту.

Згідно з п. 2.1. договору брокер-продавець поставляє брокеру-покупцю товар на базисі поставки: EXW ТО «гвне-зерно-продукт», Рівненська область, в термін до 01.11.2012 року.

Остаточний розрахунок здійснюється впродовж трьох робочих днів після поставки товару відповідно до цього контракту, надання документів, передбачених п. 3.3., та виконання п. 4.1. контракту (п. 5.3. договору).

На виконання умов договору позивач перерахував відповідачеві 450 000,00 грн., що стверджується платіжним дорученням № 216 від 23.04.2012 року.

Відповідач, у свою чергу, не передав позивачеві товар у строк, визначений п. 2.1. договору, і тим самим прострочив виконання зобов'язання.

Відтак, позивач за неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань просить стягнути 20% штрафу у розмірі 180 000,00 грн., пеню в розмірі 0,1% на суму 63 000,00 грн., 7% штрафу в розмірі 63 000,00 грн., 3% річних у сумі 5 178,08 грн., суму отриманого авансу в розмірі 450 000,00 грн., а всього - 761 178,08 грн.

В матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 11, 509, 526, 538, 549, 610, 611, 612, 625, 655, 692, 693 ЦК України, ст. ст. 230, 231, 193 ГК України.

Ухвалою суду від 12.02.2013 року порушено провадження, справу призначено до судового розгляду на 26.02.2013 року.

25.02.2013 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить зменшити суму основного боргу на 207 334,99 грн., оскільки 01.11.2012 року на зазначену суму відбулася поставка пшениці.

Ухвалою суду від 26.02.2013 року розгляд справи відкладено на 12.03.2013 року.

Ухвалою суду від 12.03.2013 року розгляд справи відкладено на 26.03.2013 року.

Ухвалою суду від 26.03.2013 року розгляд справи відкладено на 02.04.2013 року.

29.03.2013 року через службу діловодства господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній, у порядку ст. 22 ГПК України, провів перерахунок штрафу, пені, 3% річних та просить суд стягнути з відповідача 88 661,12 грн. 0,1% пені, 48 486,55 грн. 7% штрафу, 138 533,00 грн. 20% штрафу, 6 402,37 грн. 3% річних.

02.04.2013 року від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій останній просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 88 661,12 грн., 7% штрафу в розмірі 48 486,55 грн., 20% штрафу в розмірі 138 533,00 грн., 3% річних в розмірі 6 402,37 грн.

Суд, проаналізувавши зазначену заяву, встановив, що вона одночасно є заявою про збільшення та зменшення позовних вимог. Зокрема, в частині стягнення штрафів у розмірі 20% та 7% позивач просить зменшити позовні вимоги, а в частині пені та 3% річних - збільшити позовні вимоги.

У судовому засіданні 02.04.2013 року оголошено перерву до 09.04.2013 року.

09.04.2013 року через службу діловодства господарського суду від позивача надійшла заява про відмову від позовних вимог в частині стягнення 450 000,00 грн. основного боргу.

Заяви про зменшення позовних вимог та про часткову відмову від позову підтримані прокурором.

Вказані заяви приймається судом, оскільки подані у порядку та строки, визначені ч. 4 ст. 22 ГПК України, не суперечать законодавству та не порушують чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів.

У судовому засіданні 09.04.2013 року оголошено перерви до 11.30 год. та до 12.50 год.

Оцінивши правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави, дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

09.04.2012 року між позивачем (покупець) та відповідачем (продавець) укладено форвардний біржовий контракт № 165Ф на закупівлю Аграрним фондом зерна (надалі - договір), за умовами якого продавець передає покупцю у власність товар: пшениця м'яка 3 класу, що відповідає ДСТУ 3768-2010 (надалі-товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його (п. 1.1. договору).

Пунктами 1.2.-.1.4. договору визначено умови поставки, зокрема: кількість - 500,00 тонн, місяць поставки - до 01.11.2012 року, базис поставки - EXW ТО «гвне-зерно-продукт».

Вартість товару склала 900 000,00 грн., у т.ч. ПДВ (п. 1.6. договору).

За умовами п. 5.1. договору покупець упродовж трьох днів з моменту укладення контракту на торгах зобов'язується передати кошти (авансовий платіж) на поточний рахунок продавця в розмірі 50% від суми контракту.

Згідно з п. 2.1. договору брокер-продавець поставляє брокеру-покупцю товар на базисі поставки: EXW ТО «гвне-зерно-продукт», Рівненська область, в термін до 01.11.2012 року.

Остаточний розрахунок здійснюється впродовж трьох робочих днів після поставки товару відповідно до цього контракту, надання документів, передбачених п. 3.3., та виконання п. 4.1. контракту (п. 5.3. договору).

Відповідно до п. 3.3. договору остаточний розрахунок з продавцем за умовами виконання контракту в повному обсязі проводиться покупцем на підставі наявності таких документів: договору складського зберігання між сертифікованим зерновим складом та покупцем, складського документа на зерно, виписаного на Аграрний фонд, акту передавання-приймання на весь обсяг зерна, картки аналізу зерна або посвідчення про його якість.

На виконання умов договору позивач перерахував відповідачеві 450 000,00 грн., що стверджується платіжним дорученням № 216 від 23.04.2012 року.

01.11.2012 року відповідач свої зобов'язання з поставки товару виконав частково, поставивши зерно пшениці м'якої 6 кл врожаю 2012 року на загальну суму 207 334,99 грн., що стверджується актами передавання-приймання зерна згідно з форвардним біржовим контрактом № 165 Ф на закупівлю Аграрним фондом зерна від 09.04.2012 року.

Відтак, непоставленим у визначений п. 2.1. контракту строк залишається зерно пшениці на суму 692 665,01 грн.

Постановою КМ України від 16.05.2007 року № 736 "Про запровадження державних форвардних закупівель зерна" визначено механізм проведення Аграрним фондом державних форвардних закупівель зерна з метою формування державного інтервенційного фонду.

Так, форвардні закупівлі передбачають придбання зерна у сільськогосподарських товаровиробників на умовах авансового платежу в розмірі 50 відсотків вартості зерна, розрахованої на підставі мінімальної інтервенційної ціни на момент укладення форвардного біржового контракту.

Аграрний фонд проводить форвардні закупівлі за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік, шляхом укладення на Аграрній біржі між Аграрним фондом та товаровиробником контракту, форма якого затверджується Мінагрополітики.

Строк поставки зерна та остаточного розрахунку визначається умовами контракту.

Форвардні закупівлі здійснюються відповідно до ЦК України та Законів України "Про державну підтримку сільського господарства України" і "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).

Згідно зі ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до ч. 1 ст. 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

За ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (постанова Верховного Суду України від 28.11.2011 року № 3-127гс11 ).

Як встановлено судом, 01.11.2012 року відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 207 334,99 грн.

Крім того, 13.03.2013 року відповідач згідно з платіжним дорученням № 78 повернув позивачеві 242 665,01 грн. авансового платежу.

Відтак, авансовий платіж в розмірі 450 000,00 грн., сплачений позивачем на підставі п. 5.1. контракту, повернутий відповідачем у повному обсязі (207 334,99 грн. шляхом поставки товару, 242 665,01 грн. шляхом перерахування грошових коштів).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У п. 7.2. контракту сторони погодили, що за невиконання продавцем умов контракту щодо обсягів поставки ним сплачується штраф у розмірі 20% вартості недопоставленого товару.

Крім того, у разі невиконання продавцем п. 2.1. цього контракту з продавця стягується пеня в розмірі 0,1% вартості недопоставленого товару , з якого допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% указаної суми (п. 7.5. контракту), що кореспондується з ч. 2 ст. 231 ГК України.

Зважаючи на викладене, позивачем нараховано 88 661,12 грн. 0,1% пені, 48 486,55 грн. 7% штрафу, 138 533,00 грн. 20% штрафу, 6 402,37 грн. 3% річних (згідно із заявою про зменшення позовних вимог).

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частинами 2-4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції, передбачені ч. 2 ст. 231 ГК, застосовуються у разі порушення строків виконання негрошового зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 06.12.2010 року у справі № 3-4гс10, Лист Верховного Суду України від 01.04.2012 року "Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України за 2010 - 2011 рр.").

Отже, виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Суд, з'ясувавши підстави, що дають можливість застосування до відповідача неустойки у вигляді штрафу та пені, встановив, що позивач проводить форвардні закупівлі за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті на відповідний рік, виплата коштів продавцю проводилася казначейством (п.п. 2, 7 Постанова КМ України від 16.05.2007 року № 736); мало місце прострочення виконання негрошового зобов'язання - поставка товару.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 7% та 20%.

За ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, чинне законодавство застосування неустойки у вигляді штрафу пов'язує виключно із фактом порушення зобов'язання та порядком його нарахування (певний відсоток від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання).

Виходячи зі змісту п. 7.2. та п. 7.5. контракту, штрафи у розмірі 7% та 20% встановлені за недопоставку товару у встановлений строк, тобто за один і той самий вид договірного порушення. Вказані штрафи обчислюються у відсотковому відношенні від суми недопоставленого товару.

Зазначене дає можливість дійти висновку про те, що умовами контракту передбачене подвійне стягнення штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання продавцем, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (вказаної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 3-132гс11 від 12.12.2011 року).

Беручи до уваги те, що ч. 2 ст. 231 ГК України, ч. 2 ст. 551 ЦК України надають можливість сторонам визначати інший розмір штрафу, ніж нею визначений, зокрема інший, ніж 7%, відтак суд вважає, що до стягнення підлягає штраф в розмірі 20%.

Зважаючи на наведене, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про стягнення 7% штрафу в розмірі 48 486,55 грн.

Стосовно пені, то остання розрахована позивачем за період з 02.11.2012 року по 10.03.2013 року в розмірі 88 661,123 грн.

Разом з тим, пеня, передбачена п. 7.5. контракту, підлягає застосуванню за недопоставку товару у визначений строк.

Як зазначалося, позивач, який заплативши відповідачеві суму попередньої оплати та не отримавши товар, набув право вимагати передання оплаченого товару від продавця або повернення суми попередньої оплати.

Позивач реалізував одну з наданих йому альтернатив, звернувшись 12.02.2013 року до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача суми попередньої оплати, відмовившись таким чином від права на витребування недопоставленого товару.

Отже, звернення позивача до суду з відповідним позовом трансформувало його негрошову вимогу в грошову.

Отже, зі зверненням позивача до суду з вимогою про повернення авансу зобов'язання відповідача щодо поставки товару, за порушення якого передбачалося нарахування пені, припинилося.

З припиненням існування основного зобов'язання припинилося і нарахування пені, яка є похідною від нього та не може існувати поза основним зобов'язанням.

Суд, здійснивши перерахунок пені (за період з 02.11.2012 року по 11.02.2013 року, тобто до моменту звернення до суду) та 20% штрафу, встановив, що розмір першої складає 70 651,83 грн. (при заявленому 88 661,12 грн.), а другого - 138 533,00 грн.

Також позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України нараховано 3% річних в розмірі 6 402,37 грн.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наведеної норми вбачається, що нарахування 3% річних передбачене за невиконання грошового зобов'язання.

Проаналізувавши норми ст. ст. 524, 533 - 535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Відтак, правовідношення, в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням (Постанова Верховного Суду України від 06.06.2012 року № 6-49цс12).

У той же час, мало місце прострочення виконання негрошового зобов'язання, а стягнення грошових коштів, що є предметом даного спору, - наслідок допущеного відповідачем порушення, право на яке позивач отримав шляхом подання позовної заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховано 3% річних на суму недопоставленого товару в розмірі 692 665,01 грн. (а не на суму авансового платежу в розмірі 242 665,01 грн., повернення якого є грошовим обов'язком відповідача) за період з 23.04.2012 року по 10.03.2013 року.

Тобто нарахування 3% річних позивач провів на негрошові зобов'язання, що суперечить вимогам ст. 625 ЦК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України приймаючи рішення, господарський суд має право, зокрема виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Отже, враховуючи вищезазначені приписи чинного законодавства, п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов та відповідного клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Згідно з приписами п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Водночас вказаним пунктом Постанови передбачено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову, передбачене ч. 4 ст. 22 ГПК України, може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із ст. 54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у ст. 57 названого Кодексу.

До початку розгляду даної справи по суті судом було роз'яснено учасникам процесу їх права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, зокрема право позивача на зміну предмета або підстав позову шляхом подання письмової заяви до початку розгляду господарським судом справи по суті. Проте ні позивач, ні його представник не скористалися цим правом, у зв'язку з чим суд перейшов до розгляду справи по суті, про що у протоколі судового засідання було зроблено відповідний запис.

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення 3% річних.

Зважаючи на викладене, вбачається, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: 138 533,00 грн. 20% штрафу та 70 651,83 грн. 0,1 пені.

У решті позовних вимог слід відмовити.

За ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

У силу вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що позивач належними та достатніми доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, довів факт прострочення у поставці товару, а відповідач вказаних обставин не спростував, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судового збору, що підлягав сплаті за подання даної позовної заяви (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), складає 5 641,66 грн. (282 083,04 грн. - сума позову).

Згідно з 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Суд, підрахувавши розмір судового збору, встановив, що з позивача підлягає стягненню в доход Державного бюджету 1 457,80 грн., а з відповідача - 4 183,86 грн.

Крім того, позивачем подана заява про відмову від 450 000,00 грн. основного боргу.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 80 ГШПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Про припинення провадження ту справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішенні питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення судового збору з бюджету тощо (ч. 3 ст. 80 ГПК України).

Пунктом 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" встановлено, що ст. 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (ст. 80 ГПК). Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених ст. 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Частиною 2 ст. 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

Беручи до уваги фактичні обставини справи, судом встановлено, що на частину суми авансу відповідачем 01.11.2012 року поставлено зерно пшениці м'якої 6 кл врожаю 2012 року на загальну суму 207 334,99 грн. Вказана поставка відбулася до моменту звернення до суду та у строки, обумовлені контрактом.

Решта суми авансу в розмірі 242 665,01 грн. перерахована відповідачем під час судового розгляду справи.

Відтак, судові витрати в частині припинення провадження покладаються пропорційно як на позивача, так і відповідача, оскільки дії кожного з них є неправомірними (щодо позивача - в частині заявленої суми, заборгованості з якої не існувало станом на день звернення суду, щодо відповідача - в частині суми, яка була ним сплачена після порушення справи).

Розмір судового збору, що підлягає стягненню з позивача в доход Державного бюджету в частині вимог, провадження за якими припинено, складає 4 146,30 грн., а з відповідача - 4 853,70 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, п. 4 ч. 1 ст. 80, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 господарства «Гранд-2009» (вул. Центральна,39, с. Глибока Долина, Демидівський район, Рівненська область, 35223, код ЄДРПОУ 36090518) на користь Аграрного фонду (вул. Б. Грінченка,1, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 33642855) 138 533,00 грн. 20% штрафу, 70 651,83 грн. 0,1 пені.

3. У задоволенні стягнення 48 486,55 грн. 7% штрафу, 6 402,37 грн. 3% річних та 18 009,29 грн. 0,1% пені відмовити.

4. У частині позовних вимог про стягнення 450 000,00 грн. авансу провадження у справі припинити.

5 . Стягнути з ОСОБА_1 господарства «Гранд-2009» (вул. Центральна,39, с. Глибока Долина, Демидівський район, Рівненська область, 35223, код ЄДРПОУ 36090518) в доход Державного бюджету 9 037,56 грн. судового збору.

6 . Стягнути з Аграрного фонду (вул. Б. Грінченка,1, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 33642855) в доход Державного бюджету 5 604,10 грн. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України . Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України .

Повне рішення складено 09.04.2013 року.

Суддя Андрійчук О.В.