Рішення

від 22.09.2009 по справі 61/229-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

61/229-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2009 р.                                                            Справа № 61/229-09

вх. № 7234/5-61

Суддя господарського суду  

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Даншина Г.О. , довіреність № 01-62юр/4241 від 22.05.09р.;

відповідача -  не з'явився;   

розглянувши справу за позовом  Акціонерної компанії «Харківобленерго», м.Харків  

до  Товариства з обмеженою відповідальністю «Тау-Система», м.Харків  

про визнання недійсним правочину 10/28/07

ВСТАНОВИВ:

          Позивач, АК «Харківобленерго», звернувся до суду з позовом про визнання недійсним правочину за договором № 10/28/07 від 28.07.2008 року, укладеного між ним та відповідачем - ТОВ «Тау-Система». Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на адресу  АК «Харківобленерго» надійшов лист-претензія, яким ТОВ «Тау-Система» ставить під сумнів якість поставленого товару. Позивач вказує, що ТОВ «Тау-Система» своїми діями порушує умови договору та посягається на особисті немайнові права підприємства.

Представник відповідача в судове засідання 22.09.2009 року не з'явився, через канцелярію суду надав клопотання (вх.№ 10862), в якому просив розглянути справу буз участі його представника в даному судовому засіданні.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалою суду від 10.09.09 сторони було повідомлено , що у разі неявки їх представників у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів, суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами без участі представника відповідача.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача,  всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

28.07.2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 10/28/07, відповідно до умов якого  постачальник (відповідач) зобов'язався  в порядку та на умовах, визначених договором, поставити товар, а покупець (позивач) зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти  і оплатити  такий товар.

Відповідно до пункту 3.1 договору поставки загальна вартість товару, що є предметом даного Договору, становить  59 607,03 грн. ( п'ятдесят дев'ять тисяч шістсот сім грн. 03 коп.),  у тому числі ПДВ – 9 934,50 грн.  та складається із вартості усіх товарів, вказаних у Специфікації.

          Статтею 94 ЦКУ визначено, що юридична особа має право на недоторканість її ділової репутації. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, гідність і ділова репутація юридичної особи (ст.201). Позивач зазначає, що АК «Харківобленерго»  виконало свої обов'язки перед ТОВ «Тау-Система» за цивільно-правовим договором належним чином, що підтверджено первинною документацією.

            Вказаний договір було складено згідно з вимогами Цивільного кодексу України та підписано двома сторонами.

Згідно умов договору на продукцію складено специфікацію, якою обумовлено кількість, найменування та вартість продукції.

Якість товару, як того вимагають умови договору, повністю відповідають чинним в Україні державним стандартам або затвердженим в установленому порядку технічними умовами для такого роду товару і підтверджується документами, передбаченими чинним законодавством.

У відповідності з приписами діючого законодавства України та на виконання вимог ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» була виписана податкові накладні: № 1206 від 12.09.08 р. на суму 1526,82 грн.; № 1204 від 12.09.08 р. на суму 93,82 грн.; № 1151.2 від 01.09.08 р. на суму 489,50 грн.; № 1146 від 01.09.08 р. на суму 374,48 грн.; № 1324 від 10.10.08 р. на суму 14112,25 грн.; № 1441 від 26.11.08 р. на суму 6420,80 грн.; № 1431.1 від 19.11.08 р. на суму 1573,49 грн.; № 32 від 22.01.09 р. на суму 8829,25 грн.; № 1235 від 19.09.08 р. на суму

212,71 грн.; № 1265 від 26.09.08 р. на суму 15746,90 грн.; № 1205 від 12.09.08 р. на суму 157,09 грн.

Керуючись Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенням Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» згідно вказаних у договорі господарських операцій було складено видаткові накладні: № РН-115 від 02.03.2009 р., № РН-114 від 02.03.2009 р., № РН-187 від 24.03.2009 р., № РН-86 від 24.02.2009 р., № РН-28 від 22.01.2009 р., № РН-1485 від 19.11.2008 р., № РН-1489 від 19.11.2008 р., № РН-1371 від 15.10.2008 р., № РН-1392 від 21.10.2008 р., № РН-1402 від 21.10.2008 р., № РН-1148 від 01.09.2008 р., № РН-1149 від 01.09.2008 р., № РН-1212 від 12.09.2008 р.,

№ РН-1216 від 12.09.2008 р., № РН-1218 від 12.09.2008 р., № РН-1256 від 19.09.2008 р., № РН-1482 від 19.11.2008 р.

Факт передачі продукції підтверджено підписами відповідальних осіб АК «Харківобленерго» та ТОВ «Тау-Система».

Відповідно до пункту 2.3 договору поставки вартість тари входить у ціну товару й окремо Покупцем не оплачується. Якщо в накладних зазначено повернення тари – право власності залишається за Постачальником.

З матеріалів справи вбачається, що у видаткових накладних не зазначено про повернення тари, тобто право власності на неї переходить до Покупця (АК «Харківобленерго») разом з товаром.

Факт сплати по даному договору підтверджено платіжними дорученнями № 1808 від 22.01.2009 року, № 35569 від 28.11.2008 року, № 34896 від 26.11.2008 року,. № 30298 від 10.10.2008 року, № 28603 від 26.09.2008 року, № 28618 від 26.09.2008 року, № 28550 від 26.10.2008 року, № 28551 від 26.10.2008 року, №28552 від 26.09.2008 року, № 28591 від 26.09.2008 року, № 28594 від 26.09.2008 року, № 28597 від 26.09.2008 року, № 28548 від 26.09.2008 року, № 28619 від 26.09.2008 року, № 28543 від 26.09.2008 року.

Пунктом 6 Договору № 10/28/07 від 28.07.2008 року передбачено порядок приймання товару за кількістю та якістю.

Пунктом 2 Договору № 10/28/07 від 28.07.2008 року передбачені умови відповідності якості товару, пакування та повернення тари.

Відповідно до статті  712 Цивільного кодексу України за   договором  поставки  продавець (постачальник), який здійснює  підприємницьку  діяльність,  зобов'язується  передати у встановлений   строк   (строки)  товар  у  власність  покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших  цілях,

не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним

використанням,а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про

купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не

випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до п.1 ст.655 Цивільного кодексу України – «За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму».

У відповідності до п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України – «За   договором   поставки   одна  сторона  -  постачальник зобов'язується передати (поставити)  у  зумовлені  строки  (строк) другій   стороні   -   покупцеві   товар   (товари),   а  покупець зобов'язується прийняти вказаний  товар  (товари)  і  сплатити  за нього певну грошову суму.

Норми цивільного законодавства встановлюють свободу сторін в укладанні договору, що підтверджує вільність волевиявлення сторін.

Таким чином можна говорити про існування двостороннього зобов'язання між позивачем та відповідачем, що ґрунтується на засадах добровільності, розумності та справедливості.  Матаріали справи свідчать про  те, що АК «Харківобленерго» виконало свої обов'язки перед   ТОВ «Тау-Система» за цивільно-правовим договором  належним чином, що підтверджено даними бухгалтерського та податкового обліку та первинною документацією.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є:

    1. Зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства,  а   також   моральним   засадам суспільства.

    2. Особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної  дієздатності.

    3. Волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним   і відповідати його внутрішній волі.

    4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

    5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

    6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх,  неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

При цьому, суд зазначає , що у відповідності до ч.1 ст. 15 ГПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відповідно ст.2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Тобто право на судовий захист у суб'єкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.

В даному разі позивачем всупереч вимог ст.4-3, 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) не надано доказів порушення або оспорювання відповідачем прав або охоронюваних законом інтересів позивача, не зазначено на підставі якого саме пункту статті 203 Цивільного кодексу України договір є недійсним.

За таких обставин, враховуючи відсутність доказів, які свідчать про порушення чи оспорення права позивача,а також необґрунтованість позовних вимог в частині відсутності посилань на відповідний пункт ст. 203 ЦК України, на підставі якого позивач ввжає договір недійсним,  суд приходить до висновку про відсутність підстав для судового захисту права.

До того ж, статтями 6 та 627 ЦК України  визначено свободу договору, у вигляді того, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати  від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість положень актів цивільного законодавства  випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, договір № 10/28/07 від 28.07.2008 року є дійсним, таким, що відповідає ст.ст. 509, 526, 532, 626, 627, 629 Цивільного кодексу України, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенням міністерства фінансів України про документальне забезпечення записів у Бухгалтерському обліку від 24.05.1995 року.

За таких підстав, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 203, 204, 627, 628, 655, 712 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 207 , п. 1 ст. 265  Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя                                                                                            

Повний текст рішення підписано 25.09.2009р.

Справа № 61/229-09