Рішення

від 18.08.2015 по справі 904/5849/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.08.15 Справа № 904/5849/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК-3000", м. Харків

до Публічного акціонерного товариства "ІНТЕРПАЙП НОВОМОСКОВСЬКИЙ ТРУБНИЙ ЗАВОД", м. Новомосковськ, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - адвокат за дог. від 22.06.15

від відповідача: ОСОБА_2 - представник за дов. № 19-12 від 19.01.15

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТК-3000» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" про стягнення основного боргу у розмірі 18376, 44 грн., пені у сумі 7191, 58 грн., трьох відсотків річних у розмірі 786, 72 грн. та інфляційних втрат у сумі 13626, 75 грн. Також, позивач просить стягнуть з відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката у розмірі 13998, 15 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 503/13 від 09.09.2013 в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар та оплати товару за накладною № ТК35 від 22.01.2014.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 03.08.2015.

03.08.2015 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог, просить суд застосувати сплив спеціальної позовної давності до позовних вимог про стягнення пені у розмірі 7191, 58 грн. та зазначає, що заявлені до стягнення адвокатські витрати є завищеними, відсутні докази того, скільки часу реально було витрачено на надання таких послу та докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката.

У судовому засіданні 03.08.2015, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 18.08.2015.

У судовому засіданні 18.08.2015 представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за накладною № ТК35 від 22.01.2014.

У судовому засіданні 18.08.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

09.09.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТК-3000» (далі - позивач, продавець) та Публічним акціонерним товариством "Інтерпайп Новомосковський трубний завод (далі - відповідач, покупець) був укладений договір поставки № 503/13 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити продукцію матеріально-технічного призначення (далі - товар). Найменування, асортимент, кількість, ціна, умови та строки поставки товару зазначаються у специфікаціях, які оформлюються у вигляді додатків і складають невід'ємну частину цього договору.

За взаємною згодою сторін в процесі виконання цього договору можуть бути змінені найменування, асортимент, кількість, ціна, умови та строки поставки товару, які внесені до положень цього договору та додатків до нього. Будь-які зміни мають бути оформлені у вигляді додаткових угод (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 3.1 договору товар за цим договором поставляється на умовах, викладених у відповідності до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року, та зазначених у специфікаціях.

Товар поставляється узгодженими партіями протягом строку дії цього договору. Строк поставки товару зазначається у специфікаціях (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 3.5 договору товар передається постачальником покупцю на підставі видаткової накладної з відміткою покупця про приймання товару.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки за цим договором покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника в порядку та строки, зазначені у специфікаціях.

Специфікаціями від 09.09.2013, 04.10.2013, 04.11.2013, 02.12.2013 та 22.01.2014 сторони погодили поставку товару та п. 6 даних специфікацій встановили, що розрахунок за поставлену по даним специфікаціям партії товару покупець здійснює протягом 75 календарних днів від дати поставки (арк. с. 23-26, 28).

Строк дії договору починається з 09.09.2013 та закінчується 31.12.2013, а в частині невиконання зобов'язань - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п. 10.2 договору).

Додатковою угодою від 02.12.2013 до договору сторони пришли згоди пролонгувати дію договору поставки № 503/13 від 09.09.2013 на термін до 31 грудня 2014 року (арк. с. 27).

На виконання умов договору та специфікацій до нього, позивач поставив у період з 10.10.2013 по 31.01.2014, а відповідач прийняв на підставі довіреностей, товар на загальну суму 16475, 40 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаних обома сторонами, та довіреностями на отримання товар (арк. с. 29-32).

22.01.2014 позивач, поза межами договору, здійснив поставку відповідачу товару на суму 1901, 04 грн., що підтверджується видатковою накладною від 22.01.2014 № ТКо3024, підписаною обома сторонами (арк. с. 32).

Також, позивач виставив відповідачу рахунки на оплату товару у вищезазначеній сумі (арк. с. 34-38).

Відповідач вартість поставленого товару не сплатив, таким чином, несплаченою залишається вартість поставленого товару за договором у розмірі 16475, 40 грн. та за накладною № ТК35 від 22.01.2014 на суму 1901, 04 грн. Всього на суму 18376, 44 грн.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 181 Господарського суду України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною першою ст. 222 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб'єктів, поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими видатковими накладними та не надано доказів повної оплати або повернення переданого товару на суму 18376, 44 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню в розмірі 18376, 44 грн.

Твердження відповідача щодо того, що поставки, які відбулись 22.01.2014 та 31.01.2014 були здійснені поза межами договору № 503/13 від 09.09.2013, оскільки даний договір в зазначений період не діяв, спростовується матеріалами справи. А саме, додатковою угодою від 02.12.2013 сторони погодили продовжити строк дії договору поставки № 503/13 від 09.09.2013 на термін до 31 грудня 2014 року (арк. с. 27). Постачання товару, який був поставлений згідно видаткової накладної від 21.01.2014 № ТК 34 на суму 1593, 60 грн. та згідно видаткової накладної від 31.01.2014 № ТКо3401 на суму 333 грн., а саме його кількість, найменування та ціна, були погоджено сторонами у специфікаціях від 02.12.2013 та від 22.01.2014 до договору (арк. с. 26, 28).

Господарський суд не приймає до уваги заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за видатковою накладною від 22.01.2014 № ТК35 на суму 1901, 04 грн., оскільки поставка товару згідно даної накладної відбулась поза межами спірного договору. А тому, на думку відповідача, вимоги позивача щодо стягнення даної заборгованості повинні бути предметом розгляду окремої справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Пунктом 3.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами (зокрема, про стягнення неповернутого кредиту, відсотків за користування кредитом і неустойки; про визнання недійсним акта і про відшкодування заподіяної у зв'язку з його виданням шкоди; про стягнення вартості недостачі товару, одержаного за кількома транспортними документами і оформленої одним актом приймання або коли такий товар сплачено за одним розрахунковим документом; про спонукання до виконання зобов'язань за господарським договором і про застосування заходів майнової відповідальності за його невиконання тощо). Право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, надане також судді. При цьому останній вправі вирішувати питання про об'єднання лише тих заяв (справ), які перебувають в його провадженні.

Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які, пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Якщо позивач порушив правила об'єднання вимог або об'єднання цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору, суддя має право повернути позовну заяву (стаття 58 та пункт 5 частини першої статті 63 ГПК). Наприклад, господарський суд повинен повернути позовну заяву без розгляду, якщо: позов поданий одночасно до залізниці та вантажовідправника (вантажоодержувача), і в цій позовній заяві об'єднані вимоги, що ґрунтуються на комерційному акті, з вимогами, які обґрунтовані іншими документами; об'єднано вимоги про стягнення сум боргу, який виник з різних договорів або інших правочинів, і т. п.

Матеріалами справи встановлено, що поставка товару 22.01.2014 відбувалась на підставі двох видаткових накладних № ТК34 та № ТК35, та вказаний товар було прийнято представником відповідача на підставі довіреності № 78 від 22.01.2014. Також, товар вказаний у вищезазначених видаткових накладних було поставлено відповідачу відповідно до товарно-транспортної накладної № 2 від 22.01.2014.

У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого згідно договору товару, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 7191, 58 грн. за період з 10.10.2013 по 16.04.2014.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 7.2 договору у випадку порушення строків оплати, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідач звернувся до суду із заявою про сплив строку спеціальної позовної давності, викладеною у відзиві на позовну заяву від 31.07.2015 вих.№19-1183, згідно якої останній просить суд застосувати до вимоги про стягнення пені позовну давність та відмовити у задоволенні позову в цій частині.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частинами 1 та 2 ст. 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення з відповідача пені, нарахованої за період з 10.10.2013 по 16.04.2014.

Строк виконання зобов'язання за останньою накладною настав 16.04.2014. Таким чином, річний строк спеціальної позовної давності за даної накладною сплив 16.04.2015.

Позивач звернувся із позовом до суду 01.07.2015, про що свідчить штамп поштового відділення на конверті, у якому до суду надійшов позов (арк. с. 77).

Отже, позивачем звернувся до суду із вимогою про стягнення пені у розмірі 7191, 58 грн. за межами річного строку позовної давності. Дана позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2012 року у справі № 3-27гс12.

Враховуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені, період її нарахування, що вказаний позивачем у поданому ним розрахунку, вимоги ч. 2 ст. 258 ЦК України, суд відмовляє у позові в частині стягнення пені у сумі 7191, 58 грн. на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України, у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати товару, поставленого згідно договору, позивачем нараховано три відсотки річних за період з 24.12.2013 по 22.06.2015 у розмірі 706, 09 грн. та за порушення зобов'язання щодо оплати товару, поставленого поза межами договору згідно видаткової накладної від 22.01.2014 № ТК35, за період з 23.01.2014 по 22.06.2015 нараховано три відсотки у сумі 80, 63 грн. Всього 786, 72 грн.

Також, за порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати товару, поставленого згідно договору, позивачем нараховано інфляційні втрати за період січень 2014 - травень 2015 у сумі 12207, 43 грн. та за порушення зобов'язання щодо оплати товару, поставленого поза межами договору згідно видаткової накладної від 22.01.2014 № ТК35, за період лютий 2014 - травень 2015 нараховано інфляційні втрати у розмірі 1419, 32 грн. Всього 13626, 75 грн.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 (далі - Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 14) індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних, задовольняє дану вимогу частково у сумі 786, 68 грн. Позивачем при здійсненні розрахунку трьох відсотків річних по кожній видатковій накладній, було невірно здійснено округлення сум нарахованих трьох відсотків річних. А саме, за видатковою накладною №№ ТК2775 від 13.11.2013 позивачем нараховано три відсотки річних у розмірі 69, 51 грн., тоді як правильно - 69, 50 грн., за видатковою накладною № ТК3174 від 16.12.2013 позивачем нараховано три відсотки річних у розмірі 75, 70 грн., тоді як правильно - 75, 69 грн., за видатковою накладною № ТК34 від 22.01.2014 позивачем нараховано три відсотки річних у сумі 57, 77 грн., тоді як правильно 57, 76 грн. та за видатковою накладною № ТК58 від 31.01.2014 позивачем нараховано три відсотки річних у сумі 11, 83 грн., тоді як правильно 11, 82 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат, господарський суд задовольняє дану вимогу частково у розмірі 13467, 85 грн., оскільки позивачем невірно визначено суму інфляційних втрат за кожною видатковою накладною та при здійсненні нарахування інфляційних втрат за видатковими накладними № ТК3174 від 16.12.2013 та № ТК34 від 22.01.2014 не враховано положення п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14, відповідно до якого індекс інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця помноженої на індекс інфляції з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1491, 11 грн.

Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 3998, 15 грн.

На підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем надано суду, зокрема, витяг з договору про надання правової допомоги № 12-2/76/КАУ від 12.11.2014 (арк. с. 64), договір про надання правової допомоги від 22.06.2015 (арк. с. 66), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1427 від 14.02.2007 (арк. с. 67), завдання № 2 від 22.06.2015 до договору № 12-2/76/КАУ від 12.11.2014 про надання правової допомоги (арк. с. 69), звіт наданих послуг адвокатом від 30.06.2015 № 1 (арк. с. 71), рахунок-фактура № СФ-0000044 від 24.06.2015 на суму 3998, 15 грн. (арк. с. 72), платіжне доручення від 25.06.2015 № 4819 на суму 3998, 15 грн. (арк. с. 73)

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи (п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013).

Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено на 2015 рік мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень.

Враховуючи наведене, мінімальний розмір заробітної плати станом на момент звернення позивача до суду, предмет даного спору, складність спору, ціну позову, помилки, допущені при нарахуванні пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат суд обмежує розмір відшкодування витрат на оплату послуг адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи та вважає, що вимога позивача про відшкодування відповідачем 3998, 15 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, підлягає частковому задоволенню в розмірі половини мінімальної заробітної плати, а саме у розмірі 609 грн.

Керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Новомосковький трубний завод" (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Сучкова, 115; ідентифікаційний код 05393139) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК-3000» (61010, м. Харків, вул. Греківська, буд. 25; ідентифікаційний код 30752658) основний борг у сумі 18376, 44 грн., три відсотки річних у розмірі 786, 68 грн., інфляційні втрати у розмірі 13467, 85 грн., витрати на плату послуг адвоката у сумі 609 грн. та 1491, 11 грн. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 19.08.2015

Суддя ОСОБА_3