Рішення

від 11.08.2015 по справі 907/695/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.08.2015 Справа № 907/695/15

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Магістраль ЛТДВ» , м. Чоп

ДО дочірнього підприємства „Мукачівський туристично-оздоровчий комплекс „ЛаторицяВ» приватного Закарпатського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях „ЗакарпаттуристВ» , м. Мукачево

ПРО стягнення 27582,89грн. інфляційних втрат та три відсотки річних

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_1 - представник за довіреністю від 14.07.2015р.

від відповідача - не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Фірма „Магістраль ЛТДВ» , м. Чоп звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до дочірнього підприємства „Мукачівський туристично-оздоровчий комплекс „ЛаторицяВ» приватного Закарпатського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях „ЗакарпаттуристВ» , м. Мукачево про стягнення 27582,89грн. інфляційних втрат та три відсотки річних.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 25.06.2015р. порушено провадження у справі №907/695/15 та призначено справу до розгляду на 15.07.2015р.

Ухвалою суду від 15.07.2015р. розгляд справи було відкладено на 11.08.2015р. з підстав, зазначених в ній.

Позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Зокрема, вказує на невиконання відповідачем рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.01.2013р. у справі №5008/1129/2012, яким було присуджено до стягнення з відповідача суму основного боргу у розмірі 32575,17грн. і яке в межах відповідного виконавчого провадження не виконано.

Відповідач письмового відзиву на позов не надав, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином. Ухвали суду по справі були надіслана відповідачу на адресу, вказану в позовній заяві та витягу з ЄДРПОУ та повернені до суду із зазначенням причини повернення: «за закінченням встановленого строку зберігання».

Відповідно до пункту 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р., особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, справа розглядається за наявними у ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 11.08.2015р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши повноважних представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 10.01.2013р. у справі №5008/1129/2012 було задоволено позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Магістраль ЛТДВ» , м. Чоп до дочірнього підприємства „Мукачівський туристично-оздоровчий комплекс „ЛаторицяВ» приватного Закарпатського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях „ЗакарпаттуристВ» , м. Мукачево про стягнення суми 32575,17грн. боргу по оплаті за надані послуги по пранню та очищенню предметів згідно заявок Замовника.

На виконання даного рішення суду 25.01.2013р. було видано наказ для його примусового виконання і постановою заступника начальника міського відділу державної виконавчої служби Мукачівського міськрайонного управління юстиції 06.04.2013р. було відкрито виконавче провадження ВП №37399798, згідно якої боржнику надано строк для добровільного виконання наказу суду до 13.04.2013р.

Як вбачається з матеріалів справи, на день звернення позивача до суду дану суму боргу відповідачем не сплачено і в межах виконавчого провадження її не стягнуто на користь позивача.

Відтак, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача суми 27582,89грн. інфляційних втрат та три відсотки річних за період з 01.11.2012р. по 31.05.2015р.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Положення статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Із матеріалів справи вбачається, що рішеннями господарського суду Закарпатської області від 10.01.2013 по справі №5008/1129/2012, яке набрало законної сили, стягнуто з відповідача суму заборгованості.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 №13/210/10 та від 12.09.2011 №6/433-42/183 і постанові Вищого господарського суду України від 16.03.2011 № 11/109.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів не виконано, або виконано частково, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 5.4. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.12.13 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова № 14) господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Згідно з абз 3, 4 п. 7.1 Постанови № 14 якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що нарахування інфляційних нарахувань на суму заборгованості може здійснюватись на суму основної заборгованості до повного виконання рішення в цій частині.

Враховуючи викладене, судом здійснено перевірку розрахунку позивача за рішенням господарського суду від 10.01.2013 у справі №5008/1129/2012 інфляційних нарахувань на суму заборгованості в розмірі 25060,77грн. та 3% річних у сумі 2522,12грн. за період з 01.11.2012 по 31.05.2015. Суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача зазначених сум підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних, в порядку ст. 38 ГПК України, сторонами доказів.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства „Мукачівського туристсько - оздоровчого комплексу „Латориця" Приватного Закарпатського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях „Закарпаттурист" (89600, м. Мукачево, вул. Духновича, 93, код ЄДРПОУ 02648998) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „ Магістраль ЛТД" (89500, м. Чоп, вул. Туряниці, 2, код ЄДРПОУ 19108042) суму 25060,77грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 2522,12грн., а також суму 1827грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення виготовлено 18.08.2015р.

Суддя О.Ф. Ремецькі