Рішення

від 10.08.2015 по справі 910/16008/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.08.2015Справа №910/16008/15 За позовом   Перечинського районного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) до                  Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛОТОС-ЕНЕРГІЯ» про                     стягнення  5761 грн. 38 коп. Суддя  Отрош І.М. Представники сторін: від позивача                не з'явився; від відповідача            не з'явився. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 22.06.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Перечинського районного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОТОС-ЕНЕРГІЯ» про стягнення 5    761 грн. 38 коп., з яких: 3    418 грн. 00 коп. – сума боргу за непоставлений бензин марки А-95 в кількості 200 літрів згідно договору № ЗК-120 від 10.04.2014 та додаткових угод до нього, 786 грн. 04 коп. пені, 55 грн. 91 коп. – 3% річних, 1    501 грн. 43 коп. - інфляційних втрат. Позовна вимога в частині стягнення 3    418 грн. 00 коп. мотивована тим, що відповідачем всупереч умов укладеного з позивачем договору № ЗК-120 від 10.04.2014 не було виконано зобов'язання в частині постачання товару (бензину марки А-95 в кількості) 200 літрів  на суму 3    418 грн. 00 коп., який позивачем було оплачено. У зв'язку з наведеним, позивачем заявлено вимогу про стягнення 3    418 грн. 00 коп. вартості товару, який оплачено, але не поставлено. Крім того, за прострочення повернення оплати непоставленого товару, позивачем заявлено до стягнення 55 грн. 91 коп. 3% річних та 1    501 грн. 43 коп. інфляційних втрат з посиланням на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, а також 786 грн. 04 коп. пені – з посиланням на умови договору. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2015 порушено провадження у справі № 910/16008/15, розгляд справи   призначено на 17.07.2015. 16.07.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду та клопотання про розгляд справи без участі представника. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2015 розгляд справи відкладено до 10.08.2015. 04.08.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду та клопотання про розгляд справи без участі представника. Представник відповідача у судове засідання 10.08.2015 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана в спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 20780641, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією реєстру поштових відправлень суду за штрихкодовим ідентифікатором 0103034159819 та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958. Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. За таких обставин, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представників позивача і відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами, що узгоджується і з приписами п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Розглянувши наявні матеріали справи,  суд  - ВСТАНОВИВ: 10.04.2014 між позивачем – Перечинським районним територіальним центром соціального обслуговування, як споживачем, та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛОТОС-ЕНЕРГІЯ», як постачальником, укладено договір №ЗК-120/Т на відпуск нафтопродуктів споживачам (далі – договір №ЗК-120/Т від 10.04.2014), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передавати у власність за талонами споживачу, а споживач зобов'язався прийняти та оплатити постачальнику продукти нафтоперероблення рідкі (ДК 016-2010 19.20.2 «Паливо рідин не та газ; оливи мастильні»). Відповідно до п.3.1 договору ЗК-120/Т від 10.04.2014, загальна вартість договору становить 24 629 грн. 50 коп. (у т.ч. ПДВ20% - 4    104 грн. 91 коп.). Пунктом 4.1 договору ЗК-120/Т від 10.04.2014 визначено, що розрахунки за товар за цим договором здійснюються у безготівковій формі згідно накладної на отримання товару та рахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 банківських днів з моменту підписання видаткової накладної, згідно п. 1 ст. 49 Бюджетного кодексу України. Згідно з п. 4.3 договору № ЗК-120/Т від 10.04.2014, право власності на товар переходить до споживача з моменту підписання постачальником та споживачем вищевказаної видаткової накладної. Пунктом 4.4 договору № ЗК-120/Т від 10.04.2014 передбачено, що з моменту надання талонів споживачу, товар, до моменту його фактичного отримання споживачем або його уповноваженою особою на АЗС, знаходиться на зберіганні у постачальника. Вартість зберігання включена у вартість товару. Відповідно до п.5.1 договору № ЗК-120/Т від 10.04.2014, по поданню уповноваженою особою талону (ів) оператору АЗС постачальника або АЗС осіб, що зв'язані з постачальником відповідним договором, постачальник передає товар споживачу шляхом надання йому відповідної кількості та виду палива. У разі приймання постачальником талонів, оператор АЗС постачальника ставить свій підпис на талоні. Зобов'язання постачальника по схову певної кількості товару споживача припиняються відповідно до наданого талону (ів). Пунктом 5.5 договору № ЗК-120/Т від 10.04.2014 визначено що місцем поставки товару: мережа АЗС постачальника або мережа АЗС осіб, що зв'язані з постачальником відповідним договором, якщо виконання зобов'язання покладене на третю особу відповідно до умов договору. Згідно з п. 6.3 договору № ЗК-120/Т від 10.04.2014, споживач зобов'язався своєчасно сплачувати постачальнику вартість товару згідно п.4.1 договору. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2014 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов'язань за Договором. (п.8.1 договору № ЗК-120/Т від 10.04.2014). Сторонами узгоджена Специфікація до договору № ЗК-120/Т від 10.04.2014 на загальну суму 24    629 грн. 50 коп. Відповідачем було сформовано та виставлено відповідачу рахунок – фактуру № 11320 від 08.09.2014 щодо оплати вартості бланків дозволів на бензин А-95 у кількості 600 літрів на суму 10    254 грн. 00 коп.; підставою виставлення зазначено договір № ЗК-120/Т від 10.04.2014. Відповідно до платіжного доручення № 270 від 08.09.2014 позивачем було перераховано на користь позивача 10    254 грн. 00 коп. з призначенням платежу «за бензин, зг. накл. 9839 від 08.09.2014 та дог. № ЗК-120/Т від 10.04.2014». Згідно з накладною № 9838 від 08.09.2014, на виконання умов договору № ЗК-120/Т від 10.04.2014 відповідачем було передано, а позивачем прийнято талони на бензин А-95 у кількості 600 літрів вартістю10    254 грн. 00 коп. Як зазначав позивач у позові, за період з 16.09.2014 по 05.11.2014  ним було використано 20 талонів номіналом 20 літрів кожний, загалом на 400 літрів, а саме: 16.09.2014 використано 20 літрів, чек № 78720 від 16.09.2014;  18.09.2014 використано 20 літрів, чек № 79033 від 18.09.2014;  22.09.2014 використано 20 літрів, чек № 79425 від 22.09.2014;  23.09.2014 використано 20 літрів, чек № 79608 від 23.09.2014; 24.09.2014 використано 20 літрів, чек № 79683 від 24.09.2014; 29.09.2014 використано 20 літрів, чек № 80256 від 29.09.2014;  30.09.2014 використано 20 літрів, чек № 80400 від 30.09.2014;  03.10.2014 використано 20 літрів, чек № 80769 від 03.10.2014;  07.10.2014 використано 20 літрів, чек № 81164 від 07.10.2014; 09.10.2014 використано 20 літрів, чек № 81377 від 09.10.2014; 14.10.2014 використано 20 літрів, чек № 277510 від 14.10.2014; 15.10.2014 використано 20 літрів, чек № 82103 від 15.10.2014;  17.10.2014 використано 20 літрів, чек № 82298 від 17.10.2014; 22.10.2014 використано 20 літрів, чек № 82888 від 22.10.2014;  24.10.2014 використано 20 літрів, чек № 83105 від 24.10.2014;  27.10.2014 використано 20 літрів, чек № 83421 від 27.10.2014; 28.10.2014 використано 20 літрів, чек № 83585 від 28.10.2014;  31.10.2014 використано 20 літрів, чек № 84001 від 31.10.2014; 03.11.2014 використано 20 літрів, чек № 84402 від 03.11.2014; 05.11.2014 використано 20 літрів, чек № 84561 від 05.11.2014. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що він не зміг реалізувати 10 талонів на бензин А-95 обсягом 200 літрів (номіналом 20 літрів кожний), наданих постачальником, на загальну суму 3    418 грн. 00 коп., оригінали яких наявні в матеріалах справи, а саме з наступними обліковими номерами: 9601200700000339 (дійсний до 14.12.2014); 9601200700000337 (дійсний до 14.12.2014); 9601200700000340 (дійсний до 14.12.2014); 9601200700000338 (дійсний до 14.12.2014); 9601200700000346 (дійсний до 14.12.2014); 9601200700000348 (дійсний до 14.12.2014); 9601200700000344 (дійсний до 14.12.2014); 9601200700000333 (дійсний до 14.12.2014); 9601200700000347 (дійсний до 14.12.2014). 25.11.2015 позивачем направлено на адресу відповідача претензію №1 з вимогою повернути суму боргу за невикористані талони в розмірі 3 418 грн. 00 коп. Направлення претензії підтверджується копією фіскального чека від 25.11.2014, а також рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 8920000933725, згідно якого відповідачем отримано претензію 11.12.2014. Проте, претензія  позивача № 1 від 25.11.2015 залишена відповідачем без відповіді і виконання. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Перечинського районного територіального  центру соціального обслуговування підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Внаслідок укладення договору № ЗК-120/Т від 10.04.2014 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері. Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України). Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України). Згідно з п.6 статті 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона – постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний  товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ч.1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Згідно з статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. У разі відмови продавця передати проданий  товар  покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Частиною 2 статті 670 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо  продавець  передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу,  покупець має  право вимагати   передання  кількості  товару,  якої  не  вистачає,  або відмовитися від переданого товару  та  його  оплати,  а  якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою. (п.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовґязань» №14 від 17.12.2013 року). Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № ЗК-120/Т від 10.04.2014,  відповідачем були надані талони на бензин А-95 у кількості 600 літрів на загальну суму 10    254 грн. 00 коп., а позивачем прийняті вказані талони, що підтверджується видатковою накладною № 9838 від 08.09.2014, та оплачені у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 270 від 08.09.2014  на суму 10    254 грн. 00 коп. Як встановлено судом, позивачем не були використані на АЗС постачальника або АЗС осіб, що звґязані з постачальником відповідним договором, 10 талонів за обліковими номерами 9601200700000339, 9601200700000337, 9601200700000340, 9601200700000338, 9601200700000346, 9601200700000348, 9601200700000344, 9601200700000333, 9601200700000347 на бензин А-95 обсягом 200 літрів (номіналом 20 літрів кожний) загалом на суму 3    418 грн. 00 коп., у строк до дати закінчення строку дії вказаних талонів, а саме до 14.12.2014. Крім того, суд враховує і те, що матеріали справи також не містять доказів заміни відповідачем вищенаведених талонів на чинні з тими ж обсягами бензину і на суму 3    418 грн. 00 коп. до закінчення строку дії договору № ЗК-120/Т від 10.04.2014. Таким чином, оскільки позивачем було предґявлено відповідачу вимогу (претензію № 1 від 25.11.2015) про повернення коштів загалом в сумі 3    418 грн. 00 коп., сплачених на виконання договору № ЗК-120/Т від 10.04.2014, а тому у відповідача в силу приписів ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України виник обовґязок протягом семи днів з дня отримання письмової вимоги повернути позивачу грошові кошти в сумі 3    418 грн. 00 коп., на які позивачу не було передано товар (бензин). Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за договором № ЗК-120/Т від 10.04.2014 становить 3 418 грн. 00 коп. Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем позивачу грошових коштів в розмірі 3    418 грн. 00 коп. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору № ЗК-120/Т від 10.04.2014, не здійснив повернення грошових коштів в повному обсязі, тобто не виконав свої    зобов'язання належним чином, а тому позовна вимога щодо стягнення 3    418 грн. 00 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Крім того, за прострочення повернення оплати непоставленого товару, позивачем заявлено до стягнення 55 грн. 91 коп. 3% річних та 1    501 грн. 43 коп. інфляційних втрат з посиланням на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, а також 786 грн. 04 коп. пені – з посиланням на умови договору. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України). Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Пунктом 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 визначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав. З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягає, оскільки нарахування наведених показників здійснено позивачем на суму коштів в розмірі 3    418 грн. 00 коп., яка була сплачена позивачем в якості попередньої оплати за отримання у власність за талонами бензину, тобто повернення попередньої оплати  не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України. Отже, у відповідача відсутній обовґязок по сплаті 3% річних та інфляційних втрат за відсутності прострочення саме грошового зобовґязання перед позивачем, а тому підстави для застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, а саме статті 625 Цивільного кодексу України – відсутні. Наведене також узгоджується і з позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 16.09.2014 № 3-90гс14, від 15.10.2013 № 3-30гс13. Щодо вимоги позивача про стягнення  786 грн. 04 коп. пені, суд зазначає наступне. Вимога позивача в цій частині мотивована тим, що відповідачем було прострочено виконання грошового зобов'язання з повернення позивачу грошових коштів в сумі 3    418 грн. 00 коп., що на думку позивача, є підставою для застосування до відповідача штрафної санкції у вигляді пені за прострочення саме грошового зобов'язання. У поданому розрахунку пені, позивач здійснює відповідне нарахування пені за порушення зобов'язання  з повернення позивачу здійсненої попередньої оплати в сумі 3    418 грн. 00 коп. Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. (стаття 547 Цивільного кодексу України). Таким чином, відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства України, для застосування пені за порушення зобовґязання, саме укладеним між сторонами  договором мають бути визначені випадки, розмір та порядок їх застосування. Суд, дослідивши умови укладеного між сторонами договору № ЗК-120/Т від 10.04.2014, встановив, що у ньому відсутня умова щодо застосування до сторони, яка порушила негрошове  зобов'язання, штрафної санкції у вигляді пені. Отже, оскільки позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню за порушення зобов'язання з повернення позивачу 3    418 грн. 00 коп. здійсненої попередньої оплати, яка не є грошовим зобов'язанням, і умовами укладеного між сторонами  договору № ЗК-120/Т від 10.04.2014 не передбачено такого виду відповідальності як застосування пені саме за порушення негрошового зобов'язання, а тому суд приходить до висновку, що позовна вимога в частині стягнення пені у розмірі 786 грн. 04 коп. задоволенню не підлягає. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3    418 грн. 00 коп. основного боргу. В решті позовних вимог суд відмовляє. Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд В И Р І Ш И В: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛОТОС-ЕНЕРГІЯ» (місцезнаходження: 01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 52, літ «Б», офіс 204; код: 39042048) на користь Перечинського районного територіального  центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) (місцезнаходження: 89200, Закарпатська обл., Перечинський р-н, м. Перечин, пров. Червоноармійський, 5; код 30157550) грошові кошти в сумі 3418 (три тисячі чотириста вісімнадцять) грн. 00 коп. основного боргу, а також 1083 (одну тисячу вісімдесят три) грн. 89 коп. судового збору. 3. В іншій частині позову  відмовити. 4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва. Повне рішення складено: 17.08.2015 Суддя                                                                                                           І.М. Отрош