Рішення

від 14.08.2015 по справі 910/13720/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2015 р. Справа № 910/13720/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПУЛЬСАР ОСОБА_1»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕГРОВ»

про стягнення 77 075,95 грн

Суддя Горбасенко П.В.

За участю представників:

від позивача ОСОБА_2 (дов. б/н від 08.08.2015);

від відповідача ОСОБА_3 (дов. б/н від 14.07.2015).

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПУЛЬСАР ОСОБА_1» (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕГРОВ» (далі - відповідач) про стягнення 77 075,95 грн заборгованості, з яких: 12 227,81 грн пені, 27 697,51 грн штрафу, 31 851,93 грн інфляційних втрат та 5 298,71 грн 26 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки нафтопродуктів № 23/15 від 02.03.2015.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.06.2015 порушено провадження у справі № 910/13720/15, розгляд справи призначено на 10.07.2015.

10.07.2015 до канцелярії господарського суду Київської області від представника відповідача разом з клопотанням про приєднання документів надійшов відзив на позовну заяву від 08.07.2015, згідно якого останній просив суд на підставі ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 83 Господарського процесуального кодексу України зменшити розмір штрафу до 13 840,75 грн, стягнути 611,40 грн 3 % річних та відмовити у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат. Вказаний відзив прийнято судом.

У судовому засіданні 10.07.2015 оголошено перерву до 14.08.2015.

У судовому засіданні 14.08.2015 представник позивача підтримав позов повністю, представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Заяв чи клопотань про застосування позовної давності до вимог позивача відповідачем не заявлено.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

02.03.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПУЛЬСАР ОСОБА_1» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЦЕГРОВ» (Покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів № 23/15, за умовами якого постачальник зобов'язався на підставі заявки покупця, в погоджені сторонами строки, передати у власність покупця товар на умовах визначених договором, а покупець - своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату товару.

Згідно п. 4.3., 4.4. договору сторони домовились, що оплата товару здійснюється покупцем на умовах 100 % передоплати. Покупець здійснює оплату товару на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п. 9.1. договору договір набирає чинності з дати його підписання та скріплення печатками уповноваженими представниками сторін, та діє один рік з дати його підписання, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами.

02.03.2015 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки нафтопродуктів № 23/15, за умовами якої сторони домовились здійснити одноразову поставку товару у відповідності до п. 4.1., 4.3. договору, відстрочка платежу за товар, згідно рахунку № 42, складає 15 календарних днів з моменту поставки.

23.03.2015 між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору поставки нафтопродуктів № 23/15, за умовами якої сторони домовились здійснити одноразову поставку товару у відповідності до п. 4.1., 4.3. договору, відстрочка платежу за товар, згідно рахунку № 60, складає 8 календарних днів з моменту поставки.

Суд встановив, що позивачем, на виконання п. 1.1. договору поставки нафтопродуктів № 23/15 від 02.03.2015, 02.03.2015 та 23.03.2015 поставлено, а відповідачем прийнято від позивача дизельне паливо загальною вартістю 276 815,10 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін видатковими накладними (а.с. 17-18).

Відповідач, за отримане 02.03.2015 та 23.03.2015 від позивача дизельне паливо, в порушення договору, розрахувався повністю з простроченням термінів оплати, встановлених додатковими угодами № 1 та № 2 до договору, що підтверджується банківською випискою (а.с. 52-78) та не спростовано відповідачем, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем на момент судового розгляду справи за поставлене 02.03.2015 та 23.03.2015 дизельне паливо відсутній.

Предметом позову є вимоги про стягнення 12 227,81 грн пені, 27 697,51 грн штрафу, 31 851,93 грн інфляційних втрат та 5 298,71 грн 26 % річних.

Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини поставки.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд встановив, що позивачем, на виконання п. 1.1. договору поставки нафтопродуктів № 23/15 від 02.03.2015, 02.03.2015 та 23.03.2015 поставлено, а відповідачем прийнято від позивача дизельне паливо загальною вартістю 276 815,10 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін видатковими накладними (а.с. 17-18); відповідач, за отримане 02.03.2015 та 23.03.2015 від позивача дизельне паливо, в порушення договору, розрахувався повністю з простроченням термінів оплати, встановлених додатковими угодами № 1 та № 2 до договору, що підтверджується банківською випискою (а.с. 52-78) та не спростовано відповідачем, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем на момент судового розгляду справи за поставлене 02.03.2015 та 23.03.2015 дизельне паливо відсутній.

У зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки нафтопродуктів № 23/15 від 02.03.2015, позивачем за період з 01.04.2015 по 08.05.2015 нарахована пеня в сумі 12 227,81 грн, зокрема: 5 915,50 грн за період з 01.04.2015 по 13.04.2015 на суму боргу 276 815,10 грн, 2 169,86 грн за період з 14.04.2015 по 19.04.2015 на суму боргу 220 000 грн, 558,90 грн за період з 20.04.2015 по 21.04.2015 на суму боргу 170 000 грн, 1 232,87 грн за період з 22.04.2015 по 26.04.2015 на суму боргу 150 000 грн, 2 350,68 грн за період з 27.04.2015 по 07.05.2015 на суму боргу 130 000 грн.

Частинами першою і третьою ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 5.2. договору сторонами погоджено, що в разі порушення строків оплати за товар, визначених п. 4.3. договору покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості товару, за який вона стягується, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Враховуючи вищевикладене, періоди нарахування пені, що вказані позивачем в поданому ним розрахунку пені (а.с. 10), арифметично вірний розмір пені, нарахованої за період з 01.04.2015 по 08.05.2015 становить загалом 12 227,81 грн, зокрема: 5 915,50 грн за період з 01.04.2015 по 13.04.2015 на суму боргу 276 815,10 грн, 2 169,86 грн за період з 14.04.2015 по 19.04.2015 на суму боргу 220 000 грн, 558,90 грн за період з 20.04.2015 по 21.04.2015 на суму боргу 170 000 грн, 1 232,87 грн за період з 22.04.2015 по 26.04.2015 на суму боргу 150 000 грн, 2 350,68 грн за період з 27.04.2015 по 07.05.2015 на суму боргу 130 000 грн. Відтак, вимога про стягнення 12 227,81 грн пені є такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 27 697,51 грн. штрафу на підставі п. 5.4. договору поставки нафтопродуктів № 23/15 від 02.03.2015.

Відповідно до п. 5.4. договору при простроченні платежів за отриманий товар покупцем більш ніж на 10 календарних днів, покупець сплачує штраф постачальникові у розмірі 10 % від суми заборгованості.

Суд встановив, що зазначені в п. 5.4. договору поставки нафтопродуктів № 23/15 від 02.03.2015 10 % від суми заборгованості за своєю правовою природою є штрафом.

Відповідно до вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно кваліфікуючими ознаками штрафу є: а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У відповідності до ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України штраф, як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки.

Враховуючи те, що відповідач не оплатив отриманий товар у погоджені сторонами строки, штраф у розмірі 10 % від суми простроченого платежу (погоджений сторонами п. 5.4. договору) у загальному розмірі 27 697,51, з яких 17 457,51 грн (10 % від 174 575,10 грн (вартість неоплаченого товару за видатковою накладною № 31 від 02.03.2015)) та 10 240 грн (10 % від 102 240 грн (вартість неоплаченого товару за видатковою накладною № 46 від 23.03.2015)), відповідачем на час прийняття судового рішення не сплачено, розмір вказаного штрафу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 27 697,51 грн штрафу є такою, що підлягає задоволенню судом.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012р. у справі № 06/5026/1052/2011 та постанові Вищого господарського суду України від 19.12.2012р. у справі № 5019/1287/12.

Також представником відповідача заявлено клопотання про зменшення штрафу на 50 %, до 13 840,75 грн (а.с. 81-82).

Згідно пункту третього ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ст. 233 Господарського кодексу України).

Відповідно до абз. 1, 2, 3 п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» № 18 від 26.12.2011 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 223 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Суд встановив, відповідачем, належними та допустимими доказами у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України не доведено суду наявності виняткових обставин, за яких підлягають зменшенню штрафні санкції. Зокрема, відповідачем не надано жодного доказу, який би підтверджував скрутне фінансове становище, у зв'язку з чим останній був позбавлений можливості вчасно розрахуватися за отримане на підставі договору поставки нафтопродуктів № 23/15 від 02.03.2015 дизельне паливо.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення штрафу

У зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язання за договором поставки нафтопродуктів № 23/15 від 02.03.2015, позивачем за період з 01.04.2015 по 27.04.2015 нараховано 31 851,92 грн інфляційних втрат та 5 298,71 грн 26 % річних за період з 01.04.2015 по 07.05.2015.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012 у справі № 37/64).

Суд встановив, що сторонами п. 5.4. договору поставки нафтопродуктів № 23/15 від 02.03.2015 встановлено, що покупець сплачує 26 % річних як боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, періоди нарахування інфляційних втрат та 26 % річних, що вказані позивачем в поданому ним розрахунку інфляційних втрат та 26 % річних (а.с. 10), арифметично вірний розрахунок інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.04.2015 по 27.04.2015 та 26 % річних, нарахованих за період з 01.04.2015 по 07.05.2015 складає 30 800 грн інфляційних втрат та 5 298,71 грн 26 % річних. Відтак, вимога про стягнення з відповідача 31 851,92 грн інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню у розмірі 30 800 грн, а вимога про стягнення 1 291,62 грн 26 % річних підлягає задоволенню повністю.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 12 227,81 грн пені, 27 697,51 грн штрафу, 30 800 грн інфляційних втрат та 5 298,71 грн 26 % річних є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕГРОВ» (08606, Київська обл., Васильківський район, с. Борисів, провулок Комарова, буд. 5; ідентифікаційний код 39034194) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПУЛЬСАР ОСОБА_1» (04209, м. Київ, вул. Богатирська, офіс 95, ДОК7; ідентифікаційний код 39208131) 12 227 (дванадцять тисяч двісті двадцять сім гривень) 81 коп. пені, 27 697 (двадцять сім тисяч шістсот дев'яносто сім гривень) 51 коп. штрафу, 30 800 (тридцять тисяч вісімсот гривень) 00 коп. інфляційних втрат, 5 298 (п'ять тисяч двісті дев'яносто вісім гривень) 71 коп. 26 % річних та 1 802 (одну тисячу вісімсот дві гривні) 07 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено: 18.08.2015

Суддя П.В.Горбасенко