Рішення

від 16.09.2009 по справі 17-26/97-08-3090

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17-26/97-08-3090

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" вересня 2009 р.Справа  № 17-26/97-08-3090

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортно-експедиційна

                      компанія „Енерготранс”;  

до  відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Автотрансформер”;

про стягнення 87 101,6 грн.

                                     Суддя           Зуєва Л.Є.

П р е д с т а в н и к и :

від позивача: Мащенко О.М. –на підставі довіреності від 06.03.2009р.;

від відповідача: Коротков Т.В. –на підставі довіреності №28/09-д від 01.09.2008р.

СУТЬ СПОРУ: ТОВ „Транспортно-експедиційна компанія „Енерготранс” звернулася до господарського суду Одеської області з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача по справі 87 101,6 грн., з яких 75 100 грн. –безпідставно набутих грошових коштів; 1037 грн. –3% річних та 10 964,6 грн. –індексу інфляції.

Відповідач в судове засідання з'явився, надав письмовий відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнає з підставі викладених у відзиві, та просить суд у задоволенні позову відмовити.

По справі у відповідності до вимог ст. 77 ГПК України, оголошувалася перерва починаючи з 13.05.2009р. по 05.06.2009р.; з 05.06.2009р. по 22.06.2009р.; з 22.06.2009р. по 03.08.2009р.; з 03.08.2009р. по 12.08.2009р.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

ЗАТ „Транспортно-експедиційна компанія „Енерготранс” (надалі позивач) 19.12.2007року згідно платіжного доручення №22 помилково було перераховано на рахунок ТОВ „Автотрансформер” (надалі –відповідач) грошові кошти в розмірі 75 100, 00 грн., які були призначені для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Ісіда" згідно договору купівлі-продажу № 3/48 від 29.11.2007 року.

Позивач 31.03.2008р., 06.06.2008р. та 18.06.2008р. направив на адресу відповідача листи, в яких вимагав негайно повернути помилково отримані грошові кошти у розмірі 75 100 грн.

Однак позивач відповіді на надіслані листи не отримав, вимоги викладені у них відповідачем виконанні не були.

Внаслідок неправомірного користування чужими грошовими коштами, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України нараховані відповідачу 1037 грн. –3% річних та 10 964,6 грн. – індексу інфляції.

Зазначені обставини спонукали ЗАТ „Транспортно-експедиційна компанія „Енерготранс” звернутися до господарського суду Одеської області з позовною заявою (вхід.№4239 від 23.07.2008р.) про стягнення з ТОВ „Автотрансформер” 87 101,60 грн.   

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.07.2008р. (суддя Никифорчук М.І.) порушено провадження у справі №26/97-08-3090 за позовом ЗАТ „Транспортно-екпедиційна компанія „Автотрансформер” до ТОВ „Автотрансформер” про стягнення 87 101,6 грн.

Ухвалою суду від 11.09.2008р. здійснено процесуальне правонаступництво та замінено ЗАТ „Транспортно-екпедиційна компанія „Енерготранс” на ТОВ „Транспортно-експедиційна компанія „Енерготранс”.

Рішенням господарського суду Одеської області від 07.10.2008 року (суддя Никифорчук М.І.) у справі № 26/97-08-3090 господарського суду Одеської області позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Автотрансформер” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортно-експедиційна компанія „Енерготранс” безпідставно отримані грошові кошти в сумі 75100 грн., штрафні санкції в розмірі 12001,60грн., державного мита в сумі 871,02 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2008 року (судді: Величко Т.А. - головуючий, Бойко Л.І., Жукова А.М.) у справі № 26/97-08-3090 господарського суду Одеської області рішення господарського суду Одеської області від 07.10.2008 року у справі № 26/97-08-3090 скасовано, в позові відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортно-експедиційна компанія „Енерготранс” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Автотрансформер” 435,51грн. - держмита за апеляційне провадження.

Постановою Вищого господарського суду Одеської області від 10.03.2009р. касаційну скаргу ТОВ „Транспортно-експедиційна компанія „Енерготранс” задоволено частково, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2008р. та рішення господарського суду Одеської області від 07.10.2008р. у справі №26/97-08-3090 –скасовано, а справу передано на новий розгляд.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.04.2009р. (суддя Зуєва Л.Є.)  прийнято справу №26/97-08-3090 до провадження та справі присвоєно №17-26/97-08-3090.

Позивач на задоволенні позовних вимог наполягає, а також 18.06.2009р. звернувся до господарського суду Одеської області з заявою про збільшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача по справі 75 100 грн. –основного боргу; 16071,4 грн. –інфляційних втрат; 2222,14грн. –3%річних.

Відповідач у своєму відзиві на позов зазначає, що кошти у розмірі 75 100 грн., були перераховані на його користь на підставі укладеного між ним та позивачем договору про надання послуг №Е-01/11-07 від 01.11.2007р., який було підписано сторонами 16.11.2007р., згідно якого відповідачем було надано позивачу інформаційні послуги на загальну суму 75 100 грн., в підтвердження чого останнім надано суду копію акту виконаних робіт від 12.12.2007р., який нібито підписаний представниками обох сторін та скріплений відповідними печатками обох підприємств.

Дослідивши обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання,  що виникає між суб'єктом  господарювання  та  іншим учасником  (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом,  в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона,  у  тому  числі  боржник)  зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу,  передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо),  або утриматися від певних дій,  а  інший суб'єкт  (управнена  сторона,  у  тому  числі  кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Як випливає з приписів вищенаведеної правової норми, зміст договору становлять умови, що визначені угодою сторін, яка спрямована, зокрема, на встановлення зобов'язань, і договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені ст.203 ЦК України, згідно якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України передбачені лише дві форми правочинів –усна та письмова. Як модифікація усної форми може розглядатися мовчазна згода з умовами договору. Електрона форма не передбачена взагалі. Більш того, згідно п.1 ч.1 ст. 208 ЦК України  правочини між юридичними особами належить вчиняти лише у письмовій формі. Відповідно до ч. 1ст. 207 ЦК України правочин  вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Отже, Цивільний кодекс України  розглядає електронний документ лише як певний технічний засіб передачі письмової форми правочину, а не як окрему форму.

Поряд з цим, у ч. 3 ст. 207 ЦК України дозволяється при вчиненні правочинів факсимільне відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису у випадках, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно ст. 7 Закону України „Про електронні документи та електронний документообіг” від 22.05.2003р. № 851-IV „оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним цифровим підписом автора”.

У відповідності із ст. 6 зазначеного Закону „Про електронний цифровий  підпис” електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу та накладанням якого „завершується створення електронного документа”. Звідси суд дійшов висновку, що надісланий по електронній пошті без електронного підпису лист, документом назвати неможливо, не підписаний електронний лист не є доказом волевиявлення особи. Крім того, саме існування електронного підпису, як гаранта визначеності адресата та засобу його ідентифікації, свідчить про неможливість точного встановлення відправника листа без такого підпису.

Згідно ст. 1 Закону України „Про електронний цифровий підпис” від 22.05.2003р. № 852-ІУ „електронний підпис це дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних;

Електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача.

Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Можливість використання суб'єктами господарської діяльності електронних підписів слід заздалегідь погоджувати.

Так, згідно ч. 3. ст. 207 Цивільного кодексу України „використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів”. Тобто, умови та порядок електронного документообігу, а також використання електронного підпису сторони повинні чітко прописати у договорі. При цьому доказом цієї домовленості буде лише оригінал письмового документу, зроблений за допомогою паперу та чорнил (тобто із „живим” підписом керівника /або уповноваженої особи/ підприємства та „мокрою” печаткою).

Відповідач в якості своїх заперечень та обґрунтувань надав факсову копію договору №Е-01/11-07 від 01.11.2007р. про надання послуг, з якої вбачається, що вона була передана 16.11.2007р. о 10 год. 23 хв., однак з наданої копії судом не вбачається з якого номеру та від якої особи було надіслано вказаний факс.

Така ж суттєва інформація відсутня і на наданому відповідачем акті про надання інформаційних послуг датованого 12.12.2007р. (16.12.2007. переданого факсом від невідомої особи).

Дослідивши факсові копії договору про надання послуг №Е-01/11-07 від 01.11.2007р. та акту про надання інформаційних послуг від 12.12.2007р., суд дійшов висновку, що вказані документи представлені відповідачем в якості доказів правомірності перерахування позивачем грошових коштів у розмірі  75 100 грн. не є належними доказами, оскільки згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо надані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

     Крім цього, судом на виконання вказівки Вищого господарського суду України зазначеної у постанові від 10.03.2009р. у відповідача було витребувані докази передачі інформації відповідачем, та, відповідно, отримання даної інформації позивачем по договору про надання послуг. Однак надані відповідачем докази надання послуг визначених в договорі, а саме електронні листи та декілька фотографій, які нібито були направлені позивачу, судом до уваги не приймаються, оскільки позивач вказаний факт не визнав, а відповідач належним чином не довів суду факт отримання позивачем вищевказаної інформації.

            З точки зору неналежного одержувача (незалежно від причини його виникнення), помилковим платежем будуть вважатись грошові кошти, які надійшли на його поточний рахунок без документальної підстави.

          Під документальною підставою отримання коштів вважається договір із платником грошових коштів, із зазначенням відповідних банківських реквізитів одержувача платежу. При цьому з матеріалів справи вбачається, що у платіжному дорученні №22 від 19.12.2007 року, вказаний договір №3/48 від 29.11.2007р. із ТОВ „Ісіда”, на виконання якого платіж і спрямовувався позивачем, що підтверджується  наданими в ході розгляду справи оригіналами   документів, а саме договір №3/48 від 29.11.2007р. із ТОВ „Ісіда”, специфікація до вказаного договору та платіжне доручення № 22 від 19.12.2007 р.

          Відносно повернення помилкового платежу відповідач неодноразово до моменту звернення до суду був повідомлений позивачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи листами.

У відповідності до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В якості спростування наданих відповідачем доказів щодо належного виконання своїх зобов'язань за договором на надання інформації по порівняльним технічним характеристикам, зокрема, напівпричепів - самоскидів та рекомендацій щодо найбільш вигідного способу їхнього придбання за рахунок фінансових ресурсів третіх осіб (кредит, позика, лізинг тощо), позивачем було надано аналогічні схожі фото тягачів з короткою інформацією про них, які позивач вільно безкоштовно отримав з мережі Інтернет, посилаючись при цьому та ті обставини, що очевидно існує не відповідність суми договору у розмірі 75 100 грн. виконаним відповідачем виду та обсягам робіт. Крім в того з роздрукованих електронних  листів наданих відповідачем вбачається, що листування стосовно придбання транспортної техніки відбувалося між відповідачем та  представником  компанії Rolfo в Україні Беринським В., а не  ТОВ”Автотрансформер”.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем належним чином не доведені факт укладання договору з позивачем та здійснення за цим договором  інформаційних послуг.

Виконуючи вимогу ВГСУ викладену в постанові від 10.03.2009р. щодо надання оцінки пункту 1.1 договору купівлі-продажу №3/48 від 29.11.2007р., укладеного між ТОВ „Ісіда” та ТОВ „Транспортно-експедеційна компанія „Енерготранс”, в якому продавцем виступає позивач, та кошти у розмірі 75 100 грн., перераховані відповідачу, призначалися покупцеві ТОВ „Ісіда”, суд перевіривши всі обставини справи, встановив, що бухгалтером позивача помилково було заповнено платіжне доручення №22 від 19.12.2007р., внаслідок чого, як результат механічної помилки, вказані кошти були перераховані на помилково вказаний бухгалтером позивача рахунок відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином  з огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що відповідач отримав грошові кошти в сумі 75 100 грн. –безпідставно.

У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними, згідно до ст.536 ЦК України (ч.2 ст.1214 ЦК України).

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У відповідності до п. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши розрахунок приведений позивачем по нарахуванню відповідачу 3% річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошових зобов'язань, з урахуванням наданих позивачем уточнень, суд дійшов висновку, що він обґрунтований у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають також задоволенню.

Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 20.12.1976 р. з подальшими змінами  рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Крім того в силу принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обгрунтоване лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому засіданні, в якому постановлюється рішення.

         Відповідно до ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії. Оригінали докумен тів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути посвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Як вбачається з матеріалів справи, судом неодноразово  було зобов'язано відповідача надати оригінал договору та акту виконаних робіт, оскільки відповідач взагалі заперечує існуванню таких документів, однак  витребувані судом документи були надані тільки у копіях, що  за наявності розбіжностей позицій сторін щодо існування цього договору та  вимог Закону України „Про електронні документи та електронний документообіг” свідчить про неналежність письмових доказів, наданих відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи надані  сторонами докази у справі в їх сукупності, проаналізувавши  законодавство, що регулює спірні правовідносини та з огляду на  принципи законності, справедливості та розумності судового рішення, суд дійшов висновку, що  Договір про надання послуг №Е-01/11-07 від 01.11.2007р. не був укладений між сторонами по справі, пред'явлені відповідачем факсові копії договору про надання послуг № Е-01/11-07 від 01.11.2007р. та акту про надання інформаційних послуг від 12.12.2007р. не являються належними доказами, тому грошові кошти, які є предметом спору є помилковим платежем, який  надійшов на поточний рахунок відповідача без відповідної документальної  законної підстави, тому  позовні вимоги ТОВ „Транспортно-експедиційна компанія „Енерготранс”, з урахуванням наданих уточнень підлягають задоволенню, з відповідача по справі слід стягнути 75 100 грн. –безпідставно набутих грошових коштів, 16071,4 грн. –інфляційних втрат; 2222,14грн. –3%річних.

Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на відповідача, згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Автотрансформер” /65104, м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 64а, офис 40, код ЄДРПОУ 34507390/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортно-експедиційна компанія „Енерготранс” /01133, м.Київ, вул. Кутузова, буд. 18/7, код ЄДРПОУ 32382179/ 75 100 грн. 00 коп. /сімдесят п'ять тисяч сто грн. 00 коп./ - помилково перерахованих грошових коштів; 2 222 грн. 14 коп. /дві тисячі двісті двадцять дві грн. 14 коп./ - 3% річних; 16 071 грн. 40коп. /шістнадцять тисяч сімдесят одна грн. 40 коп./ - індексу інфляції; 933 грн. 93 коп. /дев'ятсот тридцять три грн. 93 коп./ - державного мита; 118 грн. 00 коп. /сто вісімнадцять грн. 00 коп./ - витрат на послуги інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

     Наказ видати.

     Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

     Наказ видати після вступу рішення в законну силу.

     Повний текст рішення складений та підписаний 21.09.2009р.

Суддя