Рішення

від 12.08.2015 по справі 910/13760/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2015Справа №910/13760/15

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Домобудівний комбінат №3», м.Київ, ЄДРПОУ 04012773

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінсо-вікна», м.Київ, ЄДРПОУ 33308473

про стягнення 227 255,38 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Денисов В.Є. - по дов.

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 05.08.2015р. оголошувалась перерва до 12.08.2015р.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Домобудівний комбінат №3», м.Київ звернувся до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінсо-вікна», м.Київ про стягнення заборгованості за договором №24/02-1П від 24.02.2011р. в розмірі 227 255, 38 грн.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилається на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінсо-вікна» прийнятих на себе за договором №24/02-1П від 24.02.2011р. субпідряду зобов'язань в частині виконання робіт в обсязі та строки, що визначені умовами договору, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

У судовому засіданні 12.08.2015р. позивач не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час слухання справи у вказаному засіданні суду не скористався. Проте, наведений учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника Публічного акціонерного товариства «Домобудівний комбінат №3» у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 05.08.2015р. судового засідання, суд дійшов висновку, що позивач був обізнаний про час та місце наступного слухання справи.

Відповідач у поясненнях без номеру та дати, що надійшли до господарського суду м.Києва 17.06.2015р., проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на пропущення заявником визначеного Цивільним кодексом України строку позовної давності. Одночасно, за твердженнями відповідача, у Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінсо-вікна» на теперішній час будь-які документи стосовно виконання спірного договору з боку обох сторін не збереглись, внаслідок чого представити їх на вимогу суду не виявляється можливим.

З огляду на неявку позивача а судове засідання 12.08.2015р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

Розгляд справи №910/13760/15 здійснюється з 28.05.2015р., а отже подальше відкладення може призвести до порушення приписів господарського процесуального законодавства України та вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків судового розгляду спору.

Одночасно, судом враховано, що всіма учасниками судового процесу було висловлено свою правову позицію по суті спору.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що позивач в процесі розгляду справи 12.08.2015р. не скористався всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з огляду на приписи ст.69 вказаного нормативно-правового акту, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно з ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення , обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. (ст.837 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 24.02.2011р. між Публічним акціонерним товариством «Домобудівний комбінат №3» (генеральний підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінсо-вікна» (субпідрядник) було укладено договір №24/02-1П субпідряду, відповідно до п.1.1 якого генеральний підрядник доручає, а субпідрядник приймає на себе зобов'язання з виготовлення, поставки та монтажу металопластикових вікон та дверей з профілю Rehau на підставі затверджених генеральним підрядником технічних завдань та ескізів, згідно із додатками до договору.

Пунктом 11.3 спірного правочину передбачено, що договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2011р., а в частині оплати, поставки і гарантійних зобов'язань - до повного їх виконання.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №24/02-1П від 24.02.2011р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст.837-864 Цивільного кодексу України. При цьому, суд виходить з того, що кінцевою метою виконання договору для позивача було отримання результату субпідрядних робіт - виготовлених, змонтованих та встановлених на об'єктах будівництва металопластикових вікон та дверей. Аналогічну позицію щодо правової природи договору, предметом якого є зобов'язання з виготовлення, поставки та монтажу вікон, наведено у постановах від 19.08.2009р., від 05.06.2012р. Вищого господарського суду України по справах №16/251 та №5002-9/4408-2011.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

За умовами п.3.1 договору №24/02-1П від 24.02.2011р. вартість товару встановлюється в національній валюті України - гривні та наводиться у специфікаціях.

Загальна вартість договору становить суму, що дорівнює вартості товару, що наведений у специфікаціях до договору (п.3.2 договору №24/02-1П від 24.02.2011р.).

Пунктом 3.3 укладеного між сторонами правочину передбачено, що оплата за товар здійснюється генеральним підрядником на підставі рахунку-фактури, виданого субпідрядником, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок субпідрядника.

Як встановлено судом, у межах спірного правочину сторонами було підписано специфікації на загальну суму 1600525 грн.

Субпідрядник сплачує 100% загальної суми кожної специфікації до договору у наступному порядку: перший платіж - аванс в розмірі 30% від загальної суми специфікації до договору протягом п'яти календарних днів з моменту виставлення рахунку фактури; остаточний розрахунок в розмірі 70% від загальної суми специфікації проводиться протягом п'яти календарних днів з моменту підписання генеральним підрядником акту виконаних робіт (форма КБ-2В) та довідок (КБ-3).

За твердженнями позивача, на виконання умов договору №24/02-1П від 24.02.2011р. Публічним акціонерним товариством «Домобудівний комбінат №3» було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю «Вінсо-вікна» грошові кошти в сумі 1 326 435,59 грн.

Наразі, на підтвердження внесення плати саме за договором №24/02-1П від 24.02.2011р. позивачем представлено до матеріалів справи платіжні доручення №17 від 24.05.2011р., №29 від 30.05.2011р., №340/1 15.03.2011р., №429/1 від 25.03.2011р., №433/1 від 28.03.2011р., №308/1 від 01.03.2011р., №543/1 від 05.05.2011р., №551/1 від 06.05.2011р. та №960/1 від 13.05.2011р., №394/2 від 16.03.2011р., №399/2 від 17.03.2011р., №400/2 від 18.03.2011р., №432/2 від 21.03.2011р., №483/2 від 22.03.2011р., №496/2 від 24.03.2011р., №502/2 від 25.03.2011р., №524/2 від 30.03.2011р., №528/2 від 31.03.2011р., №549/2 від 01.04.2011р., №556/2 від 04.04.2011р., №575/2 від 06.04.2011р., №591/2 від 13.04.2011р., №605/2 від 15.04.2011р., №620/2 від 18.04.2011р., №623/2 від 19.04.2011р., №642/2 від 22.04.2011р., №660/2 від 27.04.2011р., №661/2 від 27.04.2011р. та №681/2 від 04.11.2011р.

Оцінюючи надані заявником докази, суд дійшов висновку, що платіжні доручення №340/1 15.03.2011р., №429/1 від 25.03.2011р., №433/1 від 28.03.2011р., №308/1 від 01.03.2011р., №543/1 від 05.05.2011р., №551/1 від 06.05.2011р. та №960/1 від 13.05.2011р., №394/2 від 16.03.2011р., №399/2 від 17.03.2011р., №400/2 від 18.03.2011р., №432/2 від 21.03.2011р., №483/2 від 22.03.2011р., №496/2 від 24.03.2011р., №502/2 від 25.03.2011р., №524/2 від 30.03.2011р., №528/2 від 31.03.2011р., №549/2 від 01.04.2011р., №556/2 від 04.04.2011р., №575/2 від 06.04.2011р., №591/2 від 13.04.2011р., №605/2 від 15.04.2011р., №620/2 від 18.04.2011р., №623/2 від 19.04.2011р., №642/2 від 22.04.2011р., №660/2 від 27.04.2011р., №661/2 від 27.04.2011р. та №681/2 від 04.05.2011р. не є належними доказами внесення плати за договором №24/02-1П від 24.02.2011р. При цьому, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно зі ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно з положеннями Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов'язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. При використанні документа на переказ готівки ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття до виконання банком або іншою установою - учасником платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі. Прийняття документа на переказ готівки до виконання засвідчується підписом уповноваженої особи банку або іншої установи -учасника платіжної системи чи відповідним чином оформленою квитанцією.

За приписами п.1.4 Постанови №22 від 21.01.2004р. Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Разом з тим, п.п.2, 3 Постанови №377 від 14.08.2003р. Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України» (що була чинною на момент проведення оплат) передбачено, що форми документів, які застосовуються під час приймання переказу готівки та виплати її суми отримувачу в готівковій формі, визначаються відповідною платіжною системою і мають містити обов'язкові реквізити: дата здійснення операції, зазначення платника та отримувача, дані паспорта особи-отримувача або документа, що його замінює, сума касової операції, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію. До обов'язкових реквізитів касових документів, які оформлюються для зарахування суми готівки на відповідні рахунки (крім перелічених вище), також належать: номер рахунку отримувача, призначення платежу та назва банку отримувача. Усі реквізити в касових документах мають бути заповнені згідно з правилами, зазначеними в додатку 14 до цієї Інструкції. Крім обов'язкових, касові документи можуть містити й інші реквізити, потрібні для здійснення окремих операцій з готівкою. Додаткові реквізити можуть бути дописані в касовому документі від руки ручкою.

Відповідно до положень Постанови №22 від 21.01.2004р. Національного банку України «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» банк має право здійснити переказ кожної суми за окремими розрахунковими документами з обов'язковим зазначенням у реквізиті «Призначення платежу» інформації, зазначеної платником у реквізитах «Платник» та «Призначення платежу» документа на переказ готівки. У платіжних дорученнях, меморіальних ордерах та платіжних вимогах-дорученнях вказаний реквізит заповнюється з урахуванням вимог, встановлених главою 3 даної інструкції. Одночасно, відповідно до п.3.8. вказаної Інструкції Національного банку України реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

За висновками суду, із наявних у матеріалах справи розрахункових документів №340/1 15.03.2011р., №429/1 від 25.03.2011р., №433/1 від 28.03.2011р., №308/1 від 01.03.2011р., №543/1 від 05.05.2011р., №551/1 від 06.05.2011р. та №960/1 від 13.05.2011р., №394/2 від 16.03.2011р., №399/2 від 17.03.2011р., №400/2 від 18.03.2011р., №432/2 від 21.03.2011р., №483/2 від 22.03.2011р., №496/2 від 24.03.2011р., №502/2 від 25.03.2011р., №524/2 від 30.03.2011р., №528/2 від 31.03.2011р., №549/2 від 01.04.2011р., №556/2 від 04.04.2011р., №575/2 від 06.04.2011р., №591/2 від 13.04.2011р., №605/2 від 15.04.2011р., №620/2 від 18.04.2011р., №623/2 від 19.04.2011р., №642/2 від 22.04.2011р., №660/2 від 27.04.2011р., №661/2 від 27.04.2011р. та №681/2 від 04.05.2011р. не вбачається можливим достеменно встановити, на виконання якого саме правочину були сплачені кошти.

Зокрема, суд зауважує, що у графі «Призначення платежу» вказаних платіжних доручень не міститься посилань на договір №24/02-1П від 24.02.2011р., а зазначено про оплату окремих рахунків-фактур, в тому числі, №6 від 25.02.2011р. та №7 від 14.03.2011р., які в матеріалах справи взагалі відсутні. Одночасно, заявником надано суду рахунок-фактуру №СФ-0000006 від 25.02.2011р., проте, вказаний документ посилання на спірний правочин також не містить.

До того ж, судом прийнято до уваги, що у претензії №01/137 від 30.04.2015р. позивачем не зазначалось про здійснення на користь відповідача оплат за платіжними дорученнями №340/1 15.03.2011р., №429/1 від 25.03.2011р., №433/1 від 28.03.2011р., №308/1 від 01.03.2011р., №543/1 від 05.05.2011р., №551/1 від 06.05.2011р. та №960/1 від 13.05.2011р., а вказано, що оплату проведено лише в розмірі 515 000 грн., тоді як всі представлені до суду розрахункові документи у сукупності свідчать про проведення грошового переказу на більшу суму. Наведені обставини додатково свідчать про відсутність у суду можливості достеменно встановити, що надані платіжні доручення без посилання у призначенні платежу на договір №24/02-1П від 24.02.2011р., є свідченням перерахування заявником грошових коштів саме на виконання спірного правочину.

В судовому засіданні 05.08.2015р. на запитання суду стосовно наявності між сторонами інших субпідрядних договорів у спірний період позивачем та відповідачем зазначено про існування між контрагентами підрядних відносин за декількома договорами, які укладались на проведення робіт на різних об'єктах будівництва.

Вказані твердження сторін повністю узгоджуються зі змістом довідки виконаних підрядних робіт за серпень 2011р., яка свідчить про наявність між позивачем та відповідачем щонайменше ще одного договору, а саме №180 від 04.03.2011р. При цьому, більшість перелічених вище оплат було проведено позивачем після укладання договору №180 від 04.03.2011р., який не є предметом судового дослідження в межах розглядуваної справи, що фактично свідчить про можливість проведення оплат, в тому числі, на виконання вказаного правочину.

Представлені позивачем банківські довідки №20-2-14/1550 від 22.07.2015р., №20-2-14/1124 від 25.05.2015р., №60-3-24/276 від 30.07.2015р. Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» в якості проведення оплат за спірним договором суд не приймає з огляду на те, що останні складено фінансовою установою відносно всіх розрахунків між Публічним акціонерним товариством «Домобудівний комбінат №3» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінсо-вікна» у певний період, а не розрахунків між сторонами за певним правочином - договором №24/02-1П від 24.02.2011р.

Суд зазначає, що з метою повного та всебічного розгляду справи судом неодноразово витребовувались від позивача докази перерахування на рахунок відповідача авансового платежу за договором №24/02-1П від 24.02.2011р. (ухвали від 02.06.2015р., 17.06.2015р., протокол судового засідання за 05.08.2015р.), а також рахунки, на які є посилання в наявних в матеріалах справи платіжних дорученнях.

Тобто, з огляду на вищенаведене, суд приймає до уваги в якості оплати за договором №24/02-1П від 24.02.2011р. лише платіжні доручення на загальну суму 700 000 грн., а саме №17 від 24.05.2011р. на суму 300 000 грн. та №29 від 30.05.2011р. на суму 400 000 грн.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За умовами п.4.1 договору №24/02-1П від 24.02.2011р. субпідрядник виготовляє та поставляє товар генеральному підряднику протягом десяти календарних днів з дати підписання сторонами відповідної специфікації, якщо інший строк поставки не буде обумовлено контрагентами у специфікації.

Субпідрядник приступає до виготовлення товару тільки після видачі генеральним підрядником висоти відмітки чистової підлоги та розмірів дверних отворів безпосередньо субпідрядником на об'єктах генерального підрядника. Товар за договором поставляється субпідрядником на умовах СРТ, відповідно до правил Інкотермс-2000. Місцем поставки є об'єкт генерального підрядника, адреса якого обумовлюється сторонами безпосередньо перед поставкою товару, якщо інше не зазначено у специфікації (п.п.4.2, 4.3 договору №24/02-1П від 24.02.2011р.).

У специфікаціях №1 від 24.02.2011р., №2 від 10.03.2011р., №3 від 10.03.2011р. на загальну суму 1 600 525 грн. до спірного правочину сторонами погоджено асортимент товару, що виготовляється в межах спірного правочину.

До кожної зі специфікацій контрагентами складено технічне завдання на виготовлення та поставку металопластикових вікон.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №24/02-1П від 24.02.2011р. відповідачем було виготовлено, поставлено та змонтовано металопластикових вікон на загальну суму 323 890,21 грн., на підтвердження чого заявником представлено до матеріалів справи довідки форми КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за травень 2012р.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалою від 02.06.2015р. відповідача було зобов'язано надати докази повного чи часткового виконання своїх обов'язків за спірним правочином.

Проте, відповідачем витребуваних судом доказів не представлено. При цьому, судом прийнято до уваги пояснення представника відповідача, які надані у судовому засіданні 05.08.2015р., стосовного того, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінсо-вікна» відсутні будь-які інші документи, які б свідчили про виконання субпідрядником своїх обов'язків за договором №24/02-1П від 24.02.2011р.

Наразі, суд зазначає, що доведення вказаних обставин у відповідності до приписів ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України є процесуальним обов'язком саме позивача, як учасника господарського процесу, що звернувся до суду з позовом про повернення попередньої оплати.

За таким чином, враховуючи наведене, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінсо-вікна» на замовлення Публічного акціонерного товариства «Домобудівний комбінат №3» в межах договору №24/02-1П від 24.02.2011р. робіт на загальну суму 323 890,21 грн.

Наразі, за твердженнями позивача з огляду на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором №24/02-1П від 24.02.2011р. грошові кошти в сумі 227 255,38 грн. підлягають поверненню позивачу на підставі приписів ст.693 Цивільного кодексу України та п.п.4.5, 8.3 договору №24/02-1П від 24.02.2011р.

Проте, суд зазначає, що такі твердження Публічного акціонерного товариства «Домобудівний комбінат №3» є безпідставними з огляду на наступне.

Статтею 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто, норми наведеної статті Цивільного кодексу України застосовуються саме до правовідносин, які виникають з договорів купівлі-продажу, тоді як, судом було встановлено, що спірні правовідносини виникли з договору підряду.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для повернення Публічному акціонерному товариству «Домобудівний комбінат №3» грошових коштів, сплачених на виконання умов договору №24/02-1П від 24.02.2011р., як попередньої оплати за непоставлений товар на підставі приписів ст.693 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд зауважує, що нормами чинного законодавства не передбачено права сторони за договором підряду вимагати повернення попередньої оплати у разі невиконання робіт.

Суд звертає увагу позивача на те, що правові наслідки невиконання підрядником своїх обов'язків за договором підряду передбачено, зокрема, ст.849 Цивільного кодексу, в якій зазначено, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.

Одночасно, посилання заявника на умови п.8.3 договору №24/02-1П від 24.02.2011р. в якості обґрунтування заявленого позову суд також вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Пунктом 8.3 договору №24/02-1П від 24.02.2011р. передбачено, що у разі, якщо субпідрядник умисно не приступає до виконання робіт на об'єкті, останній повинен повернути субпідряднику всю суму попередньої оплати та сплатити штрафні санкції.

Проте, як було встановлено вище, субпідрядником було розпочато роботи за спірним правочином, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками форми КБ-3 про вартість виконаних робіт, що підписані сторони без зауважень та заперечень. Вказані обставини визнаються та не заперечуються позивачем.

Таким чином, приймаючи до уваги, що підставою для повернення попередньої оплати згідно з п.8.3 договору №24/02-1П від 24.02.2011р. є саме те, що субпідрядник не приступив умисно до робіт, тоді як у даному випадку в матеріалах справи наявні докази частково виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінсо-вікна» своїх обов'язків за договором, підстави для застосування наведеного пункту договору до правовідносин сторін відсутні.

Пунктом 4.5 спірного правочину передбачено, що у разі якщо субпідрядник прострочив поставку товару, обумовленого у специфікації, генеральний підрядник має право вимагати відшкодування від субпідрядника всіх витрат, понесених генеральним підрядником у зв'язку з невиконанням договору.

З огляду на наявні в матеріалах справи документи, у суду відсутня об'єктивна можливість встановити, чи порушувались субпідрядником обов'язки з передачі виготовлених вікон, оскільки відповідних документів стосовно передання речей матеріали справи не містять, проте, містять акти виконаних робіт, які вказують на здійснення монтажу та встановлення на об'єкті позивача таких вікон.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, ухвалами від 02.06.2015р., від 17.06.2015р., від 22.07.2015р. сторін було зобов'язано надати всі документи, що складались на виконання спірного правочину. Проте, сторонами інших доказів виконання контрагентами своїх обов'язків за договором №24/02-1П від 24.02.2011р., окрім наявних в матеріалах справи, надано не було.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи довідки про вартість виконаних робіт вказують на те, що відповідачем виконувались обов'язки з виготовлення та монтажу вікон, а отже, і їх передачі позивачу.

Одночасно, господарський суд зауважує, що за приписами чинного господарського процесуального законодавства, суд при вирішенні спору по суті обмежений предметом та підставами позовних вимог, що визначені позивачем та не може спонукати до їх уточнення.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

До того ж, ст.83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду виходити за межі позовних вимог лише при наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони, якого під час розгляду справи 910/13760/15 не заявлялось.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Домобудівний комбінат №3» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінсо-вікна» про стягнення заборгованості за договором №24/02-1П від 24.02.2011р. в розмірі 227 255, 38 грн. підлягають залишенню без задоволення.

Заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінсо-вікна» про застосування строків позовної давності залишена судом без розгляду з огляду на наявність самостійних підстав для відмови в задоволенні позову.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

У відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Домобудівний комбінат №3», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінсо-вікна», м.Київ про стягнення заборгованості за договором №24/02-1П від 24.02.2011р. в розмірі 227 255, 38 грн.

У судовому засіданні 12.08.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 17.08.2015р.

Суддя М.О.Любченко