Рішення

від 13.08.2015 по справі 916/2216/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" серпня 2015 р.Справа № 916/2216/15

За позовом: публічного акціонерного товариства „ОСОБА_1 АвальВ» в особі Одеської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 Аваль"

до відповідача: приватного підприємства "ТС-ТРАНС"

про стягнення 132 384,37 грн.

Суддя Цісельський О.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: позивач, публічне акціонерне товариство „ОСОБА_1 АвальВ» в особі Одеської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 Аваль", звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з приватного підприємства "ТС-ТРАНС" 132 384,37 грн., де 116 562,76 грн. - заборгованість за кредитом, 9 631,60 грн. - заборгованість за відсотками, 5 736,63 грн. - пеня.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.06.2015р. позовну заяву (вх.№2337/15) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно №916/2216/15 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

02.07.2015р. позивач звернувся до суду із клопотанням про продовження строку розгляду справи (вх.№2-3658/15) яке судом задоволена, у зв'язку з чим строк розгляду справи було продовжено на 15 днів.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення повернуті на адресу суду з відміткою про вручення останньому поштової кореспонденції, відзив на позов та витребувані документи суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані позивачем докази, суд встановив:

28 березня 2014р. між публічним акціонерним товариством „ОСОБА_1 АвальВ» в особі Одеської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 Аваль" (Кредитор) та приватним підприємством "ТС-ТРАНС" (Позичальник) було укладено кредитний договір №010/Р2-01-09-1/55, згідно умов п.1.1. якого Кредитор зобов'язується надати Позичальнику кредитні кошти (надалі кредит) у формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 149 556,49 (сто сорок дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят шість) гривень 49 копійок (надалі ліміт), а Позичальник зобов'язується використати Кредит за цільовим призначенням, повернути Кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов'язки, визначені Договором.

Відповідно до п.1.3 Договору кінцевий термін погашення кредиту Позичальником 01 квітня 2015р. (останній день строку користування Кредитом, в який Позичальник має здійснити остаточне погашення будь-якої заборгованості за Договором).

На виконання вищенаведеного кредитного договору, позивач надав відповідачу кредит, в сумі 146 556,49 грн.

26 вересня 2014р. між публічним акціонерним товариством „ОСОБА_1 АвальВ» в особі Одеської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 Аваль" та приватним підприємством "ТС-ТРАНС" було укладено додаткову угоду №010/Р2-01-09-1/55/1 відповідно до умов якої відповідач взяв на себе зобов'язання здійснювати щомісячно часткове погашення кредиту та сплату відсотків за фактичне використання кредитних коштів.

Однак, відповідач отриманий від позивача кредит в розмірі 146 556,49 грн. повернув частково, проценти за його користування та комісію не сплатив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість за кредитом в сумі 116 562,76 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 9 631,60 грн.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині повернення кредиту та сплати процентів і стало підставою для позивача звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За положеннями ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Стаття 1054 Цивільного кодексу України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із змісту п.1 ст.1048 Цивільного кодексу України вбачається, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Пунктом 1 ст.1049 Цивільного кодексу України зазначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеній родовими ознаками, у такій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до п.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, судом встановлено надання позивачем згідно кредитного договору кредиту в сумі 146 556,49 грн., неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань в частині повернення отриманих останнім кредитних коштів, несплату процентів за користування ними, у зв'язку з чим на думку суду позивач правомірно заявив вимогу про стягнення суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 116 562,76 грн., стягнення суми по процентами в розмірі 9 631,60 грн., які судом підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в повній мірі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 5 736,63 грн.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Як було вище встановлено судом, за порушення зобов'язань за договором позивач нарахував відповідачу у відповідності до приписів договору пеню за не своєчасне повернення кредитних коштів та за несплату процентів в сумі 5 736,63, при цьому судом встановлено що надані позивачем розрахунки здійснені належним чином.

Відповідно до ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст.551 ЦК України, встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Проаналізувавши встановлені у справі обставини, суд враховує те, що з пояснень представника позивача, судом встановлено, що господарські правовідносини між позивачем та відповідачем носять тривалий, взаємовигідний, конструктивний характер, прострочка відповідача по розрахункам з позивачем виникла із-за фінансових труднощів, та оскільки, на думку суду, пеня - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення, суд вважає за доцільне зменшити розмір пені, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача та встановити її в розмірі 2 000,00 грн.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищезазначені матеріали справи та проаналізовані положення чинного законодавства України, суд, вбачає доведеними та обґрунтованими заявлені позовні вимоги публічного акціонерного товариства „ОСОБА_1 АвальВ» в особі Одеської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 Аваль", у зв'язку з чим стягненню з приватного підприємства "ТС-ТРАНС" на користь позивача підлягає 116 562,76 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 9 631,60 грн. - заборгованість за відсотками, 2 000,00 грн. - пеня. В іншій частині заявлених позовних вимог суд відмовляє.

Відповідно до приписів ст.ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 2 647,68 грн.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов публічного акціонерного товариства „ОСОБА_1 АвальВ» в особі Одеської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 Аваль" - задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства "ТС-ТРАНС" (65029, АДРЕСА_1, код ЄДРЮОФОП 33657788) на користь публічного акціонерного товариства „ОСОБА_1 АвальВ» (01011, м. Київ, вул. Лескова, 9, код ЄДРЮОФОП 14305909) в особі Одеської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 Аваль" (65000, м. Одеса, вул. Садова, 10, код ЄДРЮОФОП 23876031) 116 562 (сто шістнадцять тисяч п'ятсот шістдесят дві) грн. 76 коп. - заборгованості за тілом кредиту, 9 631 (дев'ять тисяч шістсот тридцять одна) грн. 60 коп. - заборгованості за відсотками, 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп. - пені, 2 647 (дві тисячі шістсот сорок сім) грн. 68 коп. - витрат на оплату судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 18 серпня 2015 р.

Суддя О.В. Цісельський