Постанова

від 08.09.2009 по справі 4/430-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

4/430-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 08 вересня 2009 р.                                                                                    № 4/430-07  

Вищий господарський суд України у складі:  суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.  

розглянув касаційну скаргу громади Української православної церкви Київського патріархату Святої Трійці, м. Херсон (далі –Громада)

на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 02.04.2009

зі справи  № 4/430-07

за позовом відкритого акціонерного товариства “Херсонський завод карданних валів”, м. Херсон (далі –Завод)

до Громади

про стягнення 521 993, 32 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача –Колесника Ю.В.,

відповідача –не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням подальшої зміни розміру позовних вимог) було подано про стягнення 488 739 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу, а також: 2 570, 90 грн. –3% річних; 28 321, 35 грн. втрат від інфляції; 3 213, 62 грн. штрафних санкцій.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 10.12.2009 (суддя Ємленінова З.І.) позовні вимоги задоволено частково; з Громади стягнуто на користь Заводу заявлену до стягнення суму, крім штрафу 3 213, 62 грн., а також 5 196, 31 грн. витрат зі сплати державного мита і 117, 46 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в частині стягнення зазначеного штрафу провадження в справі припинено на підставі пункту 4 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). У прийнятті зазначеного рішення суд з посиланням на положення статей 525, 526, 625, 629, 692 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), статті 193 Господарського кодексу України виходив з доведеності та обґрунтованості задоволених позовних вимог.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 29.04.2009 (колегія суддів у складі: Кагітіна Л.П. –головуючий, судді Коробка Н.Д. і Кричмаржевський В.А.): частково задоволено апеляційну скаргу Громади; рішення місцевого господарського суду з даної справи змінено з викладенням його резолютивної частини в редакції, згідно з якою:

позов задоволено частково;

з Громади стягнуто на користь Заводу: 488 379 грн. основного боргу; 2 570, 90 грн. –3% річних; 25 237, 50 грн. “суми інфляції”; 5 167, 73 грн. державного мита і 116, 82 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

припинено провадження у справі в частині стягнення 3 213, 62 грн. штрафних санкцій;

в іншій частині позовних вимог відмовлено;

з Заводу стягнуто на користь Громади 25, 98 грн. державного мита з апеляційної скарги.

У прийнятті зазначеної постанови апеляційна інстанція погодилася з висновком місцевого господарського суду, за винятком розміру суми втрат від інфляції, які позивачем і судом першої інстанції визначено в сумі 28 531, 35 грн., а апеляційною інстанцією –в сумі 25 327, 50 грн.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Громада просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи частково і прийняти нове рішення, яким відмовити Заводу в стягненні з Громади 488 739 грн. основного боргу. Скаргу мотивовано порушенням апеляційним господарським судом вимог статей 11, 509, 598, 653 ЦК України, статей 99 і 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судом першої інстанції у справі встановлено, що:

- 28.08.2007 Заводом і Громадою було укладено договір купівлі-продажу (далі –Договір), відповідно до якого Завод передав у власність Громади приміщення 1-го поверху №№ 28, 30, 31, 32, 33, 33а, 34, 37а загальною площею 161, 3 кв. м, розташовані в 16-типоверховій будівлі для малосімейних за адресою: м. Херсон, вул. Димитрова, 19;

- факт передачі відповідного майна Громада не заперечувала; право власності на нього вже зареєстровано за Громадою;

- Договором передбачено обов'язок Громади протягом місяця з моменту його укладення перерахувати Заводу 488 379 грн.; доказів перерахування цієї суми Громадою не подано;

- Завод відмовився від позовних вимог у частині стягнення штрафу в сумі 3 213, 62 грн.

Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:

-  Заводом та місцевим господарським судом помилково здійснено розрахунок суми інфляції за період з 27.09.2007 по 30.11.2007; належною до стягнення “сумою інфляції” є 25 237, 50 грн.;

- рішенням господарського суду Херсонської області від 05.06.2008 зі справи № 14/222-ПД-08 (яке вступило в законну силу) за позовом Заводу до Громади Договір було розірвано на підставі статті 651 ЦК України. У розгляді зазначеної справи місцевим господарським судом було встановлено таке:

Договір нотаріально посвідчений та належним чином зареєстрований;

Громада є власником одержаного нею за Договором майна і користується ним;

Громада у встановлений термін (тобто 27.09.2007) та в подальшому обумовлену Договором суму Заводові не перерахувала;

- Договір було розірвано вже після прийняття господарським судом Херсонської області рішення від 10.12.2007 з даної справи № 4/330-07.

Згідно із статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України також передбачено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 названого Кодексу визначено, зокрема, таке:

- покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару;

- покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару;

- у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

За приписом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З'ясувавши, що майно, передане Заводом Громаді за договором купівлі-продажу і одержане нею, Громадою не оплачене, суд першої інстанції з урахуванням наведених законодавчих приписів дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог; з цим висновком погодилася й апеляційна інстанція, змінивши рішення місцевого господарського суду лише в частині належної до стягнення суми індексу інфляції.

Доводи касаційної скарги зводяться, по суті, до того, що укладений сторонами Договір було розірвано за рішенням суду, а відтак й зобов'язання за цим договором припинилися.

Дійсно, за приписами статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються; якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Проте, як вбачається із з'ясованих попередніми судовими інстанціями обставин, на час розгляду даної справи судом першої інстанції (10.12.2007) Договір був чинний, і отже, обов'язковий до виконання його сторонами, в тому числі Громадою, тоді як розірвання Договору в судовому порядку відбулося вже після розгляду цієї справи місцевим господарським судом. Таким чином, рішення названого суду, - з урахуванням зміни, внесеної до нього постановою апеляційного господарського суду, причому ця зміна не зачіпає суті згаданого рішення, - було законним і обґрунтованим у частині стягнення з Громади суми основного боргу 488 739 грн. (тобто в тій самій частині, в якій Громада просить скасувати оскаржувану постанову).

У доданій до касаційної скарги заяві про зупинення виконання судового рішення скаржник зазначає також про те, що “правову підставу на якій ВАТ “Херсонський завод карданних валів” набув право власності на не приміщення 1-го поверху за адресою м. Херсон, вул. Димитрова 19, а саме рішення господарського суду Херсонської області по справі № 3/99-пн-05 від 05.04.2007 –скасовано, а провадження по справі припинено”. Однак з'ясування права Заводу на відповідне приміщення на момент укладення Договору не входить до предмету розгляду в даній справі № 4/430-07, факт одержання майна за Договором скаржником не заперечується, а сам Договір до його розірвання недійсним у встановленому законом порядку не визнавався і, отже, підлягав виконанню сторонами.

Визначених законом підстав для скасування прийнятих по суті даної справи судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 02.04.2009 зі справи № 4/430-07 залишити без змін, а касаційну скаргу громади Української православної церкви Київського патріархату Святої Трійці –без задоволення.

Суддя                                                                                              В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І. Бенедисюк

Суддя                                                                                              Б. Львов