Рішення

від 19.04.2013 по справі 918/168/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2013 р. Справа № 918/168/13-г

Господарський суд Рівненської області у складі судді Гудзенко Я.О. розглянувши справу за позовом приватного сільськогосподарського підприємства "Правда" до селянського фермерського господарства "Нове життя" про стягнення 69 300 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (дов. від 26.02.13 р. № 5)

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

ПСП "Правда" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до СФГ "Нове життя" про стягнення 69 300 грн. за договором позики від 11.10.2010 р.

Ухвалою господарського суду від 07.02.2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 918/168/13-г розгляд якої призначено на 27.02.13 р.

Ухвалами суду від 27.02.13 р., 20.03.13 р. та 10.04.13 р. розгляд справи відкладався у зв`язку із нез`явленням в судове засідання відповідача та необхідністю витребування нових доказів.

В судовому засіданні 27.02.13 р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав зазначених в позовній заяві та надав суду оригінали всіх документів доданих до позовної заяви для огляду в судовому засіданні та усно заявив клопотання розпочати розгляд справи по суті в даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача, яке судом було задоволено та розпочато розгляд справи по суті.

До канцелярії суду 18.03.13 р. від позивача надійшли письмові пояснення щодо підстав позову, в яких останній зменшує розмір штрафних санкцій та просить стягнути штраф у розмірі 36 600, 00 грн. Судом заяву про зменшення позовних вимог не прийнято, оскільки не надіслано відповідачу у справі її копію.

5 квітня 2013 р. до канцелярії суду від позивача надійшли письмові пояснення щодо підстав позову. Водночас позивачем подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій останній просить стягнути штраф у розмірі 51 300, 00 грн. та 15 тон продовольчого зерна в натуральній формі (що еквівалентно 18 000, 00 грн.).

18 квітня 2013 р. до канцелярії суду від позивача надійшла заява про зміну предмета позову, в якій просить зобов'язати відповідача передати позивачу 15 тон продовольчого зерна в якості основного боргу (що еквівалентно 18 000, 00 грн.) та стягнути штраф у розмірі 51 200, 00 грн.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 22 ГПК України до початку розгляду справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Пунктом 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 зазначено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, об'єднання позовних вимог, зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Виходячи зі змісту поданих позивачем заяв, судом встановлено що останнім змінено предмет позову, а саме в позовній заяві позивач просив суд стягнути суму основного боргу в розмірі 18 000, 00 грн. та штрафні санкції в розмірі 51 300, 00 грн., тоді як у вищезазначених заявах позивач змінює прохальну частину позовних вимог та просить стягнути 15 тон продовольчого зерна в натуральній формі в якості основного боргу та штрафні санкції в розмірі 51 200, 00 грн.

З огляду на зазначене суд не вбачає підстав для прийняття до розгляду вказаних заяв, оскільки вони були подані позивачем після початку розгляду справи по суті, а саме 05.04.13 р. та 18.04.13 р.

Відповідач відзиву на позов не подав, в судові засідання 27.02.13 р., 20.03.13 р., 10.04.13 р. та 19.04.13 р. представник відповідача не з'являвся, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення поштових відправлень, які містяться в матеріалах справи (а.с. 18, 23, 37,46).

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 19.04.2013 р. відповідно до ст. 85 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Рівненської області -

В С Т А Н О В И В:

11 жовтня 2010 року між ПСП "Правда" (далі-позивач, позикодавець) та СФГ "Нове життя" (далі-відповідач, позичальник) було укладено договір позики (далі-договір).

Відповідно до п. 1 позикодавець відпускає для позичальника насіння озимої пшениці в кількості 10 тон.

Пунктами 2, 3 договору сторони погодили обов'язок позичальника розрахуватися продовольчим зерном в кількості 15 тон у строк до 1 вересня 2011 року.

Умовами договору за несвоєчасний розрахунок з позикодавцем передбачено штраф у розмірі 100, 00 грн. за кожен день прострочення повернення позики (пункт 4 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі укладеного договору та виконання його умов позивачем згідно накладної від 11.10.10 р. № 142 було передано відповідачу насіння озимої пшениці в кількості 10 тон на суму 18 000, 00 грн.

На підтвердження отримання насіння від позивача, відповідачем було видано довіреність від 11.10.10 р. № 15, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 31-32).

Накладна та довіреність підписана уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб, що підтверджує отримання відповідачем насіння, вказаного у накладній, а також свідчить про реальний характер проведеної між сторонами господарської операції.

В судовому засіданні 27.02.13 р. відповідачем було надано суду для огляду оригінали всіх документів доданих до позовної заяви, зокрема, судом було оглянуто та досліджено видаткову накладну на отримання насіння відповідачем, довіреність та договір.

Як вбачається із матеріалів справи, про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позикодавцем умов договору.

З огляду на зазначене, суд приймає вказані накладну та довіреність в якості належних доказів факту отримання відповідачем насіння в кількості, ассортименті, якості та за ціною, що визначена накладною та умовами договору.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Доказом здійснення господарської операції є первинні документи, які містять необхідні для обліку господарської операції дані.

Таким чином судом встановлено, що поставка насіння здійснена відповідно до умов укладеного між сторонами договору та чинного законодавства, що підтверджуються вищезазначеною накладною та довіреністю.

Як вбачається з матеріалів справи та за поясненнями представника позивача наданими в судовому засіданні, з метою досудового врегулювання спору 25.11.11 р. та 20.01.12 р. позивач в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), надіслав на адресу відповідача листи-претензії вих. № 176 та № 1 з вимогами повернути отримане насіння або компенсувати його вартість, яке було поставлено згідно договору, однак відповідачем листи були залишені без відповіді (а.с. 8, 10). Підтвердженням надсилання претензій є повідомлення про вручення поштових відправлень відповідачу рекомендованими листами (а.с.9, 11).

Судом встановлено, що станом на день прийняття рішення відповідач не повернув позивачу продовольче зерно в кількості 15 тон та не компенсував його вартість.

Згідно ст.ст. 11, 509 ЦК України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Вказані положення визначені також в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з договорів позики.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно приписів ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Матеріали справи містять документи, що свідчать про передачу позивачем насіння відповідачу та обов'язок останнього повернути 15 тон продовольчого зерна, однак внаслідок неналежного виконання відповідачем прийнятих за договором зобов'язань у відповідача виник обов'язок по поверненню зерна в кількості 15 тон та сплаті штрафу.

Враховуючи викладене вище та надавши юридичну оцінку доказам поданим позивачем на підтвердження позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Зі змісту позовної заяви судом вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 18 000, 00 грн. та штрафні санкції в сумі 51 300 грн.

Проте дана вимога є такою, що не грунтується на законі.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову корреспондує зі способами захисту прав, які визначені статтею 16 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною статтею також визначені способи захисту цивільних прав та інтересів:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Перелік способів захисту не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, встановленим договором або законом.

Договором позики визначено, що відповідач прийняв на себе зобов'язання по поверненню продовольчого зерна в кількості 15 тон.

З огляду на зазначене суд вказує, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права і визначено вимогу про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 18 000, 00 грн., тоді як договором встановлено інший спосіб виконання зобов'язання.

Отже, належним способом захисту прав позивача є примусове виконання обов'язку в натурі, тобто передання позивачу зерна в кількості 15 тон.

Пунктом 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 (далі - Постанова) визначено, що господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

У судовому засіданні після початку розгляду даної справи по суті представник позивача просив зобов'язати відповідача передати позивачу 15 тон продовольчого зерна в якості основного боргу, що еквівалентно 18 000, 00 грн., та стягнути штраф у розмірі 51 200, 00 грн.

Проте зі змісту позовної заяви вбачається, що позовна вимога визначена як стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 18 000, 00 грн. та стягнення штрафу у розмірі 51 300, 00 грн., разом до стягнення 69 300, 00 грн.

До початку розгляду даної справи по суті судом було роз'яснено сторонам їх права та обов'язки, передбачені статтею 22 ГПК України, зокрема право позивача на зміну предмета або підстав позову шляхом подання письмової заяви до початку розгляду господарським судом справи по суті. Проте позивач не скористалися цим правом, у зв'язку з чим суд перейшов до розгляду справи по суті, про що у протоколі судового засідання було зроблено відповідний запис (а.с. 20).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 ГПК України приймаючи рішення, господарський суд має право, зокрема, виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Частина 4 статті 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Отже, враховуючи вищезазначені приписи чинного законодавства, пунктом 2 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов та відповідного клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Водночас згідно з приписами пункту 3.12 Постанови право позивача на зміну предмета або підстави позову, передбачене частиною 4 статті 22 ГПК України, може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Враховуючи той факт, що позивачем не було подано відповідної заяви про зміну частини позовної вимоги на зобов'язання відповідача передати позивачу 15 тон продовольчого зерна в якості основного боргу, що еквівалентно 18 000, 00 грн., суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 18 000, 00 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасного повернення зерна за умовами договору (п. п. 2, 3 договору) позивач просив суд стягнути з відповідача на підставі п. 4 договору штраф у розмірі 100, 00 грн. за кожен день прострочення повернення позики.

Згідно п. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За приписами п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 551 вказаного кодексу передбачено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 51 300, 00 грн. штрафу, нараховані з 01.09.2011 року по 25.01.2013 року, не перевищують розміру встановленого судом при їх перерахунку та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст.ст. 251, 252 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ст. 253 вказаного кодексу перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У відповідності до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене вище, докази надані позивачем на підтвердження заявлених вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 49 ГПК України судовий збір у розмірі 1 720, 50 грн. покладається на відповідача.

Керуючись статтями 22, 32-34, 43, 44, 49, 80, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Рівненької області-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з селянського фермерського господарства "Нове життя" (35136, Рівненська область, Млинівський район, село Добрятин, код ЄДРПОУ 22559676) на користь приватного сільськогосподарського підприємства "Правда" (35154, Рівненська область, Млинівський район, село Підгайці, вул. Народна, буд. 11, код ЄДРПОУ 30716033) 51 300 (п`ятдесят одна тисяча триста) грн. 00 коп. штрафу.

3. Стягнути з селянського фермерського господарства "Нове життя" (35136, Рівненська область, Млинівський район, село Добрятин, код ЄДРПОУ 22559676) на користь приватного сільськогосподарського підприємства "Правда" (35154, Рівненська область, Млинівський район, село Підгайці, вул. Народна, буд. 11, код ЄДРПОУ 30716033) 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 24.04.2013 року.

Суддя Гудзенко Я.О.