Рішення

від 12.03.2014 по справі 918/202/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2014 р. Справа № 918/202/14

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Легпромсервіс" (далі - Товариство) до приватного підприємства "Феролюкс" (далі - Підприємство) про стягнення заборгованості в сумі 95 051 грн. 66 коп.,

за участі представників:

позивача: ОСОБА_1 за дов. від 22 березня 2013 року,

відповідача: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У лютому 2014 року Товариство звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору поставки № 25, укладеного 27 лютого 2013 року між позивачем та Підприємством, останньому згідно видаткових накладних було передано у власність текстильні товари на загальну суму 373 299 грн. 61 коп. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаним договором зобов'язання по оплаті вартості переданого йому товару виконав лише частково, сплативши позивачу 279 595 грн. 04 коп. та заборгувавши таким чином останньому 93 704 грн. 57 коп., Товариство, посилаючись на статті 526, 530, 610, 624, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просило суд стягнути з Підприємства вищезазначену суму боргу, а також 435 грн. 95 коп. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 911 грн. 14 коп., нараховані за несвоєчасне проведення розрахунків.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 17 лютого 2014 року порушено провадження у справі № 918/202/14 та призначено її до розгляду на 12 березня 2014 року.

До початку судового засідання 12 березня 2014 року через канцелярію суду надійшла заява Товариства про збільшення розміру позовних вимог від 25 лютого 2014 року № 13 (а.с. 117), відповідно до якої останнє просило суд стягнути з відповідача 93 704 грн. 57 коп. основного боргу, 655 грн. 93 коп. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 1 073 грн. 25 коп. Вказана заява прийнята судом до розгляду. Крім того, у вказаній заяві позивач просив стягнути з Підприємства судові витрати, які складаються з суми судового збору та витрат позивача, пов'язаних з відрядженням його представника до господарського суду Рівненської області.

До початку даного судового засідання через канцелярію суду також надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Представник позивача в судовому засіданні 12 березня 2014 року підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 25 лютого 2014 року № 13), та наполягав на їх задоволенні.

У призначене судове засідання відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не направив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що за змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвала суду про порушення провадження у даній справі була надіслана відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а саме: 33016, АДРЕСА_1. Факт отримання Підприємством вищезазначеного судового документа підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення відповідного поштового відправлення з підписом уповноваженої особи відповідача (а.с. 116). З вказаного повідомлення вбачається, що копія вищенаведеної ухвали суду була отримана вказаною особою 24 лютого 2014 року.

Отже, за змістом вищезазначеної норми Підприємство завчасно та належним чином було повідомлене про місце, дату та час судового засідання, крім того, останньому надавалося достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та додаткових документів.

Крім того, при поданні до господарського суду Рівненської області даної позовної заяви Товариством було надано докази направлення цієї заяви та доданих до неї документів відповідачу. Так, з долученого опису вкладення у цінний лист та фіскального чеку, який підтверджує надання позивачу послуг поштового зв'язку, вбачається, що матеріали позовної заяви з усіма доданими до неї документами були направлені відповідачу у справі 10 лютого 2014 року, про що свідчить відбиток календарного штемпеля, проставлений працівником відділення поштового зв'язку на вказаному описі вкладення, та відповідні відомості про дату проведення операції, відображені у вищезазначеному розрахунковому документі.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що у Підприємства було достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи та надання відповідного відзиву на позовну заяву Товариства.

Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

З огляду на викладене та зважаючи на те, що відповідач не направив на адресу суду будь-яких заяв чи клопотань, зокрема, про відкладення розгляду даної справи на іншу дату, явка його уповноваженого представника у судове засідання обов'язковою не визнавалася, а уповноважений представник позивача був присутній у судовому засіданні 12 березня 2014 року та надав всі витребувані документи та необхідні усні пояснення по суті спору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27 лютого 2013 року між позивачем та Підприємством був укладений договір поставки № 25, за умовами якого Товариство взяло на себе обов'язок поставляти окремими партіями та передавати у власність покупця товар - текстильні вироби, а відповідач, у свою чергу, - прийняти та оплатити вартість даного товару на встановлених цим договором умовах (а.с. 14-15).

Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.

Пунктом 2.1 спірного договору передбачено, що ціни на товар, який поставляється на умовах цього договору, формуються на підставі рахунків-фактур постачальника та зазначаються в накладних на партію товару.

Відповідно до пункту 5.1 цієї угоди постачальник повинен відвантажити товар на умовах, визначених у пункті 5.2 договору, у строк не пізніше 3 робочих днів з моменту отримання 100 % оплати, зазначеної в рахунку.

У пункті 5.2 договору сторони погодили, що доставка товару здійснюється на умовах самовивезення.

Відповідно до пункту 7.1 договору оплата товару здійснюється на умовах 100 % передоплати.

Датою оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника (пункт 7.4 спірної угоди).

Відповідно до пункту 10.1 цього договору останній вступає в дію з дати його підписання і діє до 31 грудня 2013 року, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань - до повного виконання.

Строк дії договору автоматично продовжується на наступний календарний рік на аналогічних умовах, якщо жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про розірвання договору до закінчення його дії (пункт 10. 2 спірного правочину).

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору позивач поставив відповідачу текстильні товари на загальну суму 373 299 грн. 61 коп. (у т.ч. ПДВ). Вказана поставка була здійснена за наступними видатковими накладними: від 8 травня 2013 року № 151 на суму 17 487 грн. 36 коп., від 24 травня 2013 року № 170 на суму 20 107 грн. 68 коп., від 7 червня 2013 року № 205 на суму 41 866 грн. 74 коп., від 7 червня 2013 року № 207 на суму 5 141 грн. 08 коп., від 7 червня 2013 року № 208 на суму 5 141 грн. 08 коп., від 7 червня 2013 року № 206 на суму 27 911 грн. 16 коп., від 10 червня 2013 року № 209 на суму 15 843 грн. 70 коп., від 10 червня 2013 року № 210 на суму 2 570 грн. 54 коп., від 10 червня 2013 року № 211 на суму 17 813 грн. 30 коп., від 3 липня 2013 року № 238 на суму 17 058 грн. 74 коп., від 3 липня 2013 року № 239 на суму 4 707 грн. 41 коп., від 5 липня 2013 року № 241 на суму 20 071 грн. 30 коп., від 5 липня 2013 року № 242 на суму 815 грн. 62 коп., від 11 липня 2013 року № 247 на суму 2 844 грн. 54 коп., від 23 липня 2013 року № 263 на суму 3 197 грн. 23 коп., від 24 липня 2013 року № 264 на суму 6 098 грн. 11 коп., від 24 липня 2013 року № 265 на суму 11 118 грн. 82 коп., від 29 липня 2013 року № 267 на суму 7 226 грн. 28 коп., від 31 липня 2013 року № 270 на суму 5 555 грн. 08 коп., від 31 липня 2013 року № 271 на суму 5 555 грн. 08 коп., від 31 липня 2013 року № 272 на суму 5 555 грн. 08 коп., від 31 липня 2013 року № 273 на суму 5 555 грн. 08 коп., від 31 липня 2013 року № 274 на суму 5 555 грн. 08 коп., від 31 липня 2013 року № 278 на суму 2 570 грн. 62 коп., від 2 серпня 2013 року № 281 на суму 30 835 грн. 26 коп., від 2 серпня 2013 року № 282 на суму 30 628 грн. 46 коп., від 21 серпня 2013 року № 316 на суму 2 435 грн. 02 коп., від 28 серпня 2013 року № 318 на суму 3 500 грн. 93 коп., від 28 серпня 2013 року № 319 на суму 5 979 грн. 46 коп., від 28 серпня 2013 року № 320 на суму 6 656 грн. 11 коп., від 28 серпня 2013 року № 321 на суму 799 грн. 63 коп., від 28 серпня 2013 року № 322 на суму 4 361 грн. 14 коп., від 28 серпня 2013 року № 323 на суму 2 522 грн. 46 коп., від 16 вересня 2013 року № 337 на суму 9 968 грн. 95 коп., від 16 вересня 2013 року № 338 на суму 877 грн. 54 коп., від 18 вересня 2013 року № 342 на суму 17 327 грн. 94 коп.

Зазначений факт підтверджується наявними у матеріалах даної справи копіями підписаних між сторонами вищезазначених видаткових накладних (а.с. 16, 18, 20, 22, 24, 26, 28, 30, 32, 35, 37, 39, 42, 44, 46, 48, 50, 52, 54, 56, 58, 60, 62, 64, 66, 68, 70, 72, 74, 76, 78, 80, 82, 84, 86, 88), а також відповідними рахунками, які виставлялися відповідачу на оплату поставленого за ними товару (а.с. 17, 19, 21, 23, 25, 27, 29, 31, 33, 36, 38, 41, 43, 45, 47, 49, 51, 53, 55, 57, 59, 61, 63, 65, 67, 69, 71, 73, 75, 77, 79, 81, 83, 85, 87, 89).

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором поставки від 27 лютого 2013 року № 25 також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.

У той же час судом встановлено, що повноважними представниками сторін були підписані та скріплені печатками цих юридичних осіб специфікації до спірного договору, оформлені додатками до цього правочину, в яких для кожної конкретної партії товару встановлювався спеціальний строк оплати. Факт підписання таких специфікацій та відстрочення термінів оплати поставленої Підприємству продукції на підставі наданих постачальником рахунків на більш тривалий строк, ніж це передбачено пунктом 7.1 спірної угоди, підтвердив і представник позивача у судовому засіданні 12 березня 2014 року. Так, термін оплати продукції, поставленої відповідачу за видатковою накладною від 8 травня 2013 року № 151 на суму 17 487 грн. 36 коп. відповідно до специфікації від 7 травня 2013 року був встановлений до 15 травня 2013 року (а.с. 16); термін оплати продукції, поставленої відповідачу за видатковою накладною від 7 червня 2013 року № 205 на суму 41 866 грн. 74 коп. відповідно до специфікації від 7 червня 2013 року був встановлений до 7 липня 2013 року (а.с. 20); термін оплати продукції, поставленої відповідачу за видатковою накладною від 7 червня 2013 року № 207 на суму 5 141 грн. 08 коп. відповідно до специфікації від 7 червня 2013 року був встановлений до 7 липня 2013 року (а.с. 22); термін оплати продукції, поставленої відповідачу за видатковою накладною від 7 червня 2013 року № 208 на суму 5 141 грн. 08 коп. відповідно до специфікації від 7 червня 2013 року був встановлений до 7 липня 2013 року (а.с. 24); термін оплати продукції, поставленої відповідачу за видатковою накладною від 7 червня 2013 року № 206 на суму 27 911 грн. 16 коп. відповідно до специфікації від 7 червня 2013 року був встановлений до 7 липня 2013 року (а.с. 26); термін оплати продукції, поставленої відповідачу за видатковою накладною від 10 червня 2013 року № 209 на суму 15 843 грн. 70 коп. відповідно до специфікації від 10 червня 2013 року був встановлений до 10 липня 2013 року (а.с. 28); термін оплати продукції, поставленої відповідачу за видатковою накладною від 10 червня 2013 року № 210 на суму 2 570 грн. 54 коп. відповідно до специфікації від 10 червня 2013 року був встановлений до 10 липня 2013 року (а.с. 30); термін оплати продукції, поставленої відповідачу за видатковою накладною від 3 липня 2013 року № 238 на суму 17 058 грн. 74 коп. відповідно до специфікації від 3 липня 2013 року був встановлений до 3 серпня 2013 року (а.с. 35); термін оплати продукції, поставленої відповідачу за видатковою накладною від 3 липня 2013 року № 239 на суму 4 707 грн. 41 коп. відповідно до специфікації від 3 липня 2013 року був встановлений до 3 серпня 2013 року (а.с. 37); термін оплати продукції, поставленої відповідачу за видатковою накладною від 5 липня 2013 року № 241 на суму 20 071 грн. 30 коп. відповідно до специфікації від 5 липня 2013 року був встановлений до 25 липня 2013 року (а.с. 40); термін оплати продукції, поставленої відповідачу за видатковою накладною від 5 липня 2013 року № 242 на суму 815 грн. 62 коп. відповідно до специфікації від 5 липня 2013 року був встановлений до 25 липня 2013 року (а.с. 42); термін оплати продукції, поставленої відповідачу за видатковою накладною від 11 липня 2013 року № 247 на суму 2 884 грн. 54 коп. відповідно до специфікації від 11 липня 2013 року був встановлений до 11 серпня 2013 року (а.с. 44); термін оплати продукції, поставленої відповідачу за видатковою накладною від 23 липня 2013 року № 263 на суму 3 197 грн. 23 коп. відповідно до специфікації від 23 липня 2013 року був встановлений до 23 серпня 2013 року (а.с. 46); термін оплати продукції, поставленої відповідачу за видатковою накладною від 24 липня 2013 року № 264 на суму 6 098 грн. 11 коп. відповідно до специфікації від 24 липня 2013 року був встановлений до 24 серпня 2013 року (а.с. 48); термін оплати продукції, поставленої відповідачу за видатковою накладною від 24 липня 2013 року № 265 на суму 11 118 грн. 82 коп. відповідно до специфікації від 24 липня 2013 року був встановлений до 24 серпня 2013 року (а.с. 50); термін оплати продукції, поставленої відповідачу за видатковою накладною від 29 липня 2013 року № 267 на суму 7 226 грн. 28 коп. відповідно до специфікації від 29 липня 2013 року був встановлений до 29 серпня 2013 року (а.с. 52). Водночас всі інші підписані сторонами специфікації не містять чіткого строку для оплати Підприємством поставленого позивачем товару.

Судом встановлено, що позивач направив на адресу Товариства вимогу про оплату поставленого йому спірного товару, а також рахунки на оплату спірної продукції, що підтверджується наявними у матеріалах справи відповідними доказами (а.с. 90, 102-103).

Проте всупереч умовам вищенаведеної угоди Підприємство взятий на себе обов'язок по оплаті вартості поставленого йому товару у встановлений строк виконало лише частково, сплативши Товариству 279 595 грн. 04 коп., що підтверджується наданою позивачем довідкою від 28 грудня 2013 року № 324/507-2 та копіями відповідних платіжних доручень (а.с. 91-101).

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правововідносини, пов'язані з поставкою текстильної продукції.

За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У частині 1 статті 692 ЦК України закріплено загальне правило, за яким покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Відтак судом встановлено, що строк виконання зобов'язання відповідача по оплаті спірного товару, який поставлявся без відстрочення платежів, настав після підписання останнім відповідних накладних та фактичного прийняття товару. У той же час грошове зобов'язання Підприємства щодо оплати вартості продукції, переданої йому у власність на умовах відстрочення платежів, у Підприємства виникло у відповідні терміни, зазначені у вищенаведених специфікаціях по кожній партії товару окремо.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума основного боргу відповідача у розмірі 93 704 грн. 57 коп. підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства до Підприємства в частині стягнення з відповідача вищезазначеної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, на підставі статті 625 ЦК України Товариство, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 25 лютого 2014 року № 13, просило суд стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 1 073 грн. 25 коп., нараховані з 7 липня 2013 року по 12 березня 2014 року на відповідні суми основного боргу відповідача по кожній спірній видатковій накладній (з урахуванням проведених Підприємством часткових погашень наявних сум заборгованості), а також 655 грн. 93 коп. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 93 704 грн. 57 коп. за період з грудня 2013 року по січень 2014 року.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлений Товариством до стягнення розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум підлягають задоволенню в повному обсязі.

Слід також зазначити, що у заяві про збільшення розміру позовних вимог від 25 лютого 2014 року № 13 Товариство, крім іншого, просило суд стягнути з відповідача витрати, понесені позивачем у зв'язку з відрядженням його уповноваженого представника до господарського суду Рівненської області. Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаного клопотання з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК України відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи; витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

В обґрунтування заявленого клопотання представник позивача у судовому засіданні 12 березня 2014 року надав суду для огляду оригінали залізничних квитків сполученням Дніпропетровськ-Київ та Рівне-Дніпропетровськ.

У той же час вказані документи не є належними доказами понесених позивачем витрат на відрядження свого представника у судове засідання, оскільки Товариством не було надано жодних документів, які б підтверджували оформлення такого відрядження у встановленому законом порядку. Крім того, надані представником позивача залізничні квитки сполученням Дніпропетровськ-Київ взагалі не можуть слугувати належними доказами, які підтверджують відрядження представника Товариства до господарського суду Рівненської області.

Слід також зазначити, що конкретної суми грошових коштів, яка, на думку Товариства, підлягає відшкодуванню за рахунок Підприємства у зв'язку з відрядженням повноважного представника позивача до господарського суду Рівненської області, ні в письмових поясненнях Товариства, ні в усних поясненнях його представника, наданих у судовому засіданні, зазначено не було.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами частини 2 статті 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки Товариство не довело належними та допустимими доказами, що вищезазначені проїзні документи підтверджують витрати, пов'язані з відрядженням його представника до господарського суду Рівненської області для участі у розгляді даної справи, і дані витрати в розумінні статті 44 ГПК України відносяться до судових витрат позивача, а також зважаючи на той факт, що явка уповноваженого представника Товариства у судове засідання обов'язковою не визнавалася, суд дійшов висновку про необґрунтованість вищенаведеного клопотання, у зв'язку з чим у його задоволенні слід відмовити.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з приватного підприємства "Феролюкс" (33016, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: 36597931) на користь товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Легпромсервіс" (49129, місто Дніпропетровськ, вулиця Шолохова, будинок 19, ідентифікаційний код: 20195425) 93 704 (дев'яносто три тисячі сімсот чотири) грн. 57 коп. основного боргу, три проценти річних у розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 25 коп., 655 (шістсот п'ятдесят п'ять) грн. 93 коп. інфляційних втрат, а також 1 908 (одну тисячу дев'ятсот вісім) грн. 68 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17 березня 2014 року

Суддя Є.В. Павленко