Постанова

від 26.08.2009 по справі 44/285-б-15/157-б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

44/285-б-15/157-б

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 26 серпня 2009 р.                                                                                    № 44/285-б-15/157-б  

Вищий господарський  суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючий),

Катеринчук Л.Й. (доповідач),Яценко О.В.

розглянувши касаційну скаргудержавної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

на постановугосподарського суду міста Києва від 29.04.2009року

у справі господарського суду№ 44/285-б-15/157-бміста Києва

за заявоютовариства з обмеженою відповідальністю «Центр-Плюс»

про визнання банкрутомтовариства з обмеженою відповідальністю «Олтіс»

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від заявника касаційної скаргиКуліш О.О., дов.№1653/9/10-017 від 03.04.2009року

від заявникане з'явився

від боржникане з'явився

ВСТАНОВИВ :

ухвалою господарського суду міста Києва від 04.09.2008 року порушено провадження у справі про визнання банкрутом товариства з обмеженою відповідальністю «Олтіс»(далі – боржника) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Центр-Плюс»(далі - ініціюючого кредитора) з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі – Закону).

Постановою суду від 29.04.2009року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора, зобов'язано ліквідатора письмово повідомити всіх відомих кредиторів боржника про визнання його банкрутом, зобов'язано ліквідатора надати суду звіт та ліквідаційний баланс до 29.04.2010 року.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, державна податкова інспекція у Голосіївському районі міста Києва (далі –інспекція) звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 129 Конституції України, статей 6, 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі –Закону), статей 2, 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

За приписами статті 107 ГПК України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.

Відповідно до частини 2 статті 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Згідно статті 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до частини третьої статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом (частина друга статті 4-1 цього Кодексу).

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону провадження у справах про банкрутство регулюються цим Законом, Господарським процесуальним кодексом та іншими законодавчими актами України.

Частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказується, зокрема, дата проведення підготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство (частина перша статті 11 Закону). Згідно з вимогами частини четвертої статті 11 Закону у підготовчому засіданні суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника. Отже у підготовчому засіданні суд має перевірити наявність ознак неплатоспроможності боржника, розмір вимог кредитора (кредиторів), який ініціював порушення справи про банкрутство, та безспірність цих вимог.

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, процедура банкрутства відповідно до статті 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( частина 1 статті 23 Закону).

          Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.

          Відповідно до частини 5.3.1 статті 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

          Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за статтею 52 Закону унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

          Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку статті 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати  податкові зобов'язання.

Статтею 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців», який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її  місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором  (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).

Згідно з частиною 8 статті 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Як вбачається із матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Центр-Плюс». Заява мотивована тим, що боржник відсутній за адресою місцезнаходження: м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 120, корпус 1, що підтверджується актами, підписаними представниками ініціюючого кредитора та орендодавця боржника (т.1 а.с.22-23).

Постановою суду від 12.09.2008 року боржника визнано банкрутом на підставі статті 52 Закону (т.1 а.с. 48-49).

Постановою Вищого господарського суду України від 11.02.2009р. скасовано постанову суду першої інстанції від 12.09.2008 року, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції оскільки на момент порушення провадження у справі ініціюючим кредитором не надані докази безспірності вимог кредитора, підтверджені виконавчими документами, докази відсутності боржника за місцезнаходженням та припинення господарської діяльності боржником, з вказівкою суду касаційної інстанції про необхідність суду першої інстанції перевірити обґрунтованість порушення провадження у справі про банкрутство такого боржника за процедурою відповідно до статті 52 Закону (т.1 а.с. 118-122).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.03.2009р. прийнято справу до свого провадження суддею Хоменко М.Г., розгляд справи призначено на 17.03.2009р., зобов'язано ініціюючого кредитора надати суду докази про внесення державним реєстратором запису до ЄДРПОУ про наявність чи відсутність боржника за місцем його знаходження (т.1 а.с. 124). На виконання ухвали суду ініціюючим кредитором подано Витяг з ЄДРПОУ № 3196019 станом на 17.03.2009року згідно якого в графі «статус відомостей про юридичну особу»боржника внесено запис «не підтверджено», проте, запису про відсутність боржника за місцезнаходженням зазначений витяг не містить.

Відповідно до підпункту 5.5 пункту 5 Положення про порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 20.10.2005р. № 97, статус відомостей про юридичну особу може набувати значення: у Єдиному державному реєстрі є підтвердження даних про юридичну особу; у Єдиному державному реєстрі відсутні підтверджені дані про юридичну особу; виявлено відсутність юридичної особи за місцезнаходженням.

Отже, законодавець виключає тотожність записів про відсутність юридичної особи за адресою місцезнаходження та відсутність підтверджених даних про юридичну особу.

Матеріалами справи також підтверджується відсутність документів виконавчого провадження в обґрунтування безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора.

Колегія суддів касаційного суду зазначає, що положення спрощеної процедури відповідно до статті 52 Закону виключають обов'язок ініціюючого кредитора про подання грошових вимог в розмірі не менше 300мінімальних розмірів заробітної плати згідно з статтею 6 Закону, однак не виключають обов'язку ініціюючого кредитора щодо обґрунтування безспірності грошових вимог відповідно до абзацу 8 статті 1 Закону.  

Як вбачається із змісту заяви про порушення справи про банкрутство та додатків до неї, ініціюючий кредитор обґрунтовував безспірність своїх вимог визнанням боржником суми боргу відповідно до претензії №00010-б від 03.12.2007 року (т.1 а.с.13), згідно відповіді №00137 від 17.12.2007 (т.1 а.с.14), та не надав виконавчих документів чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Встановивши зазначені обставини господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість порушення провадження у справі, невірно застосувавши положення зазначених норм права. У зв'язку з тим, що на момент порушення провадження у справі ініціюючий кредитор не надав суду доказів безспірності своїх вимог до боржника, боржник мав фактичне місце знаходження, провадження у справі про його банкрутство за процедурою передбаченою статтею 52 Закону було порушено необґрунтовано, що виключає можливість подальшого руху справи.

Згідно з частиною 1 статті 80 ГПК України, якщо спір не підлягає розгляду в судах України господарський суд припиняє провадження у справі. Зазначена норма ГПК України застосовується субсидіарно до положень статті 40 Закону, оскільки законодавством про банкрутство не врегульовано процедури припинення справ про банкрутство, які порушені судами необґрунтовано.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 1115, 1117 ГПК України, вважає постанову господарського суду міста Києва від 29.04.2009 року  про визнання боржника банкрутом прийнятою з порушенням норм процесуального права, а отже такою, що підлягає скасуванню, а провадження у справі №44/285-б-15/157-б припиненню, оскільки провадження у справі порушено необґрунтовано.

На підставі викладеного та керуючись статтями 80, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В :

1.          Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва задовольнити частково.

2.          Постанову господарського суду міста Києва від 29.04.2009 року скасувати, провадження у справі №44/285-б-15/157-б припинити.

     3. Державному реєстратору Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації внести до  Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців дані про скасування Постанови господарського суду міста Києва від 29.04.2009 року та припинення провадження у  справі про банкрутство №44/285-б-15/157-б товариства з обмеженою відповідальністю «Олтіс»(код ЄДРПОУ 31280205).

Головуючий                                                                             О. Удовиченко

Судді                                                                                                 Л. Катеринчук

                                                                                                                    О. Мамонтова