Постанова

від 09.09.2009 по справі 4/309

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

4/309

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 09.09.2009                                                                                           № 4/309

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Смірнової  Л.Г.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача:          Щедріна О.А., дов. №124/4 від 20.03.2009

                                 Ярич Д.Г., дов.  б/н від 20.03.2009

від відповідача :    Шкідченко Д.В., дов. №22/5202 від 28.08.2009

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Броварська нерухомість"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 26.05.2009

 у справі № 4/309 (суддя  

 за позовом                               Приватного підприємства "Броварська нерухомість"

 до                                                   Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку"

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   зобов"язання вчинити певні дії та стягнення 136125 грн. пені

 СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.05.2009 у справі №4/309 позов задоволено частково: зобов'язано Відкрите акціонерне товариство „Акціонерний банк „Банк регіонального розвитку” (далі-відповідач) виконати платіжне доручення Приватного підприємства „Броварська нерухомість” (далі-позивач) №972 від 10.02.2009 шляхом переказу грошових коштів в сумі 3025000,00 грн. з рахунку №260023802201 позивача  на рахунок Благодійного Фонду „Відродження України” №260040989980 в АБ „Український Бізнес Банк”, МФО 334969, код ЄДРПОУ 26288044. Стягнуто з відповідача  на користь позивача   85,00грн. державного мита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні  позовних вимог в  частині стягнення з відповідача пені в розмірі 136125,00грн. Відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на  порушенні відповідачем зобов'язання щодо перерахування грошових коштів та відсутності  угоди  про стягнення неустойки, укладеної між сторонами у письмовій формі.

 Посилаючись на те, що рішення  суду прийнято з порушенням норм матеріального   права, позивач   звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 26.05.2009 у справі №4/309 скасувати в частині відмови стягнення з відповідача пені в розмірі 136125,00грн. та прийнятим нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача пеню в сумі 124025,00грн. та державне мито у сумі 2440,50грн.

В обґрунтування апеляційної скарги,  позивач   посилається на  те, що  висновок суду  щодо відсутності  угоди  про стягнення неустойки, укладеної між сторонами у письмовій формі є помилковим, оскільки згідно  пункту 4.2 договору   за несвоєчасне списання/зарахування коштів з рахунків/на рахунки клієнта  відповідач несе відповідальність передбачену чинним законодавством  України, включаючи завдані клієнту збитки.  Згідно частини першої статті  32 Закону України „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”  у разі порушення  банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ, банк зобов'язаний   сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати  10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. Крім того, позивач зазначив, що АБ „Банк регіонального розвитку” призначено  тимчасову адміністрацію   та введено мораторій на задоволення  вимог кредиторів строком  на 6 місяців – з 24.03.2009 по 24.10.2009, а  позивачем нарахована пеня до введення мораторію за загальними правилами, передбаченими  статтею 32 Закону України „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, за період з 11.02.2009 до 23.03.2009.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2009 (колегія у складі: Смірнова Л.Г.- головуюча, Алданова С.О., Тищенко О.В.) відновлено строк подання апеляційної скарги,  апеляційну скаргу прийнято до розгляду, судове засідання призначено на 22.07.2009.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2009 №01-23/1/18, у зв'язку з перебуванням  судді Алданової С.О. у щорічній відпустці,  розгляд апеляційної скарги у даній справі доручено здійснювати  колегії  суддів у складі: Смірнова Л.Г. – головуюча, судді: Калатай Н.Ф., Тищенко О.В.

В порядку приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПк України), ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2009 розгляд справи було відкладено на 04.08.2009.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2009 №01-23/1/, у зв'язку з перебуванням  судді Калатай Н.Ф. у щорічній відпустці,  розгляд апеляційної скарги у даній справі доручено здійснювати  колегії  суддів у складі: Смірнова Л.Г. – головуюча, судді: Баранець О.М., Тищенко О.В.

У судовому засіданні 04.08.2009 оголошено перерву до 09.09.2009.

Розпорядженням в.о.Голови Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2009 №01-23/1/2, у зв'язку з перебуванням  судді Баранця О.М. у щорічній відпустці,  розгляд апеляційної скарги у даній справі доручено здійснювати  колегії  суддів у складі: Смірнова Л.Г. – головуюча, судді: Алданова С.О., Тищенко О.В.

У судове засідання 09.09.2009 з'явилися  представники сторін. Представник позивача  підтримав доводи, які були викладені в апеляційній скарзі. Представник відповідача  проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, заперечив у   повному обсязі та просив суд рішення господарського суду міста Києва від 26.05.2009  залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

         Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний  доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення  місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши позовні матеріали та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

 Між позивачем та відповідачем 11.08.2005 укладено договір банківського рахунку (далі-договір), відповідно до пункту 1.1 якого,  Банк (відповідач) відкриває Клієнту (позивач) поточний рахунок №260023802201 в національній та іноземній валюті відповідно до Інструкції НБУ „Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах”, зобов'язується приймати та зараховувати на рахунок грошові кошти, виконувати розпорядження клієнта про перерахування та видачу відповідних сум з рахунку, проведення операцій по рахунку.

Відповідно до пункту 2.1. договору Клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на рахунку з дотриманням встановлено порядку, за винятком випадків, передбачених законодавством (підпункт 2.2.1), вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених цим договором послуг (підпункт 2.2.2).

Згідно з пунктом 3.2 договору сторони погодили, що розрахункові документи Банк приймає від Клієнта (будь-якої особи, зазначеної в картці із зразками підписів та відбитком печатки, або від уповноваженої особи Клієнта за наявністю доручення) і виконує в день їх надходження, якщо вони надані в банк в операційний час: операційний час роботи з клієнтами в національній валюті встановлюється з 09:00 –15:00 з понеділка по п'ятницю.

Позивач 10.02.2009  направив відповідачеві  платіжне доручення №972 на перерахування 3025000,00грн.  зі свого рахунка на рахунок Благодійного Фонду „Відродження України” з призначенням платежу „повернення коштів”  згідно листа №100 від 10.02.2009, в т.ч. ПДВ 504200,00грн.

Відповідач  прийняв платіжне доручення до виконання, проте не здійснив банківську операцію по перерахуванню коштів з рахунка позивача на рахунок Благодійного Фонду „Відродження України”, тобто безпідставно не виконав передбачені договором зобов'язання, у зв'язку з чим, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до  приписів статті 193 Господарського кодексу  України (далі-ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, аналогічна норма закріплена статтею  526 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України).

Відповідно, до статті 8 Закону України „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” (далі-Закон) банки зобов'язані виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що мітиться в цьому  розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Згідно пункту 1.22 статті 1 Закону  визначено, що операційний час –частина операційного дня банку або іншої установи – члена платіжної системи, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього ж робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком або іншою установою – членом платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах.

Статтею 1068 ЦК України передбачено, що  банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта переказати з його рахунку кошти в день надходження в банк відповідного розрахункового (платіжного) документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.

Стаття 1074 ЦК України встановлює, що обмеження  прав  клієнта  щодо   розпоряджання   грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Пунктом 11.15 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 визначено, що також банк повертає електронний розрахунковий документ без виконання згідно з главою 2 цієї Інструкції, про причину повернення якого повідомляє клієнта засобами системи (з обов'язковим посиланням на статтю закону України, відповідно до якої електронний розрахунковий документ не може бути виконано, або/та главу/пункт нормативно-правового акта Національного банку, який порушено).

  Підставою звернення позивача до суду з даним позовом стало невиконання відповідачем умов договору та порушення наведених правових норм, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами в силу укладення між ними договору банківського рахунку, та встановлюють заборону на обмеження  права позивача розпоряджатися своїми грошовими коштами на власний розсуд.

Так, матеріалами справи доведено, що позивач 10.02.2009  направив відповідачеві  платіжне доручення №972 на перерахування 3025000,00грн.  зі свого рахунка на рахунок Благодійного Фонду „Відродження України” з призначенням платежу „повернення коштів”  згідно листа №100 від 10.02.2009, в т.ч. ПДВ 504200,00грн.

Оскільки, відповідач в порушення договірних зобов'язань перерахування грошових коштів за вказаним платіжним дорученням не здійснив, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду  щодо обґрунтованості та задоволення   позовних вимог в частині  зобов'язання  відповідача  виконати платіжне доручення позивача  №972  від 10.02.2009 шляхом  переказу грошових коштів в сумі 3025000,00грн. з рахунку  позивача на рахунок Благодійного Фонду „Відродження України”.

  Проте, судова колегія  вважає помилковим  висновок місцевого господарського  суду  щодо  відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача  на користь позивача пені за порушення зобов'язання щодо виконання платіжного доручення та вважає їх такими, що підлягають задоволенню  з наступних підстав.

 Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в  сумі 136125,00грн. суд виходив з того, що відповідно до  приписів статті 547 ЦК України угода про неустойку повинна бути укладена в письмовій формі. Недодержання письмової форми тягне недійсність угоди про неустойку, в даному випадку пені.  

Проте,  відповідно до пункту 4.2 договору  сторони дійшли згоди, що  за несвоєчасне списання/зарахування коштів з рахунків/на рахунки клієнта  відповідач несе відповідальність передбачену чинним законодавством  України, включаючи завдані клієнту збитки.  

Відповідно до статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.  

В силу статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не  визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або  у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок  грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідачу суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пунктів 32.1., 32.2 статті 32 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, банк,  що обслуговує платника,  та банк,  що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Враховуючи вищезазначене, Київський апеляційний господарський суд   вважає правомірним нарахування  пені, за порушення відповідачем  умов договору, керуючись Законом України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”.

Відповідно до  статті 85 Закону України „Про банки і банківську діяльність” протягом дії мораторію забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не  нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Як  вбачається з матеріалів справи, постановою Правління Національного банку України від 24.03.2009 в АБ „Банк  регіонального розвитку” призначено тимчасову адміністрацію та введено  мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців – з 24.03.2009 до 24.10.2009.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивачем було заявлено вимоги щодо стягнення пені за період з 11.02.2009 до 27.03.2009 у розмірі 136125,00грн.

Проте, в апеляційній скарзі,  позивачем зменшено  розмір  пені  до  124025,00грн., здійснено розрахунок пені  з урахуванням  приписів статті 85  Закону України „Про банки і банківську діяльність” за період  з 24.03.2009 до  23.03.2009, до моменту введення мораторію.

Відповідно до приписів  частини першої статті  101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються  вимоги, що не були предметом розгляду в суді  першої інстанції,  а тому, Київський апеляційний господарський суд  розглядає позовні вимоги в частині стягнення пені  у розмірі заявленому позивачем  у суді  першої інстанції, а саме: у сумі  136125,00грн.

Оскільки,  сума пені у розмірі 136125,00грн. була нарахована за період з 11.02.2009 до 27.03.2009,   без урахування  приписів статті 85  Закону України „Про банки і банківську діяльність”,  судова колегія вважає   позовні вимоги в частині стягнення пені такими, що підлягають частковому задоволенню у розмірі 124025,00грн., нарахованої у період  з  24.03.2009 до  23.03.2009.

У зв'язку з вищезазначеним,   апеляційна скарга  Приватного підприємства „Броварська нерухомість”  підлягає  частковому  задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 26.05.2009  зміні в частині  стягнення пені.

Відповідно до приписів статті 49 ГПК України  при частковому  задоволенні позовних вимог   державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення  судового процесу  покладаються  на обидві сторони пропорційно  розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки рішення господарського суду міста Києва від 26.05.2009 підлягає зміні  частині  пені,  зазначене рішення в частині розподілу  судових витрат  також підлягає  зміні.

        Керуючись ст.ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

 1.Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Броварська нерухомість”  

на рішення господарського суду міста Києва від 26.05.2009 задовольнити частково.

         2. Рішення господарського суду міста Києва  від 26.05.2009 у справі  №4/309 в частині стягнення з  Відкритого акціонерного товариства „Акціонерний банк „Банк регіонального розвитку”   136125,00грн. пені та розподілу судових витрат змінити.

          3.  Викласти абзац третій  резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва  від 26.05.2009 у справі  №4/309 у наступній редакції:

„Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Акціонерний банк „Банк регіонального розвитку” (04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 8А, код ЄДРПОУ 19338316) на користь Приватного підприємства „Броварська нерухомість” (07400, м.Бровари, вул. Кутузова, 131, код ЄДРПОУ 33584118) 124025(сто двадцять чотири тисячі двадцять п'ять)грн.00коп.-пені, 1325(одну тисячу триста двадцять п'ять)грн..25коп.- державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.”

          4. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва  від 26.05.2009 у справі  №4/309 залишити без змін.

          5. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Акціонерний банк „Банк регіонального розвитку” (04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 8А, код ЄДРПОУ 19338316) на користь Приватного підприємства „Броварська нерухомість” (07400, м.Бровари, вул. Кутузова, 131, код ЄДРПОУ 33584118) 620,13грн.(шістсот двадцять)грн.13коп.-державного мита за подачу апеляційної скарги.

          6. Видачу наказів доручити  господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи №4/309 повернути до господарського суду  міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 14.09.09 (відправлено)