Постанова

від 16.09.2009 по справі 22/4-26/126

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

22/4-26/126

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 16.09.2009                                                                                           № 22/4-26/126

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Шипка  В.В.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача:

Мельник Т.М. дов. №01-11/05 від 12.01.2009 р.

від відповідача:

Кобилецький О.І. дов. б\н від 29.01.2009 р.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національний комплекс "Експоцентр України"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 11.06.2009

 у справі № 22/4-26/126 (суддя  

 за позовом                               Національний комплекс "Експоцентр України"

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Мультітвіст Україна"

 про                                                   стягнення 19339,14 грн.

 Постанова приймається 16.09.2009 р., оскільки у судовому засіданні 01.09.2009 р .оголошувалась перерва.

ВСТАНОВИВ:

 Національний комплекс “Експоцентр України” (надалі - позивач) звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “МУЛЬТІТВІСТ Україна” (надалі - відповідач) заборгованості в загальному розмірі 19339, 14 грн. (основний борг 10 659, 65 грн., пеня -3 965, 39 грн., три відсотки річних - 509, 03 грн., відшкодування втрат внаслідок інфляції -3 458, 89 грн., штраф у розмірі семи відсотків - 746, 18 грн.).

Рішенням господарського суду м. Києва від 22.09.2008 р. по справі № 22/4 позов задоволено частково, при цьому з ТОВ “МУЛЬТІТВІСТ Україна” стягнуто на користь НК “Експоцентр Україна” 10 659,65 грн. збитків, завданих невиконанням умов договору № 93-4 від 06.11.2006 р., 171,97 грн. судових витрат; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2008 р. №22/4 рішення рішенням господарського суду м. Києва від 22.09.2008 р. № 22/4 було залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.03.2009 р. № 22/4 рішення господарського суду м. Києва від 22.09.2008 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2008 р. у справі № 22/4 скасовано, справа передана на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Ухвалою Київського господарського суду від 01.04.2009 р. справі присвоєно новий номер №22/4-26/126.

21.05.2009 р. позивачем подано заяву №01-11/453 про зміну позовних вимог, в якій він просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МУЛЬТІТВІСТ Україна” збитки у розмірі 10 659,65 грн. та судові витрати по справі.

Рішенням господарського суду м. Києва від 11.06.2009 р. № 22/4-26/126 в позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Національний комплекс “Експоцентр України” звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі, а також судові витрати покласти на відповідача. Вважає, що судом було неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 31.07.2009 року у справі № 22/4-26/126 апеляційну скаргу прийнято до провадження і розгляд справи призначено на 01.09.2009 року.

В судовому засідання 01.09.2009р. було оголошено перерву до 16.09.2009 р..

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням з боку відповідача зобов'язань які виникли з договору № 93-4 за умовами якого відповідач (Поклажодавець) зобов'язався передати майно Зберігачеві (п. 3.1.1.) у строк визначений п.1.4. Договору. Сторони досягли згоди, визначивши в п. 4.2., що оплату послуг по зберіганню майна відповідач (Поклажодавець) здійснює щомісячно до 20 числа за наступний місяць. Позивачем, з метою виконання умов договору, було виділено площу під зберігання майна Відповідача, про що свідчить Акт про заняття частини площі під зберігання майна в пав. № 21 ТОВ “МУЛЬТІТВІСТ Україна” від 06.11.2006 р., підписаний позивачем та відповідачем

Позивач і відповідач домовилися, що у випадку не передачі Поклажодавцем майна на зберігання, Поклажодавець відшкодовує Зберігачу збитки, завдані йому у зв'язку з тим, що зберігання не відбулося( п. 5.6. Договору).

Позивачем були направлені претензії від 10.04.2008 р. № 01-11/568, від 23.05.2008 р. № 01-11/712 з вимогою перерахувати борг у сумі 10 659, 65 грн., проте заборгованість відповідачем не було погашено. Відмова мотивована тим, що оплата послуг по зберіганню здійснюється з моменту передачі зберігачу майна, що підтверджується актом приймання-передавання, а за вищевказаним договором передача майна не відбувалася, акт не підписувався (лист від 09.06.2008 р. № 65/В).

З урахуванням наведеного позивач зазначає, що відповідач взяв на себе обов'язок по передачі майна на зберігання, і зобов'язався відшкодувати збитки у випадку, коли зберігання не відбулося. Відповідач, погоджуючись на відшкодування збитків незалежно від передачі майна, повинен був запобігти завданню збитків позивача, а саме оплатити зберігання, яке не відбулося через вину відповідача.

Місцевим судом відмовлено в позові. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не надано доказів того, що відповідач передавав на зберігання позивачу майно на підставі цього суд дійшов висновку, що договір зберігання не був укладений між сторонами, а тому і прав та обов'язків за таким договором у сторін ( в тому числі обов'язки у відповідача та права вимоги у позивача ) не виникли.

Національний комплекс “Експоцентр України” на підставі ч.4 ст.22 ГПК України звернувся до суду з заявою про зміну позовних вимог №01-11/453 від 20.05.2009 р., відповідно до якої просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МУЛЬТІТВІСТ Україна” збитки нанесені йому внаслідок невиконання відповідачем умов Договору № 93-4 від 06.11.2006 р., які передбачені п.5.6 Договору та складають вартість послуг за період зберігання в розмірі 10 659,65 грн. Дані вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскільки зберігання не відбулося через невиконання зобов'язання взятого на себе відповідачем щодо передачі майна на зберігання (п. 3.1.1 Договору), позивач безпідставно був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору, а саме щомісячного отримання плати за зберігання..

Місцевий суд в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку, що зазначена заява позивача не підлягає розгляду, оскільки позивач, всупереч вимогам ст. 22 ГПК України, повністю змінив, як підставу так і предмет позову і не відмовився від позовних вимог з приводу стягнення з відповідача заборгованості за договором зберігання та штрафних санкцій за неналежне виконання відповідачем вказаного договору.

Між тим, зазначений висновок суду першої інстанції, слід визнати таким, що зроблений з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин справи.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України передбачено право позивача до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до загальних засад права предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондується зі способами захисту права, при цьому підставою позову є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Відповідно до позовної заяви №03-11/1043 від 23.07.08р. позивач просив суд стягнути заборгованості в загальному розмірі 19339, 14 грн. (основний борг 10 659, 65 грн., пеня -3 965, 39 грн., 3% річних - 509, 03 грн., відшкодування втрат внаслідок інфляції -З 458, 89 грн., штраф у розмірі семи відсотків - 746, 18 грн.), однак в заяві про зміну позовних вимог просив стягнути збитків у розмірі 10 659,65 грн..

З матеріалів справи вбачається, що підставою позову в даній справі є невиконання відповідачем умов Договору від 06.11.2006 р. № 93-4, в якому п.5.6 було передбачено відшкодування Зберігачу збитків, які завдані йому у зв'язку з тим, що зберігання не відбулося.

Аналізуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до висновку, що позивач не змінював предмет позову, а тому висновок суду першої інстанції щодо зміни предмет позову не відповідає обставинам справи. Додатково, суд апеляційної інстанції зазначає, що твердження суду першої інстанції про те що всупереч вимогам ст. 22 ГПК України позивач не відмовився від позовних вимог з приводу стягнення з відповідача заборгованості за договором зберігання та штрафних санкцій суперечить вимогам чинного процесуального законодавства, оскільки положеннями ст. 22 ГПК України не передбачено, що при зміні підстави або предмету позову позивач повинен відмовитись від позовних вимог, заявлених раніше.

Як встановлено судом першої інстанції та зазначалось раніше 06.11.2006 р. між сторонами було укладено Договір № 93-4 по наданню послуг по зберіганню майна відповідача на території позивача (далі - договір), відповідно до якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Зберігач зобов'язався прийняти від Поклажодавця і за плату зберігати майно останнього, а також повернути Поклажодавцеві відповідне майно в схоронності в обумовлений Договором строк. Даний договір підписаний та скріплений печатками двома сторонами.

Укладений договір за правовою природою є договором зберігання майна, загальні положення щодо договорів даного виду передбачені у главі 66 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч. 1 ст. 936 ЦК України).

Посилання відповідача на те, що договір зберігання № 93-4 від 06.11.2006р. є неукладеним через невизначеність у договорі майна яке буде передаватись на зберігання, факт того, що майно на зберігання не передавалось, не приймається судом враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, які породжують господарські зобов'язання, визначено ст. 179 ГК України. Також, ч. 2 ст. 67 ГК України визначено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

В силу положень ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Положення аналогічного змісту містяться й у ГК України (ч. 2 ст. 180).

При укладенні договору зберігання № 93-4 від 06.11.2006р. сторонами погоджено його істотні умови, а щодо майна яке має бути переданим на зберігання, сторони домовились, що його докладний перелік, кількість і оцінка (вартість) мають бути визначені в акті приймання-передавання - п. 1.3 Договору. Строк зберігання погоджено з 07 листопада 2006р. по 31 грудня 2007р., місцем зберігання визначено м. Київ, пр-т. Академіка Глушкова 1, порядок передачі та повернення майна - за актом приймання-передавання (п. 1.3 - 1.7 Договору). Актом про заняття частини площі під зберігання майна в пав. 21 ТОВ “МУЛЬТІТВІСТ Україна”, яка належить НК “Експоцентр Україна” підтверджено намір останнього щодо прийняття на зберігання майна фірми ТОВ “МУЛЬТІТВІСТ Україна” на площі 236 кв. м. після укладення договору зберігання; акт підписано обома сторонами, копія належним чином засвідчена міститься в матеріалах справи.

Згідно ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Положення закону, зокрема ст. 936 не вимагають конкретизації кожної речі яка передається на зберігання у договорі, в даному випадку сторонами визначено належність майна яке буде передаватись на зберігання саме відповідачу, та про додаткове визначення його переліку в акті приймання-передавання, невиконання зобов'язань щодо передачі майна на зберігання не є підставою вважати договір неукладеним, оскільки в даному випадку має місце порушення умов вже укладеного договору.

Як про те зазначено у п. 8.1 Договору, договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами всіх взятих на себе зобов'язань за цим договором. Права та обов'язки сторін за договором визначені у розділах 2 та 3 Договору, зокрема у п. 3.1.1-3.1.2 передбачено обов'язок поклажодавця (відповідача) передати зберігачеві майно на зберігання та забрати у зберігача майно у строки передбачені п. 1.4 Договору - з 07 листопада 2006р. по 31 грудня 2007р..

Відповідно до встановлених обставин, що також не заперечується сторонами, майно відповідача на зберігання позивачу згідно укладеного договору № 93-4 від 06.11.2006р. не передавалось. Таким чином, в даному випадку відповідачем, зобов'язання по договору, які передбачені наведеними вище положеннями у передбачені строки не виконані, що є порушенням договірних зобов'язань в цій частині.

Згідно п. 5.6 Договору у випадку не передачі поклажодавцем майна на зберігання, поклажодавець відшкодовує зберігачу збитки, завдані йому у зв'язку з тим, що зберігання не відбулось.

Відповідно до умов укладеного договору, зберігач у випадку виконання зобов'язань з передачі майна на зберігання у строки встановлені договором розраховував на оплату послуг по зберіганню, що згідно положень договору (п. 4.1) складає 5 958, 53 грн. в місяць, згідно виставлених рахунків на оплату № 5263 від 20.11.2006р., № 5264 від 20.11.2006р. вартість послуг по зберіганню становила 10 659, 65 грн..

Відповідно до ст. 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1)          втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2)          доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

З вказаних норм чинного законодавства вбачається, що обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, наявність порушення з боку цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої. Порушення умов договору в даному випадку відбулось з вини відповідача, у зв'язку з неналежним виконанням останнім взятих на себе зобов'язань.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що збитки нанесені позивачу внаслідок невиконання відповідачем умов договору (п. 3.1.1-3.1.2 Договору) складають вартість послуг за період зберігання та враховуючи що відповідальність за вказане порушення прямо передбачена договором (п. 5.6 Договору), а тому підлягають відшкодуванню на користь позивача в розмірі 10659,65 грн. (виставлені позивачем та несплачені відповідачем рахунки).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції  при неповному з'ясуванні обставин справи, при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також прийняте з порушенням норм чинного законодавства, тому підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Таким чином з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті державного мита за подання позовної заяви в розмірі 107,00 грн. (з врахуванням вимог визначених в заяві про зміну позовних вимог від 20.05.2009 р. № 01-11/453) і витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн., а також витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги в розмірі 53,30 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 22, 49, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

 1.Апеляційну скаргу Національного комплексу “Експоцентр України” задовольнити.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2009р. у справі №22/4-26/126 скасувати.

3.Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МУЛЬТІТВІСТ Україна” (04205, м. Київ, пр-т. Оболонський 18, 3 поверх, код ЄДРПОУ 34044936, р/р 26005300827501 в Оболонській філії АКБ “Київ”, МФО 320605) або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення на користь Національного комплексу “Експоцентр України” (03680, м. Київ, пр-т. Академіка Глушкова 1, код ЄДРПОУ 21710384, р/р 26007699 у ВАТ “Кредит промбанк” ТВБВ № 1 м. Києва, МФО 300863) 10 659, 65 грн. (десять тисяч шістсот п'ятдесят дев'ять гривень шістдесят п'ять копійок) збитків, 107,00 грн. (сто сім гривень) витрат по сплаті державного мита за подання позовної заяви, 118,00 грн. (сто вісімнадцять гривень) витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу, а також 53,30 грн. (п'ятдесят три гривні тридцять копійок) витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

6. Матеріали справи № 22/4-26/126 повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 24.09.09 (відправлено)