Постанова

від 23.09.2009 по справі 15/57-б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

15/57-б

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 23 вересня 2009 р.                                                                                    № 15/57-б  

Вищий господарський  суд України у складі колегії суддів:

Яценко О.В. головуючий (доповідач у справі)

Катеринчук Л.Й. Білошкап О.В.

розглянувши касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на ухвалу

господарського суду  м. Києва від 22.04.2009р.

у справі господарського суду№ 15/57-Бм. Києва

за заявоюдо

Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранат"Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоспецдеталь"

про визнання банкрутом

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

Фесюнов О.В. дов. №3609/9/10-113 від 21.11.2007р.

В С Т А Н О В И В  :

ухвалою господарського суду м. Києва від 03.02.2009 року порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоспецдеталь" (далі –боржника) за заявою ТОВ "Гранат"(далі –ініціюючий кредитор) з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Постановою суду від 11.02.2009 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на один рік, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора ТОВ "Гранат", зобов'язано ліквідатора надати суду звіт та ліквідаційний баланс до 11.02.2010 року.

01.04.2009 року до господарського суду м. Києва на затвердження надано звіт ліквідатора про проведену роботу та ліквідаційний баланс.

Ухвалою суду від 22.04.2009 року звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс боржника  затверджено, боржника ліквідовано, провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва (далі –інспекція) звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу суду від 22.04.2009 року, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі –Закону), статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого, як спеціальні норми права, переважають в застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог частин 1, 5 статті 52 Закону в разі, якщо громадянин –підприємець - боржник або керівні органи боржника  - юридичної особи  відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до  органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Ліквідатор письмово повідомляє про визнання господарським судом банкрутом усіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника, які в місячний строк з дня одержання повідомлення можуть направити ліквідатору заяви з вимогами до боржника.

Отже, законодавцем передбачено особливу процедуру встановлення всіх відомих ліквідатору кредиторів за статтею 52 Закону, яка є спеціальною по відношенню до загальних процедур банкрутства. До таких потенційних кредиторів належать органи податкової служби, фонди соціального страхування і їх повідомлення ліквідатором здійснюється шляхом надіслання письмових повідомлень таким кредиторам, а всі інші кредитори можуть бути встановлені за наслідками публікації в офіційних друкованих органах оголошення про визнання боржника банкрутом.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Отже, законодавцем передбачено певну сукупність дій, яку необхідно вчинити в ході ліквідаційної процедури та  перелік додатків до звіту ліквідатора, які подаються суду разом із зазначеним звітом та є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, яке проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів).

Згідно пункту 3.5.1. Інструкції з діловодства в господарських судах України (затвердженої Наказом ВГСУ №75 від 10.12.2002) ухвала про призначення справи до розгляду надсилається службою діловодства в день її прийняття всім учасникам процесу з повідомленням про вручення, яке з відміткою про вручення адресатові залучається до матеріалів справи.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою суду від 11.02.2009 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру в порядку статті 52 Закону (т. 1 а.с.52-55).

01.04.2009 року до господарського суду м. Києва на затвердження надано звіт ліквідатора про проведену роботу та ліквідаційний баланс.            

Відповідно до частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Матеріалами справи підтверджується, що ухвала суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу не містить аналізу звіту ліквідатора та повноти дій ліквідатора в ході ліквідаційної процедури; не дає оцінки наявності (відсутності) необхідних додатків до звіту ліквідатора, зокрема, даних інвентаризації майна боржника; не встановлює переліку кредиторів, чиї вимоги виявились незадоволеними за наслідками проведеної ліквідаційної процедури; не мотивує висновків суду про необхідність ліквідації юридичної особи боржника.

          Колегія суддів касаційного суду зазначає, що згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Пунктом 5 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних  осіб –підприємців»передбачено, що місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Статтею 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців», який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її  місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором  (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).

Згідно з частиною 8 статті 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

       На обґрунтування своїх доводів ініціюючий кредитор не надав жодного доказу, з якого вбачається відсутність боржника за адресою місцезнаходження, в той час як відповідно до витягу з ЄДРПОУ №038942 станом на 12.12.2008р. адреса місцезнаходження боржника: м. Київ, вул. Чапаєва, 10 (т.1 а.с. 20).

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Окрім того, судом не взято до уваги, що частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Як вбачається із змісту заяви про порушення справи про банкрутство та додатків до неї, ініціюючий кредитор обґрунтовував безспірність своїх вимог визнанням боржником суми боргу згідно відповіді на претензію від 12.05.2008 року  (том 1 а.с.27), та не надав виконавчих документів чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. З правовою позицією про необхідність надання оцінки поняттю "безспірності вимог кредиторів", як такому, з яким Закон пов'язує їх обґрунтування виконавчими документами або розрахунковими документами, за якими здійснюється списання коштів з рахунків боржника погодився Верховний Суд України у Постанові №07/337 від 17.10.2006року у справі №3/157.

Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи (вчинення належних дій ліквідатором по виявленню активів та пасивів боржника, зокрема,  встановлення судом обставин неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів, встановлення неможливості задоволення визначених за звітом ліквідатора вимог кредиторів та необхідності у зв'язку з цим ліквідації боржника, обґрунтування оплати послуг арбітражного керуючого, якщо до звіту ліквідатора додається звіт про його витрати та оплату послуг), висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11).

Колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, вважає ухвалу господарського суду м. Києва від 22.04.2009 року про затвердження звіту ліквідатора та припинення провадження у справі прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже такою, що підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.

При новому розгляді справи суду належить перевірити відповідність приписам законодавства про банкрутство поданих ініціюючим кредитором доказів безспірності грошових вимог до боржника, доказів відсутності боржника за адресою місцезнаходження як сукупності загальних та спеціальних підстав порушення провадження у справі про банкрутство за статтею 52 Закону, та з врахуванням встановлених обставин дійти висновку про обґрунтованість порушення провадження у справі про банкрутство такого боржника за спрощеною процедурою відповідно до статті 52 Закону, а також можливість подальшого провадження у справі.

Згідно з частиною 1 статті 122 Господарського процесуального кодексу України якщо виконані рішення або постанова змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або позов залишено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою. Отже, до компетенції судів касаційної (апеляційної або першої інстанції) належить вжиття заходів до повороту виконання скасованого судового рішення.

За приписами частин 1, 2 статті 41 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців»підставою для внесення до Єдиного державного реєстру запису про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи є постановлення судом рішення щодо відміни державної реєстрації припинення юридичної особи. Суд, який постановив рішення щодо відміни державної реєстрації припинення юридичної особи, у день набрання таким рішенням законної сили направляє його державному реєстратору за місцем реєстрації юридичної особи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи.

З огляду на зазначене суд касаційної інстанції вважає за необхідне відмінити державну реєстрацію припинення товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоспецдеталь", м. Київ, вул. Чапаєва, 10 (ЄДРПОУ 35255481), проведену відповідно до ухвали господарського суду м. Києва від 22.04.2009 року.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене та прийняти судовий акт за наслідками ліквідаційної процедури з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5,111-7,111-9,111-11 ГПК України Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В :

1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на ухвалу господарського суду м. Києва від 22.04.2009 року у справі №15/57-б задовольнити частково.

2.Ухвалу господарського суду м. Києва від 22.04.2009 року у справі №15/57-б скасувати. Справу передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

3.Державному реєстратору за місцезнаходження юридичної особи відмінити державну реєстрацію припинення товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоспецдеталь", м. Київ, вул. Чапаєва, 10 (ЄДРПОУ 35255481), проведену відповідно до ухвали господарського суду м. Києва від 22.04.2009 року.

Головуючий                                                                             О.В. Яценко

Судді                                                                                                Л.Й. Катеринчук

               О.В. Білошкап