Рішення

від 19.08.2015 по справі 910/18055/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.08.2015Справа №910/18055/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс про», м.Дніпропетровськ, ЄДРПОУ 39200703

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мабіл», м.Київ, ЄДРПОУ 36100269

про стягнення 3752,05 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Кулієв М.К. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс про», м.Дніпропетровськ звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Мабіл», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 2492,02 грн., пені в розмірі 524,07 грн., інфляційних втрат в сумі 419,78 грн., 10% річних в розмірі 86,28 грн. та штрафу в сумі 292,90 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Мабіл» умов договору №СК/209-14 від 02.02.2015р. поставки в частині оплати товару в обсязі та строки, визначені укладеним між сторонами правочином, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у судове засідання 19.08.2015р., як і попереднє засідання суду, не з'явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, правової позиції по суті спору не висловив.

Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мабіл» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 02094, м.Київ, Деснянський район, вул.Віскозна, буд.5.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 05.08.2015р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Наразі, конверт з вказаною вище ухвалою було повернуто на адресу суду з відміткою «За закінченням встановленого терміну зберігання».

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом враховано, що попередню судову кореспонденцію також було повернуто відділенням поштового зв'язку.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мабіл», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне зауважити, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою від 05.08.2015р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З приводу неявки відповідача в судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що ухвалою від 05.08.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а клопотань про відкладення розгляду справи відповідачем не заявлялось.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач не з'явився в судове засідання 19.08.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі представлені заявником документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 02.02.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс про» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мабіл» (покупець) було укладено договір №СК/209-14 поставки, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товари народного споживання, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його.

У п.1.3 договору №СК/209-14 від 02.02.2015р. зазначено, що ціна правочину визначається на підставі загальної вартості товару, переданого покупцю згідно видатковим накладним.

Договір набуває сили з дати його підписання уповноваженими представниками обох сторін та діє до дати його розірвання в порядку, визначеному правочином та діючим законодавством України. Якщо будь-якою зі сторін не виконано будь-яке зобов'язання за договором, строк дії правочину пролонгується до моменту належного виконання зобов'язаною стороною своїх обов'язків (п.9.1 договору №СК/209-14 від 02.02.2015р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №СК/209-14 від 02.02.2015р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст.663 Цивільного кодексі України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За умовами п.3.1 договору №СК/209-14 від 02.02.2015р. постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару на склад покупця (торговий об'єкт), що розташований за адресою: м.Київ, вул.Княжий Затон, 146, ресторан «Свати» та м.Київ, вул.Горького, 45, бар «Літра Сема». Поставка здійснює постачальником на умовах DDP згідно з правилами Інкотермс в редакції 2010р.

Право власності на товар переходить до покупця в момент передачі постачальником продукції покупцю. Передача товару постачальником та отримання покупцем засвідчується підписами та печатками сторін на відповідній видатковій накладній.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №СК/209-14 від 02.02.2015р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс про» було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Мабіл» прийнято товар за видатковими накладними №1СПУА000003284 від 25.02.2015р. на суму 2929,02 грн. та №1СПУА000003284 від 25.02.2015р. на суму 2929,02 грн., що загалом складає 5857,04 грн.

У судовому засіданні 19.08.2015р. судом було оглянуто оригінали вказаних вище видаткових накладних та встановлено, що останні підписані представниками та скріплені печатками суб'єктів господарювання без жодних зауважень та заперечень.

Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки продукції відповідачу накладні, господарський суд виходить з наступного:

У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалами від 17.07.2015р. та від 05.08.2015р. відповідача було зобов'язано надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від позивача товару в межах договору №СК/209-14 від 02.02.2015р.

Відповідачем витребуваних пояснень представлено не було, факту належного виконання заявником своїх обов'язків за спірним правочином в частині поставки товару не спростовано.

Отже, господарський суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача, як покупця за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо неналежного виконання продавцем прийнятих за договором зобов'язань з передання товару.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс про» було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Мабіл» на виконання умов договору №СК/209-14 від 02.02.2015р. товар на загальну суму 5857,04 грн.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалось вище, у п.1.3 договору №СК/209-14 від 02.02.2015р. зазначено, що ціна правочину визначається на підставі загальної вартості товару, переданого покупцю згідно видатковим накладним.

Покупець зобов'язаний здійснити оплату отриманого товару шляхом банківського перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п.2.1 договору №СК/209-14 від 02.02.2015р.).

За умовами п.2.3 укладеного між сторонами правочину покупець зобов'язаний оплатити постачальнику вартість кожної партії товару протягом чотирнадцяти календарних днів з дати отримання товару покупцем.

Оплата отриманого товару розподіляється постачальником в наступному порядку: в першу чергу сплачується оплата товару отриманого за першою видатковою накладною, а далі - за кожною наступною видатковою накладною, якщо інше не буде визначено покупцем у призначенні платежу.

Таким чином, приймаючи до уваги умови укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк оплати товару, поставленого в межах договору №СК/209-14 від 02.02.2015р. за видатковими накладними №1СПУА000003284 від 25.02.2015р. та №1СПУА000003284 від 25.02.2015р., настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Мабіл» свої обов'язки з оплати товару, отриманого на підставі договору №СК/209-14 від 02.02.2015р., в повному обсязі виконано не було, грошові кошти за продукцію на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс про» не перераховано, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 2429,02 грн.

Наразі, обставини щодо внесення відповідачем часткової оплати підтверджуються наявною в матеріалах справи довідкою №DNI-52/1964 від 10.08.2015р. Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про надходження грошових коштів на рахунок позивача від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс про».

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалами від 17.07.2015р. та від 05.08.2015р. судом було зобов'язано відповідача надати докази повного чи часткового виконання своїх грошових зобов'язань за договором №СК/209-14 від 02.02.2015р. поставки.

Однак, як неодноразово зазначалось, відповідачем правової позиції по суті не висловлено, витребуваних судом доказів не надано, факту наявності заборгованості перед позивачем в сумі 2429,02 грн. не спростовано.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс про» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мабіл» про стягнення основного боргу в сумі 2492,02 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Виходячи з принципу повного та всебічного розгляду всіх обставин справи, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення пені в розмірі 524,07 грн., інфляційних втрат в сумі 419,78 грн., 10% річних в розмірі 86,28 грн. та штрафу в сумі 292,90 грн. При цьому, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.сплатники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами п.7.2 договору №СК/209-14 від 02.02.2015р. за несвоєчасну чи неповну оплату товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,5% від вартості товару з кожен день прострочення платежу.

З огляду на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором №СК/209-14 від 02.02.2015р. в частині оплати поставленого товару, з урахуванням приписів ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» заявником було нараховано та заявлено до стягнення пеню за період з 12.03.2015р. по 10.07.2015р. (з урахуванням часткової оплати) на суму 524,07 грн.

Після проведення перевірки наведеного позивачем розрахунку, судом встановлено, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

За приписами ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пунктом 7.3 договору №СК/209-14 від 02.02.2015р. передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити постачальнику, окрім пені, штраф в розмірі 10% від вартості несплаченого товару у разі прострочення оплати більш, ніж на п'ятнадцять календарних днів з моменту настання строку виконання грошових зобов'язань.

З огляду на те, що товар, поставлений згідно видаткової накладної №1СПУА000003284 від 25.02.2015р., було оплачено лише частково, а саме на суму 500 грн. шляхом переказу грошових коштів на банківський рахунок позивача 13.05.2015р., тобто прострочення складає більш ніж п'ятнадцять календарних днів з моменту настання строку оплати, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення штраф в сумі 292,90 грн.

Після проведення перевірки наведеного заявником розрахунку, судом встановлено, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п.7.3 договору №СК/209-14 від 02.02.2015р. сторонами досягнуто згоди щодо збільшення відсоткової ставки за прострочення виконання грошового зобов'язання, яка передбачена ст.625 Цивільного кодексу України та визначено її на рівні 10% річних.

Наразі, за порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №СК/209-14 від 02.02.2015р. в частині внесення оплати за товар позивачем було нараховано 10% річних на суму 86,28 грн. та інфляційні втрати в сумі 419,78 грн.

За наслідками проведення перевірки розрахунку заявника, судом встановлено, що останній є вірним, а позовні вимоги про стягнення нарахувань на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс про», м.Дніпропетровськ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мабіл», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 2492,02 грн., пені в розмірі 524,07 грн., інфляційних втрат в сумі 419,78 грн., 10% річних в розмірі 86,28 грн. та штрафу в сумі 292,90 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мабіл» (02094, м.Київ, Деснянський район, вул.Віскозна, буд.5, ЄДРПОУ 36100269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс про» (49127, Дніпропетровська область, м.Дніпропетровськ, Самарський район, вул.Автопаркова, буд.1, ЄДРПОУ 39200703) основний борг в сумі 2492,02 грн., пеню в розмірі 524,07 грн., інфляційні втрати в сумі 419,78 грн., 10% річних в розмірі 86,28 грн., штраф в сумі 292,90 грн. та судовий збір в розмірі 1827 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 19.08.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 21.08.2015р.

Суддя М.О. Любченко