Рішення

від 20.08.2012 по справі 5019/1036/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" серпня 2012 р. Справа № 5019/1036/12

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Трускавецького В.П.

при секретарі судового засідання Єзгор Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Об'єднання співвласників гуртожитку «Ніла Хасевича-26», м. Рівне

до відповідача ОСОБА_1 особи - підприємця ОСОБА_2, м. Рівне

про стягнення 23 622, 04 грн.

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_3 -голова правління, ОСОБА_4- представник;

від відповідача - ОСОБА_2- підприємець.

Представникам сторін, які прибули в судове засідання, права і обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз'яснено. Заяв про відвід не поступало. Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу -не надходило.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Об'єднання співвласників гуртожитку «Ніла Хасевича-26»(надалі ОСГ «Ніла Хасевича-26») звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 особи - підприємця ОСОБА_2 (надалі ФОП ОСОБА_2В.) про стягнення коштів на суму 9 183,04 грн., з яких: 8 500 грн. -заборгованість по орендній платі за період жовтень 2011р. - квітень 2012р., 487,29 грн. -пеня, 110,75 грн. -три відсотки річних, 85 грн. -збитки від інфляції.

Ухвалою господарського суду від 20 червня 2012 року порушено провадження у справі, позовну заяву прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 16.07.2012р.

В судовому засіданні 16 липня 2012р. представник позивача позов підтримав, представник відповідача позовні вимоги визнав.

Однак, з метою надання сторонам можливості врегулювати спір в добровільному порядку, ухвалою суду від 16.07.2012р. розгляд справи було відкладено на 14.08.2012р.

14 серпня 2012р. представником позивача на розгляд суду подано заяву про збільшення позовних вимог, зокрема, в частині основного боргу. Так, вказаною заявою позивач, окрім пені, річних та інфляційних, просить суд стягнути 22 939 грн. основного боргу -заборгованості по орендній платі за період жовтень 2011р.- липень 2012р.

В порядку вимог ст. 22 ГПК України вказану заяву прийнято судом до розгляду.

В судовому засіданні 14.08.2012р., за згодою представників сторін, було оголошено перерву до 20.08.2012р.

У судовому засіданні 20.08.2012р. представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягає на їх задоволенні.

Представник відповідача позов визнав.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

1 грудня 2010р. між сторонами у справі було укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до п. 1.1. якого Орендодавець (позивач) передає, а Орендар (відповідач) приймає в тимчасове платне користування приміщення, що знаходиться у м. Рівне по вул. Ніла Хасевича, 26 в підвалі трьохповерхового будинку, загальною площею 138, 7 кв. м. Строк дії Договору сторонами встановлено до 01.12.2011р.(п. 10.1 Договору).

Пунктом 10.5 Договору сторони обумовили, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

Такої заяви на розгляд суду сторонами не подано. Відтак, договір за станом на момент вирішення спору є чинним.

Відповідно до п. 3.1 Договору розмір орендної плати в місяць складає 2 500 грн.

Відповідно до п. 3.5 Договору орендна плата сплачується Орендарем в термін, не пізніше 10 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Відповідно до п. 3.3 Договору у випадку прострочення орендних платежів Орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не сплачував орендної плати за жовтень 2011р. - квітень 2012р., внаслідок чого в останнього перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 8 500 грн., що не заперечується відповідачем.

Як було зазначено вище, 14 серпня 2012р. представником позивача на розгляд суду було подано заяву про збільшення позовних вимог, зокрема, в частині основного боргу. Так, вказаною заявою позивач, окрім пені, річних та інфляційних, просить суд стягнути 22 939 грн. заборгованості по орендній платі за період жовтень 2011р.- липень 2012р.

Зокрема, зі змісту вказаної заяви вбачається, що відповідачем в березні та квітні 2012р. в рахунок сплати орендних платежів було перераховано позивачу 9 000 грн., які останнім були зараховані в рахунок наявної заборгованості. Однак, зі змісту постанови державного виконавця ДВС Рівненського МУЮ від 09.08.2012р. про закінчення виконавчого провадження № 30413670 вбачається, що кошти в сумі 5000 грн. та 4000 грн., сплачені відповідачем, відповідно, 13.03.2012р. та 02.04.2012р. були зараховані в погашення заборгованості згідно наказу Господарського суду Рівненської області № 5019/2241, виданого 14.11.2011р. (копії постанови державного виконавця та платіжних документів наявні в матеріалах справи).

Відтак, підстави для зарахування позивачем коштів в сумі 9 000 грн. в сплату орендних платежів в спірний період відсутні.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за травень, червень та липень 2012р.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати орендної плати по Договору від 01.12.2010р. за період жовтень 2011р. -липень 2012р. складає 22 939 грн., що не заперечується відповідачем. За станом на момент винесення рішення вказані кошти відповідачем не сплачені.

Відтак, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 22 939 грн. заборгованості по орендній платі за жовтень 2011р. -липень 2012р. (з врахуванням проведення часткових платежів), оскільки в силу вимог ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Тобто, підстави виникнення зобов'язань (цивільних прав та обов'язків) встановлені ст.11 ЦК України, вони виникають зокрема з договорів (що і є у цьому випадку), тобто носять диспозитивний характер. Це полягає у обов'язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов'язання, визначені умовами цього договору.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч.2 ст.509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Однак, в порушення умов договору відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, заборгувавши позивачу 22 939 грн. за користування його приміщенням в період жовтень 2011р. -липень 2012р.

Відповідно до п.3.3 договору за несвоєчасну сплату орендних платежів Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу.

На підставі цього позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 487, 29 грн.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1, ч.3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи -суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Враховуючи, що згідно ст. 526, ст.530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк, відповідачем дані строки порушені, в зв'язку з чим він повинен нести відповідальність, передбачену умовами договору (п.3.3.), у вигляді сплати пені, що становить 487, 29 грн.

Оскільки розмір штрафних санкцій, нарахованих позивачем, відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням договору, а також є арифметично вірним, позовна вимога про стягнення з відповідача 487, 29 грн. також підлягає задоволенню.

Крім того, на підставі вимог статті 625 ЦК України, позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 110, 75 грн., нараховані з 11.10.2011р. по 11 травня 2012 року на суму основного договору в розмірі 8 500 грн., а також 85 грн. втрат від інфляції, нарахованих на вказану суму основного боргу з 1 листопада 2011 року по травень 2012 року.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, положення норм ст.ст.32, 33, 34, 43 ГПК України, та оцінюючи усі докази, які містяться у матеріалах справи у сукупності, господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись ст.ст.32-34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 особи - підприємця ОСОБА_2 (33000, м. Рівне, вул. Ніла Хасевича, 26, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) на користь Об'єднання співвласників гуртожитку «Ніла Хасевича-26»(33000, м. Рівне, вул. Ніла Хасевича, 26, ідентифікаційний код: 37302009) 22 939 (двадцять дві тисячі дев'ятсот тридцять дев'ять) грн. -заборгованість по орендній платі за період жовтень 2011р.- липень 2012р., 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 29 коп. -пені, 110 (сто десять) грн. 75 коп. - три відсотки річних, 85 (вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. -інфляційних втрат та 1 609 (одну тисячу шістсот дев'ять) грн. 50 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27 серпня 2012 року.

Суддя Трускавецький В.П.