Рішення

від 18.08.2015 по справі 922/3627/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" серпня 2015 р.Справа № 922/3627/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Помпі К.І.

розглянувши справу

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрібнооптова база № 2", м. Харків про стягнення 37657,57 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність № 38-4425/395 від 23.11.2010 року;

відповідач - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрібнооптова база № 2" про стягнення заборгованості за договором № 609 від 01.03.2002 року у розмірі 37657,57 грн., з яких: 19207,78 грн. основний борг, 666,45 грн. 3% річних, 11921,59 грн. інфляційних втрат, 5861,75 грн. пені. Судові витрати позивач також просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 липня 2015 року розгляд справи було відкладено на 18 серпня 2015 року об 12:00 год.

У судовому засіданні 18 серпня 2015 року був присутній представник позивача, який підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить суд задовольнити позов.

Відповідач свого представника у судове засідання не направив, витребувані судом документи не надав.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані позивачем докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

01 березня 2002 року між позивачем (енергопостачальна організація) та відповідачем (споживач) було укладено договір №609 про постачання теплової енергії (далі - договір), за умовами якого позивач зобов'язався постачати відповідачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а відповідач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

За умовами п. 1.2. договору обидві сторони зобов'язались керуватися Правилами користування тепловою енергією, затвердженими наказом Міненерго України і Державним комітетом з будівництва, архітектури і житлової політики України від 28.10.1999 р. №307/262.

Згідно з п. 10.1. договору цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2002 року.

Даний договір є чинним (п.10.4. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору здійснив постачання теплової енергії до приміщення відповідача, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Ферганська, 36, про що свідчать акти про підключення споживача до джерела теплової енергії №172/114 від 30.09.2013 року та акт про відключення споживача від джерела теплової енергії №172/114 від 14.04.2014 року.

У Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" відсутня технічна можливість відключити приміщення відповідача від централізованої системи опалення будинку, в якому вони знаходяться, оскільки система опалення всього будинку є єдиною з системою опалення приміщення відповідача і не має окремого теплового вводу.

За умовами п. 5.1. договору облік споживання теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

За умовами п. 6.2. договору розрахунковим періодом є календарний місяць, за результатами якого підписується акт (в 3-х примірниках) на відпуск-отримання теплової енергії.

Згідно з п. 6.3. договору відповідач зобов’язався за 10 днів до початку розрахункового періоду сплатити позивачеві попередню оплату вартості, необхідного обсягу теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду.

За умовами п. 6.4. договору якщо відповідач розраховується за показниками приладу обліку:

- при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлену та сплачену до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо оплачується споживачем не пізніше 25-го числа поточного місяця;

- у випадку, коли фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, залишок (сальдо) розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.

Згідно з п. 6.5. договору споживачі, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначають згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи теплоспоживального обладнання споживача в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується споживачем не пізніше як в термін 5 банківських днів з часу отримання рахунку на оплату.

З матеріалів справи вбачається, що позивач надіслав відповідачеві рахунки-фактури за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2013 року по квітень 2014 року.

Таким чином судом встановлено, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем за теплову енергію, спожиту за період з жовтня 2013 року по квітень 2014 року, в розмірі 19207,78 грн. яка до цього часу залишається непогашеною.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам та фактичним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з ч. 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в ст. 193 ГК України.

В силу статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу (ст. 33 ГПК України).

Згідно зі ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладені обставини і на те, що суму заборгованості відповідачем не сплачено і не спростовано, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 19207,78грн. за період з жовтня 2013 року по квітень 2014 року правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 666,45грн. та інфляційних втрат в розмірі 11921,59 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В інформаційному листі від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 В«Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального праваВ» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіряючи нарахування позивача, суд дійшов висновку, що період нарахування 3% річних та інфляційних витрат, а також розрахунок визначений вірно, згідно вимог діючого законодавства, що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 666,45 грн. та інфляційних витрат у розмірі 11921,59 грн.

Крім того, позивачем до стягнення було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 5861,75 грн. Розглядаючи вказану вимогу суд виходить з наступного.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас частиною шостою статті 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2.3 Договору сторони визначили, що у разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію - нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ належної до сплати суми кожен день прострочення.

Позивачем до матеріалів справи наданий розрахунок пені за весь період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання відповідно до якого належною до сплати сумою вважає 5861,75 грн.

Проте, перевіривши правомірність нарахування позивачем суми пені, судом встановлено, що позивачем нарахована пеня за більший період, ніж передбачено ст. 232 ГПК України. За підрахунками суду належною сумою до сплати є 2097,93 грн. пені, яка підлягає задоволенню. В частині стягнення пені у розмірі 3763,82 грн. суд вважає за необхідне відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 193, 216, 217, 230, 232, 275 Господарського кодексу України, ст. ст. 249, 509, 525, 526, 530, 610-611, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 3, 4-3, 32-34, 43, 44, 49, 75, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Дрібнооптова база № 2" (61110, м. Харків, вул. Ферганська, 36, код ЄДРПОУ 24127998, р/р 26005531577, філ.2 АВУ "Грант", МФО 351630) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, буд. 11, код ЄДРПОУ 315571119, р/р 260333012313 ВАТ "Державний ощадний банк України", МФО 351823) - 19207,78 грн. основного боргу, 11921,59 грн. інфляційних втрат, 666,45 грн. 3% річних, 2097,93 грн. пені, 1645,27 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені у розмірі 3763,82 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 21.08.2015 р.

Суддя ОСОБА_2

справа № 922/3627/15