Постанова

від 25.08.2015 по справі 923/796/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2015 р.Справа № 923/796/15 Одеській апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Мирошниченко М. А., суддів Воронюка О.Л. та Лашина В.В.,

(склад судової колегії сформовано на підставі автоматичного розподілу справ між суддями)

при секретарі судового засідання - Станковій І.М.

за участю представників:

Прокуратури Одеської області - прокурора Закерничної І.П.

Білозерської районної державної адміністрації - не з'явився,

Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області - не з'явився,

Фермерського господарства "Рідкобородий Д.В." - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Головного управління держгеокадастру у Херсонській області на рішення господарського суду Херсонської області від 20.07.2015 р. по справі № 923/796/15 за позовом Прокурора Білозерського району Херсонської області в інтересах держави в особі Білозерської районної державної адміністрації та Головного управління Держземагенства України у Херсонській області до Фермерського господарства "Рідкобородий Д.В." про внесення змін до договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

26.05.2015 р. Прокурор Білозерського району Херсонської області (далі прокурор) в інтересах держави в особі Білозерської районної державної адміністрації (далі РДА) та Головного управління Держземагенства України у Херсонській області (далі Держземагенство) звернувся через господарський суд Херсонської області з позовом до Фермерського господарства "Рідкобородий Д.В." (далі відповідач) про внесення зміни до договору оренди землі від 25 жовтня 2010 року, укладеного між Білозерською районною державною адміністрацією та Фермерським господарством «РІДКОБОРОДИЙ Д.В.», зареєстрованого у Білозерському районному відділі Херсонської регіональної філії центру ДЗК, про що здійснено запис у Державному реєстрі земель від 29 жовтня 2010 за № 041071400009, виклавши пункт 9 в наступній редакції:

- пункт 9 « 9. Орендна плата вноситься орендарем в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 61 507 грн. 02 коп. (шістдесят одна тисяча п'ятсот сім гривень дві копійки) на рік (з урахуванням коефіцієнту індексації станом на 01.01.2015 року)».

В обґрунтування вимог викладених у позові прокурор послався на приписи норм чинного законодавства України, постанову Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» та судову практику.

Прокурор також зазначив, що Держземагенство 14.07.2014 р. за № 1102/05-06 направляло відповідачу лист з повідомленням про необхідність внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 25.10.2010 р., але станом на 19.05.2015 р. відповіді або заяви згоди на зазначену пропозицію не отримало. У зв'язку із визначенням в договорі оренди розміру орендної плати менше ніж того вимагає законодавство України, місцевим бюджетом недоотримано значну суму орендної плати. (а.с. 3-9)

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 27.05.2015 р. суддею Пригузою П.Д. за вказаним позовом порушено провадження у справі. (а.с. 1)

Рішенням господарського суду Херсонської області від 20.07.2015 року (повний текст складено та підписано суддею Пригузою П.Д. 22.07.2015 р.) позов задоволено повністю. Внесено зміни до договору оренди земельної ділянки від 25.10.2010 року, укладеного між Білозерською районною державною адміністрацією, ідентифікаційний код 04059993, вул. Карла Маркса, 87, смт. Білозерка Херсонської області, та Фермерським господарством "Рідкобородий Д.В.", ідентифікаційний код 34668895, с. Станіслав Білозерського району Херсонської області, який зареєстровано у Білозерському районному відділі Херсонської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру", запис у Державному реєстрі земель від 29.10.2010 р. за № 041071400009, виклавши пункт 9 договору в наступній редакції - "9. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки". Стягнуто з Головного управління Держземагенства у Херсонській області, ідентифікаційний код 38387455, вул. 40 років Жовтня, 136-а, м. Херсон в доход спеціального фонду Державного бюджету на р/р № 31215206783002 в ГУДКСУ у Херсонській області, МФО 852010, код ЄДРПОУ 37959779, одержувач УДКСУ у місті Херсоні, судові витрати в сумі 1218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень 00 копійок), призначення платежу - судовий збір, код 03500045.

Приймаючи рішення місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами відсутній спір про необхідність внесення змін до договору оренди щодо врегулювання розміру орендної плати, відповідач не отримував належним чином пропозицію (оферту) щодо зміни умов договору, зокрема проекту додаткової угоди із відповідними пропозиціями.

Крім того, судом першої інстанції зазначено, що з набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. Тобто, цивільний обов'язок орендаря земельної ділянки платити не менше 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки виник з акту цивільного законодавства і не залежить від волі сторін договору оренди, які зобов'язані привести зміст договору до вимог приписів Закону.

На час розгляду справи позивач-2 є органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, саме він має бути стороною договору, однак заміни сторони у договорі не відбулося, відповідач-2 не вчинив необхідних дій для внесення, а також не вжив відповідних заходів для своєчасного укладання додаткової угоди до договору оренди землі стосовно збільшення розміру орендної плати.

За таких обставин позов подано прокурором до суду без попереднього, у належній формі та порядку, вирішення сторонами питання про внесення змін до договору.

Вирішуючи питання про покладання на сторони судових витрат, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, судовий збір покладається на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін.

З урахуванням того, що відповідач не отримував оферти від позивачів, відповідно, не ухилявся від прийняття пропозицій іншої сторони (акцепту), судові витрати покладаються на позивача-2 як орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який не вжив відповідних заходів для своєчасного укладання додаткової угоди до договору оренди землі, зокрема стосовно збільшення розміру орендної плати. (а.с. 39-41)

Частково не погоджуючись з прийнятим рішенням судом першої інстанції, Головне управління держгеокадастру у Херсонській області звернулось з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з Головного управління Держземагенства України у Херсонській області суми судового збору в розмірі 1218,00 грн. скасувати та покласти ці судові витрати на відповідача

В обґрунтування цієї позиції скаржник зазначив, що місцевий господарський суд порушено норми матеріального та процесуального права.

По-перше, посилання суду першої інстанції на відсутність досудового врегулювання спору є безпідставним, оскільки в матеріалах справи є наявними матеріали листування з ФГ «Рідкобородий Д.В.» від імені Відділу Держземагентства у Білозерському районі (лист від 14.07.14 № 1102/05-06) відповідно до доручення Головного управління Держземагентства у Херсонській області та дані про отримання даного листа-повідомлення рекомендованою поштою «Рідкобородий Д.В.» щодо зміни умов договору в частині корегування розміру орендної плати за землю в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки згідно вимог ст. 288 податкового кодексу України.

По-друге, також слід врахувати той факт, що відповідно до вимог ст. 5-11 ГПК України не передбачено обов'язкова наявність проекту додаткової угоди, не визначено перелік претензійних матеріалів процедури досудового врегулювання спору, достатнім є відповідні пропозиції або претензія в разі наявної заборгованості згідно зобов'язань по договору.

Також слід врахувати, що розробка додаткової угоди є можливою виключно на підставі наказу Головного управління або рішення суду, також процедура укладання додаткової угоди передбачає надання орендарем витягів з державного земельного кадастру, оновлених реєстраційних документів господарства, даних про внесення змін до договору на протязі періоду договірних відносин укладених безпосередньо з іншим контрагентом, районною державною адміністрацією та інших матеріалів, а тому є індивідуальною, згідно добровільного звернення та заяви орендаря.

Умовами Типового договору оренди землі та пунктом 13 договору оренди земельної ділянки передбачено обов'язковий перегляд та зміна розміру орендної плати в разі зміни тарифів, що в даному випадку і мало місце, в зв'язку із внесеними змінами в порядок оподаткування відповідно до Податкового кодекс України. Враховуючи вищевикладене, з боку Головного управління було прийнято відповідні заходи щодо врегулювання договірних відносин з контрагентом та не було порушення умов порядку досудового врегулювання спору, також слід зазначити, що ініціатором позову були органи прокуратури ( що в свою чергу були звільнені від сплати судового збору), позов було підготовлено та враховано достатніми матеріали досудового врегулювання спору, отримувачем коштів (орендної плати) є місцевий бюджет в особі відповідного територіального органу місцевого самоврядування, а не Головне управління, тому підстави для покладання обов'язку сплати судового збору на Головне управління є невідповідними.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 06.08.2015 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 25.08.2015 р. об 11:30 год. у складі суддів Мирошниченко М.А. (головуючий), суддів Воронюка О.Л. та Лашина В.В., про що учасники процесу, згідно ст. 98 ГПК України, були повідомлені належним чином.

Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.

Представник скаржника - Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, а також представники Білозерської районної державної адміністрації та Фермерського господарства "Рідкобородий Д.В." в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи, клопотань про відкладення розгляду справи не заявили, про причини свого нез'явлення суд не повідомили.

Враховуючи вказані обставини суд прийняв рішення про розгляд справи за їх відсутністю.

Представник Прокуратури Одеської області в усних поясненнях наданих суду просив суд залишити рішення без змін, а в частині стягнення судового збору поклався на розсуд суду

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Переглядаючи відповідно до приписів ст. 101 ГПК України справу повторно в повному обсягу, заслухавши усні пояснення представника Прокуратури Одеської області, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, дослідивши обставини справи та наявні у матеріалах справи докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з апеляційної скарги та доданих до неї документів Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі Держгеокадастр), є правонаступником Головного управління Держземагенства у Херсонській області, відповідно до наказу Комісії з реорганізації Держземагенства у Херсонській області від 20.07.2015 р. № 12 «Про реорганізацію Держземагенства у Херсонській області».

Враховуючи вказані обставини колегія суддів вважає за необхідне відповідно до приписів ст. 25 ГПК України здійснити процесуальне правонаступництво шляхом заміни позивача - Головного управління Держземагенства у Херсонській області його правонаступником Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області (далі Держгеокадастр).

Матеріали справи свідчать та встановлено місцевим господарським судом, між Білозерською районною державною адміністрацією (за договором орендодавець) та Фермерським господарством "Рідкобородий Д.В." (за договором орендар) укладено договір оренди земельної ділянки від 25.10.2010 року, який зареєстровано у Державному реєстрі земель від 29.10.2010 р. за № 041071400009 (далі договір).

За предметом зазначеного договору орендодавець надає згідно розпорядження голови Білозерської районної державної адміністрації від 12.01.2010 № 21, 30.07.2010 № 689, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які знаходяться на території Станіславської сільської ради (кадастровий номер 6520386500:03:029:0002-1,9 га (контур 73/2а); 6520386500:03:029:0003-6,02 га (контур 43/1); 6520386500:029:0004-0,01 га (контур 43/3а), 6520386500:03:011:0080-0,0026 га (контур 44/1а), Білозерського району3 Херсонської області.

Пунктом 5 договору сторони обумовили, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1 641255 грн. (один мільйон шістсот сорок одна тисяча двісті п'ятьдесят п'ять гривень) станом на 02.06.2010 р.

Відповідно до спірного п. 9 договору (а.с. 19) встановлено, що орендна плата за орендовану земельну ділянку вноситься у грошовій формі у розмірі 670,00 грн. за 1 га на рік. Всього орендна плата складає на момент укладання договору оренди 5314,84 грн. на рік.

Пунктом 10 договору встановлено, що обчислення орендної плати за землю здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Згідно п. 11 договору орендна плата сплачується на бюджетний рахунок Станіславської сільської ради.

Відповідно до п. 13 договору встановлено, що розмір орендної плати переглядається один раз на три роки, у тому числі у разі зміни розмірів земельного податку тощо.

Пунктом 36 договору сторони встановили, що зміна умов договору здійснюється в письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір роз'яснюється у судовому порядку.

Згідно із ст. 11 ЦК України підстави виникнення цивільних прав та обов'язків виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів, а також безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

За приписами ст. 288 Податкового кодексу України (далі ПК) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, але річна сума платежу не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції вірно зазначив, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, що визначено також приписами пункту 288.1 статті 288 ПК.

При цьому, підпунктами 288.5.1 та 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки. Тобто, законом визначено нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений Законом - тобто, пунктом 288.5 статті 288 ПК.

Здійснивши системний аналіз норм матеріального права, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що з набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. Тобто, цивільний обов'язок орендаря земельної ділянки платити не менше 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки виник з акту цивільного законодавства і не залежить від волі сторін договору оренди, які зобов'язані привести зміст договору до вимог приписів Закону.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно підпунктів 271.1.1 та 271.1.2 пункту 271.1 ст. 271 ПК визначено, що базою оподаткування є або нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом або площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Як вже зазначалось вище п. 5 договору визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1641255 грн. (один мільйон шістсот сорок одна тисяча двісті п'ятдесят п'ять гривень) станом на 02.06.2010 р.

Це означає, що база розрахунку орендної плати для цього договору оренди земельної ділянки була визначена, отже в подальшому підлягає розрахунку відповідно до приписів підпункту 271.1.1 пункту 271.1 ст. 271 ПК, з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Тобто викладене свідчить про те, що п. 10 договору сторони встановили порядок обчислення розміру орендної плати, а тому є всі правові підстави стверджувати, що вимоги прокурора є обґрунтованими щодо внесення змін до п. 9 договору.

Враховуючи вищевикладені обстави справи, норми чинного законодавства України Одеський апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що у даній частині рішення місцевого господарського суду є повним та обґрунтованим та таким, що прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства України.

Проте з позицією місцевого господарського суду стосовно того, що Держземагенство не вчинило необхідних дій для внесення змін до договору, а також не вжило відповідних заходів для своєчасного укладання додаткової угоди до договору оренди землі стосовно збільшення розміру орендної плати, апеляційний господарський суд погодитись не може з наступних підстав.

Згідно зі ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У визначених законом випадках застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Як вже було зазначено вище п. 36 договору сторони встановили, що зміна умов договору здійснюється в письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір роз'яснюється у судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається та на це в апеляційній скарзі звертає увагу скаржник, що 14.07.2014 р. № 1102/05-06 Держземагенство направляло на адресу відповідача лист з пропозицією про внесення відповідних змін до договору оренди землі.

Крім того апеляційний господарський суд встановив, що у зазначеному листі Держземагенство запропонувало відповідачу звернутись останньому до Головного управління Держземагенства Херсонської області із відповідною заявою в порядку встановленому законом. (а.с. 18)

Проте відповіді як стверджує скаржник та це не оспорює і сам відповідач останній не надав.

Згідно із положеннями ст. 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Підпунктом 4 пункту 2.19 Постанови, Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.05.2011, № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що статтею 30 Закону України "Про оренду землі" зазначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. При цьому надсилання відповідачеві пропозицій щодо внесення змін до договору оренди є правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання останнім вимог частини другої статті 188 ГК України щодо надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє його права звернутися до господарського суду з позовом про зміну умов договору. Якщо зі зміною граничного розміру орендної плати таку ж зміну до договору оренди в установленому законом порядку не внесено, то застосуванню підлягає відповідна умова договору.

Так, відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Тобто викладене надає апеляційному суду зробити висновок, що місцевий господарський суд припустився помилкового висновку з приводу того, що надсилання відповідачу або вручення йому листа-пропозиції чи надсилання проекту додаткової угоди щодо внесення спірних змін до договору оренди є, як це вбачається з мотивувальної частини рішення обов'язком для Держземагенства (Держгеокадастру), оскільки як було зазначено вище, це є його правом, а не обов'язком, а тому вважати що саме Держземагенство (Держгеокадастр) не вчинив необхідних дій для внесення, а також не вжив відповідних заходів для своєчасного укладання додаткової угоди до договору оренди землі стосовно збільшення розміру орендної плати, відсутні.

За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов наступного висновку, що позов подано прокурором до суду у належній формі та порядку, вирішення сторонами питання про внесення змін до договору, Держземагенство не повинно було направляти на адресу відповідача додаткової угоди до договору.

Оскільки, позовні вимоги прокурора ґрунтуються на існуючих між сторонами договірних відносинах, позов містить вимоги, що є обов'язковими для обох сторін договору та відповідають вимогам законодавства, отже підлягають задоволенню.

Згідно з п. п. 2.18, 2.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" вирішення спорів про внесення змін до договору пов'язане із застосуванням положення частини першої статті 626 ЦК України, відповідно до якої договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, і тому суд не може зобов'язати іншу сторону договору внести зміни до нього. Отже, зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про внесення зміни до договору згідно з рішенням суду, а не про зобов'язання відповідача внести такі зміни до договору. У визначених законом випадках застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Крім того, апеляційний господарський суд звертає увагу, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Щодо вирішення питання стосовно судових витрат, то апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання про покладання на сторони судових витрат, суд першої інстанції як зазначалось вище послався на приписи ч. 1 ст. 49 ГПК України та зазначив, що оскільки відповідач не отримував оферти від позивачів, відповідно, не ухилявся від прийняття пропозицій іншої сторони (акцепту), судові витрати покладаються на позивача-2 (Держземагенства) як орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який не вжив відповідних заходів для своєчасного укладання додаткової угоди до договору оренди землі, зокрема стосовно збільшення розміру орендної плати.

Скаржник в апеляційній скарзі з цією позицією суду не погоджується та просить апеляційний суд в цій частині рішення суду першої інстанції скасувати.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін.

Питання про безпідставність ухилення однієї сторони від пропозицій іншої сторони підлягає вирішенню на підставі зібраних доказів та їх оцінки за правилами ст. 43 ГПК.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Приймаючи до уваги приписи ст. 33, 43 ГПК України, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази надають можливість суду зробити висновок, що Держземагенство направляло на адресу відповідача лист з пропозицією про внесення змін до договору, проте відповідач проігнорував його, у зв'язку із чим на думку апеляційного суду відсутні підстави вважати, що Держземагенство ухилялось від внесення змін до договору, шляхом своєчасного укладання додаткової угоди до договору оренди землі стосовно збільшення розміру орендної плати.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

У п.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013, № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що судовий збір у справах зі спорів, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, покладається на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття обґрунтованих пропозицій другої сторони. Якщо розбіжності між сторонами вирішено частково на користь однієї із сторін і частково на користь другої сторони, то витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, розподіляються між обома сторонами з урахуванням кількості та змісту прийнятих господарським судом пропозицій кожної із сторін (зокрема, у залежності від кількості пунктів спірного договору, прийнятих судом у редакції позивача і відповідача.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, процесуальні норми та роз'яснення апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в даному випадку судовий збір необхідно було стягнути саме з відповідача, а відтак апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції частковому скасуванню в частині стягнення з Головного управління Держземагенства України у Херсонській області судового збору у сумі 1218,00 грн., з ухваленням нового рішення в цієї частині про стягнення вказаного судового збору з відповідача.

Приймаючи до уваги, що апеляційна скарга задовольняється судом апеляційної інтонації, то з відповідача на користь скаржника також підлягає стягненню понесені ним витрати по сплаті судового збору за подання скарги.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 44, 49, 99, 101-105 ГПК України Одеський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1) Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області задовольнити.

2) Пункт 3 (третій) резолютивної частини рішення господарського суду Херсонської області від 20.07.2015 р. по справі № 923/796/15 скасувати, виклавши його в наступній редакції:

« 3. Стягнути з Фермерського господарства "Рідкобородий Д.В." в дохід спеціального фонду Державного бюджету на р/р № 31215206783002 в ГУДКСУ у Херсонській області, МФО 852010, код ЄДРПОУ 37959779, одержувач УДКСУ у місті Херсоні, судові витрати в сумі 1 218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень 00 копійок), призначення платежу - судовий збір, код 03500045.»

3) Стягнути з Фермерського господарства "Рідкобородий Д.В." на користь Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області 609,00 грн. (шістсот дев'ять грн.00 коп.) судового збору за розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції.

4) Доручити господарському суду Херсонської області видати накази відповідно до резолютивної частини цієї постанови із зазначенням у них всіх необхідних реквізитів.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Суддя-доповідач Мирошниченко М. А.

Судді: Воронюк О.Л.

Лашин В.В.