Рішення

від 19.08.2015 по справі 2-4746/11

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 2-4746/11

Категорія 42

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2015 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Неганової Н. В. ,

при секретарі - Савіцькому Я. Ю., Кравцовій Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулась до суду з вищевказаним позовом, який під час розгляду справи уточнила, посилаючись на те, що вона перебуває в шлюбі з ОСОБА_2 з 21.11.1992 року. Від шлюбу у них є неповнолітня дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. За час шлюбу подружжям було набуто наступне майно: квартира АДРЕСА_1, загальною площею 68, 50 кв. м, ринковою вартістю 673 032 гривні; житловий будинок з надвірними будівлями за адресою - АДРЕСА_7, вартістю 140 409 гривень; земельна ділянка у розмірі 0,2145 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_7 Київської області, вартістю 344 000 гривень; вантажний фургон «Фольксваген» д.н. НОМЕР_1, вартістю 184 000 гривень; автомобіль НОМЕР_2, 2001 року випуску, вартістю 120 000 гривень; господарська будівля, що знаходиться в АДРЕСА_7; приватне підприємство «Інструмент і стиль» (код ЄДРПОУ 34049248), яке знаходиться в АДРЕСА_2, засновником якого є ОСОБА_2 Угоди про добровільний поділ майна, що є спільною власністю подружжя, не було досягнуто, домовленості між сторонами щодо визначення інших часток у спільному майні подружжя в разі його розділу немає, а шлюбний договір не укладався. ОСОБА_1 вважає, що має право на половину набутого за час шлюбу майна у відповідності до ч.1 ст.70 СК України. Позивачка просить визнати за нею і виділити їй у власність наступне майно: 1/2 частину приватного підприємства «Інструмент і стиль» (код ЄДРПОУ 34049248); 1/2 частину квартири АДРЕСА_3; 1/2 частину житлового будинку із надвірними будівлями за адресою - АДРЕСА_7; 1/2 частину земельної ділянки, розміром 0,2145 га, для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_7 Київської області; 1/2 частину фургону «Фольксваген» д.н. НОМЕР_1; 1/2 частину автомобіля НОМЕР_2; 1/2 частину незавершеної будівництвом та не введеної в експлуатацію господарської будівлі, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_7; а також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 988 гривень.

В судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали в редакції від 22.08.2014 року, просили позов задовольнити.

Відповідач та його представник в судовому засіданні просили в задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи в судовому засіданні просив вирішити спір відповідно до чинного законодавства.

Суд, вислухавши сторони, представника третьої особи, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, 21.11.1992 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в Жовтневому ЗАГС м. Києва уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 21.11.1992 року (т.1 а.с.6 - копія свідоцтва). Прізвище дружини після укладення шлюбу - «ОСОБА_1».

ІНФОРМАЦІЯ_2 року у подружжя народилась дочка ОСОБА_4 (т.1 а.с.7 - копія свідоцтва про народження).

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10.09.2012 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (т.3 а.с.85).

Сторони в судовому засіданні зазначали, що під час шлюбу ними було придбано у спільну власність майно.

Так, 30.08.2000 року сторонами придбано квартиру АДРЕСА_4, загальною площею 68,50 кв.м., житловою площею 41,60 кв.м., що складається з трьох кімнат. Це підтверджується копією договору купівлі-продажу від 30.08.2000 року (т.1 а.с.8-9), посвідченого державним нотаріусом Двадцять першої київської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за №3-2814. Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 05.09.2000 року за реєстровим номером 4453 (т.1 а.с.9 - реєстраційний напис Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна). Вартість квартири, як вбачається зі звіту в стислій формі про незалежну оцінку від 02.07.2015 року (т.3 а.с.106-123), становить 1 196 879 гривень.

09.11.2007 року на ім'я ОСОБА_2 сторонами придбано житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_7 Вишгородського району Київської області, що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 09.11.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрованого за №13-809 (т.1 а.с.10-11). 05.12.2007 року право власності зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно (т.1 а.с.12-13 - копія витягу з Державного реєстру правочинів). Вартість будинку, як вбачається з висновку експертів КНДІСЕ від 28.03.2014 року за №7310/13-42/2950/14-42 (т.2 а.с.38-50), становить 140 409 гривень.

Відповідач в судовому засіданні заперечував таку вартість будинку АДРЕСА_7 зазначаючи, що ним в 2012 році за власні кошти в будинку було здійснено перепланування і влаштовано санвузол, а тому вартість будинку має бути нижчою. Позивачка в судовому засіданні не заперечувала проти того, що ОСОБА_2 були здійснені такі роботи в будинку. Однак, відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження нижчої вартості будинку, так само не надав доказів на підтвердження того, що за рахунок здійснених ним будівельних робіт вартість будинку стала значно вищою. Вказані відповідачем роботи були здійснені ним під час розгляду справи про поділ спільного майна подружжя, а тому суд приймає до уваги вартість будинку, вказану у висновку експертів КНДІСЕ від 28.03.2014 року. Відповідач не позбавлений права звернутися до суду з позовом до відповідачки про компенсацію йому частини вартості проведених робіт з улаштування в будинку санвузла.

Рішенням Демидівської сільської ради від 21.02.2008 року №33-2-21-V (т.1 а.с.14) ОСОБА_2 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку у розмірі 0,2145 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_7

28.10.2011 року відповідач ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 (т.3 а.с.84), відповідно до якого ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,2145 га, яка розташована у Київській області Вишгородському районі АДРЕСА_7. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Вартість земельної ділянки, як вбачається зі звіту в стислій формі про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 02.07.2015 року (т.3 а.с.124-142), становить 573 102 гривні.

В 2008 році подружжям ОСОБА_2 придбано вантажний фургон «Фольксваген» д.н. НОМЕР_1. Транспортний засіб зареєстровано на ім'я ОСОБА_2, що вбачається з свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (т.1 а.с.38). Вартість фургона, як зазначила позивачка, становить 184 000 гривень.

В 2007 році сторони придбали автомобіль НОМЕР_2, який також був зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 (т.1 а.с.39 - копія довіреності). Вартість автомобіля, як зазначила позивачка в позові і в суді, становить 120 000 гривень.

Відповідач не погоджується із зазначеною позивачкою вартістю автомобілів, однак не надав суду доказів на підтвердження іншої вартості транспортних засобів. З урахуванням того, що обидва транспортні засоби знаходяться у відповідача, як пояснили сторони в судовому засіданні, і позивачка не має можливості провести їх оцінку, а відповідач таку оцінку не провів і не надав доказів на підтвердження іншої вартості автомобілів, суд приймає до уваги вартість транспортних засобів, зазначену позивачкою.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 30.07.2014 року за №19076101 (т.2 а.с.137-139 - копія витягу) засновником і керівником приватного підприємства «Інструмент і стиль» (ідентифікаційний код 34049248), що знаходиться в АДРЕСА_5, є ОСОБА_2, розмір внеску до статутного фонду складає 50 000 гривень. Дата державної реєстрації юридичної особи - 04.04.2006 року.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині і чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки чоловіка та дружини є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або шлюбним договором.

Положення щодо рівності часток в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, містились також у ст.28 КЗпШ Української РСР.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. п. 23, 24 постанови від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Згідно зі ст.ст.57, 61 СК України, ст.52 ЦК України майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший з подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності. Про таке застосування вимог закону звернуто увагу судів у п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». У разі, якщо таке майно придбане спільно і є майном подружжя, то іншому з подружжя належить компенсувати його вартість при поділі майна.

Проте, Конституційний Суд України у рішенні № 17-рп/12 від 19.09.2012 року офіційно розтлумачив положення ч.1 ст.61 СК України. Зокрема, положення ч.1 ст.61 СК України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Судом встановлено, що домовленості між сторонами щодо визначення інших часток у спільному майні подружжя в разі його розділу немає, а шлюбний договір не укладався.

З урахуванням викладеного вище суд вважає, що спільним майном подружжя є квартира АДРЕСА_3; житловий будинок із надвірними будівлями за адресою - АДРЕСА_7; 1; вантажний фургон «Фольксваген» д.н. НОМЕР_1 та автомобіль НОМЕР_2, оскільки це майно придбано сторонами в період шлюбу.

Також об»єктом права спільної сумісної власності подружжя є земельна ділянка площею 0,2145 га, надана для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_7 Київської області. Верховним судом України у постанові від 11.06.2012 року у справі №6-66цс11 зроблений правовий висновок про те, що у разі, якщо одним із подружжя під час шлюбу (чинного на час виникнення спірних правовідносин) придбано будинок, то в силу статей 22, 24 Кодексу про шлюб та сім'ю в подружжя виникла спільна сумісна власність, тобто право іншого з подружжя на частину будинку. У зв'язку з тим, що для обслуговування цього будинку виділена у власність земельна ділянка, то в подружжя, за яким визнається право власності на частину будинку, у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку.

В пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст.71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Оскільки позивачка не бажає отримати грошову компенсацію, відповідач до суду з позовом про присудження грошової компенсації з підстав, передбачених ст.365 ЦК України не звертався і попередньо не вніс на депозитний рахунок суду відповідну грошову суми, позивачка ОСОБА_1 має право на половину придбаного у шлюбі майна, зазначеного вище, а тому за нею в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя може бути визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_6, на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_7 в с. Демидів Вишгородського району Київської області, на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,2145 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_7 в с. Демидів Вишгородського району Київської області, на 1/2 частину вантажного фургону «Фольксваген» д.н. НОМЕР_1, на 1/2 частину автомобіля НОМЕР_2.

Щодо позовної вимоги про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину приватного підприємства «Інструмент і стиль» (код ЄДРПОУ 34049248), то ця вимога не підлягає задоволенню, оскільки, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні №17-рп/12 від 19.09.2012 року, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є статутний капітал та майно приватного підприємства, а не саме підприємство. Позивачкою ж не зазначено яке саме майно придбано для приватного підприємства і не надано доказів на підтвердження того, що спільні кошти подружжя вносились до статутного капіталу підприємства.

Позивачка в судовому засіданні також просила визнати за нею право власності на 1/2 частину незавершеної будівництвом та не введеної в експлуатацію господарської будівлі, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_7, вартістю 663 120 гривень. При цьому позивачка зазначала, що ця будівля будувалась з 2007 року по 2011 рік за спільні кошти, були побудовані два поверхи, покладений дах, проведена електроенергія, вставлені вікна, зроблені на першому поверсі внутрішні роботи, обшиті стіни гіпсокартоном.

Відповідач заперечував такі доводи позивачки, зазначаючи, що будівництво почалось в 2012 році, всі роботи він здійснював за свої кошти та за кошти його другої дружини.

Суд вважає, що ця вимога також не підлягає задоволенню, оскільки господарська будівля не є окремим об'єктом права власності, збудована самовільно, в експлуатацію не введена.

Крім того, позивачка не надала суду жодних доказів того, що будівництво господарської будівлі здійснювалось у період з 2007 по 2011 рік.

Зважаючи на те, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10.09.2012 року було встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 2010 року не ведуть спільне господарство і проживають окремо, пояснення позивачки щодо спільного будівництва у 2010 - 2011 роках господарської будівлі є неспроможними.

Крім того, допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в судовому засіданні також показали, що восени 2010 року стало відомо про розлучення сторін і окреме їх проживання.

Сторонами позовні вимоги щодо врахування правовідносин за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї, не висувались.

З урахуванням викладеного вище, суд вважає, що позов в судовому засіданні доведений частково, а тому підлягає частковому задоволенню.

Стягненню з відповідача підлягають витрати по сплаті судового збору.

На підставі наведеного, ст.ст. 57, 60, 61, 70, 71 СК України, керуючись ст.ст. 10, 88, 209, 213, 214, 215, 218 ЦПК України,

суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_6, на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_7 в с. Демидів Вишгородського району Київської області, на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,2145 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_7 в с. Демидів Вишгородського району Київської області, на 1/2 частину вантажного фургону «Фольксваген» д.н. НОМЕР_1, на 1/2 частину автомобіля НОМЕР_2.

В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 700 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді в сумі 120 гривень.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Н. В. Неганова