Постанова

від 20.08.2015 по справі 908/3051/15

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

20.08.2015 справа №908/3051/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:Марченко О.А. Радіонова О.О., Попков Д.О. не з'явився; Желтобрюхов В.В. за довіреністю б/н від 02.06.2014 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-ЛЕГІОН", м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 23 червня 2015 р. (повний текст рішення підписано 24.06.2015 р.) у справі№ 908/3051/15 (суддя Кричмаржевський В.А.) за позовом доПублічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій №1", м. Запоріжжя Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-ЛЕГІОН", м. Запоріжжя простягнення 20 881,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Завод залізобетонних конструкцій №1", м. Запоріжжя (далі - Позивач) звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-ЛЕГІОН", м. Запоріжжя (далі - Відповідач) про стягнення 20 881,50 грн., з яких: заборгованість з орендної плати у сумі 17 711,02грн., 3% річних у розмірі 255,44грн., інфляційні втрати у розмірі 2915,04грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 23.06.2015р. у справі № 908/3051/15 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням місцевого суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 23.06.2015р. у справі № 908/3051/15 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає порушення судом норм матеріального та процесуального права. Скаржник посилається на ч. 1, 2 ст. 283 та ч. 1 ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, та ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України і стверджує, що відсутні підстави вважати, що між сторонами було укладено договір оренди і, як наслідок, у сторін не виникало ніяких прав та обов'язків, тому вимоги Позивача стосовно зобов'язання Відповідача здійснити оплату та стягнення з останнього плати за оренду нерухомого майна задоволенню не підлягають.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 20.07.2015 р. порушено апеляційне провадження із призначенням розгляду скарги на 20.08.2015 р.

Сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду скарги.

Представник Позивача в судове засідання не з'явився, 11.08.2015 р. через канцелярію до суду надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник Відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, між Позивачем та Відповідачем 01 листопада 2013р. укладено договір оренди №142(13) (далі - Договір), за умовами якого Позивач передає, а Відповідач приймає у строкове оплатне користування для організації просіювання і фракціонування відсіву гранітного щебеню та інших мінеральних матеріалів, частину будівлі Цеху ніздюватого бетону (інв. № 00156) площею - 720 кв. м., а також частину мощеного майданчика перед будівлею площею - 120 кв. м. (об'єкт оренди), що розташований на території ПАТ "Завод залізобетонних конструкцій №1" за адресою: м. Запоріжжя вул. Фінальна, 1б.

Відповідно до п. 1.2 Договору строк оренди встановлено з моменту підписання Акта приймання-передавання об'єкта оренди та до 31.12.2014 р.

На виконання п. 2.1 Договору сторонами 01.11.2013 р. складено і підписано акт приймання-передачі об'єкту оренди.

У подальшому, 01.04.2014р., сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору оренди №142(13) від 01.11.2013р., відповідно до якої у зв'язку зі збільшенням орендованих площ, сторони дійшли згоди внести наступні зміни до договору:

- в п. 1.1 договору замість « 720» читати «880»;

- в п. 4.1. після слів «орендну плату» читати «у розмірі 8000грн. у тому числі ПДВ 1333,34грн. за місяць»;

- внести доповнення в Схему орендованого обєкту (Додаток №1), збільшивши площу оренди на 160кв. м. Однак, сторонами не представлено акту приймання - передачі об'єкту оренди у визначеному вказаною угодою обсязі.

Відповідно до приписів статті 759 Цивільного кодексу України договором оренди є договір, за умовами якого одна сторона, орендодавець, передає іншій стороні, орендарю, за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Дана норма кореспондується із статтею 283 Господарського кодексу України, якою визначено, що за договором оренди одна сторона, орендодавець, передає другій стороні орендареві за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності та передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів пунктів 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Розмір орендної плати визначено сторонами Договору в сумі - 6 720 грн., яка вноситься не пізніше ніж за п'ять днів до початку місяця, за який здійснюється оплата, що закріплено у п. 4.1 Договору. Також сторонами узгоджено крім орендної плати внесення орендарем не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним, орендодавцю плати за користування електроенергією на підставі виставлених останнім рахунків (п. 4.2 Договору).

Відповідно до п. 3.5 Договору, наймач зобов'язується вчасно сплачувати наймодавцю платежі, передбачені даним Договором.

За приписом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За розрахунками позивача за період: вересень (частково), жовтень - листопад 2014р. за Відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 17 711,02грн.

В свою чергу, доказів здійснення оплати за вказаний період Відповідачем ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду не представлено.

Так, відповідно до розрахунку позивача та банківських виписок по рахунку, представлених Позивачем, в період з грудня 2013 року по 10.09.2014 року Відповідачем здійснювалась оплата належних платежів за Договором, всього на загальну суму - 76 651,01 грн., яка включає орендну плату та плату за користування електроенергією.

За твердженням Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій №1", м. Запоріжжя після 10.09.2014р. відповідач платежів не здійснював, в зв'язку з чим на підставі п. 6.2 Договору позивачем прийнято рішення про відмову від Договору та 01.12.2014р. складено додаткову угоду №2 до Договору № 142 (13) про розірвання договору оренди з 01.12.2014р. Однак, доказів надсилання або вручення вказаної угоди суду не представлено.

Згідно вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Натомість, як встановлено місцевим судом, апелянт порушив умови Договору та не в повній мірі виконав своє зобов'язання щодо сплати орендної плати.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо правомірності та обґрунтованості стягнення з Відповідача суми основного боргу у розмірі 17 711,02 грн.

Крім того, Позивач просив суд стягнути з Відповідача три відсотки річних у розмірі 255,44 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2 915,04 грн.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищезазначене, перевіривши розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності задоволення стягнення з Відповідача на користь Позивача 255,44 грн. трьох відсотків річних та 2 915,04 грн. інфляційних втрат.

Також, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду на рахунок необґрунтованості та непідтвердженості доводів Відповідача щодо неукладеності Договору з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 Цивільного кодексу України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування.

Проаналізувавши Договір, укладений між сторонами, колегія суддів вважає, що вищезазначене твердження відповідача спростовується змістом Договору, оскільки між сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору та Позивач і Відповідач взяли на себе визначені Договором зобов'язання. Крім того, об'єкт оренди був переданий Відповідачу згідно з актом приймання-передачі від 01.11.2013 р. та протягом листопада 2013 р. - вересня 2014 р. відбувалось двостороннє виконання Договору, об'єкт оренди надавався орендарю та останній здійснював плату за нього.

Крім вказаного, колегія суддів не приймає твердженням апелянта щодо невстановлення сторонами у Договорі порядку та умов індексації орендної плати, оскільки, як зазначено в п. 4. 4. Договору, у зв'язку з інфляцією розмір орендної плати передивляється сторонами з врахуванням індексу інфляції даного місяця. Уточнення розміру орендної плати проводиться поквартально. В разі зміни в законодавстві України цін на похідні, складові орендної плати, розмір платежів передивляється сторонами.

Також, посилання Відповідача відносно того, що сторонами в Договорі не було погоджено об'єкт оренди, оскільки в договорі не зазначено індивідуальних ознак нерухомого майна, що мало бути передане в оренду колегією суддів не приймаються, оскільки в пункті 1.1 Договору сторонами встановлено, що наймодавець передає, а наймач приймає в строкове, платне користування частину будівлі Цеху ніздрюватого бетону площею - 720 кв. м., інв. № якого 00156.

Разом з тим, у судовому засіданні представник Відповідача стверджував про те, що йому було заборонено доступ на територію ПАТ "ЗЗБК №1". З листа № 860 від 10.09.2014 р., підписаного генеральним директором ПАТ "ЗЗБК №1" вбачається, що Позивач повідомляв Відповідача про те, що з 03.09.2014 р. закінчилась дія тимчасових перепусток на право проходу співробітників Відповідача на територію ПАТ "ЗЗБК №1", при цьому будь-яких листів чи звернень відносно пролонгації їх дії з боку апелянта не надходило.

Проте, дане твердження апелянта колегією суддів не приймається з огляду на наступне.

Дійсно, Договором не передбачено отримання перепусток Відповідачем, однак доступ саме до орендованого приміщення йому не заборонявся, а зазначені перепустки були необхідні саме для доступу на територію підприємства, а не орендованої будівлі.

Одночасно, при належному доведенні підстав щодо неможливості користування об'єктом оренди, сторона договору не позбавлена права звернення до суду щодо перегляду рішення за нововиявленими обставинами з вказаними доводами.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 23.06.2015 р. у справі № 908/3051/15-г підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-ЛЕГІОН", - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 23.06.2015 р. у справі № 908/3051/15,- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

У судовому засіданні 20.08.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови підписано 21.08.2015 р.

Головуючий Марченко О.А.

Судді: Радіонова О.О.

Попков Д.О.