Рішення

від 19.08.2015 по справі 910/18363/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.08.2015Справа №910/18363/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкотранс», м.Київ, ЄДРПОУ 38514695

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", м.Київ в особі відділення №2 філії "Центральне регіональне управління" Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", м.Київ, ЄДРПОУ 09807856

про стягнення 106 397,05 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Наумчук М.В. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкотранс», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», м.Київ в особі відділення №2 філії «Центральне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», м.Київ (з урахуванням заяви б/н від 19.08.2015р.) про стягнення шляхом перерахування на рахунок позивача №26006549536500, відкритий в Публічному акціонерному товаристві «Укрсиббанк», МФО 311005, ЗКПО 38514695 основного боргу в сумі 95 300 грн., пені в розмірі 6991,96 грн. та збитків в сумі 4105,09 грн.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилається на порушення відповідачем умов договору №32590/171598-980 від 04.01.2013р. на розрахунково-касове обслуговування в частині належного виконання платіжних доручень клієнта та повернення залишку грошових коштів з рахунку. Одночасно, позовні вимоги про стягнення збитків обґрунтовано тим, що внаслідок невиконання банком своїх зобов'язань, позивачем не було своєчасно виконано свої зобов'язання перед іншим контрагентом та понесено збитків у вигляді сплати штрафних санкцій.

Відповідач у судове засідання 19.08.2015р. не з'явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, правової позиції по суті спору не висловив.

Проте, за висновками суду, Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 04054, м.Київ, Шевченківський район, вул.Артема, буд.60.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 05.08.2015р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Крім того, поштова кореспонденція направлялась відповідачу також за наступними адресами, відомості про які наявні у матеріалах справи : м.Київ, вул.Гетьма, 27 та м.Київ, вул.Щорса, 31.

Наразі, факт отримання Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» наведеної судової кореспонденції підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції, в тому числі, за адресою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявні в матеріалах справи поштові повідомлення, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне зауважити, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою від 05.08.2015р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З приводу неявки відповідача в судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Наразі, за висновками суду, з 22.07.2015р. (дата отримання ухвали про порушення провадження) у відповідача було більш ніж достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору.

До того ж, ухвалою від 05.08.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання 19.08.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі представлені вказаним учасником судового процесу документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» в особі відділення №2 філії «Центральне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інкотранс» (клієнт) було укладено договір №32590/171598-980 на розрахунково-касове обслуговування, відповідно до п.1.1 якого банк відкриває клієнту поточний рахунок №26003017159801 та зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги згідно тарифів банку.

За умовами п.3.4.2 договору №32590/171598-980 від 04.01.2013р. клієнт зобов'язаний оплачувати послуги банку за виконання операцій по рахунку у порядку та строки, визначені діючими тарифами банку.

У додатку №1 до договору №32590/171598-980 від 04.01.2013р. контрагентами погоджено проведення розрахункових операцій за системою Клієнт-банк.

Сторонами узгоджено, що договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками суб'єктів господарювання і діє протягом невизначеного строку (п.8.1 договору №32590/171598-980 від 04.01.2013р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №32590/171598-980 від 04.01.2013р. на розрахунково-касове обслуговування як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. (ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

У ст.1068 Цивільного кодексу зазначено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом (ст.1071 Цивільного кодексу України).

Банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту. Ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені цим Законом, для ініціювання переказу (ст.22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

Частиною 1 ст.8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Відповідно до п.1.9 Постанови №22 від 21.01.2004р. Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків банки приймають до виконання виключно в межах залишку коштів на цих рахунках або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності/недостатності коштів на цих рахунках. Аналогічні положення закріплено стосовно виконання платіжних вимог в іноземній валюті в п.3.5 Постанови №216 від 28.07.2008р. Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України».

За умовами п.п.2.2, 2.1 договору №32590/171598-980 від 04.01.2013р. банк здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунків в операційний день банку. Списання банком грошових коштів з рахунків здійснюється за дорученням клієнта або без його доручення у випадках, передбачених чинним законодавством.

У п.3.3.2 вказаного правочину банк зобов'язався вести комплексне розрахунково-касове обслуговування рахунків та виконувати за дорученням клієнта розрахункові, касові і інші операції, які не суперечать та передбачені для цього виду рахунків.

Як встановлено судом, Товариством з обмеженою відповідальністю «Інкотранс» із застосуванням системи клієнт-банк було подано на виконання відповідачу платіжні доручення №10 від 03.02.2015р. на суму 78 760 грн. та №11 від 24.03.2015р. на суму 95 300 грн.

Кожен з наведених розрахункових документів був зареєстрований банком в день його подання, про що свідчить відмітка Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на копіях платіжних доручень, які представлено до матеріалів справи.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалою від 13.07.2015р. судом було зобов'язано відповідача надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від заявника наведених вище платіжних доручень.

Відповідачем вказаних пояснень надано не було, факт отримання від позивача спірних розрахункових документів не спростовано.

Господарським судом встановлено, що станом на момент звернення до банку з переліченими вище платіжними дорученнями на рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкотранс» було достатньо грошових коштів для їх перерахування визначеному клієнтом отримувачу. Вказані обставини підтверджуються представленими до матеріалів справи банківськими виписками з рахунку заявника.

Проте, всупереч приписам чинного законодавства та умовам укладеного між сторонами правочину щодо строків виконання платіжних доручень клієнта, банком у визначені терміни перерахування грошових коштів виконано не було.

При цьому, жодних належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів мотивованого повернення без виконання платіжних доручень матеріали справи не містять.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» було порушено умови договору №32590/171598-980 від 04.01.2013р. в частині розрахунково-касового обслуговування - виконання платіжних доручень Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкотранс».

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст.231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ, цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Наразі, за невиконання відповідачем платіжного доручення №10 від 03.02.2015р. за період з 06.02.2015р. по 13.04.2015р. та платіжного доручення №11 від 24.03.2015р. за період з 24.03.2015р. по 13.04.2015р. позивачем було нараховано пеню на загальну суму 6991,96 грн.

Суд зауважує, що відповідно до п.2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, право на нарахування неустойки за порушення строків виконання платіжного доручення від 24.03.2015р. виникає у клієнта лише з 25.03.2015р. При цьому, судом прийнято до уваги, що платіжне доручення №11 від 24.03.2015р. було прийнято банком в операційний час, оскільки відмітка «вечірня» на вказаному розрахунковому документів відсутня, а отже, останнє повинно було бути виконано відповідачем у день його подання.

Проте, навіть з урахуванням допущених заявником помилок, враховуючи визначений позивачем період нарахування неустойки, господарський суд дійшов висновку, що вирахувана позивачем кінцева сума неустойки є вірною, внаслідок чого вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню у заявленому до стягнення розмірі.

Щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкотранс» до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі відділення №2 філії «Центральне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення основного боргу в сумі 95 300 грн. суд зазначає наступне.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягнення основного боргу, насамперед, повинно бути доведено факт виникнення між сторонами взаємних зобов'язань, наявність обов'язку відповідача сплатити позивачу грошові кошти, строк виконання якого настав.

Як зазначалось, статтею 1068 Цивільного кодексу України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

За змістом ст.22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені цим Законом, для ініціювання переказу.

Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами (ст.1075 Цивільного кодексу України).

Пунктами 20.5, 20.6 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, яку затверджено Постановою №492 від 12.11.2013р. Правління Національного банку України, закриття поточного рахунку за бажанням клієнта здійснюється на підставі його заяви про закриття поточного рахунку, складеної в довільній формі із зазначенням таких обов'язкових реквізитів: найменування банку; найменування (прізвища, ім'я, по батькові), коду за ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) власника рахунку; номера рахунку, який закривається; дати складання заяви. Заява про закриття поточного рахунку юридичної особи підписується керівником юридичної особи або іншою уповноваженою на це особою і засвідчується відбитком печатки (за наявності) юридичної особи. Банк за наявності коштів на поточному рахунку, який закривається на підставі заяви клієнта, здійснює завершальні операції за рахунком з виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів, виплати коштів готівкою, перерахування залишку коштів згідно з дорученням клієнта тощо. Датою закриття поточного рахунку вважається наступний після проведення останньої операції за цим рахунком день. Якщо на поточному рахунку власника немає залишку коштів, а заява подана в операційний час банку, то датою закриття поточного рахунку є день отримання банком цієї заяви.

Тобто, з наведеного вбачається, що чинним законодавством передбачено чіткий порядок та підстави списання грошових коштів з рахунку та їх видачі клієнту.

Зокрема, слід зауважити, що законом також чітко розрізнено порядок здійснення переказів та повернення залишку грошових коштів з рахунку клієнта.

Наразі, як зазначалось вище, обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 95 300 грн., позивач посилався на те, що банком не було виконано платіжні доручення клієнта та не видано грошові кошти з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкотранс».

Проте, господарський суд зауважує, що подання до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі відділення №2 філії «Центральне регіональне управління" Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» платіжних доручень не обумовлює виникнення у банку обов'язку з видачі грошових коштів, тобто, у даному випадку у відповідача не виникає основного боргу перед позивачем на суму, що визначена в розрахунковому документі.

Суд зазначає, що заявником також не представлено до матеріалів справи доказів звернення до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі відділення №2 філії «Центральне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» із заявою про розірвання договору №32590/171598-980 від 04.01.2013р., закриття рахунку №26003017159801 та перерахування у зв'язку з цим залишку грошових коштів на інший рахунок позивача.

Одночасно, твердження позивача про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкотранс» зверталось у телефонному режимі до відповідача з вимогою про видачу грошових коштів з рахунку, суд не приймає до уваги в якості належної підстави для виникнення у банку обов'язку зі сплати основного боргу в сумі 95 300 грн., як такі, що є доказово необґрунтованими. При цьому, суд зазначає наступне.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно зі ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що у Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі відділення №2 філії «Центральне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» не виникло обов'язку зі сплати Товариству з обмеженою відповідальністю «Інкотранс» основного боргу в сумі 95 300 грн.

При цьому, господарський суд зауважує, що подання до банку платіжних доручень не обумовлює виникнення у банку обов'язку сплатити клієнту суму грошових коштів (основний борг), що дорівнює сумі, зазначеній в платіжному дорученні.

Наразі, за висновками суду, визначення позивачем у прохальній частині позовних вимог про «стягнення шляхом перерахування грошових коштів» фактично є порядком виконання судового рішення про стягнення коштів.

Одночасно, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Виходячи із змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Суд зазначає, що визначені позивачем підстави позовних вимог, а саме невиконання відповідачем платіжних доручень, та обраний заявником спосіб захисту своїх прав, як стягнення грошових коштів, фактично не узгоджуються між собою, оскільки способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Тобто, метою застосування судом певного способу захисту прав та законних інтересів осіб є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Отже, останнє направлене на настання певних юридичних наслідків. Таку позицію наведено у висновках Верховного суду України про практику застосування судами ст.16 Цивільного кодексу України.

Тобто, у даному випадку способом захисту, що відповідав би характеру порушених відповідачем зобов'язань та призвів би до дійсного відновлення інтересів заявника було б зобов'язання вчинити певні дії, а саме виконати платіжні доручення.

Одночасно, господарський суд зауважує, що за приписами чинного господарського процесуального законодавства, суд при вирішенні спору по суті обмежений предметом та підставами позовних вимог, що визначені позивачем та не може спонукати до їх уточнення.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

До того ж, ст.83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду виходити за межі позовних вимог лише при наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони, якого під час розгляду справи 910/18363/15 не заявлялось.

Таким чином, приймаючи до уваги, що заявником так і не було доведено факт виникнення у банку обов'язку зі сплати клієнту основного боргу в сумі 95 300 грн., строк виконання якого настав, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкотранс» до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі відділення №2 філії «Центральне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (з урахуванням заяви б/н від 19.08.2015р.) про стягнення основного боргу в сумі 95 300 грн. підлягають залишенню без задоволення.

Щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкотранс» до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі відділення №2 філії «Центральне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення збитків в розмірі 4105,09 грн. суд зазначає таке.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Вказану позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків».

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України, при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено, протиправність поведінки Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі відділення №2 філії «Центральне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»; наявність заподіяних позивачу діями відповідача збитків в заявленому до стягнення розмірі; причинно-наслідковий зв'язок між ними. Одночасно, при розгляді спору стосовно стягнення збитків правової оцінки також вимагає вина заподіювача збитків.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення збитків, позивач посилався на те, що внаслідок невиконання банком своїх зобов'язань, позивачем не було своєчасно виконано свої зобов'язання перед іншими контрагентами та понесено збитків у вигляді сплати штрафних санкцій Товариству з обмеженою відповідальністю «Промтех-Трейд».

Суд зазначає, що за наслідками розгляду справи твердження позивача про порушення відповідачем приписів чинного законодавства та умов договору на розрахунково-касове обслуговування в частині строків виконання платіжних доручень підтверджуються.

Проте, наразі, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів понесення збитків у заявленому до стягнення розмірі, сплати Товариству з обмеженою відповідальністю «Промтех-Трейд» неустойки в сумі 4105,09 грн. Представлена позивачем претензія б/н від 01.03.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Промтех-Трейд» не може вказувати на дійсне понесення заявником збитків, оскільки вказаний документ за своєю правовою природою є одностороннім актом, який виражає думку певної особи стосовно стану виконання позивачем прийнятих на себе за договором №0112 від 01.12.2014р. на організацію перевезення вантажів зобов'язань, тобто фактично не відповідає принципу допустимості доказів.

Одночасно, суд зауважує, що невиконання банком платіжних доручень №10 від 03.02.2015р. та №11 від 24.03.2015р. не є прямим свідченням неможливості Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкотранс» своєчасно розрахуватись з Товариством з обмеженою відповідальністю «Промтех-Трейд».

До того ж, суд зауважує, що вказані платіжні доручення фактично було подано до банку пізніше, ніж Товариством з обмеженою відповідальністю «Промтех-Трейд» висунуто вимогу про сплату неустойки, яка була адресована позивачу.

Крім того, виходячи зі змісту наведених розрахункових документів, отримувачем грошових коштів за ними є не Товариство з обмеженою відповідальністю «Промтех-Трейд».

При цьому, з представлених заявником документів вбачається, що у позивача наявні рахунки в інших банках, окрім Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», зокрема, рахунок в Публічному акціонерному товаристві «Укрсиббанк», що вказує на можливість Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкотранс» виконати свої грошові зобов'язання перед своїм контрагентом шляхом перерахування коштів з рахунку у наведеній банківській установі. Доказів відсутності на ньому грошових коштів матеріали справи не містять.

За висновками суду, відсутність належних доказів понесення позивачем збитків у заявленому до стягнення розмірі обумовлює відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та збитками.

Отже, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості тверджень позивача про завдання йому збитків внаслідок невиконання відповідачем умов договору №32590/171598-980 від 04.01.2013р., а отже, і відсутність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкотранс» до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі відділення №2 філії «Центральне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення збитків в розмірі 4105,09 грн.

Щодо вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкотранс»про стягнення з відповідача витрат на юридичну допомогу в сумі 4200 грн. господарський суд зазначає таке.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. В контексті цієї норми, судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в такому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Стаття 49 Господарського процесуального кодексу України регулює питання розподілу господарських витрат, в тому числі витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розподіл судових витрат, визначених законом, здійснюється судом за результатами судового провадження, спору, у межах якого такі витрати здійснені, а тому не можуть бути предметом окремого судового провадження. Розподіл господарських витрат відбувається при розгляді спору, а не стягується пред'явленням окремого позову. За приписами вказаної статті суми, які підлягають сплаті, зокрема, за послуги адвоката при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Як вказувалось вище, відповідно до ст.28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом та установчими документами, через свого представника.

Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

За приписами п.11 Листа №01-8/155 від 13.02.2002р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів», вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд, з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Пунктом 6.3. Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої ст.48 та частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України»Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Як встановлено судом, в обґрунтування наявності підстав для стягнення з відповідача витрат на юридичну допомогу позивачем надано суду договір №08/04-15 від 08.04.2015р. про надання юридичних послуг, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інкотранс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Еверест-Плюс» та квитанцію №50 від 10.04.2015р. про оплату за вказаним договором грошових коштів в сумі 4200 грн.

Проте, доказів понесення витрат саме на послуги адвоката, копії свідоцтва адвоката, який би представляв інтереси позивача або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій, заявником до матеріалів справи не представлено, що виключає наявність підстав для стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 4200 грн. в якості витрат на адвокатські послуги згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про покладення на відповідача витрат на юридичні послуги є такими, що позбавлені доказового обґрунтування та підлягають залишенню без задоволення.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування позивача відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

На підставі п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, судовий збір у розмірі 84,01 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №83 від 20.04.2015р., підлягає поверненню Товариству з обмеженою відповідальністю «Інкотранс» з Державного бюджету України.

Судовий збір в згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкотранс», м.Київ до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», м.Київ в особі відділення №2 філії «Центральне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», м.Київ про стягнення шляхом перерахування на рахунок позивача №26006549536500, відкритий в Публічному акціонерному товаристві «Укрсиббанк», МФО 311005, ЗКПО 38514695 основного боргу в сумі 95 300 грн., пені в розмірі 6991,96 грн. та збитків в сумі 4105,09 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (04050, м.Київ, Шевченківський район, вул.Артема, буд.60, ЄДРПОУ 09807856) в особі відділення №2 філії «Центральне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкотранс» (03022, м.Київ, Голосіївський район, вул.Трутенка, буд.3, ЄДРПОУ 38514695) пеню в сумі 6991,96 грн. та судовий збір в розмірі 139,84 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Інкотранс» (03022, м.Київ, Голосіївський район, вул.Трутенка, буд.3, ЄДРПОУ 38514695) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 84,01 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №83 від 20.04.2015р.

У судовому засіданні 19.08.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 25.08.2015р.

Суддя М.О.Любченко