Рішення

від 16.03.2007 по справі 4/229

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/229

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

 "16" березня 2007 р.Справа №  4/229

 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Хилька Ю.І.розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 4/229

за позовом: Приватного  сільськогосподарського підприємства “Авангард” с.Тишківка  Добровеличківського  району   Кіровоградської  області   

до відповідача:  Приватного малого підприємства “Алмаз” м.Кіровоград        

про стягнення  15000 грн.

Представники сторін:

від позивача - Павленко В.Й. , довіреність № 42  від 20.04.06;

від позивача - Бабій О.І., директор;

від відповідача – не  брали  участь.  Про час та  місце  розгляду  справи  відповідач належним чином повідомлений у відповідності до вимог Інструкції  з діловодства в господарських судах України. (№3458 від 12.02.2007 року).12.03.2007 року  до суду надійшло  клопотання  директора  ПП “Алмаз” Чайки  М.О. про  відкладення  розгляду  справи на  інший день  та час  у зв'язку   з  відрядженням  директора  та  юриста  в м.Київ. Представник  позивача   заперечив  проти  задоволення  вказаного  клопотання, посилаючись  на  ту  обставину, що предметом  спору  є   посівний  ячмінь,  який  враховуючи  посівний  сезон   вкрай необхідний позивачу. Підстав  для задоволення  клопотання  відповідача  про  відкладення  розгляду  справи у  відповідності до ст. 77 ГПК України  суд  не находить, оскільки  на обґрунтування свого  клопотання  відповідач  не надав  будь-яких  доказів  про відрядження   працівників та  неможливість  забезпечити   участь  в  судовому засіданні іншого  представника, крім  директора та  юриста.

СУТЬ  СПОРУ :

Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача  15000 грн. вартості  переданого по договору позики насіння  ячменю  та   вирахованих у подвійному  розмірі збитків  і  моральної шкоди  за   застосування  відповідачем  обману   при укладанні договору  відносно позивача. Заявою  від  07.08.2006 року  позивач позивач   доповнив  свої позовні вимоги та просить стягнути   моральну  шкоду в розмірі  15000 грн. та  подвійний  розмір неповернутого  ячменю на суму  15000 грн. у  відповідності  до ст.  230 ЦК України.  Заявою про  уточнення та  доповнення   позовних  вимог  позивач  наполягає на  стягнення з відповідача   суми  основного  боргу в розмірі  7500 грн.,  штрафні  санкції  передбачені ст. 230  ЦК України  в  розмірі  15000 грн. та моральну шкоду в  розмірі  50000 грн. Крім того, в судовому засіданні   16.03.2007  року  позивач   заявив  прохання  про стягнення  з  відповідача  12,5 т зерна  ячменю в заліковій  вазі  на  виконання   умов  договору  позики та  письмово  підтвердив  своє  прохання.

На підставі ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній документами та при даній явці сторін.

Вивчивши матеріали справи,  господарський   суд з'ясувавши наступні факти та відповідні їм правовідносини,-

                                                           ВСТАНОВИВ:

За умовами договору позички товарних цінностей б/н  від 30.03.2004  року  між сторонами    позивач  як   постачальник  надав товарну позичку насінням ячменю  в кількості  5000 кг на суму   3550 грн. відповідачу (позичальнику). Відповідач  згідно до  п.2 договору  зобов'язався повернути ячмінь з урожаю  2004  року   в  кількості  12,5 т  на суму  7500 грн.  до 01.09.2004  року.

На виконання умов договору  позивач   згідно  до  накладної №296 від  30.03.2004  року   через повноважного представника  відповідача  Чайку Г.О., який  діяв  від імені  відповідача  на підставі  довіреності  серії   НАЩ №080010 від  30.03.2004  року,   передав  відповідачу   5 тонн ячменю  посівного на суму  3550 грн. включаючи  ПДВ.  Відповідач  умови договору не виконав, розрахунків   з  позивачем не  провів.

Натомість,  відповідач  звернувся до господарського  суду Кіровоградської  області  з позовом  про визнання вказаного договору  недійсним  у  зв'язку з тим,  що він  суперечить вимогам  закону.   Рішенням господарського суду  Кіровоградської  області   від  14.09. 2006  року  приватному  підприємству “Алмаз” відмовлено в задоволенні  позовних вимог про визнання недійсним  договору позики.  Постановою   Дніпропетровського  апеляційного  господарського суду  від  30.10.2006 року  рішення господарського суду  Кіровоградської  області  від  14.09.2006  року  у  справі  №2/246 залишено без  змін. Таким чином при розгляді  іншої  справи, судами зроблено  висновок про те, що  договір  позики між  сторонами є  дійсним та  відсутні докази  про  неможливість  його  виконання та  визнано, що   наразі замість того, щоб  виконати  умови  договору,  повернути ячмінь,  позивач  звертається  з  позовом  про визнання його недійсним (а.с.35).

Проаналізувавши  правовідносини що виникли  між учасниками спору та надавши  їм  правову оцінку, господарський суд  приходить  до переконання, що позовні вимоги  підлягають до часткового задоволення, з відповідача підлягає  до стягнення   12,5 т  посівного  ячменю.  Такий  висновок суд  робить на підставі наступного.

За своєю правовою природою договір  б/н  від 30.03.2004 року  є договором   позики  та фактично включає в себе  елементи   договору  міни (бартеру).

За  приписом  ст. 1046 Цивільного кодексу України  одна  сторона ( позикодавець)  передає у власність другій  стороні ( позичальникові)  грошові  кошти або  інші  речі, визначені  родовими ознаками, а  позичальник зобов'язується повернути  позикодавцеві таку ж суму  грошових коштів (суму  позики) або таку ж   речей  того  ж   роду  та такої ж якості.  Договір позики  є   укладеним з моменту  передання  грошей  або  інших речей,  визначених родовими  ознаками.  У відповідності  до ст. 1049  ЦК  України  позичальник  зобов'язаний  повернути позикодавцеві  позику у  строк та в порядку, що встановлені  договором.  Позика  вважається повернутою в момент  передання  позикодавцеві  речей, визначених  родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що   позичалася, на  його   банківський  рахунок.  Поряд з цим, згідно до ст. 715, 716 ЦК України за договором міни / бартеру / кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.

До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець  (постачальник ), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки ) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Господарський  суд  не  погоджується    з  позицією  відповідача     щодо визнання недійсним  договору позики, оскільки у  відповідності  до ст. 35 ГПК  України   факти, встановлені  рішенням  господарського суду (іншого  органу,  який вирішує  господарські  спори) під час  розгляду  однієї  справи,  не доводяться   знову  при вирішенні   інших  спорів, в яких беруть  участь ті  самі  сторони.

Крім  того,  відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу і є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За ст. 526, ч. 1 ст. 530, ст. 600 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, і якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін);   припиняється зобов'язання виконанням, проведеним  належним чином.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, Цивільного кодексу України,  інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким  чином суд  приходить  до  переконання, що    позовні вимоги    в  частині   стягнення  з  відповідача   12,5  т  ячміню посівного на суму  7500 грн.   підлягають  до повного  задоволення.

 Поряд  з цим, господарський  суд не находить  підстав  для  задоволення  позовних  вимог щодо  стягнення з відповідача на  підставі  ст. 230  Цивільного кодексу України 15000 грн. штрафних санкцій за вчинення правочину відповідачем  із  застосуванням  обману, оскільки   позивачем  не  подано  до суду доказів того, що при  укладанні  договору  між  сторонами чи на час виконання умов  договору   позивачем,  відповідач  навмисно  вводив  позивача в оману  щодо обставин, які  мають  істотне значення згідно  до  ч.1 ст.  229  Цивільного  кодексу України, а  сам факт  неналежного  виконання   свого  обов'язку  відповідачем не  може  безспірно засвідчувати  про наявність в  його діях  навмисного  умислу  на введення  позивача  в  оману. Господарським  судом також приймається до уваги, що   позивачем  не використано  передбачені  законом   заходи для  захисту своїх інтересів  в спірних  правовідносинах, зокрема   ст. 1050 Цивільного кодексу України щодо наслідків  порушення договору   позичальником та  ст. 1052  Цивільного  кодексу України   щодо забезпечення  виконання   зобов'язання  позичальником, а  вибраний ним  спосіб  - вимоги  про стягнення  15000 грн. на підставі  ст. 230  Цивільного кодексу України не   доведено  наданими   до суду  доказами.

Згідно до  ст.33  ГПК України   кожна сторона повинна  довести ті обставини, на які  вона посилається як на підставу  своїх вимог  і заперечень. Докази подаються   сторонами та   іншими учасниками судового  процесу.

Господарський  суд вважає, що заявлені  позовні  вимоги  про стягнення з  відповідача  50000 грн. компенсації за  нанесену обманом моральну  шкоду  не підлягають  до задоволення, оскільки позивачем  не доведено наявність  обману  в діях  відповідача та  враховуючи,  що  під  моральною шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової   репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу   марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій,  спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.   Застосування на  думку позивача  обману при укладанні та виконанні  умов договору,  моральні страждання  колективу  позивача, понесені  збитки по втраті передбаченої  вигоди, витрати  на поїздки  до  судів  різних рівнів не є    свідченнями  спричиненої моральної  шкоди  при їх бездоказовому заявлені до суду.  Крім того,  позивач  безпідставно  до   доказів  про наявність   моральної шкоди включає   фактично  інші  витрати,  пов'язані з   розглядом  справи.

Крім  того, позивач  не надав до  суду доказів про  сплату  державного мита в  повному  обсязі виходячи з розміру  додаткових  позовних вимог,  викладених в заяві  від  16.03.2007  року:  65000 грн. (державне мито складає  650  грн.),  тому  суд   розглядає позовні вимоги в  межах сплаченої  суми  державного  мита в розмірі  150  грн. Господарський  суд  не вбачає підстав для задоволення  клопотання  позивача  про   вжиття  заходів для  забезпечення  позову  шляхом  накладення  арешту  на   майно та  рахунки  відповідача, оскільки  на  обґрунтування  вказаного клопотання  позивач  не  навів  доказів про наявність  майна у  відповідача, зокрема   предмета  спору   ячменю,  щодо наявності  зв'язку  між конкретними  заходами  по забезпеченню  позову і  предметом  позовної вимоги, зокрема  спроможності такого заходу забезпечити фактичне  виконання  судового  рішення.  

На підставі ст. ст. 47-1, 49 ГПК України судові витрати покладаються на  відповідача  в повному  обсязі, оскільки  через  невиконання  ним  обов'язків по договору  позивач  за  захистом  свого  права  змушений  був  звернутись до суду  та  поніс  додаткові  витрати.

Враховуючи викладене та керуючись, ст. ст. 526, 530, 625, 655, 692, 712, 715, 716 ЦК України, ст. ст. 32-34, 43, 44,  47-1, 49, 75, 82 –85 ГПК України господарський суд,-

                                                   ВИРІШИВ:

Позовні  вимоги   задовольнити   частково.

Стягнути  з  приватного малого підприємства “Алмаз” м.Кіровоград вул. Аерофлотська, 2-А, р/р 2600200066003001 в КРУ "Приватбанк", МФО 323624, код 13751512 - 12,5 тонни  зерна  ячменю в  заліковій вазі  вартістю  7500 грн. на користь    Приватного  сільськогосподарського підприємства “Авангард” с.Тишківка  Добровеличківського  району   Кіровоградської  області   пров. Піонерський  1 р/р 26007415207001 у Добровеличківськім відділенні КРУ "Приватбанк", МФО 323583, код 31284168, суму сплаченого державного  мита в розмірі   650  грн. та витрати на  інформаційно-технічне  забезпечення  судового процесу в  розмірі 118  грн.

Наказ     видати.

Стягнути  з  приватного  сільськогосподарського підприємства “Авангард” с.Тишківка  Добровеличківського  району   Кіровоградської  області   пров. Піонерський  1,  р/р 26007415207001 у Добровеличківськім відділенні КРУ "Приватбанк", МФО 323583, код 31284168 в доход Державного бюджету ВДК у м. Кіровограді, банк отримувач УДК у Кіровоградській області рахунок № 31118095600002, код 24145329, код бюджетної класифікації -  державне   мито  в  розмірі  500 грн.

Наказ  видати.

В  решті  позовних  вимог  відмовити.

Згідно ч. 3 ст. 85 ГПК України рішення господарського  суду  набирає  законної  сили   після закінчення  десятиденного  строку з дня його прийняття,  а у разі, якщо  у  судовому  засіданні  було  оголошено  лише   вступну   та резолютивну  частини  рішення,  воно  набирає  законної сили після закінчення  десятиденного  строку  з   дня   підписання   рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Дане рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду в установленому  законом порядку.

Суддя   Ю. І. Хилько