Рішення

від 19.08.2015 по справі 907/622/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.08.2015 Справа № 907/622/15

За позовом приватного підприємства „Ейр ВентВ» , м. Ужгород

ДО товариства з обмеженою відповідальністю проектно-будівельне об'єднання „ТисаВ» , м. Хуст

ПРО стягнення суми 79912,54грн. заборгованості по оплаті за придбану продукцію

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_1 - представник за довіреністю №1/2015 від 15.06.2015р.

від відповідача - ОСОБА_2 - представник за довіреністю від 08.06.2015р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство „Ейр ВентВ» , м. Ужгород звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю проектно-будівельне об'єднання „ТисаВ» , м. Хуст про стягнення суми 79912,54грн. заборгованості по оплаті за придбану продукцію.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 05.06.2015р. порушено провадження у справі №907/622/15 та призначено справу до розгляду на 17.06.2015р.

В засіданні суду 17.06.2015р. судом, за згодою представників сторін, у відповідності до вимог ст. 77 ГПК України було оголошено перерву в судовому засіданні на 03.08.2015р.

Представник позивача на день судового засідання у відповідності до вимог ст. 22 ГПК України подав суду заяву про зменшення суми заявлених позовних вимог в розмірі 15000грн. у зв'язку з проведеною відповідачем частковою оплатою. Решту позовних вимог в сумі 64912,54грн. підтримує в повному обсязі. Дана заява була прийнята до розгляду судом, продовжено строк вирішення спору в порядку вимог ст. 69 ГПК України та відкладено розгляд справи на 19.08.2015р.

В засіданні суду 19.08.2015р. представником позивача подано суду заяву про зменшення суми заявлених позовних вимог в розмірі 10000грн. у зв'язку з проведеною відповідачем частковою оплатою. Решту позовних вимог в сумі 54912,54грн. підтримує в повному обсязі. Зазначає про неналежне виконання відповідачем умов договору в частині забезпечення повного та своєчасного розрахунку по оплаті за отриману продукцію.

В п. 3.11. постанови від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» Пленум Вищого господарського суду України надав господарським судам України роз'яснення про те, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Так, під час перебування справи на розгляді в суді позивач, користуючись передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, 15.006.2015р. через канцелярію подав до суду заяву від 15.06.2015р. «Про зменшення позовних вимог», в якому позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 104731,25грн. та судові витрати, що, по суті, виходячи зі змісту відповідних уточнень, а також положень поданої позовної заяви та конкретних обставин справи № 907/516/15, розцінюється судом як зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

Оскільки судом встановлено, що вищенаведені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд прийняв заяву позивача про зменшення позовних вимог до розгляду.

Як вбачається зі змісту п. 3.10 постанова Пленуму ВГСУ від 26.12.2011, № 18, під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у відповідній заяві, прийнятій господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 54912,54грн.

Представник відповідача в засіданні суду подав клопотання в порядку вимог ст. 83 ГПК України щодо розстрочення виконання рішення суду шляхом сплати суми боргу рівними частинами протягом трьох місяців. В обгрунтування поданого суду клопотання вказує на наявність важкого матеріального становища підприємства та неналежний рівень розрахунків боржників перед товариством за виконані роботи, у підтвердження чого подав суду відповідні докази.

В судовому засіданні 19.08.2015, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши повноважних представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

24 листопада 2014 року між Приватним підприємством «Ейр Вент» та Товариством з обмеженою відповідальністю проектно-будівельне об'єднання «Тиса» було укладено договір купівлі-продажу за № Т 01-24/14.

У відповідності до п. п. 1.1 даного Договору Продавець приймає на себе зобов'язання передати у власність Покупця товар (будівельні матеріали), відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору. Покупець зобов'язаний прийняти товар та оплатити його вартість згідно умов Договору.

Згідно з п. 4.1. Договору загальна вартість товару за Договором склала 109912,54 грн. Аналогічна вартість вказана у Специфікації до Договору та у видатковій накладній №Е-00000019.

Позивач стверджує, що свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, про що свідчить видаткова накладна № Е-00000019 від 09.04.2015, підписана Покупцем в графі отримання товару.

Як передбачено п. 4.2 Договору, за куплений товар Покупець розраховується з Продавцем шляхом проведення повної оплати товару у строк не пізніше 30 (тридцяти) банківських днів з дня його прийняття. Однак, відповідач у визначений договором строк відповідного повного розрахунку не провів, у зв'язку з чим заборгованість перед позивачем з урахуванням проведеного часткового розрахунку на день розгляду справи складає суму 54912,54грн., яку просить стягнути з відповідача в повному обсязі.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеної між сторонами угоди купівлі-продажу №Т01-24/14 від 24.11.2014 р., суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою угода є договором поставки.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, поставив відповідачеві продукцію на загальну суму 109912,54грн.

Однак відповідач оплати поставленого товару в повному обсязі не провів, доказів зворотного суду не надав. Заборгованість відповідача перед позивачем згідно поданої позивачем заяви про зменшення позовних вимог на день розгляду справи складає суму 54912,54грн. та підлягає стягненню в повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 19.08.2015, відповідач просив суд розстрочити виконання рішення суду в рівних частинах строком на три місяці, посилаючись на кризову ситуацію в державі та умови воєнного часу, а також зазначив, що розстрочення виконання рішення суду є більш вірогідним та відповідач вчинить всі залежні від нього заходи щодо виконання рішення суду.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Суд зазначає, що підставою для розстрочення виконання рішення суду можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення суду чи роблять його виконання неможливим у термін або встановлений господарським судом способом.

Згідно з пунктом 7.1.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Положеннями пункту 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Поряд з цим, суд вважає за необхідне відзначити, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Враховуючи фінансове становище відповідача, факт часткового погашення відповідачем основного боргу за договором під час розгляду справи та погодження позивача на часткове розстрочення, суд дійшов висновку, що заява відповідача підлягає задоволенню частково, шляхом розстрочення виконання рішення суду у справі № 907/622/15 на 2 (два) місяці шляхом погашення суми боргу щомісячно рівними частинами.

Також, статтею 49 Господарського процесуального кодексу України та пунктом 4.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу IV Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Судовий збір позивача у розмірі 1827грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України та з огляду проведення відповідачем розрахунків по основному зобов'язанню вже після звернення позивача до суду з даним позовом, покладається на відповідача.

.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю проектно-будівельне об'єднання «Тиса» (код ЄДРПОУ 03584183, р/р 26007014100014 в ПАТ «Укрінбанк», МФО 300142, місце знаходження: вул. Львівська, 247, м. Хуст, Закарпатська область, 90400) на користь Приватного підприємства «Ейр Вент» (код ЄДРПОУ 35561333, р/р 2600201511947 у ПАТ «Кредобанк», МФО 325365, місце знаходження: вул. Українська, 16, м. Ужгород. 88000) суму 54912,54грн. боргу та 1827грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору, розстрочивши виконання рішення рівними частинами на два місяці.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення виготовлено 27.08.2015р.

Суддя О.Ф. Ремецькі