Постанова

від 26.08.2015 по справі 908/821/15-г

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

26.08.2015р. справа №908/821/15-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 при секретарі судового засідання ОСОБА_4 за участю представників сторін: від позивача: не прибув від відповідача:ОСОБА_5 довіреність №09/176 від 26.05.2015р. від третьої особи:не прибув розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча», м. Маріуполь Донецької області на рішення господарського суду Запорізької області від 20.04.2015р. по справі№908/821/15-г (суддя Проскуряков К.В.) за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «промислова група «Мегамет», м. Кривий Ріг до відповідача:Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча», м. Маріуполь Донецької області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Проммегасервіс», м.Підгородне Дніпропетровської області простягнення 136122,12грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «промислова група «Мегамет», м. Кривий Ріг звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча», м. Маріуполь Донецької області про стягнення 136122,12грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 20.04.2015р. позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства В«Маріупольський металургійний комбінат імені ІллічаВ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«Промислова група В«МЕГАМЕТВ» 102 768грн.60 коп. основного боргу, 8175грн.61коп. 3 % річних, 25177грн.91коп. втрати від інфляції, 2722грн. 44 коп. судового збору.

Відповідач, не погодившись з прийнятим судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції скаржник зазначає порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права. На думку скаржника, ТОВ «Проммегасервіс» не мав права на укладання договору відступлення права вимоги на користь позивача відповідно до п.10.10. договору поставки без згоди ПАТ «ММК ім. Ілліча». У зв'язку з чим договір про відступлена права вимоги повинен бути визнаним недійсним.

З огляду на доводи апеляційної скарги, суд, виходячи з приписів ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Проммегасервіс», оскільки рішення господарського суду по даній справі може вплинути на його права та обов'язки.

Представник позивача у судове засідання не прибув. Надав відзив, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Представник третьої особи у судове засідання не прибув, відзив не надав.

Представник відповідача у судове засідання прибув, підтримав доводи апеляційної скарги. Проти розгляду апеляційної скарги за відсутністю представників позивача та третьої особи не заперечував.

Судова колегія вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутності представників позивача та третьої особи за наявними матеріалами справи, оскільки сторони були повідомлені про день та час судового засідання належним чином відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги встановленого ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

З матеріалів справи вбачається, 23.04.2012 між Публічним акціонерним товариством В«Маріупольський металургійний комбінат імені ІллічаВ» (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю В«ПРОММЕГАСЕРВІСВ» (далі - постачальник) було укладено договір № 2162 (далі - договір 1), відповідно до п.п. 1.1., 2.1., 3.1. - 3.3.якого постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти та оплатити матеріали товари (далі - ресурси) на умовах, передбачених цим договором.

Кількість, номенклатура ресурсів зазначаються в специфікаціях до цього договору, які є невід'ємною частиною договору.

Поставка ресурсів здійснюється видами транспорту, зазначеними в специфікаціях.

Постачальник зобов'язується поставити ресурси на умовах поставки, зазначених в специфікаціях відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів В«ІНКОТЕРМСВ» в редакції 2010.

Строки поставки ресурсів зазначаються в специфікаціях. У разі поставки ресурсів відповідно до графіку - графік оформлюється у якості додатку до цього договору, є його невід'ємною частиною.

Згідно з п.п. 4.1., 5.2. договору поставка ресурсів здійснюється за цінами, які визначені відповідно до умов поставки, зазначених в специфікаціях та включає в себе всі податки, збори та інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування та інші витрати постачальника, пов'язані з поставкою ресурсів.

Оплата за поставлені ресурси будуть здійснюватись протягом строку, зазначеного в специфікаціях, які відраховуються з моменту поставки ресурсів та надання документів, зазначених в пункті 6.4. цього договору.

До договору підписано Специфікацію № 1 на суму 102768,60 грн., відповідно до п. 5 якої строк оплати поставлених ресурсів: 100 % не пізніше 30 календарного дня місяця від дати отримання ТМЦ.

Оцінивши зміст спірного договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що останній за правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Проммегасервіс» на виконання умов договору поставило відповідачу товар, який отримано останнім, що підтверджується видатковими накладними № 2874 від 25.04.2012, №3788 від 30.04.2012, № 1994 від 11.06.2012, № 2344 від 18.06.2012 на суму 102768,60 грн.

В подальшому 01.10.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю В«ПРОММЕГАСЕРВІСВ» (далі - первинний постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю В«Промислова група В«МЕГАМЕТВ» (далі - новий постачальник) було укладено угоду № 01-О відступлення права вимоги (далі - договір 2).

Відповідно до п. 1.1. договору 2 первинний постачальник у порядку переводу заборгованості на визначених цим договором умовах переводить на нового постачальника свої обов'язки як постачальника та одночасно у порядку відступлення прав передає всі свої права (в т.ч. право вимоги) з виконання зобов'язань до покупця, які виникли з договору №2162 від 23.04.2012 (на придбання сировинних, паливно-енергетичних та матеріально-технічних ресурсів), код (вид) договору: 2 (договір поставки), а новий постачальник приймає права (в т.ч право вимоги) та бере на себе зобов'язання, які належать первинному постачальнику за відступленим договором.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Вказаний договір відповідає вимогам п. 1. ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, відповідно до якого кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 Цивільного кодексу України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст. 516 Цивільного кодексу України).

З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Тобто відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до п. 10.10 договору поставки, про що також зауважує апелянт, жодна з сторін не має права передавати третім особам повністю або частково свої права та обов'язки за вказаним договором без попередньої письмової згоди іншої сторони.

Таким чином, спірний договір поставки передбачає умову відступлення сторонами прав за цим договором: письмову згоду відповідача для здійснення відступлення права вимоги.

12.09.2012 на адресу відповідача було направлено повідомлення про намір передати права та обов'язки за договором № 2162 від 23.04.2012, проект договору № 01-О про відступлення права вимоги, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 12.09.2012р. Зазначені дії позивач вважає такими, що здійснено на виконання п.10.10 договору поставки.

Натомість, в матеріалах справи не міститься попередньої письмової згоди покупця, згідно з вимогами п.10.10. договору поставки, на передачу постачальником своїх прав та обов'язків до ТОВ «Промислова група «Мегамет».

З огляду на наведене, відповідач просить визнати недійсним договір про відступлення права вимоги №01-О від 01.10.2012р. Як такий, що не відповідає вимогам закону

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачає вимогу, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з п.2.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Згідно з п. 2.3. Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК).

У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає, що договір про відступлення права вимоги №01-О від 01.10.2012р. підлягає визнанню його недійсним як такий, що не відповідає вимогам ст. 203, ч.1 ст.215, ч.1ст. 516 Цивільного кодексу України

Таким чином, ТОВ «Промислова група «Мегамет» не мало право на звернення до господарського суду з позовом до ПАТ ««Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» про стягнення з останнього заборгованості.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення може ґрунтуватися лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Виходячи з аналізу матеріалів справи та вище визначених норм діючого законодавства, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення господарського суду у даній справі вказаним вимогам не відповідає.

З огляду на вищевикладене, колегія вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі, а рішення господарського суду Запорізької області від 20.04.2015р. підлягає скасуванню.

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча», м. Маріуполь Донецької області - задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 20.04.2015р. у справі №908/821/15-г - скасувати та прийняти нове рішення.

Визнати недійсною угоду №01-О від 01.10.2012р. про відступлення права вимоги укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю В«ПРОММЕГАСЕРВІСВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю В«Промислова група В«МЕГАМЕТВ» .

Відмовити у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «промислова група «Мегамет», м. Кривий Ріг в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «промислова група «Мегамет», (50093, м. Кривий Ріг, вул. Гутовського, 21/25, код ЄДРПОУ 38255919) на користь Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» (87504, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Левченко, 1, код ЄДРПОУ 00191129) 1351,22грн. - суму судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ про примусове виконання Постанови Донецького апеляційного господарського суду від 26.08.2015р., оформивши його у відповідності до приписів Закону України В«Про виконавче провадженняВ» .

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді: О.А.Скакун

ОСОБА_3

Надруковано 6 прим.:

1прим.-Позивачу;

1прим.-Відповідачу;

1рим.-третій особі;

1прим.-У справу;

1прим.-ДАГС;

1прим.-ГСЗО.