Рішення

від 15.09.2009 по справі 2710-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

2710-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

15.09.2009Справа №2-15/2710-2009

За позовом Приватного підприємства «Лакі Стар 2005» (99023, м. Севастополь, пр. Перемоги, 13, к. А, ідентифікаційний код 33450223)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ахтиар-С» (95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 31; 99038, м. Севастополь, пр. Жовтневої Революції, 50, ідентифікаційний код 32896568)

Про  стягнення 29630,19 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А.Іщенко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – не з'явився

Від відповідача – не з'явився

           Обставини справи: Приватне підприємство «Лакі Стар 2005» звернулося до господарського суду м. Севастополя з позовом  до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ахтиар-С» про стягнення 29630,19 грн., в тому числі суму основного боргу у розмірі 27969,32 грн., 3% річних у розмірі 137,93 грн., інфляційні втрати у розмірі 419,54 грн., пеню у розмірі 1103,40 грн.

          Ухвалою Господарського суду м. Севастополя від 07.05.2009 р. господарська справа № 5020-7/176 передана за підсудністю до Господарського суду АР Крим.

          Резолюцією Заступника Голови господарського суду АР Крим С.Я. Тіткова справа передана у провадження судді ГС АР Крим І.А. Іщенко.

          Ухвалою господарського суду АР Крим від 22.05.2009 р. справа прийнята у провадження судді ГС АР Крим І.А. Іщенко з привласненням № 2-15/2710-2009, призначена дата судового розгляду.

Позивач позовні вимоги мотивує тим, що відповідно договору поставки товару № 149 від 19.12.2008 р. поставив відповідачу товар, однак відповідач обов'язки за договором щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар не виконав неналежним чином, що призвело до утворення заборгованості у розмірі 27969,32 грн., що стало причиною для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку. Крім  того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 137,93 грн., інфляційні втрати у розмірі 419,54 грн., пеню у розмірі 1103,40 грн.

Відповідач явку представника у судове засідання жодного разу не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов не надав, про час та місце розгляду справи був поінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України. Строк розгляду справи був продовжений на підставі статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

За такими обставинами, суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши  пояснення представника позивача, суд –

ВСТАНОВИВ:

19 грудня 2008 року між Приватним підприємством «Лакі Стар 2005» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю  «Ахтиар-С» (Покупець) був укладений Договір поставки товару № 149. (а.с. 22-25)

Пунктом 1.1 Договору встановлено, що Постачальник зобов'язується поставити в обумовлений Договором термін, вироблені або придбані ним товари Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказані товари.

Відповідно до пункту 4.1 Договору ціна товару зазначається в специфікації (додаток № 1) та погоджується з Покупцем.

Згідно пункту 4.5 Договору Покупець здійснює оплату поставленого йому товару в національній валюті України – гривні, в узгоджені з Постачальником строки, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 21 дня з моменту поставки товару.

Строк дії договору встановлений пунктом 10.1 та складає з моменту його підписання до 31 грудня 2009 р.

Сторони всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не представили суду доказів зміни його умов, розірвання, визнання недійсним тощо, отже суд приходить до висновку, що на момент розгляду справи договір продовжує діяти.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу відповідний товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними на загальну суму 53701,63 грн. (а.с. 28-40).

Вказаний товар був отриманий відповідачем, що підтверджується підписами уповноважених осіб Покупця у видаткових накладних, скріплений печаткою.

Відповідачем частково було оплачено загальну вартість отриманого товару у розмірі 25000,00 гривень, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії банківських виписок  (а.с. 49-51)

Також, частину товару на суму 732,31 грн. відповідачем було повернуто позивача, про що свідчать додані до матеріалів справи зворотні накладні (а.с. 41-48)

Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором призвело до утворення кредиторської заборгованості перед позивачем за поставлений товар станом на 06.04.209 р. у розмірі  27969,32 грн., що і стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами Договору.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Судом встановлено, що відповідач всупереч вимогам Договору та вимогам чинного законодавства  зобов'язання за договором по оплаті за отриманий товар не виконав належним чином у повному обсязі та своєчасно, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 27969,32 грн., яка встановлена судом, належним чином підтверджена, а отже підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань у розмірі 419,54 грн., 3% річних у розмірі 137,93 грн.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, сума інфляційних втрат у розмірі 419,54 грн. за лютий 2009 р. підтверджується матеріалами справи, а тому підлягає стягненню з відповідача.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обов'язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.

Так, відповідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, матеріалами справи підтверджується сума 3% річних у розмірі 137,93 грн.  за період з 06.02.2009 р. по 06.04.2009 р. та визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ахтиар-С».

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 1103,40 грн.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу  України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В пункті 7.6 Договору сторони передбачили, що за прострочення виконання зобов'язання Покупець зобов'язаний сплатити на користь Постачальника неустойку в розмірі 0,01% від суми заборгованості.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.  

Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, суд робить висновок, що  відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву.

Проте, положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Судом встановлено, що заявлена позивачем до відшкодування сума пені у розмірі 1103,40 грн. за період з 06.02.2009 р. по 06.04.2009 р. підтверджується матеріалами справи, а отже підлягає стягненню з відповідача.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

  З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, 82-84  Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ахтиар-С» (95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 31; 99038, м. Севастополь, пр. Жовтневої Революції, 50, ідентифікаційний код 32896568) на користь Приватного підприємства «Лакі Стар 2005» (99023, м. Севастополь, пр. Перемоги, 13, к. А, ідентифікаційний код 33450223) 27969,32 грн. заборгованості, 137,93 грн. 3% річних, 419,54 грн. інфляційних втрат, 1103,40 грн. пені, 296,30 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Наказ видати після набрання судовим рішенням  законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.