Постанова

від 27.08.2015 по справі 826/19820/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 серпня 2015 року № 826/19820/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Май» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.04.2013 р. № 0004672290, В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Май» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.04.2013 р. № 0004672290, від 18.06.2013 р. № 0000802290.

Як вбачається з матеріалів справи, податкове повідомлення-рішення від 18.06.2013 р. № 0000802290 було предметом розгляду у даній справі, зокрема, судом 27.02.2015 р. було прийнято рішення, яким в задоволенні позовних вимог було відмовлено у зв'язку із відсутністю предмету спору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.02.2015 р. суд залишив без розгляду позовні вимоги в частині позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.04.2013 р. № 0004672290.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 р. апеляційну скаргу ТОВ «Май» задоволено. Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.02.2015 р. скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Таким чином, вирішуючи дану справу, суд виходить із розгляду її по суті лише відносно податкового повідомлення-рішення від 04.04.2013 р. № 0004672290.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 13.03.2013 р. № 703/22-90/30524077 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.04.2013 р. № 0004672290, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 86 776,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених в запереченні на позов.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України за усним клопотанням сторін, суд вважає за можливе здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Май» з питань правильності формування податкового кредиту та податкового зобов'язання з податку на додану вартістю по взаємовідносинах з ТОВ «Росаріо» та ТОВ «Євросонік» за період листопад, грудень 2010 р. та січень, квітень 2011 р.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Май»:

п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 74 660,00 грн., в тому числі по періодах:

- за листопад 2010 р. в сумі 44 400,00 грн.;

- за грудень 2010 р. в сумі 4 060,00 грн.;

- за січень 2011 р. в сумі 14 700,00 грн.;

- за квітень 2011 р. в сумі 11 500,00 грн.

За наслідками перевірки складено акт від 13.03.2013 р. № 703/22-90/30524077 та винесено податкове повідомлення-рішення від 04.04.2013 р. № 0004672290, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 86 776,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 74 660,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 12 116,00 грн.

За результатами первинного адміністративного оскарження, Державною податковою службою у м. Києві прийнято рішення від 01.06.2013 р. № 646/10/12-3-03, яким податкове повідомлення-рішення від 04.04.2013 р. № 0004672290 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

За результатами повторного адміністративного оскарження, Міністерством доходів і зборів України прийнято рішення від 02.07.2013 р. № 6025/6/99-99-10-01-15, яким податкове повідомлення-рішення від 04.04.2013 р. № 0004672290 та рішення, прийняте за результатами розгляду первинної скарги, залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Май» зареєстровано Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією. Взято на облік у ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС та зареєстровано платником податку на додану вартість. Основним видом діяльності є посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації.

Між ТОВ «Май» (покупець) та ТОВ «Євросонік» (продавець) укладено договір № 31110-2 від 03.11.2010 р., відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує з метою проведення рекламної кампанії сувенірну продукцію із нанесеними логотипами покупця, надалі - товар, в асортименті по цінам та на умовах, визначених даним договором та відповідними додатками до договору.

Відповідно до п. 3.1 договору поставка товару здійснюється за асортиментом, кількістю, вказаними у видатковій накладній.

Передача продавцем товару покупцю підтверджується накладною, яка підписується представниками сторін і являється невід'ємною його частиною (п. 3.2 договору).

Згідно додатку № 1 від 03.11.2010 р. до договору № 31110 -2 від 03.11.2010 р. продавець наносить логотип і здійснює продаж товару покупцю, а покупець купує товар із нанесеним логотипом («РА МАЙ») в наступному асортименті: шампанське Крим Червоне напівсолодке 0,75 л, етикетка з логотипом «РА МАЙ», коробка шоколадних цукерок з дробленим горіхом, з логотипом «РА МАЙ».

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано суду податкові та видаткові накладні (а.с. 69-73 Том 1), фотокопії етикетки з логотипами (а.с. 77-78 Том 1).

На підтвердження оплати позивачем надано суду платіжне доручення та оборотно-сальдову відомість (а.с. 74-76 Том 1).

Між ТОВ «Росаріо» (виконавець) та ТОВ «Май» (замовник) укладено договори № 14/1 від 14.12.2010 р., № 27122 від 27.12.2010 р., № 15/3-1 від 15.03.2011 р. на надання послуг з: виготовлення макета поліграфічної продукції; друк поліграфічної продукції у відповідності з затвердженим макетом; розсилку поліграфічної продукції за адресною базою виконавця; кур'єрська доставка поліграфічної продукції за адресною базою виконавця.

Відповідно до п. 2.1.1 договорів виконавець зобов'язується виготовити та затвердити з замовником макет поліграфічної продукції, на основі затвердженого замовником оригінал-макету виготовити із своїх матеріалів, на своєму обладнанні і власними силами поліграфічну продукцію в об'ємах, в строки та на умовах, які зазначені у відповідних додатках.

На підтвердження виконання вказаних договорів позивачем надано суду акт здачі-прийняття робіт (виконання послуг), разом із фотоматеріалами поліграфічної продукції, податкові накладні (а.с. 83 - 84, 92-93, 101-102 Том 1).

На підтвердження оплати позивачем надано суду платіжні доручення, оборотно-сальдову відомість (а.с. 85, 94, 103 Том 1).

Судом встановлено, що господарські операції позивача з ТОВ «Росаріо» та ТОВ «Євросонік» за спірний період декларувалися, про що свідчать наявні в матеріалах справи податкові декларації з податку на додану вартість (а.с. 106-151 Том 1).

Висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблені щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Євросонік» на протокол допиту свідка від 11.11.2011 р. СУ МВС Росії у відповідності із ст. 189, ст. 190 (191) УПК РФ, відповідно до якого проведено допит по кримінальній справі № 05/8685 гр. ОСОБА_3, яка повідомила, що не є засновником чи директором ТОВ «Євросонік», про діяльність вказаного підприємства їй нічого невідомо, особисто ніяких документів фінансово-господарської діяльності вона не підписувала.

Висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Росаріо» зроблені з огляду на те, що в проваджені з ОВС ГСВ ДПС України знаходиться кримінальна справа № 69-149, порушена відносно директора ТОВ «Євро клас трейд» ОСОБА_4 за фактом умисного ухилення від сплати податків, за попередньою змовою групою осіб, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого ст. 212 ч. 3 КК України та відносно ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9; ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_2 за фактами фіктивного підприємництва - створення та придбання СГД, зокрема, ПП «Фірма Володар», ПП «Клер шато фиорд», ТОВ «Техномашпостач», ТОВ «Маркон групп Ко», ТОВ «Остін Трейд» з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала в сприянні директору ТОВ «Євро класс трейд» ОСОБА_4, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах за ознаками злочинів, передбачених ст. 28 ч. 2, ст. 205 ч. 2, ст. 27 ч. 5, ст. 212 ч. 3 КК України.

Так, на протязі 2008-2012 рр. на території м. Києві та Київської області діє група осіб, яка згідно єдиного плану з розподілу ролей, умисно з корисливих мотивів, переслідуючи мету, спрямовану на здійснення тяжких та особливо тяжких злочинів економічної спрямованості, організувала злочинну схему незаконної діяльності щодо сприяння підприємствам-користувачам в мінімізації ними податкових зобов'язань, які підлягають сплаті до бюджету. Для функціонування зазначеної схеми вказані особи, діючи без наміру здійснювати діяльність, пов'язану з виробництвом та продажем товарно-матеріальних цінностей, виконанням робіт або наданням послуг в порушення встановленого законом порядку здійснення підприємницької діяльності зареєстрували та придбали суб'єкти підприємницької діяльності, зареєстровані на «підставних» осіб, в більшості громадян інших держав, зокрема, ТОВ «Росаріо», через які здійснювали операції щодо незаконного переведення безготівкових коштів, перерахованих із поточних рахунків підприємств різної форми власності у готівку.

Зважаючи на викладене вище, відповідач приходить до висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «Росаріо», ТОВ «Євросонік» не спрямовані на реальне настання наслідків обумовлених укладеними угодами.

Проте, суд не може погодитися з висновками відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Водночас частиною четвертою статті 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Наведеними нормами КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Отже, за змістом частини першої статті 72 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Диспозиція ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України на відміну від норми частини першої цієї статті, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок. Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Однак доказів винесення вироку у кримінальних справах щодо контрагентів позивача ТОВ «Росаріо» та ТОВ «Євросонік», чи доказів направлення обвинувального вироку до суду, відповідачем не надано.

Таким чином, відповідачем не надано суду жодних доказів, які в силу приписів закону мали б для суду преюдиційне значення у даній справі.

Викликані в якості свідків директор ТОВ «Росаріо» ОСОБА_15 та директор ТОВ «Євросонік» ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися.

Проаналізувавши первинну документацію позивача, суд приходить до висновку про необґрунтованість висновків відповідача, оскільки не вбачає правопорушень в її складанні та видачі.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «Росаріо» та ТОВ «Євросонік» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Суд також враховує вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Росаріо» та ТОВ «Євросонік» були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також зареєстровані платниками податку на додану вартість, що не було спростовано відповідачем у даній справі.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем не було враховано первинні документи позивача.

Висновки про сумнівність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Росаріо» та ТОВ «Євросонік» податковим органом були зроблені не у зв'язку з відсутністю чи неправильним складанням первинних документів або неналежним їх відображенням у бухгалтерському чи податковому обліку, а лише на підставі протоколу допиту керівника ТОВ «Євросонік» та висновків, зроблених слідчим у кримінальній справі № 69-149, яка порушена відносно контрагента ТОВ «Росаріо».

Враховуючи наведене, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни є підставою для застосування правових наслідків саме щодо цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції. Зазначена позиція узгоджується з Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.10.2007 р. N К-24186/06.

При цьому, в акті перевірки від 13.03.2013 р. № 703/22-90/30524077 відповідачем не наведено жодного доказу того, що укладені між позивачем і ТОВ «Росаріо», ТОВ «Євросонік»» угоди суперечать актам цивільного законодавства чи свідчать про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання цих угод або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету тощо.

Викладене свідчить, що позивач, придбані у ТОВ «Росаріо» та ТОВ «Євросонік» послуги, використав у подальших оподатковуваних операціях в межах своєї основної господарської діяльності.

Судом встановлено, що податковий кредит був сформований позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «Росаріо» та ТОВ «Євросонік», що не заперечується податковим органом.

Отже, враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд не знаходить порушень чинного законодавства щодо оформлення первинних документів у фінансово - господарських взаємовідносинах між позивачем та ТОВ «Росаріо» та ТОВ «Євросонік», а тому вважає, що формування ТОВ «Май» податкового кредиту з податку на додану вартість є правомірним.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України визначено, у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу сплачує штрафні санкції.

Оскільки, суд визнав неправомірним нарахування позивачу сум з податку на додану вартість, то нарахування штрафних санкцій є також неправомірним.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що оскаржуване повідомлення-рішення від 04.04.2013 р. № 0004672290 прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Май» підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-163,167,254 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Май» задовольнити. 2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 04.04.2013 р. № 0004672290.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук