Рішення

від 14.09.2009 по справі 4312-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

4312-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

14.09.2009Справа №2-15/4312-2009

За позовом Міського виробничого управління житлово-комунального господарства м. Армянська (96012, АР Крим, м. Армянськ, мікр. Васильєва, 2, ідентифікаційний код 20760084)

До відповідача Відділу комунальної власності Армянської міської ради (96012, АР Крим, м. Армянськ, вул. Сімферопольська, 7 ідентифікаційний код 25954887).

Про стягнення 41096, 01 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача – Кошельна Л.М., довіреність № 2013 від 04.09.2009р. у справі.

Від відповідача  - не з'явився.

Обставини справи: Міське виробниче управління житлово-комунального господарства м. Армянська звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до Відділу комунальної власності Армянської міської ради про стягнення 41096, 01  грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням господарського суду АР Крим від 23.08.2005 р. у справі №2-14/11583-2005 з Відділу комунальної власності Армянської міської ради  на користь Міського виробничого управління житлово-комунального господарства м. Армянська була стягнута заборгованість  у сумі 86 909,13 грн.

Проте, враховуючи те, що до часу подачі позову до суду вказана сума боргу не була погашена відповідачем, позивач просить стягнути з Відділу комунальної власності Армянської міської ради 3% річних у розмірі 5 221,69 грн. та 35 874, 32 грн. інфляційних втрат.

Відповідач явку представника у судове засідання не забезпечив, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання сповіщений належним чином – рекомендованою кореспонденцією.

Отже, за такими обставинами, суд дійшов висновку, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, тобто справу можливо розглянути за наявними в ній документами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення  представників сторін, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду АР Крим від 23.08.2005 р. у справі №2-14/11583-2005 позов був задоволений, з Відділу комунальної власності Армянської міської ради  на користь Міського виробничого управління житлово-комунального господарства м. Армянська була стягнута заборгованість  у сумі 86 909,13 грн .

09.09.2005 р. Господарським судом АР Крим був виданий наказ на примусове виконання рішення ГС АР Крим від 23.08.2005 р.

Проте, до часу подачі дійсного позову до суду вказана сума заборгованості відповідачем сплачена не була, що і стало приводом для нарахування на вказану суму, стягнену згідно наказу господарського суду АР Крим від 09.09.2005 р., інфляційних втрат та процентів за користування грошовими коштами, та для звернення з позовом до суду.

Позивачем було нараховано на суму 86 909, 13 грн. боргу за перевитрату ліміту  споживання 3% річних за період з 01.09.2007р. по 31.12.2007р. у розмірі 5 221,69 грн. та 35 874, 32 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом імперативного правила частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. При цьому відповідальність боржника не ставиться у залежність від правової природи самого грошового зобов'язання.

В силу частини 2 цієї статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічне по суті положення містить норма статті 1214 Цивільного кодексу України, згідно з якою у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

Так, чинне законодавство, у випадку порушення однією особою договірних обов'язків, передбачає не тільки відповідальність даної сторони у вигляді неустойки (штраф і/або пеня), а і грошову компенсацію іншій стороні, яка була позбавлена можливості користуватися певний час грошовими коштами, що їй причитаються, у зв'язку з несвоєчасним поверненням від боржника (після примусового стягнення тощо).

У даному випадку, зобов'язання виконане у повному обсязі не було.

Так, у статті 599 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів припинення грошового зобов'язання перед Міським виробничим управлінням житлово-комунального господарства м. Армянська відповідач всупереч статтям 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надав.

В Інформаційному листі Верховного Суду України від 15.07.2005 № 3.2.-2005 викладена правова позиція про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України. Грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

Крім того, суд зазначає, що збільшення (або зменшення) розміру грошових коштів по закінченню певного часу у зв'язку з індексом інфляції, є окремим видом врахування фінансових та інших суміжних і тотожних подій в секторі економіки держави. Індекс інфляції - це індекс споживчих цін, оприлюднений Державним комітетом статистики України (Пункт 2.1 глави 2 Постанови правління Національного банку України від 07.12.2004 № 598 «Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України»).

Чинне законодавство не заперечує звернення кредитора до господарського суду з вимогою щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно зі статтями 598 -609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Водночас,    приписи    статті    625    Цивільного    кодексу    України    не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення (постанова Верховного Суду України від 30.09.2008 № 1/384-07).

Крім того, суд звертає увагу на Рішення Європейського суду з прав людини від 11.01.2005 р. у справі "Дубенко проти України", яким визначено, що невиконання судового рішення на користь заявника понад три роки було втручанням у право заявника на мирне володіння своїм майном, яке закріплене у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Отже, відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини користування боржником грошовими коштами стягувана в період виконавчого провадження  порушує право стягувача на мирне володіння своїм майном у світлі вимог статті 1 Першого протоколу до зазначеної Конвенції.

Аналогічна правова позиція щодо можливості стягнення плати за користування чужими грошовими коштами викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 30.05.2006 у справі № 20-9/024-10/245.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з Відділу комунальної власності Армянської міської ради  на користь Міського виробничого управління житлово-комунального господарства м. Армянська 3% річних у розмірі 5 221,69 грн. та 35 874, 32 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-84  Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити .

2.          Стягнути з Відділу комунальної власності Армянської міської ради (96012, АР Крим, м. Армянськ, вул. Сімферопольська, 7 ідентифікаційний код 25954887) на користь Міського виробничого управління житлово-комунального господарства м. Армянська (96012, АР Крим, м. Армянськ, мкр. Васильєва, 2, ідентифікаційний код  20760084)  5 221, 69  грн. 3% річних, 35 874, 32 грн. інфляційних втрат, 410,96 грн. державного мита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.