Рішення

від 30.04.2015 по справі 752/21160/13-ц

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/21160/13-ц

Провадження № 2/752/81/15

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

30.04.2015 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого - судді Калініченко Л.С., за участю секретаря Хмарук Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудком 1» про захист трудових прав, -

В С Т А Н О В И В:

позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що відповідно до наказу № 11-к від 30 травня 2012 року відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбудком 1», її звільнено з посади головного бухгалтера на підставі п. 4 ст. 40 Кодексу законів України про працю. Наказ про звільнення позивач отримала 31 травня 2012 року.

Позивач вважає, що таке формулювання звільнення не відповідає дійсним обставинам, оскільки станом на час звільнення вона перебувала на лікарняному, вважає, що факт самого звільнення з цих підстав суперечить нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим є незаконним.

Також у процесі розгляду справи позивачеві стало відомо про наявність наказу № 10-к від 30 травня 2012 року про застосування до неї дисциплінарного стягнення, про який вона взагалі не була повідомлена відповідачем.

Позивач просить поновити їй строк звернення до суду, визнати звільнення та наказ про звільнення незаконними, визнати незаконним наказ про притягнення до адміністративної відповідальності, зобов'язати відповідача змінити формулювання причин звільнення.

Також позивач вказує на те, що зазначеними діями відповідача їй була завдана моральна шкода у розмірі 2 500, 00 гр.

В подальшому позивач неодноразово збільшувала розмір позовних вимог.

Остаточно, станом на 04 листопада 2014 року, позивачка просить визнати незаконним та неправомірним її звільнення та наказ про її звільнення, визнати незаконним та неправомірним наказ про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, просить зобов'язати відповідача змінити формулювання її звільнення за власним бажанням, та внесення його до трудової книжки, просить стягнути компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 655 грн. 52 коп., та зобов'язати відповідача направити на її адресу цінним листом трудову книжку, просить стягнути компенсацію за порушення строків розрахунку за невикористану відпустку та видачу трудової книжки на загальну суму 68 376 грн. 80 коп. та стягнути моральну шкоду за порушення відповідачем її прав в розмірі 10 000 грн.00 коп.

Також позивач просить поновити строк звернення в суд з даним позовом та визнати його пропущеним з поважних причин, посилаючись на те, що вперше звернулася до суду з аналогічним позовом 18.07.2012 року, проте 19 червня 2013 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 листопада 2013 року, її позов було залишено без розгляду. З аналогічним позовом вона звернулася в суд 25 листопада 2013 року, тобто фактично відразу після отримання копії ухвали апеляційної інстанції. Весь цей час справа перебуває в судах, розгляд справи постійно затримувався через неявку відповідача, спір не вирішено й досі з тих же причин, сам наказ про її звільнення винесений з грубим порушенням чинного трудового законодавства, що в свою чергу порушує її права.

Сторони в судове засідання не з'явилися.

Представник позивача надіслала суду заяву, в якій просить розглядати справу за її відсутності, зазначивши, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч.1 ст.224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд вважає за можливе на підставі ст.ст.224-226 ЦПК України за згодою позивача провести заочний розгляд даної справи без участі відповідача.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається матеріалів справи, наказом № 11-к від 30 травня 2012 року ОСОБА_1 звільнено з посади головного бухгалтера з 30 травня 2012 року у зв'язку з прогулом без поважних причин, вчиненим з 22 травня 2012 року по 30 травня 2012 року.

Вказаний наказ видано на підставі акта про відсутність позивача на робочому місці від 23 травня 2012 року, доповідної записки ОСОБА_2 від 23 травня 2012 року та акта відвідування за місцем її проживання № 1 від 29 травня 2012 року.

Позивач зазначає про те, що її звільнення відбулося в порушення вимог чинного законодавства, оскільки згідно з листом непрацездатності серія №611866 від 22 травня 2012 року, виданим Поліклінікою № 2, вона перебувала на лікарняному в період з 22 травня 2012 року по 30 травня 2012 року.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення робітника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення згідно з п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не розповсюджується лише у випадку повної ліквідації підприємства, організації, установи.

Згідно з роз'ясненнями п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду трудових спорів» розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Отже, як встановлено судом, на час звільнення позивачка перебувала на лікарняному.

Крім того, слід зазначити, що звільнення за вчинення прогулу є дисциплінарним стягненням і повинно здійснюватися з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.

Так, відповідно до положень ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Відповідачем не надано доказів з приводу відмови ОСОБА_1 від надання пояснень по суті порушення трудової дисципліни, а копію наказу про звільнення позивач отримала поштою 31 травня 2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.05.2012 року відповідачем було направлено лист ОСОБА_1 щодо можливого застосування дисциплінарного стягнення у разі відсутності на роботі, однак даний лист не містить вимоги щодо надання ОСОБА_1 пояснень по суті порушення трудової дисципліни.

Таким чином, враховуючи те, що позивач була звільнена з роботи під час перебування на лікарняному та відсутність доказів щодо відмови останньої від надання пояснень щодо відсутності на робочому місті, суд приходить до висновку про порушення відповідачем порядку застосування дисциплінарного стягнення та відповідно про незаконність звільнення позивача.

Проте, суд вважає, що в частині позовних вимог про визнання незаконним звільнення та наказу про звільнення слід відмовити, оскільки позивачем пропущено строк оскарження даного наказу, а її посилання на те, що це відбулося з поважних причин, є необґрунтованим.

Як зазначає позивач, наказ про звільнення вона отримала 31 травня 2012 року, до суду з даним позовом звернулася лише 27 листопада 2012 року, тобто з порушенням встановленого законом строку. Час перебування в судах з 18 липня 2012 року по 25 листопада 2013 року цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудком 1» про визнання незаконним та неправомірним звільнення та наказу про її звільнення, позов у якій залишено без розгляду ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 19.06.2013 року, також не може бути визнано поважною причиною пропуску строку.

Відповідно до положень ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі йому трудової книжки.

Згідно з роз'ясненнями п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року, встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін. Передбачений ст. 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

У зв'язку з наведеним не підлягають задоволенню і вимоги позивача про визнання незаконним та неправомірним звільнення та наказу про її звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, а також про зобов'язання відповідача внести зміни формулювання звільнення та внесення їх до трудової книжки.

Щодо позовних вимог в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку в розмірі 655 грн. 52 коп., зобов'язання відповідача направити на адресу позивача цінним листом трудову книжку, стягнення компенсації за порушення строків розрахунку за невикористану відпустку та видачу трудової книжки на загальну суму 68 376 грн. 80 коп. та стягнення моральної шкоди за порушення відповідачем її прав в розмірі 10 000 грн.00 коп., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому сплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Положеннями ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з роз'ясненнями п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст.83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст.182-1 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.

Відповідно до ст.75 КЗпП України, щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р., обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, розмір компенсації за невикористану відпустку становить 655 грн. 52 коп., доказів протилежного відповідачем не надано. У зв'язку з цим суд вважає за можливе при вирішенні питання щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку виходити з розрахунку, наданого позивачем.

Позивач зазначає, що відразу після звільнення звернулася за отриманням компенсації за невикористану відпустку та за трудовою книжкою, однак у зв'язку конфліктною ситуацією, яка виникла між нею та адміністрацією товариства, їй було відмовлено у виплаті грошової компенсації та видачі трудової книжки з посиланням на те, що спір перебуває на вирішенні в суді.

У зв'язку з наведеним 07 березня 2014 року позивач направила відповідачу письмові звернення щодо отримання грошової компенсації за невикористану відпустку із зазначенням реквізитів свого банківського рахунку та направлення їй цінним листом трудової книжки, на які відповіді не отримала.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи, що трудова книжка та компенсація не отримані, що є порушенням прав позивача, суд приходить до висновку, що її права підлягають захисту та в цій частині вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно з роз'ясненнями п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою у видачі трудової книжки або розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховується положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100.

Виходячи з п.8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року, середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плата за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі календарні дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Отже, при визначенні суми заборгованості, яку слід стягнути на користь позивача ,суд керується постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати».

Згідно з даними Облікової картки ОК-5 з Пенсійного фонду України строк роботи позивачки на підприємстві визначений з 01 липня 2011 року по травень 2012 року.

Як вбачається з позовної заяви та розрахунку компенсації, період роботи позивача визначений з 01.07.2011 року по 07.05.2012 року.

Фактичний час затримки видачі (ненадіслання за її заявою) трудової книжки ОСОБА_1 за період з 07.03.2014 року по 30.04.2015 року складає 286 робочих днів. Заробітна плата ОСОБА_1 за квітень 2012 р. складає 1200 грн., за травень 2012 р. складає 1200 грн., тому середня заробітна плата позивача за один день складає: (1200+1200) грн./(20 днів+2 дні)=63 грн., (63х 286=18 018) на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 18 018, 00 грн., або середній заробіток за 286 робочих днів затримки розрахунку.

Крім того, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 18 018, 00 грн., який обчислено за розрахунком, наведеним вище.

Крім того, суд вважає, що компенсація за час затримки розрахунку при звільненні відноситься до структури заробітної плати, зазначеної в п.2 ст.2 Закону України «Про оплату праці», оскільки з вказаної суми проводяться відрахування податків та обов'язкові платежі, як із заробітної плати. З урахуванням викладеного, при виплаті відповідачем присудженої для позивача суми, належить стягувати такі платежі.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При вирішенні даного спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Однак позивач не надала доказів заподіяння їй відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) відповідача вони заподіяні.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудком 1» про захист трудових прав в частині зобов'язання відповідача видати трудову книжку, стягнення розрахунку при звільненні та стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні та видачу трудової книжки.

Судові витрати розподіляються в порядку ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 209, 224-226 ЦПК України, ст.ст. 40, 47, 83, 116, 117, 1149, 233, 235, 237-1 КЗпП України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудком 1» про захист трудових прав - задовольнити частково.

Зобов'язати Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудком 1» (03127, м.Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 100/2; ідентифікаційний код: 37032834; п/р 26002060410202 в Печерській філії ПАТ КБ «Приватбанк») видати ОСОБА_1 трудову книжку шляхом направлення на адресу її проживання (АДРЕСА_1) цінним листом.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудком1» (03127, м.Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 100/2; ідентифікаційний код: 37032834; п/р 26002060410202 в Печерській філії ПАТ КБ «Приватбанк») на користь позивачки ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 655 (шістсот п'ятдесят п'ять) грн. 52 коп., компенсацію за затримку видачі трудової книжки та затримку розрахунку при звільненні в розмірі 36 036 (тридцять шість тисяч тридцять шість) грн.

У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудком1» (03127, м.Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 100/2; ідентифікаційний код: 37032834; п/р 26002060410202 в Печерській філії ПАТ КБ «Приватбанк») на користь держави судовий збір в сумі 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 40 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя