Ухвала

від 04.10.2011 по справі 35/106

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

У Х В А Л А

04.10.11 р. Справа № 35/106

за заявою (позивач) Товариства з обмеженою відповідальністю „Науковий центр гірничих машинВ» , м.Донецьк

до органу виконання Центрально-міського відділу Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції, м.Макіївка, Донецька область

відповідач: Державне підприємство „МакіїввугілляВ» , м.Макіївка, Донецька область в особі відособленого підрозділу „Управління матеріально-технічного постачанняВ» , м.Макіївка, Донецька область

скарга на дії та бездіяльність Центрально-міського відділу Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції

Суддя М.Ю. Мальцев

Представників сторін:

від заявника: ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 04.10.2011р.

від відповідача : ОСОБА_2, за довіреністю №08-81/36д від 04.01.2011р.

від органу ВДВС: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

10.03.2011р. позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Науковий центр гірничих машинВ» ,м.Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області зі скаргою на дії та бездіяльність Центрально-міського відділу Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції.

У скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю „Науковий центр гірничих машинВ» ,м.Донецьк просить суд визнати неправомірною бездіяльність Центрально-міського відділу Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції щодо виконавчого провадження №18202100, визнати неправомірними дії Центрально-міського відділу Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції по зупиненню зведеного виконавчого провадження, зобов'язати Центрально-міський відділ Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції усунути порушення, які були допущені у виконавчому провадженні та зобов'язати начальника Центрально-міського відділу Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції здійснити контроль за виконанням наказу господарського суду Донецької області №35/106 від 23.06.2008р.

04.05.2011р. Державне підприємство „МакіїввугілляВ» , м.Макіївка, Донецька область в особі відособленого підрозділу „Управління матеріально-технічного постачанняВ» , м.Макіївка, Донецька область надало пояснення щодо скарги №01-15/441 від 15.04.2011р., якими проти задоволення скарги ТОВ „Науковий центр гірничих машинВ» на дії та бездіяльність Центрально-міського відділу Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції заперечувало, посилаючись на те, що Законом України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексуВ» передбачено зупинення виконавчих дій щодо підприємств, що беруть участь у процедурі погашення заборгованості .

Центрально-міський відділ Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції, м.Макіївка, Донецька область будь-яких пояснень по суті скарги не надало.

Розгляд скарги відкладався.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.06.2008 р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Науковий центр гірничих машинВ» , м.Донецьк до Державного підприємства „МакіїввугілляВ» , м.Макіївка, Донецька область в особі відособленого підрозділу „Управління матеріально-технічного постачанняВ» , м.Макіївка, Донецька область про стягнення заборговангості за поставлену продукцію (насос шахтний) у розмірі 61786,92 задоволені повністю.

Стягнуто з Державного підприємства „МакіїввугілляВ» , м.Макіївка, Донецька область в особі відособленого підрозділу „Управління матеріально-технічного постачанняВ» , м.Макіївка, Донецька область на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Науковий центр гірничих машинВ» , м. Донецьк 39780,00 грн. - основного боргу, 18956,39 грн. - суми інфляції, 3% річних - 3050,53 грн., 617,87 грн. - витрати по сплаті державного мита, 118,00 грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення.

На виконання рішення господарського суду Донецької області від 12.06.2008 р. був виданий наказ господарського суду Донецької області від 23.06.2008 р. по справі №35/106.

Згідно ст.2 Закону України „Про виконавче провадженняВ» , примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ст.11 Закону України „Про виконавче провадженняВ» ).

23.07.2008р. державним виконавцем була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження.

11.02.2011р. державним виконавцем була винесена постанова про зупинення виконавчого провадження на підставі Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексуВ» .

За висновками суду, дії Центрально-міського відділу Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції щодо зупинення виконавчого провадження по примусовому виконанню рішення господарського суду Донецької області по справі №35/106 є неправомірними з огляду на наступне.

Комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу визначається Законом України „Про заходи, спрямовані на забезпечення функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексуВ» (далі - Закон).

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону, його дія поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.

До учасників розрахунків п.1.3 ст.1 Закону відносяться: підприємства паливно-енергетичного комплексу, суб'єкти господарської діяльності, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, державні цільові фонди, Державний комітет України з державного матеріального резерву, правонаступники ліквідованих фондів, що були передбачені законодавством, розпорядник цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України, які мають дебіторську або кредиторську заборгованість та здійснюють заходи щодо її погашення на умовах, визначених цим Законом.

Одночасно, відповідно до п.1.4 ч.1 ст.1 Закону, заборгованість - підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату сума коштів, яка: 1) підлягає сплаті за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законом, у тому числі суми пені, штрафних та фінансових санкцій, але не сплачена; 2) є податковим боргом та підлягає сплаті, але не сплачена, до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, у тому числі ліквідованих; 3) підлягає сплаті, але не сплачена, до цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України; 4) передбачена видатками бюджетів усіх рівнів, але не отримана суб'єктами господарської діяльності, у тому числі за пільгами та субсидіями, для сплати за спожиті енергоносії; 5) підлягає сплаті і виникла внаслідок відсутності у Державному бюджеті України минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування видатків для розрахунків за енергоносії, у тому числі за пільгами та субсидіями (трансфертами), спожиті підприємствами, організаціями, закладами та установами, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів.

Таким чином, відповідно до положень Закону його дія поширюється на паливно-енергетичні підприємства та суб'єктів господарського діяльності, перелік яких визначено п.1.3 ст.1 щодо заборгованості, яка виникла внаслідок несплати або неповних розрахунків за енергоносії.

Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю „Науковий центр гірничих машинВ» , м. Донецьк не входить до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь в процедурі погашення забогованості.

При цьому, предметом позовних вимог у справі №35/106 було стягнення заборгованості за поставлену продукцію (насос шахтний).

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю „Науковий центр гірничих машинВ» , м. Донецьк не є учасником розрахунків щодо заборгованості, яка виникла внаслідок несплати або неповних розрахунків за енергоносії, а предмет спору по справі №35/106 не підпадає під поняття заборгованості у розумінні п.1.4 ч.1 ст.1 Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексуВ» .

Отже, враховуючи положення ч.2 ст.2 Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексуВ» , до правовідносин, які склалися між сторонами у цій справі, дія зазначеного вище закону не поширюється.

Згідно ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За приписами ст.129 Конституції України, одією з основних засад судочинства є обовязковість рішень суду.

Згідно з мотивувальної частиною рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009р., виконання всіма субєктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виходячи з того, що згідно ст.1 Конституції України Україна є правовою державою, обовВ»язковість виконання судових рішень є обовВ»язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

Відповідно до ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України рішення суду по справі №35/106, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконане.

За приписом ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як зазначено в Комюніке Секретаря Європейського суду з прав людини стосовно рішення у справах „Гавриленко проти УкраїниВ» , „Дроботюк проти УкраїниВ» , „Лупандін проти УкраїниВ» , „Полонець проти УкраїниВ» , „Трихліб проти УкраїниВ» від 20 вересня 2005р.: „Спираючись на ч.1 ст.6 Конвенції, заявники скаржились на невиконання упродовж тривалого строку судових рішень, ухвалених на їх користь. Окремі заявники стверджували про порушення ст.13 Конвенції.В»

Під час розгляду справ, виходячи зі свого прецедентного права, суд дійшов висновку, що держава, не виконуючи судові рішення протягом 4 років та 4 місяців у справі Гавриленка, 6 років у справі Дроботюка і 3 місяців у справі Лупандіна, 2 років і 10 місяців у справі Полонця, 5 років і 4 місяців у справі Трихліба, істотним чином позбавила ч.1 ст.6 Конвенції корисного значення для них.

Таким чином, в ряді судових рішень проти України вказується на неприпустимість порушення розумних строків виконання судових рішень і що дані порушення свідчать про виконання Україною своїх зобов'язань як держави-учасниці Конвенції.

Статтею 14 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людиниВ» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Відповідно до листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003р. №1-8/1427 „Про конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людиниВ» , у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людиниВ» господарськими судами у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

З урахуванням викладеного, забезпечення виконання судового рішення впродовж розумного строку є обов'язком України, взятим нею на себе у зв'язку з ратифікацією Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Невиконання цього обов'язку є порушенням, на яке Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу в своїх численних рішеннях, в тому числі у справах проти України.

Як встановлено судом, зупиняючи виконавче провадження у справі по примусовому стягненню заборгованості на підставі судового рішення по справі №35/106, державний виконавець послався на положення п.15 ст.37 Закону України „Про виконавче провадженняВ» .

Згідно п.15 ст.37 Закону України „Про виконавче провадженняВ» , виконавче провадження зупиняється у разі внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

Відповідно до п.3.4. ст.3 Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексуВ» , процедура погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу діє до 1 січня 2013 року.

На строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства із стягнення заборгованості, яка виникла до 1 січня 2012 року, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (п.3.7 ст.3 Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексуВ» ).

Таким чином, за висновками суду п.15 ст.37 Закону України „Про виконавче провадженняВ» , фактично унеможливлює виконання судового рішення впродовж невизначеного часу, оскільки кінцевий строк вчинення виконавчого провадження багато разів переносився на більш тривалий термін.

Фактично, зупинення виконання рішення на підставі, пов'язаній лише з волею держави, і незалежно від фінансового стану боржника у виконавчому провадженні, блокує реалізацію конституційної засади судочинства щодо обов'язковості виконання судового рішення.

Водночас, невідповідність норми п.15 ст.37 Закону України „Про виконавче провадженняВ» , вимогам ст.ст.124, 129 Конституції України згідно із ст.8 Основного закону України зумовлює неможливість і неприпустимість їх застосування.

Аналогічну позицію івикладено в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996р. „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддяВ» , згідно з яким суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Крім цього, пунктом 2 постанови Пленуму зазначено, що суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Таким чином, вирішуючи ту чи іншу справу та перевіряючи правомірність дій державного виконавця із зупинення виконавчого провадження на підставі п.15 ст.37 Закону України „Про виконавче провадженняВ» суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Також, при вирішенні даного питання необхідно прийняти до уваги зазначені вище приписи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, зокрема її статті 6, яка покладає на державу обов'язок вирішити справу в межах розумного строку. При цьому, згідно з прецедентною практикою Європейського суду, вимоги щодо розумності строків поширюється не лише на розгляд справ у суді, але й на строки примусового виконання рішення.

Тобто, не може бути виправданим невиконання діючим підприємством судових рішень та звільнення його від відповідальності за це, у зв'язку з самим лише фактом включення його державою до певного переліку або інші чинники.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 18.10.2005р. у справі „ОСОБА_3 Чечеткін та Юліус проти УкраїниВ» суд зробив висновок, що триваюче невиконання значної частини боргу за рішенням суду, винесеним на користь заявника, складає порушення п.1 ст.6 Конвенції.

Суд нагадав свою прецедентну практику, що неможливість для заявника отримати результат виконання рішення суду, винесеного на його або її користь, складає втручання у право на мирне володіння майном, яке викладено у першому параграфі ст..1 Протоколу №1 до Конвенції. При цьому, судом було встановлено, що відсутність бюджетних коштів не може виправдати бездіяльність національних органів у отриманні заявником протягом значного часу присуджених йому коштів.

Відповідно до ст.19 Закону України „Про міжнародні договори УкраїниВ» , якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

За таких обставин, у випадку, якщо нормою міжнародного договору визначається обов'язковість виконання судових рішень впродовж розумного строку, тоді як нормою закону України допускається можливість відстрочення цього строку на невизначений термін, суд застосовує норму міжнародного договору відповідно до ст.19 Закону України „Про міжнародні договори УкраїниВ» .

Отже, з огляду на вищевикладене, суд вважає скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Науковий центр гірничих машинВ» , м.Донецьк на дії та бездіяльність Центрально-міського відділу Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 86, 87, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, Законом України „Про виконавче провадженняВ» , Законом України „Про заходи, спрямовані на забезпечення функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексуВ» , Законом України „Про міжнародні договори УкраїниВ» , господарський суд, -

У Х В А Л И В :

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Науковий центр гірничих машинВ» , м.Донецьк на дії та бездіяльність Центрально-міського відділу Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції задовольнити повністю.

Визнати неправомірною бездіяльність Центрально-міського відділу Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції щодо виконавчого провадження.

Визнати неправомірними дії Центрально-міського відділу Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції по зупиненню зведеного виконавчого провадження.

Зобов'язати Центрально-міський відділ Державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції, м.Макіївка, Донецька область провести виконавчі дії та заходи по примусовому виконанню наказу господарського суду Донецької області №35/106 від 23.06.2008р.

Суддя Мальцев М.Ю