Постанова

від 25.10.2006 по справі 92/20-06

КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

92/20-06

КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

          01033, м.Київ,  вул.Жилянська 58-б                                                       тел. 284-37-31

Іменем   України

                                          П О С Т А Н О В А

25.10.06 р.                                                                                                    № 92/20-06                                                                                

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий                                                                                Швець В.О

Судді                                                                                          

                                                                                                         Андрейцева  Г.М.

                                                                                                         Зеленіна  Н.І.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ларус»на рішення господарського суду Київської області від 29.05.2006 року

у справі № 92/20-06 (суддя Іваненко Я.Л.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларус», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна», с. Погреби, Броварський р-н

про стягнення 432761,17 грн.

в с т а н о в и в:

Рішенням господарського суду Київської області від 29.05.2006 р. у справі № 92/20-06 позовні вимоги було задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна»на користь ТОВ «Ларус»79008 грн. збитків, 1825,67 грн. витрат за послуги адвоката та судові витрати: 790,08 грн. державного мита та 21,54 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ «Ларус»подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 29.05.2006 р. по справі № 92/20-06, як таке, що не відповідає вимогам чинного законодавства України і фактичним обставинам справи, постановлене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права та просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

За апеляційною скаргою ТОВ «Ларус»на рішення господарського суду Київської області від 29.05.2006 р. згідно ст. 98 ГПК України Київським міжобласним апеляційним господарським судом ухвалою від 29.06.2006 р. порушено апеляційне провадження у справі № 92/20-06.

Згідно розпорядження Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.10.2006 року справа розглядається колегією суддів, в такому складі: головуючий суддя –Швець В. О., судді –Андрейцева Г.М., Зеленіна Н.І.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна», згідно ст. 96 ГПК України надіслало відзив на апеляційну скаргу, в якому проти вимог апеляційної скарги заперечує, просить рішення господарського суду Київської області залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Представник позивача вимоги викладені в апеляційній скарзі підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечує з підстав, викладених у відзиві, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому  задоволенню, а рішення –зміні, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами врегульовано договором купівлі-продажу транспортних засобів №КП 031/2005 від 15.06.2005 р. Відповідно умов вказаного договору відповідач прийняв на себе зобов'язання поставити позивачу напівпричіп рефрижераторний марки «SCHMITZ»2001 року випуску, вартістю 221520 грн. протягом 35 днів з моменту отримання попередньої оплати за умови своєчасного виконання кінцевої оплати.

Позивач свої зобов'язання за договором (п.п.5.5.1., 5.5.2.) виконав –здійснив попередню та кінцеву оплату на загальну суму 221520 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 140 від 15.06.2005 р., № 175 від 18.07.2005 р., № 173 від 18.07.2005 р.

Під час огляду напівпричіпа рефрижераторного марки «SCHMITZ»на предмет скритих дефектів, сторонами було встановлено, що останній потребує ремонту, у зв'язку з чим спеціалізованими підприємствами по ремонту напівпричепів, а саме: ТОВ «Проскан»та ПП «Гроцкий транс експедиція»було проведено технічний огляд та складено калькуляцію вартості ремонтних робіт.

Між сторонами було досягнуто угоди про передачу напівпричепу для ремонту на станцію технічного обслуговування ТОВ «Проскан», яким було виставлено рахунок-замовлення №30669 від 01.08.2005 р. із зазначенням вартості ремонту напівпричепу, в результаті чого сторонами було укладено додаток № 2 від 03.08.2005 р. до договору купівлі-продажу транспортних засобів № КП 031/2005 від 15.06.2005 р., відповідно умов якого, сторони дійшли згоди щодо: зменшення вартості напівпричепу на вартість ремонту у розмірі 34440 грн. та в разі перевищення вартості ремонту товару, передбаченого рахунком-замовленням №30669, відповідач відшкодовує суму такого перевищення за умови наявності відповідних підтверджуючих документів.

В процесі ремонту напівпричепа виникла необхідність заміни деяких частин рефрижератора як нестандартних та таких, що не відповідають вимогам та технології заводу виробника.

26.09.2005 р. позивач надіслав відповідачеві лист № 26/9, в якому зазначив, що сума вартості ремонтних робіт, збільшилася на 79008,47 грн., оскільки були виявлені додаткові приховані пошкодження, що підтверджувалося рахунком-замовленням №31480 від 23.09.2005 р. виставленим ТОВ «Проскан».

Відповідач зазначену вимогу залишив без відповіді та задоволення, порушивши взяті на себе зобов'язання за додатком №2 до договору купівлі-продажу, в зв'язку з чим позивач самостійно здійснив оплату вартості додаткового ремонту в розмірі 79008,47 грн., що підтверджується платіжними дорученнями в матеріалах справи.

Стаття 193 ГК України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. ст. 526, 525 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 678 зазначеного кодексу покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: пропорційного зменшення ціни, безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк, відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми або вимагати заміни товару.

Також, позивач просив відшкодувати витрати у сумі 2490 грн. на ремонт холодильного устаткування, пошкодження якого позивачем було виявлено після одержання напівпричепу з ремонту.

Проте, як правомірно встановив місцевий господарський суд, пунктом 3 додаткової угоди № 2 до договору купівлі-продажу сторони узгодили, що відповідач відшкодовує вартість ремонту, який є наслідком аварійного пошкодження напівпричепу, а в позовній заяві витрати на ремонт аварійного пошкодження напівпричепу склали 79008 грн. Крім того, слід зазначити, що  позов в даній частині відповідач визнає.

Крім того, сторони досягли угоди щодо передачі напівпричепу для здійснення ремонту саме на станцію технічного обслуговування ТОВ «Проксан», в той час як роботи по ремонту холодильного устаткування виконувались ТОВ «РЕП-ТРАНС»і з відповідачем не погоджувалися.

До того ж, під час проведення технічного огляду та складання калькуляції вартості ремонтних робіт спеціалізованими підприємствами по ремонту напівпричепів ТОВ «Проскан» та ПП «Гроцкий транс експедиція», а також в процесі ремонту напівпричепу ТОВ «Проскан»пошкодження холодильного устаткування виявлено не було.

Відповідно до ст. 679 ЦК України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту. Проте, позивач документально не підтвердив існування пошкодження холодильного устаткування напівпричепу до отримання його від відповідача. Враховуючи вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком господарського суду Київської області про відмову в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування затрат на ремонт холодильного обладнання у сумі 2490 грн.

В той же час, місцевим господарським судом не було задоволено вимоги позивача в частині відшкодування збитків у вигляді додаткових затрат, пов'язаних з одержанням кредиту, в сумі 3805,49 грн. та втрачених доходів у вигляді вартості нездійснених перевезень в розмірі 347457,68 грн., які позивач, - у разі отримання якісного напівпричепу, не потребуючого ремонту, - міг би здійснити за договором-заявкою на перевезення квіткової продукції, укладеного останнім та ТОВ «Укрфлора».

Зазначена відмова була обґрунтована тим, позивач при обґрунтуванні підстав для відшкодування збитків, не наводить повного складу правопорушення, внаслідок якого позивач поніс збитки у розмірі 3805,49 грн., пов'язаних з отриманням кредиту, а саме відсутні посилання на причинний зв'язок між невиконанням відповідачем зобов'язання по додатку №2 до договору купівлі-продажу та отриманням позивачем кредиту.

Обґрунтовуючи свої вимоги в частині додаткових затрат, в сумі 3805,49 грн., пов'язаних з отриманням кредиту, позивач посилався на кредитний договір №2/К-05 від 25.02.2005 р. та додатковий договір від 28.11.2005 р. №1 до кредитного договору №2/К-05 від 25.02.2005 р. Проте п.1.1. кредитного договору №2/К-05 від 25.02.2005 р. передбачено, що метою отримання кредиту є придбання в лізинг транспортного засобу, згідно договору фінансового лізингу №89-01003 від 02.02.2005 р., а в додатковому договорі від 28.11.2005р. №1 до кредитного договору №2/К-05 від 25.02.2005р. метою використання коштів є поповнення обігових коштів.

На думку місцевого господарського суду позивач документально не довів, що саме кошти, отримані за додатковим договором №1 до кредитного договору були використані ним для оплати ремонтних робіт напівпричепу рефрижераторного марки «SCHMITZ»та в даному випадку факт наявності та розмір витрат, які поніс позивач у зв'язку з отриманням кредиту, не перебувають у безпосередньому причинному зв'язку між фактом несплати відповідачем вартості ремонту напівпричепу.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Матеріалами справи доведено, що кредитний договір №2/К-05 від 25.02.2005 р., було укладено позивачем, з метою придбання в лізинг транспортного засобу, а додатковий договір від 28.11.05 р. № 1 до кредитного договору № 2/К від 25.02.05 р. укладений з метою поповнення обігових коштів саме в період ремонту напівпричепа. В цьому ж контексті, слід зазначити, що позивачем доведено, що на ремонт рефрижератора ним потрачено саме обігові кошти, адже доведено і факт ремонту рефрижератора (що не заперечується і відповідачем) і факт укладання додатку до кредитного договору  саме в період здійснення ремонту.

Відповідно до частини першої ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Враховуючи вказане, судова колегія не може погодитись з висновком місцевого господарського суду, що позивачем не доведено витрати обігових коштів на ремонт транспортного засобу, а тому вимоги позивача відшкодувати йому за рахунок відповідача додаткові витрати, на підставі вищевикладеного та згідно п. 1 частини другої ст. 22 ЦК України підлягають задоволенню, а рішення місцевого господарського суду в цій частині –зміні.

Місцевим господарським судом в рішенні вказано, що позивач при розрахунку неодержаного доходу врахував лише валовий дохід, при цьому не вирахувавши з цієї суми власних витрат, які мали бути здійсненні при такому перевезенні, а також амортизаційних відрахувань. Крім того, з договору №03/01 на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом від 03.01.2005р. та з попереднього договору-заявки від 01.07.2005 р. не вбачається, що вказані перевезення квіткової продукції мали бути здійснені саме напівпричепом рефрижераторним марки «SCHMITZ»2001 року випуску, отже, на думку місцевого господарського суду позивач не довів, що укладаючи вказаний договір останній мав намір здійснювати перевезення саме зазначеним рефрижератором.

На думку позивача, даний висновок місцевого господарського суду ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права з огляду на наступне:

Позивач довів те, що напівпричіп придбано ним з метою здійснення перевезень товарів на платній основі, з метою чого, між позивачем та ТОВ «Украфлора»укладено попередній договір-заявку на перевезення квіткової продукції починаючи з 25.07.2005 р. Вартість перевезення за один рейс складала 3000 євро по курсу НБУ на день відвантаження. Строк доставки - 4 дні. Кількість рейсів - один на тиждень. Тому, втрачені позивачем доходи складають суму 347457,68 грн.

Частина друга ст. 22 ГК України зазначає, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Отже, виходячи з вищевказаного, позивач не повинен доводити, що саме цим рефрижератором мав перевозити квіти, а має довести наявність можливості одержати доходи від перевезення вантажу та розмір цих доходів. Така можливість підтверджується наявними в справі договором №03/01 від 03.01.2005 р., попереднім договором-заявкою від 01.07.2005 р., а також вже виконаними заявками, перевезення по яких здійснювалось відремонтованим рефрижератором, актами виконаних робіт та банківськими виписками.

Статті 22, 224 ЦК України передбачають наявність в управненої сторони можливості стягнути не одержані доходи з боржника у разі неналежного виконання ним зобов'язань.

Згідно абз.2 п. 2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди»крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка заподіяла шкоду, і самою шкодою.

В той же час, посилання позивача на те, що висновок місцевого суду, що неодержаний дохід - це є прибуток, суперечить нормам діючого законодавства України, так як,  згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(п.4.1 ст.4 вказаного Закону), до валового доходу належать будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких  видів діяльності  на території України - є помилковими, так як валовий доход -  загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг)…. (п. 4.1.1 ст. 4 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно п. 2 частини другої ст. 22 ЦК України, збитками є:  доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 3 ст. 225 ГК України неодержаний прибуток (втрачена вигода) - це прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання іншою стороною.

Прибуток –це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. (Міністерство фінансів України, Положення "Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати"" від 31.03.1999 N 87).

Отже, за для розрахунку суми неодержаного  прибутку, позивачеві було необхідно в розрахунку позовних вимог здійснити перерахунок чистого прибутку. Ухвалою апеляційного господарського суду від 06.09.06 р. було зобов'язано позивача надати відповідний розрахунок, проте, ТОВ «Ларус»подало лише копію розрахунку, на яку воно посилалось, заявляючи позов. Враховуючи той факт, що колегією суддів встановлено, що підстави відшкодування збитків, в якості неодержаного прибутку,  позивач має, проте –розрахунок реального неодержаного прибутку позивачем не надано, у відповідності до п. 5 ст. 81 ГПК, в цій частині позовні вимоги залишаються без розгляду.

Враховуючи викладене, Київський міжобласний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини справи і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що є підставою для зміни рішення.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Позивачем надані докази того, що вимоги даної норми ним виконано –на підтвердження вимоги відшкодування адвокатських витрат надано договір від 03.02.06 р., платіжне доручення про перерахування коштів, за оплату послуг адвоката (платіжне доручення № 604 від 15.03.06 р.), а також копію посвідчення особи, що надавала адвокатські послуги (посвідчення адвоката від 29.10.98 р. № 58), а тому, з урахуванням вказівок ст. 49 ГПК України, витрати позивача на сплату державного мита, за подання позовної заяви, витрат на технічно-інформаційне забезпечення судового процесу та витрати, пов'язані зі сплатою адвокатських послуг покладаються на обидві сторони, пропорційно задоволеним вимогам.

Крім того, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати, пов'язані зі сплатою державного мита за подання апеляційної скарги також підлягають задоволенню, пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 101 –105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

1.           Апеляційну скаргу ТОВ «Ларус»на рішення господарського суду Київської області від 29.05.2006 р. у справі № 92/20-06 задовольнити частково.

2.          Рішення господарського суду Київської області від 29.05.2006 р. у справі № 92/20-06 - змінити.

3.          Резолютивну частину рішення викласти наступним чином:

          «І.  Позовні вимоги задовольнити частково.

          ІІ. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна», що розташоване за адресою: Київська область, Броварський р-н, с. Погреби (код ЄДРПОУ 22909478) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ларус», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ярославська, 39, оф. 42 (код ЄДРПОУ 32710012) 79008 грн. збитків вартості ремонтних робіт, 3805,49 грн. збитків у вигляді додаткових затрат, пов'язаних з одержанням кредиту, 828,30 грн. державного мита, 22,59 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1914 грн. витрат на адвокатські послуги.

ІІІ.  В частині стягнення 347457,68 грн. втрачених доходів у вигляді вартості нездійснених перевезень –позовні вимоги залишити без розгляду.

IV. В частині вимог відшкодувати витрати на ремонт холодильного            устаткування  в розмірі 2490 грн. –відмовити».

4.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна», що розташоване за адресою: Київська область, Броварський р-н, с. Погреби (код ЄДРПОУ 22909478) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ларус», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ярославська, 39, оф. 42 (код ЄДРПОУ 32710012) 1,08 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

5.            Доручити господарському суду Київської області видати відповідні накази.

6.            Справу повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий                                                                                Швець В.О

Судді                                                                                          

                                                                                                         Андрейцева  Г.М.

                                                                                                         Зеленіна  Н.І.