Рішення

від 27.08.2015 по справі 904/5191/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.08.15р. Справа № 904/5191/15

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "МУЛЬТІ КАРГО ТРАНС", м.Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "МУЛЬТІ КАРГО ТРАНС КРИВИЙ РІГ", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мульті карго транс", м.Київ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті карго транс Кривий Ріг", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 54236,00грн. основної заборгованості; 1060,04грн. трьох відсотків річних; 27443,41грн. інфляційних втрат; 6041,10грн. пені.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви за вих. № б/н від 10.06.2015р. ухвалою суду від 18.06.2015р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 07.07.2015р.

Суд розгляд справи відкладав з 07.07.2015р. на 10.08.2015р.;

Ухвалою суду від 10.08.2015р. задоволено клопотання позивача про продовження строку розгляду справи на 15 (п'ятнадцять) календарних днів, а саме до 31.08.2015р.

Суд розгляд справи відкладав з 10.08.2015р. на 27.08.2015р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 10.08.2015р.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується ухвалою суду, яка повернулася на адресу господарського суду 28.07.2015р. з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

27.07.2015р. повноважний представник позивача в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, відзив на позов не надав, витребуванні судом документи не представив, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

На думку суду неявка у судове засідання представників позивача та відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, крім того, строк вирішення спору, передбачений статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, закінчується 31.08.2015, а отже у сторін було достатньо часу для захисту своїх інтересів у даній справі.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

15.08.2014р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Мульті карго транс" (далі по тексту - позивач, експедитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Мульті карго транс Кривий Ріг" (далі по тексту - відповідач, замовник) укладено договір №14-016 про надання транспортно-експедиційних послуг (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 2.1 умов якого визначено, що даний договір регулює взаємовідносини сторін, пов'язані з наданням експедитором за плату і за рахунок замовника послуг з організації та супроводу перевезень вантажу замовника, що перевозиться залізничним транспортом територією України, а також вивозиться/ввозиться в митному режимі експорту/імпорту.

Під послугами з організації та супроводу перевезень вантажу замовника розуміється надання вагонів для участі в процесі перевезення вантажу замовника, диспетчерський контроль за просуванням вагонів, транспортно-експедиторське обслуговування, у тому числі оплата провізних платежів (пункт 2.2 договору).

Розділом 4 договору закріплено обов'язки сторін, а саме замовник зобов'язаний забезпечувати своєчасну і в повному обсязі оплату робіт і послуг експедитора відповідно до розділу 5 даного договору (підпункт 4.2.3 пункту 4.2 договору).

Відповідно до пункту 5.1 договору загальна вартість послуги транспортно-експедиторського обслуговування включає в себе: плату за надання вагонів, плату за користування вагонами на під'їзних коліях замовника, відшкодування витрат експедитора та компенсацій за надані по заявкам замовника послуги, у тому числі провізних платежів та винагороду експедитора. Сума витрат експедитора, понесених при виконанні даного договору, включає всі документально підтверджені витрати експедитора.

Пунктом 5.2 договору визначено, що замовник здійснює 100% попередню оплату у розмірі заявленого об'єму перевезення вантажів шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок експедитора на підставі виставлених рахунків упродовж 3 (трьох) банківських днів з дня виставлення рахунку, але в будь-якому випадку не пізніше, ніж за 3 (три) календарних дні до дати початку перевезень.

Розмір попередньої оплати за користування власними та орендованими вагонами за межами України та стягується з замовника за розрахунковий час користування вагонами за межами України, який розраховується відповідно до статті 14 Розділу II. Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі по тексту - УМВС) - доба за кожні 200 тарифних кілометрів, що розпочались, в межах кожної залізниці, що приймає участь в перевезеннях. Розрахунок за відстань перевезення до станції призначення та у зворотному напрямку із збільшенням на:

- дві доби при участі паромної переплави;

- дві доби на виконання навантажувально-розвантажувальних робіт та митних операцій на станції призначення.

Остаточний розрахунок за користування власними або орендованими вагонами здійснюється за фактичний час користування з моменту передачі вагону замовнику до моменту прийому вагону експедитором.

Відповідно до пункту 5.5 договору, датою надання послуг за цим договором є дата складання акту приймання-передачі наданих послуг.

Цей договір набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2014р. включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.

Якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення терміну дії договору не повідомить іншій стороні письмово про розірвання договору, термін його дії автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік (пункт 8.1 договору).

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач надав відповідачу послуги, а відповідач їх отримав без заперечень та зауважень, що підтверджується долученими до матеріалів справи актами виконаних робіт (наданих послуг), а саме:

- акт №М0000053 виконаних робіт (надання послуг) за вересень 2014р. за 30.09.2014р. згідно договору 14-016 від 15.08.2014р. на суму 92840,00грн. (а.с.16);

- акт №М0000060 виконаних робіт (надання послуг) за жовтень 2014р. за 10.10.2014р. згідно договору 14-016 від 15.08.2014р. на суму 45576,00грн. (а.с.17);

- акт №М0000075 виконаних робіт (надання послуг) за жовтень 2014р. за 30.09.2014р. згідно договору 14-016 від 15.08.2014р. на суму 4220,00грн. (а.с.18).

Позивачем відповідачу виставлено рахунки на оплату, а саме:

- рахунок №52 від 30.09.2014р. на суму 92840,00грн. (а.с.19);

- рахунок №56 від 10.10.2014р. на суму 45576,00грн. (а.с.20);

- рахунок №57 від 17.10.2014р. на суму 4220,00грн. (а.с.21).

Відповідач свої зобов'язання з оплати за отримані послуги виконав частково, а саме оплатив отримані послуги на суму 88400,00грн., у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем склала 52236,00грн., що і стало підставою звернення позивача до господарського суду з даною позовною заявою.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Згідно з частиною другою статті 4 3 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 52236,00грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Факт отримання відповідачем послуг підтверджується матеріалами справи, а саме актом №М0000053 виконаних робіт (надання послуг) за вересень 2014р. від 30.09.2014р. згідно договору 14-016 від 15.08.2014р. на суму 92840,00грн. (а.с.16); актом №М0000060 виконаних робіт (надання послуг) за жовтень 2014р. від 10.10.2014р. згідно договору 14-016 від 15.08.2014р. на суму 45576,00грн. (а.с.17); актом №М0000075 виконаних робіт (надання послуг) за жовтень 2014р. від 30.09.2014р. згідно договору 14-016 від 15.08.2014р. на суму 4220,00грн. (а.с.18), які містяться в матеріалах справи та підписані представниками сторін підписи яких скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отримані послуги передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення пункту 5.2 договору, строк оплати послуг отриманих за актом №М0000053 виконаних робіт (надання послуг) за вересень 2014р. від 30.09.2014р. згідно договору 14-016 від 15.08.2014р. на суму 92840,00грн. (а.с.16); актом №М0000060 виконаних робіт (надання послуг) за жовтень 2014р. від 10.10.2014р. згідно договору 14-016 від 15.08.2014р. на суму 45576,00грн. (а.с.17); актом №М0000075 виконаних робіт (надання послуг) за жовтень 2014р. від 30.09.2014р. згідно договору 14-016 від 15.08.2014р. на суму 4220,00грн. (а.с.18) є таким, що настав.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.

Доказів оплати послуг в сумі 52236,00грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначено в ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.8 договору встановлено, що відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" сторона, що порушила грошове зобов'язання (в т.ч. щодо повернення експедитором передоплати у встановлених договором випадках, а також у разі невиконання та/або відмови від виконання послуг за цим договором) сплачує іншій стороні пеню у розмірі 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діє у період за який сплачується пеня.

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за період з 06.10.2014р. по 03.03.2015р. на загальну суму 6041,10грн. (за кожним актом виконаних робіт окремо).

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 1060,04грн. за загальний період прострочення з 06.10.2014р. по 09.06.2015р. (за кожним актом виконаних робіт окремо) та інфляційні втрати у розмірі 27443,41грн., які розраховані за загальний період з 06.10.2014р. по 09.06.2015р. (за кожним актом виконаних робіт окремо).

Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його таким, що містить помилки, а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 1050,44грн.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1826,82грн., з урахуванням того, що 99,99% позовних вимог позивача судом задоволено.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті Карго Транс Кривий Ріг" (50000, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул.Леніна, буд.56/1; ідентифікаційний код 39274466) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті Карго Транс" (02660, м.Київ, вул.М.Раскової, 23, оф.704; ідентифікаційний код 38591025) 54236,00грн. (п'ятдесят чотири тисячі двісті тридцять шість грн. 00 коп.) основної заборгованості; 1050,44грн. (одна тисяча п'ятдесят грн. 44 коп.) трьох відсотків річних; 27443,41грн. (двадцять сім тисяч чотириста сорок три грн. 41 коп.) інфляційних втрат; 6041,10грн. (шість тисяч сорок одна грн. 10 коп.) пені; 1826,82грн. (одна тисяча вісімсот двадцять шість грн. 82 коп.) судового збору, видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

31.08.2015 року

Суддя І.В. Петренко