Рішення

від 25.08.2015 по справі 910/17489/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2015Справа №910/17489/15

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАЙГЕР БАС УКРАЇНА»

про стягнення 517 424,45 грн

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (договір про надання правової допомоги № 06/Б від

06.04.2015 року);

відповідача: не з'явились.

ВСТАНОВИВ :

08.07.2015 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «ХАЙГЕР БАС УКРАЇНА» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 517 424,45 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач пояснив, що 23.09.2013 року між ним та відповідачем був укладений договір про надання грошової допомоги № 23-09/13/ФОП (далі - договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався надати відповідачу безпроцентну поворотну фінансову допомогу в розмірі 500 000,00 грн, а відповідач зобов'язувався вказані грошові кошти прийняти та повернути у строк встановлений договором.

Відповідач безпроцентну поворотну фінансову допомогу прийняв, проте вказані грошові кошти позивачу не повернув.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача основний борг у розмірі 500 000,00 грн, 2 000,00 грн штрафу, пеню в сумі 910,00 грн, три проценти річних у розмірі 7 479,45 грн, та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 7 035,00 грн.

Провадження у справі порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2015 року, розгляд справи призначено на 11.08.2015 року.

06.08.2015 року через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке було задоволено судом.

11.08.2015 року представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення по суті справи. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 09.07.2015 року не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2015 року, на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи судом було відкладено на 25.08.2015 року.

12.08.2015 року через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову. В обґрунтування вищевказаної заяви позивач пояснив, що після настання строку виконання грошового зобов'язання представник відповідача в особі його директора ОСОБА_3 не відповідає на дзвінки позивача, та за місцезнаходженням підприємства відповідача особисто не перебуває. У зв'язку з цим, позивач просив суд накласти арешт на грошові кошти відповідача в розмірі 517 424,45 грн.

Відповідно ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 року №16 (далі - Постанова) роз'яснено, що відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до п. 3 Постанови, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Позивач документів, які підтверджують, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить або утруднить виконання рішення господарського суду в даній справі, суду не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що клопотання позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

25.08.2015 року представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення по суті справи. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 09.07.2015 року та 11.08.2015 року не виконав.

Ухвали у даній справі надсилалися, зокрема, відповідачеві за адресою його місцезнаходження, яка відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та були повернуті підприємством зв'язку через закінчення встановленого строку зберігання поштового відправлення.

У п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» надано такі роз'яснення: за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи належним чином.

Разом з тим, відповідач в жодне судове засідання свого повноважного представника не направив, обґрунтованих письмових пояснень із зазначенням поважних причин неявки його представника в судові засідання суду не надав, правом, наданим ст. 59 ГПК України, не скористався, відзиву на позов від останнього до суду не надійшло, а тому, відповідно до положень ст. 75 ГПК України, справа була розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 25.08.2015 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вивчивши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, заслухавши повноважного представника позивача, судом встановлено наступне:

23.09.2013 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «ХАЙГЕР БАС УКРАЇНА» (далі - відповідач) був укладений договір про надання грошової допомоги № 23-09/13/ФОП (далі - договір).

Пунктом 1.1 договору передбачено, що позикодавець (позивач), на умовах цього договору передає у власність позичальнику (відповідачу) грошові кошти у якості безпроцентної поворотної фінансової допомоги, у розмірі та у строки, визначені цим договором, а позичальник зобов'язується повернути отримані від позикодавця грошові кошти на умовах, що встановлені цим договором.

Відповідно до п. 2.1 договору, сума безпроцентної поворотної фінансової допомоги за цим договором становить 500 000 (п'ятсот тисяч) гривень 00 копійок, без ПДВ.

Згідно з п. 1.3 договору, зазначена в цьому договорі сума грошових коштів повинна бути повернена позичальником (відповідачем) не пізніше 31 грудня 2014 року.

26.09.2013 року позивач надав відповідачу безпроцентну поворотну фінансову допомогу в розмірі 500 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 14, копія якого долучена до матеріалів справи.

Так, позивач зобов'язання, взяті на себе згідно з умовами договору, виконав. Проте відповідач безпроцентну поворотну фінансову допомогу позивачу не повернув.

З метою досудового врегулювання спору, 08.04.2015 року позивач направив на адресу відповідача претензію № 1 з вимогою сплатити 500 000,00 грн основного боргу, 2 000,00 грн штрафу та 490,00 грн пені. Направлення претензії підтверджується описом вкладення від 08.04.2015 року та фіскальним чеком № 3907 від 08.04.2015 року, долученими до матеріалів справи. Відповіді на вказану претензію позивач не отримав.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача основний борг у розмірі 500 000,00 грн, 2 000,00 грн штрафу, пеню в сумі 910,00 грн, три проценти річних у розмірі 7 479,45 грн, та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 7 035,00 грн.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 цієї статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 цієї сатті).

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач документів, які підтверджують повернення ним позивачу безпроцентної поворотної фінансової допомоги або спростовують доводи останнього, суду не надав.

Зважаючи на умови договору, якими визначено, що відповідач зобов'язаний повернути позичені у позивача грошові кошти не пізніше 31.12.2014 року, судом встановлено, що на час розгляду справи строк виконання зобов'язання настав.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 500 000,00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 2 000,00 грн штрафу, пеню в сумі 910,00 грн, три проценти річних у розмірі 7 479,45 грн, та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 7 035,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 1.3 договору, зазначена в цьому договорі сума грошових коштів повинна бути повернена позичальником (відповідачем) не пізніше 31 грудня 2014 року.

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки (ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Часиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до п. 5.3 договору, у випадку, коли позичальник (відповідач) вчасно не поверне позикодавцю (позивачу) отримані в якості безпроцентної поворотної фінансової допомоги по цьому договору кошти у визначені в договорі строки більше ніж на 60 (шістдесят) днів, позикодавець вправі вимагати від позичальника сплатити штраф у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

З огляду на те, що п. 1.3 договору термін повернення безпроцентної поворотної фінансової допомоги визначений датою 31.12.2014 року, суд дійшов висновку про те, що на момент розгляду справи відповідач допустив прострочення виконання зобов'язання більше ніж на 60 днів.

Відтак, вимога позивача щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 2 000,00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Пунктом 5.2 договору передбачено, що у випадку, коли позичальник (відповідач) вчасно не поверне позикодавцю (позивачу) отримані в якості безпроцентної поворотної фінансової допомоги по цьому договору кошти у визначені в договорі строки, позикодавець вправі вимагати від позичальника пеню у розмірі 0,001% від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення повернення коштів, до повного виконання позичальником своїх зобов'язань.

Згідно з умовами договору, строк виконання відповідачем обов'язку з повернення позичених грошових коштів настав 31.12.2014 року, отже прострочення виконання зобов'язання почалось з 01.01.2015 року.

Позивачем вірно визначений строк нарахування пені з 01.01.2015 року по 07.07.2015 року включно.

Так, враховуючи, що розмір боргу становить 500 000,00 грн, кількість днів прострочення складає 188 днів, а ставка пені визначена сторонами в розмірі 0,001%, сума пені, за розрахунком суду, становить 940,00 грн.

З огляду на те, що позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 910,00 грн, стягненню підлягає саме ця сума.

Також позивач просив суд сягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 7 479,45 грн, та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 7 035,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем вірно визначений строк нарахування трьох процентів річних з 01.01.2015 року по 07.07.2015 року включно.

Так, враховуючи, що розмір боргу становить 500 000,00 грн, кількість днів прострочення складає 188 днів, сума трьох процентів річних, за розрахунком суду, становить 7 726,03 грн.

Оскільки позивач просить суд стягнути з відповідача три проценти річних в розмірі 7 479,45 грн, стягненню підлягає саме ця сума.

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Враховуючи вищевикладене для розрахунку суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, за період з 01.01.2015 року по 07.07.2015 року включно необхідно використовувати індекси інфляції за січень - червень 2015 року.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Так, індекс інфляції у 2015 році становив: у січні - 103,1% (УК № 24 від 10.02.2015 року), лютому - 105,3% (УК № 44 від 11.03.2015 року), березні - 110,8% (УК № 65 від 09.04.2015 року), квітні - 114,0% (УК № 84 від 14.05.2015 року), травні - 102,2% (УК № 102 від 10.06.2015 року), червні - 100,4% (УК № 122 від 09.07.2015 року).

Враховуючи, що розмір заборгованості складає 500 000,00 грн, а сукупний індекс інфляції за період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з 01.01.2015 року по 07.07.2015 року включно становить 1,407%, сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, за розрахунком суду, складає 203 500,00 грн.

З огляду на те, що позивач просить суд стягнути з відповідача суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 7 035,00 грн, стягненню підлягає саме ця сума.

Щодо розподілу господарських витрат суд зазначає таке.

Відповідно до п. 2.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Враховуючи, що загальний розмір позовних вимог становить 517 424,45 грн, позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 10 348,49 грн. З квитанції № 641 від 09.04.2015 року вбачається, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 10 049,80 грн. Так, позивач недоплатив 298,69 грн судового збору. У зв'язку з цим, недоплачений судовий збір у розмірі 298,69 грн підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що позов підлягає задоволенню, суд вважає за необхідне покласти судовий збір у розмірі 10 049,80 грн за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру на відповідача.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ХАЙГЕР БАС УКРАЇНА» (03115, м. Київ, вул. Службова, буд. 5; ідентифікаційний код 36620661, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (07832, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на будь-який його рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду) основний борг в розмірі 500 000,00 грн (п'ятсот тисяч грн 00 коп.); штраф у сумі 2 000,00 грн (дві тисячі грн 00 коп.); 910,00 грн (дев'ятсот десять грн 00 коп.) пені; три проценти річних у розмірі 7 479,45 грн (сім тисяч чотириста сімдесят дев'ять грн 45 коп.); суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 7 035,00 грн (сім тисяч тридцять п'ять грн 00 коп); судовий збір в розмірі 10 049,80 грн (десять тисяч сорок дев'ять грн 80 коп.) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ХАЙГЕР БАС УКРАЇНА» (03115, м. Київ, вул. Службова, буд. 5; ідентифікаційний код 36620661, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) в дохід Державного бюджету України судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру в сумі 298,69 грн (двісті дев'яносто вісім грн 69 коп.).

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 31 серпня 2015 року.

Суддя Я.А. Карабань