Рішення

від 31.08.2015 по справі 910/15563/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2015Справа №910/15563/15

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім - "Фрегат" в особі Філії "Адел" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Апшот Гроус Енд Девелопмент Партнерз" простягнення 2 560 грн 69 коп. Представники: від позивача:Белянська І.В. - представник за довіреністю від відповідача:не з'явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

17.06.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім - "Фрегат" в особі Філії "Адел" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Апшот Гроус Енд Девелопмент Партнерз" про стягнення 2 560 грн 69 коп. заборгованості на підставі видаткових накладних № РН-0025868 від 19.12.2012 та № РН-0025942 від 20.12.2012, у тому числі: 1343 грн 12 коп. основного боргу, 99 грн 74 коп. пені, 1 019 грн 56 коп. інфляційних втрат та 98 грн 27 коп. 3 % річних.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та договору не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати отриманого товару, поставленого позивачем відповідно до видаткових накладних № РН-0025868 від 19.12.2012 та № РН-0025942 від 20.12.2012, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 1 343 грн 12 коп., крім того у зв'язку з неналежним виконання зобов'язань позивачем нараховано пеню у розмірі 99 грн 74 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 019 грн 56 коп. та 3 % річних у розмірі 98 грн 27 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2015 порушено провадження у справі № 910/15563/15, розгляд справи призначено на 06.07.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2015, у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання та невиконанням сторонами вимог ухвали суду, розгляд справи відкладено на 22.07.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2015, у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання та необхідністю витребування додаткових доказів, розгляд справи відкладено на 17.08.2015.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 13.08.2015 у зв'язку із тривалим лікарняним судді Літвінової М.Є., справу № 910/15563/15 передано на повторний автоматичний розподіл.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ між суддями (повторний розподіл) справу № 910/15563/15 передано на розгляд судді Плотницькій Н.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2015 справу № 910/15563/15 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 31.08.2015.

19.08.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві надійшов лист про надання інформації.

Представник відповідача у судове засідання 31.08.2015 не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не подав, вимоги суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 35401915.

У судове засідання 31.08.2015 з'явився представник позивача та надав пояснення по суті справи, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 31.08.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1 471 грн 04 коп. (з ПДВ), що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними № РН-0025868 від 19.12.2012 на суму 252 грн 00 коп. та № РН-0025942 від 20.12.2012 на суму 1 219 грн 04 коп. (належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи).

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до норм частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Норми статті 181 Господарського кодексу України встановлюють загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до норм статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, видані позивачем видаткові накладні містить пропозицію (оферту) на укладення договору, а фактичне прийняття відповідачем товару свідчить про прийняття цієї пропозиції. Підписання накладних сторонами свідчить про погодження істотних умов договору, зокрема, предмету договору, суми та строку оплати за товар. Крім того, відповідно до видаткових накладних сторонами погоджено строк оплати отриманого товару, а саме за видатковою накладною № РН-0025868 від 19.12.2012 - у строк до 02.01.2013, за видатковою накладною № РН-0025942 від 20.12.2012 - у строк до 03.01.2013.

Судом встановлено, що відповідач в порушення домовленостей між сторонами та норм чинного законодавства належним чином не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем за отриманий товар у розмірі 1 343 грн 12 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не спростовано відповідачем, зокрема відповідачем не надано суду доказів оплати отриманих від позивача послуг на суму 1 343 грн 12 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати товару, поставленого позивачем, на загальну суму 1 343 грн 12 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 343 грн 12 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 99 грн 74 коп. пені, 98 грн 27 коп. 3 % річних та 1 019 грн 56 коп. інфляційних втрат.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною 1 статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

У відповідності до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

З огляду на вищевикладене та у зв'язку з тим, що позивачем не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо нарахування пені за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань з оплати отриманого товару за видатковими накладними № РН-0025868 від 19.12.2012 та № РН-0025942 від 20.12.2012, позовні вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 99 грн 74 коп. визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом перевірено розрахунки позивача та встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання відповідачем обов'язку з оплати отриманого товару, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 1 019 грн 56 коп. та 3% річних у розмірі 98 грн 27 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Kеруючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Апшот Гроус Енд Девелопмент Партнерз" (03022, м. Київ, вул. Сумська, буд. 3, ідентифікаційний код 38218091) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім - "Фрегат" (02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 1, ідентифікаційний код 36100206) заборгованість у розмірі 1 343 (одна тисяча триста сорок три) грн 12 коп., 3 % річних у розмірі 98 (дев'яносто вісім) грн 27 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 019 (одна тисяча дев'ятнадцять) грн 56 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1755 (одна тисяча сімсот п'ятдесят п'ять) грн 83 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 02.09.2015

Суддя Н.Б. Плотницька