Рішення

від 27.08.2015 по справі 911/2538/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2015 р. Справа № 911/2538/15

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Арда-Трейдинг», Дніпропетровська обл., м. Синельникове до товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Валсан-Транс», Київська обл., м. Боярка третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Кліо Логістик», м. Дніпропетровськ про стягнення коштів, за участю представників:

позивача:ОСОБА_1, довіреність №16 від 31.12.2014 року; відповідача:не з'явилися; третьої особи:ОСОБА_2, довіреність №30/06/15 від 30.06.2015 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Арда-Трейдинг» (позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Валсан-Транс» (відповідач) в якій просить суд стягнути з відповідача збитки в розмірі 1 197 624,29 грн., завдані внаслідок втрати вантажу, а також покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.06.2015 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 02.07.2015 року. Крім того, ухвалою від 22.06.2015 року про порушення провадження у справі суд допустив до участі у справі №911/2538/15 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - товариство з обмеженою відповідальністю «Кліо Логістик».

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.07.2015 року розгляд справи було відкладено на 16.07.2015 року.

У судовому засіданні 16.07.2015 року представниками позивача та третьої особи було подано клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.07.2015 року суд продовжив строк вирішення спору на 15 днів, згідно ст. 69 ГПК України та відклав розгляд справи на 27.08.2015 року.

25.08.2015 року через відділ діловодства господарського суду Київської області позивач подав клопотання про залучення третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю «Кліо Логістик», в якості відповідача у справі, яке залишене судом без задоволення, як безпідставне та необґрунтоване.

Представник відповідача в судове засідання 27.08.2015 року не з'явився, відзив на позов не надав, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2010 року №01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Згідно з пп. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.10.2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Арда-Трейдинг» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Кліо Логістик» (експедитор) було укладено договір №Т/2 на транспортно-експедиційне обслуговування (договір), згідно п. 1.1 якого, експедитор зобов'язується від свого імені і за рахунок замовника виконати чи організувати доставку вантажу в міжнародному сполученні, залучивши до здійснення перевезення третю особу на основі договору, укладеного між експедитором та третьою особою - перевізником.

Відповідно до п. 1.2. договору, при організації перевезення вантажу , сторони. керуються даним договором та Конвенцією про договір міжнародних перевезень вантажів, ООН, Женева 1956 р.

Згідно п. 5.9. договору, експедитор не несе відповідальність за дії третьої сторони - перевізника, як за свої власні.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання і є дійсним до 31 грудня 2011 року (п. 8.1. договору).

Договір може бути розірваний сторонами згідно чинного законодавства України. На момент розірвання договору сторони зобов'язанні здійснити повний взаєморозрахунок. По закінченню строку дії договору, договір вважається пролонгований на кожний наступний календарний рік, до моменту коли одна з сторін письмово не повідомить другу сторону про розірвання договору (п. 8.5. договору в редакції додаткової угоди від 27.12.2012 року).

Згідно визначення частини 1 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до частини 2 ст. 929 ЦК України договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Положення глави 65 «Транспортне експедирування» Цивільного кодексу України поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Відповідно до частини 1 ст. 307 ГК України, яка кореспондується зі ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 2 ст. 307 ГК України передбачено, що укладання договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента, тощо) відповідно до вимог законодавства.

Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань (частина 5 ст. 307 ГК України).

Відповідно до частини 1 статті 53 Закону України «Про автомобільний транспорт», організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень, яким, зокрема, є Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДГІВ) від 19.05.1956 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Україною Законом «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» від 01.08.2006 року.

Нормативно-правовим актом, який регулює взаємовідносини перевізника і замовника при перевезеннях вантажу в міжнародному сполученні, є Статут автомобільного транспорту УРСР.

Так, згідно ст. 9 спеціального Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом в тому числі може бути міжнародна автомобільна накладна (CMR). Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Вантаж був прийнятий до перевезення водієм - ОСОБА_3, автомобіль ОСОБА_4 АІ5727ЕН/16368КХ, що підтверджується також міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) від 31.10.2014 року №0644817, копія якої долучена до матеріалів справи.

Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) від 31.10.2014 року №0644817 для перевезення був наданий вантаж - горілка в асортименті, кількість - 11 494 пляшки, загальною вартістю 169 368,86 дол. США.

Як стверджує позивач, що під час перевезення сталася дорожньо-транспортна пригода, яка призвела до часткового знищення вантажу.

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 року №72/14-612/1-1559 «Щодо набуття чинності міжнародними договорами» ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Частиною 1 статті 1 Конвенції визначено, що вона застосовується до будь-якого автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах.

Тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав перевізником, а втрата вантажу відбулась на території Російської Федерації, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956 року.

З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Так, згідно частини 1 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки; згідно частини 2 статті 17 Конвенції перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Відповідач в ході судового розгляду не заперечив факт втрати вантажу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Статтею 3 Конвенції закріплено, що транспортер відповідає, як за свої власні дії чи недогляд, за дії і недогляд своїх агентів і всіх інших осіб, послуги яких він використовує для виконання перевезення, коли ці агенти чи особи виконують покладені на них обов'язки.

Господарський суд звертає увагу, що норми даної Конвенції не вимагають доказування позивачем наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення; навпаки, згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу викликана обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, що є підставою звільнення перевізника від відповідальності за втрату вантажу, лежить на перевізнику.

За оцінкою суду, з матеріалів справи вбачається, що перевізником (відповідачем) не доведено жодної із наведених обставин для звільнення його від відповідальності за втрату вантажу.

Також, Цивільним кодексом України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до моменту видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Статут автомобільного транспорту та стаття 925 ЦК України зобов'язує сторін застосовувати претензійний порядок регулювання спору.

Питання про те, кому належить право на звернення з претензією та позовом, пов'язаним з перевезенням вантажів, вирішується в залежності від предмету спору. Так, відповідно до статті 160 Статуту у випадках втрати вантажу таке право надане вантажовідправнику або вантажоодержувачу, а при недостачі, псуванні чи пошкодженні вантажу - вантажоодержувачу (пункт 1.2. роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 21.07.1992р. №01-6/856).

Відповідно до частини 1 ст. 924 ЦК України, яка кореспондується із частиною 1 ст. 324 ГК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Частиною 1 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів встановлено, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Згідно статті 925 ЦК України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає із перевезення вантажу, пошти можливим є пред'явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами); позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк.

Згідно статті 165 Статуту автомобільного транспорту УРСР претензії автотранспортних підприємств, що випливають із Статуту, пред'являються вантажовідправникам або вантажоодержувачам протягом двох місяців. Порядок обчислення цього строку встановлений пунктами «а» та «б» останнього абзацу статті 165 Статуту. Такий же порядок, тобто двомісячний, строк наданий вантажовідправнику та вантажоодержувачу для розгляду претензії автотранспортного підприємства (стаття 166 Статуту).

Право власності позивача на товар підтверджується доданим до позову копіями Контракту від 26.11.2013 року №26-11-2013, укладеного з відкритим акціонерним товариством «Маріінський лікеро-водочний завод», додатковими угодами до контракту, специфікаціями та додатками.

Згідно статті 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Статтею 314 ЦК України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

За оцінкою суду акт експертизи АНО «Самараекспертиза» Ф-С №007 03 00643 від 11.11.2014 року та висновок експерта Дніпропетровської торгово-промислової палати №ГО-5312 від 27.11.2014 року є належними доказами на підтвердження виявлення факту втрати вантажу та, як наслідок, виникнення у позивача збитків в розмірі 1 197 624,29 грн.

Згідно частини 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 частини 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявності винної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Відповідно до частини 1 ст. 22 та частини 1 ст. 623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв'язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв'язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

Так, протиправною є поведінка особи з порушенням норм законодавства. Якщо зобов'язання виникає з договору, то протиправною визнається поведінка боржника, що порушує умови договору та закону. За оцінкою судів в даному випадку відповідачем порушені зобов'язання, визначені пунктами договору, умови статті 14 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що також свідчить про наявність в його діях вини в невиконанні умов договору.

Втрата вантажу стала наслідком невжиття перевізником всіх залежних від нього дій по забезпеченню схоронності та цілісності вантажу, забезпеченню його знаходження у своєму тимчасовому (з моменту отримання від вантажовідправника і до моменту вручення вантажоодержувачу) фактичному володінні під час перевезення, які були б необхідними, виправданими та достатніми для належного виконання договірних зобов'язань по перевезенню вантажу суб'єктом господарювання, яким є відповідач (перевізник), невжиття перевізником всіх необхідних заходів безпеки в умовах підвищеної небезпеки, що потенційно має місце у сфері міжнародних перевезень товарів, зумовило втрату вантажу.

За таких обставин, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 1 197 624,29 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались позивачем суду в якості доказів, є належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмета спору.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Надані позивачем докази не спростовані та відповідачем протягом розгляду справи не заперечувались.

Судовий збір, сплачений позивачем у розмірі 23 953,00 грн. відповідно до положень статті 49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Валсан-Транс» (08150, Київська обл., м. Боярка, вул. Короленка, 33, код 24879008) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Арда-Трейдинг» (52500, АДРЕСА_1, код 37029549) 1 197 624 (один мільйон сто дев'яносто сім тисяч шістсот двадцять чотири) грн. 29 коп. збитків, 23 953 (двадцять три тисячі дев'ятсот п'ятдесят три) грн. 00 коп. судового збору.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено: 01.09.2015 р.

Суддя Т.Д. Лилак