Ухвала

від 27.08.2015 по справі 918/724/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" серпня 2015 р. Справа № 918/724/15

Господарський суд Рівненської області у склад судді Качура А.М., розглянувши матеріали справи за позовом: Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

до відповідача: Приватної фірми "Павл"

про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 925 838 грн. 64 коп.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 21 липня 2015 року);

Від відповідача: не з'явився;

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81-1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Приватної фірми "Павл" про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 925 838,64 грн., з яких: 231 899,03 грн. сума заборгованості за кредитом; 586 857,70 грн. сума заборгованості за процентами; 0,16 грн. розмір пені за несвоєчасну сплату комісії; 28 291,68 грн. розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту; 66 892,10 грн. розмір пені за несвоєчасне повернення процентів; 3 536,46 грн. сума трьох процентів річних від суми простроченого кредиту; 8 361,51 грн. сума трьох процентів річних від суми прострочених процентів, позовні вимоги аргументувавши тим, що відповідач не виконав належним чином умови кредитного договору від 24 жовтня 2008 року право вимоги за яким згідно договору купівлі-продажу права вимоги за кредитами належить Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк".

Ухвалою суду від 03 липня 2015 року господарським судом порушено провадження у справі № 918/724/15, розгляд якої призначено до слухання в судовому засіданні на 23 липня 2015 року.

Ухвалою суду від 23 липня 2015 року розгляд справи відкладено на 06 серпня 2015 року.

Ухвалою суду від 06 серпня 2015 року розгляд справи відкладено на 27 серпня 2015 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав зазначених в позовній заяві.

Відповідач у судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не подав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Як роз'яснив пленум Вищого господарського суду України у пунктах 3.9.1., 3.9.2. постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Ухвали суду що містили відомості про місце дату та час розгляду справи направлялись на адресу відповідача яка зазначена позивачем в позовній заяві та яка відповідає адресі вказаній в Спеціальному витягу з ЄДРПОУ.

За таких обставин справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

24 жовтня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та Приватною фірмою "Павл" (відповідач, позичальник) було укладено кредитний договір № 11406100000 (надалі - договір) відповідно до предмету якого банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 475 000,00 грн. у порядку та на умовах визначених цим договором.

Додатковою угодою № 1 від 02 листопада 2009 року до кредитного договору № 11406100000 від 24 жовтня 2008 року сторони передбачили, що для ідентифікації договору можуть застосовуватись як номер договору, зазначений при його укладенні, а саме № 11406100000, так і реєстраційний номер договору в системі обліку банку, а саме № 11406100002.

Згідно з пунктом 1.2.2. договору позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору.

Пунктом 1.3. договору передбачено, що плата за кредит (під терміном "плата за кредит" в цьому договорі розуміються як проценти, так комісії).

Згідно з пунктом 1.3.1. договору, за користування кредитними коштами з 24 жовтня 2008 року по 23 січня 2009 року процентна ставка встановлюється у розмірі 25 % річних.

За користування кредитними коштами після 23 січня 2009 року процентна ставка встановлюється у розмірі 27 % річних, якщо інша процентна ставка не буде встановлена у відповідності до умов цього договору та/або додаткових угод до договору.

Пунктом 1.3.2. договору передбачено, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діяла для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення.

Такий розмір процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором.

За положеннями пункту 1.3.4. договору нарахування процентів за цим договором здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця, методом "факт/360" відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України та чинного законодавства України.

Відповідно до внесених додатковою угодою № 2 до кредитного договору № НОМЕР_1 від 30 березня 2010 року змін до пункту 1.3.5. позичальник зобов'язується сплачувати проценти у строк - з 01 по 25 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані банком такі проценти.

Відповідно до додатку № 1 до додаткової угоди № 2 від 30 березня 2010 року до кредитного договору № 11406100000 від 24 жовтня 2008 року, сторони погодили графік погашення кредиту, згідно якого позичальник зобов'язаний повернути всю суму кредиту частинами з кінцевим строком - 27 жовтня 2010 року.

Разом з тим, 08 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (позивач, покупець) було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами.

Згідно з пунктом 2.1. вказаного договору, продавець цим погоджується продати (відступити) права вимоги за кредитами та передати їх покупцеві, а покупець цим погоджується придбати права вимоги за кредитами та прийняти їх та сплатити ціну купівлі.

Право вимоги за кредитами означає всі права продавця в якості кредитодавця по відношенню до позичальників в якості позичальників стосовно кредитів за відповідними кредитними договорами (включаючи, в залежності від випадку, усі права, повноваження та гарантії відшкодування за ними, у кожному випадку існуючі або майбутні, надані продавцеві або на користь продавця в якості кредитодавця за такими кредитними договорами), а також права вимоги продавця по відношенню до осіб, що надають забезпечення, за відповідними договорами забезпечення.

Відповідач належним чином умови укладеного між сторонами договору не виконав, в зв'язку з чим за відповідачем рахується заборгованість за кредитом згідно кредитного договору № 11406100000 від 24 жовтня 2008 року в сумі 231 899,03 грн., та 586 857,70 грн. суми заборгованості за процентами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною 1 статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

У силу вимог статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 ЦК України, частини 6 статті 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зі змісту статті 516 ЦК України слідує, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу в розмірі 231 899,03 грн. основного боргу та 586 857,70 грн. суми заборгованості за процентами.

Відповідно до пункту 7.1. кредитного договору за порушення позичальником термінів повернення кредиту та/або процентів за кредит та/або комісій, встановлених договором, банк має право вимагати від позичальника, а позичальник при цьому зобов'язаний сплатити банку додатково до плати за кредит пеню з розрахунку 24 % річних від суми зазначеної простроченої заборгованості (суми кредиту та/або процентів по кредиту та/або комісій), розрахованої за кожен день прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості, за методом "факт/360" (метод "факт/360" передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів), але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України.

Згідно зі статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (частина 1 статті 216 ГК України).

У силу вимог частин 1, 2 статті 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з частиною 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як передбачено пунктом 2.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Позивач керуючись положеннями пункту 7.1. договору нарахував відповідачу 0,16 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії; 28 291,68 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту; 66 892,10 грн. пені за несвоєчасне повернення процентів.

Проте, з наданого позивачем розрахунку нарахованих сум пені слідує, що вказаний розрахунок здійснено невірно, адже за змістом частини 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, всупереч вказаному позивачем здійснено нарахування пені за останні шість місяців що передували зверненню до суду, тобто поза межами встановленими статтею 232 ГК України.

Відтак наданий позивачем розрахунок сум пені суперечить положенням статті 232 Господарського кодексу України.

Ухвалою суду від 06 серпня 2015 року суд зобов'язував позивача надати новий розрахунок сум пені з врахуванням положень статті 232 Господарського кодексу України.

Вимог ухвали суду позивач не виконав, обґрунтованого розрахунку нарахованих сум пені позивач суду не надав.

Відтак, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 0,16 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії, 28 291,68 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 66 892,10 грн. пені за несвоєчасне повернення процентів позивачем не обґрунтовані, суперечать положенням статті 232 ГК України, а відтак є такими що не підлягають до задоволення.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, керуючись положеннями статті 625 ЦК України, нарахував відповідачу 3 536,46 грн. 3% річних від суми простроченого кредиту та 8 361,51 грн. 3% річних від суми прострочених процентів.

Наданий позивачем розрахунок судом перевірено, визнано законним та обґрунтованим.

За статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 ГПК України).

У силу вимог частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення 231 899,03 грн. суми заборгованості за кредитом; 586 857,70 грн. суми заборгованості за процентами; 3 536,46 грн. суми трьох процентів річних від суми простроченого кредиту; 8 361,51 грн. суми трьох процентів річних від суми прострочених процентів є законними та обґрунтованими.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 0,16 грн. розміру пені за несвоєчасну сплату комісії; 28 291,68 грн. розміру пені за несвоєчасне повернення кредиту; 66 892,10 грн. розміру пені за несвоєчасне повернення процентів суд вважає що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору (стаття 49 ГПК України).

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватної фірми "Павл" (33024, Рівненська область, місто Рівне, вулиця Макарова, будинок 26, к. 186, код ЄДРПОУ 22570809) на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса,36-Б, код ЄДРПОУ 34047020) 231 899 (двісті тридцять одна тисяча вісімсот дев'яносто дев'ять) грн. 03 коп. суми заборгованості за кредитом; 586 857 (п'ятсот вісімдесят шість тисяч вісімсот п'ятдесят сім) грн. 70 коп. суми заборгованості за процентами; 3 536 (три тисячі п'ятсот тридцять шість) грн. 46 коп. суми трьох процентів річних від суми простроченого кредиту; 8 361 (вісім тисяч триста шістдесят один) грн. 51 коп. суми трьох процентів річних від суми прострочених проценті.

3. В задоволенні позовних вимог про стягнення 0,16 грн. розміру пені за несвоєчасну сплату комісії; 28 291,68 грн. розміру пені за несвоєчасне повернення кредиту; 66 892,10 грн. розміру пені за несвоєчасне повернення процентів - відмовити.

4. Стягнути з Приватної фірми "Павл" (33024, Рівненська область, місто Рівне, вулиця Макарова, будинок 26, к. 186, код ЄДРПОУ 22570809) в доход Державного бюджету судовий збір в розмірі 16 613 (шістнадцять тисяч шістсот тринадцять) грн. 09 коп.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Повне рішення складено 31 серпня 2015 року

Суддя Качур А.М.