Рішення

від 26.08.2015 по справі 910/15809/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2015Справа №910/15809/15

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесресурси"

про стягнення 630 000,00 грн.

Суддя Андреїшина І.О.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Ходаківський О.С.

від відповідача: Шумак В.М. - дов. № 3/08 від 25.08.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесресурси» про стягнення 630 000,00 грн. (з яких: 315 000,00 грн. сума грошових коштів за надані послуги; 315 000,00 грн. - пеня), у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором № АЛ-0101 від 20.10.2014 р. про надання послуг з розробки програмного забезпечення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2015 р. (суддя Гавриловська І.О.) за даною позовною заявою було порушено провадження у справі № 910/15364/15 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 20.07.2015 р., зобов'язано сторін надати певні документи.

Наказом Голови Господарського суду міста Києва № 240-К від 02.07.2015 р. у зв'язку зі зміною прізвища, судді Гавриловській І.О. було змінено запис у трудовій книжці про прізвище на Андреїшина.

Представники сторін у судове засідання 20.07.2015 р. не з'явилися, вимог ухвали суду не виконали, про причини неявки не повідомили, про призначене судове засідання були повідомлені належним чином.

Враховуючи наведене, Господарський суд міста Києва з метою з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору у даній справі, у зв'язку з неявкою представників сторін у призначене судове засідання та не виконанням ними вимог ухвали суду, керуючись ст. 77 ГПК України, відклав розгляд справи на 12.08.2015 р. та повторно зобов'язав сторін виконати вимоги ухвали суду про порушення провадження.

У судовому засіданні 12.08.2015 р. представники сторін подали клопотання про затвердження мирової угоди та просили суд її затвердити.

Суд, керуючись ст. 77 ГПК України оголосив перерву в судовому засіданні 12.08.2015 р. до 26.08.2015 р. о 15:40 год. для дослідження поданих документів.

У судовому засіданні 26.08.2015 р. представники сторін повторно підтримали клопотання про затвердження мирової угоди та просили його задовольнити.

Розглянувши вищевказане клопотання про затвердження мирової угоди, господарський суд відмовив в його задоволенні з огляду на наступне.

Мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору та на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не призводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спір, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне (без державного втручання) врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.

Як зазначено у п. 3.19 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову (частини перша і третя статті 78 ГПК). Умови мирової угоди мають бути викладені чітко й недвозначно з тим, щоб не виникало неясності і спорів з приводу її змісту під час виконання. Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета.

У відповідності до пунктів 1 та 2 поданої сторонами мирової угоди від 12.08.2015 р., між сторонами досягнуто домовленості про передачу відповідачем позивачу нежитлового приміщення з № 1 по № 23, яке розташоване на шостому поверсі в будинку № АДРЕСА_1, загальною площею 511,7 кв.м., яке належить на праві власності ТОВ «Укрбізнесресурси», що підтверджується реєстраційним посвідченням № 009316, виданим КМБТІ, за невиконання грошового зобов'язання за договором про надання послуг з розробки програмного забезпечення № АЛ-0101 від 20.10.2014 р. на користь ОСОБА_1. При цьому, сторони обумовили, що зазначене приміщення є компенсацією (оплатою) за невиконання грошового зобов'язання за договором про надання послуг з розробки програмного забезпечення № АЛ-0101 від 20.10.2014 р.

Оскільки умови мирової угоди від 12.08.2015 р., укладеної між сторонами у даній справі, передбачають дії та майно, які не відносяться до предмету позову в справі № 910/15809/15, то Господарський суд м. Києва відмовляє у задоволенні клопотання сторін про затвердження мирової угоди від 12.08.2015 р., укладеної між відповідачем та позивачем.

Представник позивача в судовому засіданні 26.08.2015 р. надав усні пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 26.08.2015 р. позовні вимоги визнав у повному обсязі.

У судовому засіданні 26.08.2015 р. суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесресурси» (надалі - замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір про надання послуг з розробки програмного забезпечення № АЛ-0101 від 20.10.2014 р. (надалі - договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання виконати роботи по створенню програмного продукту (програмного забезпечення. Замовник зобов'язується прийняти і оплатити виконані роботи на умовах, затверджених даним договором.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з п. 1.3. договору, перелік виконаних робіт, вимоги до них, а також строки виконання визначаються на основі технічного завдання, що є додатком № 1 до даного договору. умови технічного завдання узгоджуються сторонами до початку виконання робіт за даним договором. Технічне завдання підписується сторонами в тому ж порядку, що й даний договір, і є його невід'ємною частиною.

У відповідності до п. 2. 1. договору, протягом п'яти днів від строку виконання визначеного додатком № 1 договору, замовник сплачує виконавцю суму, зазначену в п. 3.1. договору.

Пунктом 2.5. договору визначено, що авторське право на імідж програмний продукт, стиль та дизайн належить замовникові. Всі інші майнові права на програмний продукт, передбачені чинним законодавством України є власністю виконавця.

Загальна вартість робіт (сума договору) складає 315 000,00 грн. (п. 3.1. договору).

Замовник зобов'язується оплатити послуги в розмірі й порядку, передбаченому в п. 3.1. даного договору (п. 4.2.1. договору).

Оплата замовником робіт здійснюється згідно з умовами, визначеними в п. 2.1. договору. оплата робіт, які не були узгоджені сторонами, але були виконані на прохання замовника, здійснюється на підставі переліку робіт, що оформлюється та погоджується сторонами в окремому додатку (п. 5.1. договору).

У відповідності до п. 5.4. договору, розрахунки між сторонами за даним договором здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування коштів на банківський рахунок відповідної сторони.

За умовами п. 5.5. договору, ціна даного договору складається із сум всіх належних за даним договором платежів.

Згідно з п. 6.2. договору, у випадку порушення замовником строків оплати за даним договором, замовник виплачує виконавцю пеню в розмірі 1 % від суми договору за кожний календарний день прострочення.

Представник позивача пояснив суду, що ним на виконання вищевказаних умов договору було надані в повному обсязі послуги з розробки програмного забезпечення в строки, встановлені додатком № 1, а саме - 20.01.2015 р., що підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000001 від 20.01.2015 р. Зауважень та претензій з боку відповідача щодо належного виконання послуг не надходило.

Однак відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманих за спірним договором послуг не виконав неналежним чином.

Позивач у порядку досудового врегулювання спору 07.05.2015 р. вручив відповідачу особисто, під розписку, претензію з відповідною вимогою про погашення заборгованості, однак станом на день звернення з позовом до суду, відповідач не сплатив грошові кошти за розробку програмного забезпечення.

За таких обставин Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесресурси» про стягнення 630 000,00 грн. (з яких: 315 000,00 грн. сума грошових коштів за надані послуги; 315 000,00 грн. - пеня), у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором № АЛ-0101 від 20.10.2014 р. про надання послуг з розробки програмного забезпечення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач виконав належним чином свої зобов'язання за договором № АЛ-0101 від 20.10.2014 р. про надання послуг з розробки програмного забезпечення, тоді як відповідач свої зобов'язання щодо оплати послуг за даним договором не виконав належним чином.

Відповідач у судовому засіданні 26.08.2015 р. визнав позовні вимоги в повному обсязі.

За таких обставин, оцінивши всі надані докази та пояснення в їх сукупності, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесресурси» суми грошових коштів у розмірі 315 000,00 грн. за договором № АЛ-0101 від 20.10.2014 р. про надання послуг з розробки програмного забезпечення, а відповідач визнав позовні вимоги, то позов ФОП ОСОБА_1. до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесресурси» про стягнення 315 000,00 грн. грошових коштів визнається судом таким, що підлягає задоволенню повністю.

Позивач просить стягнути з відповідача 315 000,00 грн. пені за неналежне виконання грошового зобов'язання щодо оплати послуг за договором № АЛ-0101 від 20.10.2014 р. про надання послуг з розробки програмного забезпечення за період з 28.01.2015 р. до 07.05.2015 р.

Згідно з п. 6.2. договору, у випадку порушення замовником строків оплати за даним договором, замовник виплачує виконавцю пеню в розмірі 1 % від суми договору за кожний календарний день прострочення.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 р. зі змінами та доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Дослідивши розрахунок позовної вимоги в частині стягнення пені з відповідачем, господарський суд встановив, що позивач припустився помилки, не дотримавши вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 р. зі змінами та доповненнями, згідно з яким розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня .

Враховуючи наведене, господарський суд виконав власний розрахунок пені, згідно з яким підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 44 583,29 грн. пені за неналежне виконання грошового зобов'язання щодо оплати послуг за договором № АЛ-0101 від 20.10.2014 р. про надання послуг з розробки програмного забезпечення за період з 28.01.2015 р. до 07.05.2015 р.

За таких обставин, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесресурси» підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесресурси» (04073, м. Київ, вулиця Фрунзе, 160, код ЄДРПОУ 31486841) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 315 000 (триста п'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. боргу, 44 583 (сорок чотири тисячі п'ятсот вісімсот три) грн. 29 коп. пені та 7 191 (сім тисяч сто дев'яносто одну) грн. 67 коп. витрат на сплату судового збору.

3. У решті позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено 31.08.2015 р.

Суддя І.О. Андреїшина