Постанова

від 24.07.2006 по справі 04/246-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04/246-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2006  року                                                        Справа № АС-04/246-06  

Колегія суддів у складі                   головуючого судді А.І.Бухана,

                                                                                             судді  Ю.В.Такмакова,

                                                                                           судді О.В.Шевель,

при секретарі Парасочці Н.В.

за участю представників:

позивача          -не явився

відповідача -Шестобітової К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного господарського суду у місті Харкові  апеляційну скаргу (вх. № 2234 Х/3) ТОВ “Промислові інвестиції”на постанову господарського суду Харківської області по справі № АС-04/246 від 30 травня 2006 року  та  інші матеріали справи

за позовною заявою Харківського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів

до   ТОВ “Промислові інвестиції»

про стягнення 4299,06 грн.

                                                     встановила:

               Постановою господарського суду Харківської  області від 30 травня 2006 року  у справі АС-04/246-06  (суддя Григоров А.М.) позов задоволено, стягнуто з ТОВ "Промислові інвестиції" на користь Харківського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів - 4299,06 гривень штрафних санкцій.

                Відповідач з постановою господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою, в якій просить постанову місцевого господарського суду скасувати, посилаючись на порушення норм  матеріального та процесуального права та на те, що висновки, викладені в постанові суду, не відповідають обставинам справи.  Разом з тим  його представник в судовому засіданні повідомив про те, що яких-небудь інших документів, які можуть мати відповідне відношення до розгляду поданої апеляційної скарги у нього немає, і розгляд справи може здійснюватися на підставі наявних у ній матеріалів.

                Позивач просить постанову місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.  Разом з тим  його представник в судове засідання не явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

                  Дослідивши матеріали справи, викладені у апеляційній скарзі, доводи сторін, заслухавши пояснення, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

                   Приймаючи оскаржувану постанову, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених обставин спору, за якими встановив, що відповідач в повному обсязі не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, чим порушив вище зазначені вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України". І крім того, не перерахував встановлені Законом штрафні санкції за нестворені робочі місця. Так, згідно, звіту про зайнятість інвалідів за 2005 рік, норматив числа робочих місць для працевлаштування інвалідів (у відповідності з вимогами чинного законодавства) для відповідача становила 1 робоче місце, а фактично в 2005 році не створено  таке робоче місце. Таким чином, на думку суду, відповідач повинен сплатити позивачу 4299 гривень 06 копійок штрафних санкцій за нестворене 1  робоче місце для працевлаштування інвалідів в 2005 році, оскільки вказана сума до цього часу не сплачена, доказів її сплати не надано і вона підлягає примусовому стягненню з відповідача. Заперечення відповідача господарський суд області не прийняв до уваги, так як вони, на його думку, необґрунтовані та суперечать матеріалам справи.

                 Проте зазначені вище висновки господарського суду Харківської області не відповідають нормам чинного законодавства. Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу  господарський суд  оцінює  докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в  судовому  процесі  всіх  обставин  справи  в   їх сукупності, керуючись законом.

   Колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини регулюються  Законом України “Про основи  соціальної захищеності інвалідів в Україні” (зокрема ст.ст. 17, 18, 19, 20 в редакції Законів № 204/94 ВР від 14 жовтня 1994 року, № 2606-ІІІ від 5 липня 2001 року, № 910-ІУ від 5 червня 2003 року, № 1771-ІУ від 15 червня 2004 року, № 2602-ІУ від 31 травня 2005 року), Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 3 травня 1995 року № 314, Порядком сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду  соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 року та Положення про Фонд України соціальної захищеності інвалідів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18 липня 1991 року.

                   Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21 березня 1991 року із змінами та доповненнями, для підприємств (об‘єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

            Погоджуючись  із заявленими позивачем вимогами, господарський суд не врахував того, що  положення ст.19 Закону покладають на підприємство обов'язок створення встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а щодо їх працевлаштування, то цей обов'язок покладається не на підприємство, а згідно зі ст.18 Закону, на відповідні державні органи. Згідно цієї статті, а також листа Вищого Господарського суду України № 01-2.2/313 від 7 грудня 2001 року працевлаштування інвалідів входить до прямих обов'язків Міністерства праці, органів місцевого самоврядування, громадських організацій інвалідів, куди входить Фонд інвалідів і цей перелік є вичерпаним.

Відповідно до п. 10  “Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року №314, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів,  громадськими організаціями інвалідів з урахуванням по бажанню, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

           Робоче   місце   інваліда  вважається  створеним,   якщо   воно   відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.З). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).

Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту   інвалідів,  а органи працевлаштування - підібрати робоче місце  і працевлаштувати інваліда.

При цьому відповідно до п. п. 11, 12 Положення місцеві органи соціального захисту населення: виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації; щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій, спеціальностей; подають державній службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів; ведуть інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.

            Державна служба зайнятості також веде облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди; сприяє працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК; щоквартально подає місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів.

Аналіз наведених вище положень законодавства про соціальний захист інвалідів свідчить про те, що дійсно на підприємство покладено відповідальність за створення повної кількості ( нормативу ) робочих місць для працевлаштування інвалідів,  але безпосередньо підбирати, працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця воно не зобов'язано. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч.1 ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що неповідомлення органів працевлаштування інвалідів про кількість робочих місць не дає правових підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій.

В свою чергу на підприємство покладається обов'язок щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подавати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; ( Абзац третій пункту 14 в редакції Постанови КМ N 19 ( 19-2002-п ) від 10 січня 2002 року).

Отже, на думку колегії суддів, чинне законодавство не зобов'язує підприємства самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів та з'ясовувати які саме інваліди потребують роботи, якої відповідної нозології. За таких обставин, покладати на підприємство відповідальність у вигляді штрафних санкцій за неналежне виконання своїх обов'язків спеціально уповноваженими органами є неправомірним і суперечить як загальним принципам права, так і ст. 19 Конституції України.   

          Таким чином, позивач в  частині працевлаштування інвалідів чинне законодавство не порушував. Від державних органів та громадських організацій інвалідів пропозицій на працевлаштування інвалідів на підприємство не надходило, так само як і інваліди безпосередньо не зверталися для працевлаштування до відповідача і позивач в позовній заяві доказів в цій частині не надав.

При цьому колегія суддів  також враховує правову природу зазначених вище фінансових санкцій, які являється окремою формою відповідальності за вчинення  відповідних правопорушень з боку зобов'язаної сторони.  Проте позивач  як під час вирішення спору господарським судом, так і при розгляді апеляційної скарги, не надав належних та допустимих доказів наявності вини відповідача ( як то його відмови він створення відповідних робочих місць або працевлаштування  направлених до нього інвалідів, тощо). Також він не підтвердив  фактів визначення кількості,  видів або категорій  інвалідів, які потребували працевлаштування та могли б бути працевлаштовані на підприємстві відповідача, доведення цих даних до останнього, проведення атестації таких робочих місць згідно з вимогами чинного законодавства.

За таких фактичних підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що покладати відповідальність на відповідача за відсутність створеного та належно атестованого робочого місця для працевлаштування інвалідів неможливо, так як вина підприємства позивачем не доведена.   

 Враховуючи викладене та керуючись статтями  6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 158, 195, 198 3), 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України,

                                                      постановила:

 Апеляційну скаргу задовольнити.

 Постанову господарського  суду Харківської  області від 31 травня 2006 року у справі АС-04/246-06  скасувати та прийняти нову  постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

  Cтягнути з Харківського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів (м. Харків, Держпром, 1-й під'їзд, 1-й поверх, кімната 16, код ЄДРПОУ 24134567) на користь ТОВ "Промислові інвестиції" (м. Харків, вул. Серповая, 4, к. 106, код 30881999) 21,50 гривень по сплаті держмита.

   Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

  головуючий      суддя                                                                             А.І.Бухан           

суддя                                     Ю.В.Такмаков

                              суддя                                    О.В.Шевель