Рішення

від 27.08.2015 по справі 910/23918/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2015Справа №910/23918/13

За позовом Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Алссан»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Національна академія наук України

Про стягнення 2 739 693,85 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Савченко Н.О. представник за довіреністю № 8 від 10.06.15.

Від відповідача: не з'явився

Від третьої особи: Тертичний Ю.І. представник за довіреністю № 17/950-12 від 04.06.15.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алссан» (далі - відповідач) про стягнення 1 289 177,61 грн., а саме: 1 240 937,05 грн. - основного боргу, 24 818,74 грн. - штрафу, 23 421,82 грн. - пені.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором оренди № 53 від 04.07.03., що зумовило нарахування пені, штрафу та звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.13. порушено провадження у справі № 910/23918/13, на підставі ст. 27 ГПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Національну академію наук України та призначено справу до розгляду на 14.01.14.

Представник третьої особи в судове засідання 14.01.14. не з'явився, проте 13.01.14. через відділ діловодства суду подав письмові пояснення по справі, в яких виклав клопотання про розгляд справи без участі Національна академія наук України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.14. зупинено провадження у справі № 910/23918/13 до прийняття рішення у справі № 910/22158/13, що розглядається Господарським судом міста Києва та набрання ним законної сили.

21.07.15. до Господарського суду міста Києва через відділ діловодства надійшла заява від позивача про поновлення провадження у справі №; 910/23918/13, в зв'язку з тим, що Господарським судом міста Києва 23.03.15. було прийнято рішення по справі № 910/22153/13, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.15. поновлено провадження у справі № 910/23918/13 та призначено її до розгляду на 17.08.15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.15. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 27.08.15.

04.08.15. позивачем через відділ діловодства суд убуло подано заяву про збільшення на підставі ст. 22 ГПК України розміру позовних вимог. Розгляд вказаної заяви судом було відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

27.08.15. третьою особою через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 27.08.15. позивачем на підставі ст. 22 ГПК України було подано заяву про збільшення на підставі ст. 22 ГПК України розміру позовних вимог, відповідно до якої Інститут надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість зі сплати орендної плати за період з грудня 2012 року по червень 2015 року в розмірі 2 691 453,29 грн., 24 818,74 грн. - штрафу та 23 421,82 грн. - пені.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Вказану заяву про збільшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Вказане також викладено в п. 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2351 від 20.10.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

При цьому, заява позивача про збільшення розміру позовних вимог, подана 04.08.15. через відділ діловодства суду залишається без розгляду, оскільки позивачем в судовому засіданні 27.08.15. не підтримана.

Позивач в судовому засіданні 27.08.15. підтримав свої позовні вимоги з врахуванням заяви про збільшення та подав заяву, з якої вбачається, що відповідачем було сплачено заборгованість на суму 200 000,00 грн., яку позивачем було зараховано в погашення заборгованості за лютий 2015 року та березень 2015 року.

Відповідач в судове засідання 27.08.15. не з'явився, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Третя особа в судовому засіданні 27.08.15. підтримала позовні вимоги позивача.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/23918/13.

В судовому засіданні 27.08.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Бюро Президії Національної академії наук України від 01.07.2003 №184 було надано дозвіл відповідачу передати в оренду ТОВ "Алссан" приміщення, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Автозаводська, 2 площею 2951,3 кв.м, у зв'язку з великими капвкладеннями на 10 років.

На підставі вказаної постанови, 04.07.03. між відповідачем (далі - орендар) та позивачем (далі - орендодавець) було укладено Договір оренди № 53 нерухомого майна, що знаходиться на балансі ІНМ ім. В.Н. Бакуля НАН України (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в орендне користування нерухоме майно (кімнати всі на вказаних поверхах: поверхи 1-9, корпус 2), (далі - майно), що розміщено за адресою: м. Київ, вул. Автозаводська, 2 площею 2951,3 кв. м, вартість якого визначена згідно з актом оцінки від 30.04.03. і становить за експертною оцінкою станом на 30 квітня 2003 року 5352159,00 грн. (п. 1.1 Договору).

Майно передається в оренду з метою використання під офіси за актом приймання-передачі. При цьому, право користування та зобов'язання за Договором з'являються у орендаря з моменту підписання акту приймання-передачі майна (п.п. 1.2, 2.1 Договору).

Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення у орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, розпорядником - НАН України, а орендар лише користується ним протягом строку оренди (п. 2.3 Договору).

В подальшому, до даного Договору оренди укладались численні додаткові угоди, якими змінювались площа, ціна, строки оренди та умови договору.

Згідно акту приймання-передачі № 1 від 28.07.03. орендодавцем орендарю було передано в оренду нерухоме майно площею 18 кв.м у задовільному стані; згідно акту приймання-передачі № 2 від 01.03.05. орендодавцем орендарю було передано у оренду нерухоме майно площею 828,0 кв.м у задовільному стані; згідно акту приймання-передачі № 3 від 01.10.05. орендодавцем орендарю було передано в оренду нерухоме майно площею 494,0 кв.м у задовільному стані після ремонту; згідно акту приймання-передачі № 4 від 01.11.05. орендодавцем орендарю передано в оренду нерухоме майно площею 944,9 кв.м у задовільному стані після ремонту; згідно акту приймання-передачі № 5 від 01.06.06. орендодавцем орендарю передано в оренду нерухоме майно площею 147,0 кв.м у задовільному стані після ремонту.

Відповідно до акту повернення-приймання від 30.04.12. орендарем повернуто орендодавцю частина приміщення площею 118,95 кв.м, а відповідно до акту повернення-приймання від 01.05.13. орендарем повернуто орендодавцю частина приміщення площею 360,65 кв.м.

Згідно додаткової угоди № 15 від 01.12.12. до Договору оренди № 53, у зв'язку з вимогою НАН України про те, що договори оренди, укладені до моменту затвердження нової типової форми договору оренди майна НАН України, повинні бути переукладені за формою, затвердженою постановою Бюро Президії НАН України від 16.03.12. № 56, Договір оренди № 53 від 04.07.03. переукладено в новій реакції та визначено, що всі розрахунки, умови додатків та додаткових угод до договору оренди № 53 від 04.07.03. у попередній редакції переносяться на нову редакцію договору оренди та залишаються такими, що діють. Положення нової редакції договору в частині умов, що відрізняються від попередньої редакції вступають в силу з моменту підписання цієї угоди, тобто з 01.12.12. (п. п. 1, 2, 3 додаткової угоди № 15).

У відповідності до додатку № 1 до додаткової угоди № 15 від 01.12.12. Договір оренди № 53 викладений в новій редакції, відповідно до умов якого (п. 1.1) орендодавець передає, а орендар приймає в орендне користування нерухоме державне майно площею 2 431,9 кв.м, що розміщено за адресою: м. Київ, вул. Автозаводська, 2 площею (далі - майно).

У відповідності до додаткової угоди № 17 від 01.05.13. до Договору, в орендному користуванні позивача знаходиться приміщення загальною площею 1952,3 кв.м.

Згідно з п. 3.1 Договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 01.10.95. зі змінами або за результатами конкурсу на право оренди державного майна.

Нарахування ПДВ здійснюється в порядку, визначеному законодавством (п. 3.2 Договору).

Пунктом 3.3 Договору сторони погодили, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Строк дії договору погоджено п. 10.1 до 31.12.16. включно.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість зі сплати орендної плати за період з грудня 2012 року по червень 2015 року в розмірі 2 691 453,29 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судом враховано, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, своєї правової позиції по справі не надав.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 289 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 2, ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Орендна плата перераховується Орендарем за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця (п. 3.4 Договору).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що відповідачем було сплачено позивачу наявну заборгованість в розмірі 200 000,00 грн. у відповідності до наявних в матеріалах справи банківських виписок по особовому рахунку відповідача (03.08.15. на суму 100 000,00 грн., 10.08.15. на суму 19 804,80 грн., 10.08.15. на суму 80 195,20 грн.), які позивачем було зараховано в погашення заборгованості та лютий та березень 2015 року, тобто після звернення позивача в грудні 2013 року з даним позовом до суду та після подання позивачем 27.08.15. заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

З огляду на вищенаведене, в зв'язку з тим, що відповідач сплатив заборгованість в розмірі 200 000,00 грн., провадження у справі в частині стягнення 200 000,00 грн. основного боргу підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, в зв'язку з відсутністю предмету спору.

Далі, судом встановлено, що відповідач лише частково погасив наявну заборгованість зі сплати орендної плати за період, пред'явлений до стягнення, проте, в повному обсязі свій обов'язок по сплаті орендної плати не виконав, доказів повної оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві до матеріалів справи не надав.

З наданого позивачем розрахунку суд дійшов висновку, що орендну позивачем нараховано у відповідності до приписів Договору з врахуванням здійснених відповідачем часткових проплат, внаслідок чого, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2 491 453,29 грн. заборгованості зі сплати орендної плати за період з грудня 2012 року по червень 2015 року є такими, що підлягають задоволенню.

В зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, позивач на підставі п. 3.6 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 23 421,82 грн. - пені.

Відповідно до п. 3.6 Договору, орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується на користь Балансоутримувача відповідно до вимог чинного законодавства з нарахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, здійснено перерахунок пені та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 23 421,82 грн. - пені, що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача.

Крім того, позивач на підставі п. 3.7 Договору просить суд стягнути з відповідача 24 818,74 грн. - штрафу.

Приписами ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок а штрафу суд встановив, що він є вірним, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 24 818,74 грн. - штрафу.

При цьому, відповідачем не оспорено розрахунки пені та штрафу.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. В частині стягнення 200 000 (двохсот тисяч) грн. 00 коп. орендної плати провадження у справі припинити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алссан» (04073, м. Київ, Московський проспект, 8, корп.. 50; ідентифікаційний код 32379412) на користь Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України (04074, м. Київ, вул. автозаводська, б2; ідентифікаційний код 05417377) 2 491 453 (два мільйони чотириста дев'яносто одну тисячу) грн. 29 коп. - орендної плати, 24 818 (двадцять чотири тисячі вісімсот вісімнадцять) грн. 74 коп. - штрафу, 23 421 (двадцять три тисячі чотириста двадцять одну) грн. 82 коп. - пені, 54 793 (п'ятдесят чотири тисячі сімсот дев'яносто три) грн. 87 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.09.15.

Суддя Т.М. Ващенко