Постанова

від 21.07.2009 по справі 22а-14938/08

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П

О С Т А Н О В А

І

М Е Н Е М              У К Р А Ї Н И

21 липня 2009 року                                                                           

22-а-14938/08/9104

Колегія

суддів Львівського апеляційного адміністративного суду

в складі:

головуючого-судді             Олендера  І.Я.,

суддів                     Заверухи О.Б.,

Старунського Д.М.,

при

секретарі                            

Корчинській О.І.,          

розглянувши у відкритому судовому

засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у

Залізничному районі м.Львова на постанову Господарського суду Львівської

області від 02 вересня 2008 року в справі за адміністративним позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Західно-Українська торгова компанія

«Ріо-Плюс» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова про

визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 06.10.2005 року №

22675/23-0/0/0003662300 та № 22676/23-0/0003672300/0, -

в

с т а н о в и л а:

В листопаді

2005 року позивач ТзОВ «Західно-Українська торгова компанія «Ріо-Плюс»

звернувся в Господарський суд Львівської області з адміністративним позовом до

Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова про визнання нечинними

податкових повідомлень-рішень від 06.10.2005 року № 22675/23-0/0/0003662300 та

№ 22676/23-0/0003672300/0.

Постановою Господарського суду Львівської області в даній справі,

позовні вимоги було задоволено повністю, визначено нечинними податкові

повідомлення-рішення від 06.10.2005 року № 22675/23-0/0/0003662300 з платежу

податок на прибуток та від 06.10.2005 року № 22676/23-0/0003672300/0 з платежу

податок на додану вартість.

Прийняту постанову суд першої інстанції мотивував тим, що позивачем

правомірно віднесено вартість придбаного часнику на валові витрати в 2 кварталі

2005 року, враховуючи договір купівлі-продажу та ВМД та у відповідності до

вимог п.п.11.2.3 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку

підприємств»; позивачем правильно відкориговано валові витрати та самостійно

погашено податкові зобов'язання з огляду на списання часнику; позивач мав

підстави для віднесення до валових витрат суму списаного часнику в розмірі

0,40%  з огляду на Наказ Міністерства

торгівлі СРСР «Про затвердження норм природного убутку продовольчих товарів у

торгівлі та інструкцій їх застосування» № 88 від 02.04.1987 р.

Вказану постанову суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржив

відповідач - ДПІ у Залізничному районі м.Львова, представник якого в поданій

апеляційній скарзі вказує на те, що постанова прийнята з порушенням норм

матеріального та процесуального права, а тому просить таку скасувати та

прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог, відмовити в повному

обсязі.

Як на доводи в своїй апеляційній скарзі, представник апелянта

покликається на те, що твердження господарського суду Львівської області про

те, що при визначенні норм природного убутку часнику має застосовуватись Наказ

Міністерства торгівлі СРСР «Про затвердження норм природного убутку

продовольчих товарів у торгівлі та інструкцій їх застосування» №88 від

02.04.1987 р. є хибним, оскільки зазначена підприємством норма природного

убутку застосовується при зберіганні часнику на складах і базах роздрібних

торгівельних організацій громадського харчування, а тому дані норми убутку

мають розраховуватись відповідно до Наказу Міністерства торгівлі СРСР № 75 від

23.03.1984р. Таким чином, підприємством неправомірно віднесено до складу

валових витрат списаний часник згідно акту списання № 4 від 29.06.2005 року на

загальну суму 54 674 грн., тобто 54795-121=54674 грн. Крім того підприємством в

порушення вимог п.п.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР від

03.04.1997 року «Про податок на додану вартість» (із змінами і доповненнями)

зайво віднесено до податкового кредиту в 2005 році суму ПДВ в розмірі 10935

грн. по товарах, вартість яких не відноситься до складу валових витрат, в.т. ч.

по періодах: квітень 2005 року - 10935 грн.(головна книга за 1 пів. 2005 р.,

журнал-ордер по рах. 282, 631, декларація по податку на додану вартість за

квітень 2005 року, книга обліку придбання та продажу товарів (робіт, послуг) за

період 01.01.05-01.07.05). Також неправильним є висновок суду першої інстанції

про правомірність коригування валових витрат за даний період, оскільки такий

суперечить нормам матеріального права, а саме п.17.2 ст.17 Закону України «Про

порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними

цільовими фондами» №2181-111 від 21.12.2000 р. (із змінами та доповненнями),

відповідно до якого «платник податків, який до початку його перевірки

контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання

минулих податкових періодів, зобов'язаний: або надіслати уточнюючий розрахунок

і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої

суми до подання такого уточнюючого розрахунку; або відобразити суму такої

недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний

податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої

суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього

податку».

Представники відповідача - апелянта Державної податкової інспекції у

Залізничному районі м.Львова в судовому засіданні підтримали доводи апеляційної

скарги та просять таку задовольнити.

Представник позивача - ТзОВ «Західно-Українська торгова компанія

«Ріо-Плюс» в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги та

просить таку відхилити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін,

перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів вбачає

підстави для її задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи з 16.08.2005 р. по 29.08.2005 р.

відповідач провів комплексну планову документальну перевірку дотримання вимог

податкового та валютного законодавства позивачем, що підтверджується Актом

№562/23-2/32326774 від 07.09.2005 р. «Про результати комплексної планової

документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного

законодавства ТзОВ «ЗУТК «Ріо-Плюс» ЄДРПОУ: 32326774 за період з 01.04.04 по

31.06.05».

Відповідно

до Акту №562/23-2/32326774 від 07.09.2005 р. встановлено ряд порушень законодавства,

з яких позивачем заперечується правомірність висновків лише щодо порушення п.

5.2.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» -заниження

податку на прибуток в 2 кварталі 2005 р, в сумі 13670 грн.; а також и. 7.4.1.

Закону України «Про податок на додану вартість» - заниження податку на додану

вартість в 2005 р. на суму 10935 грн.. Зазначені порушення мотивовані

відповідачем тим, що в порушення п.п. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про

оподаткування прибутку підприємств» підприємством неправомірно віднесено до

складу валових витрат у 2 кв. 2005 р. списаний часник на суму 54674 грн., який

придбаний у Sp.Z.O.O «АМЕХ» (Польща) згідно Договору купівлі-продажу № 7/12/ІМ

від 03.02.2005 р. та вантажно-митної декларації №004001 від 11.03.2005 р.,

загальною вартістю 56803,25 грн. (фактурна та митна вартість товару становить

27269,47 грн., мито та митні збори - 29533,78 грн.).

Оплати за

часник не було, кредиторська заборгованість станом на 01.07.05р. становила

27269,47 грн. Однак, у 2 кв. 2005 р. вартість його придбання була включена до

валових витрат.

В кінці 1

кв. 2005 р. часник було передано на відповідальне зберігання ТзОВ «Фірма

«Патрон і Ко», згідно договору зберігання (схову) майна № 1/3 від 31.03.2005 р.

та накладної приймання-передачі №1/03/2005 р. від 31.03.2005 р. в кількості

19800 кг на загальну суму 56803,25 грн. Згідно п 4.1 договору, відповідальність

за втрати, зменшення кількості, пошкодження, зміну якості майна покладені на

ТзОВ «Фірма «Патрон і Ко». ТзОВ «ЗУТК «Ріо-Плюс» не зобов'язало фірму-охоронця

відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, а понесло дані збитки самостійно.

Згідно

накладної № 3 від 02.06.2005 року ТзОВ «Фірма «Патрон і Ко» повернула часник

ТзОВ «ЗУТК «Ріо-Плюс» на суму 54 795 грн.. Однак, ТзОВ «ЗУТК «Ріо-Плюс» продало

часник лише на суму 2008.00 грн., у зв'язку з чим залишок часнику становив

54795 грн., після чого його було списано за непридатністю до вживання у повній

сумі згідно із актом списання часнику у зв'язку з непридатністю до вживання № 4

від 29.06,2005 р. на загальну суму 54 795 грн. На думку відповідача, згідно

Наказу Міністерства торгівлі СРСР № 75 від 23.03.1984 р. підприємство мало

право віднести на валові витрати суму списаного часнику лише в розмірі 0,22%

від загальної вартості товару, тобто 54796 х 0,22 % = 121 грн., а не у повному

обсязі. Однак, ТзОВ «ЗУТК «Ріо-Плюс» списало часник у повному обсязі. Таким

чином, позивач неправомірно відніс до складу валових витрат списаний часник

згідно акту списання № 4 від 29.06.2005 р. на загальну сумку 54674 грн., тобто

54795-121=54674 грн.

На підставі

зазначеного акту, ДПІ у Залізничному районі м. Львова прийнято оспорюванні

податкові повідомлення-рішення від 06.10.2005 р. №22675 23-0/0/0003662300 з

платежу податок на прибуток на загальну суму 15037 грн. (з яких 13670 грн. -

основний платіж, 1367 грн. - штрафні (фінансові) санкції), від 06.10.2005 р.

№22676/23-0/0003672300/0. з платежу податок на додану вартість на загальну сум)

16402,5 грн. (з яких 10935 грн. - основний платіж, 5467,5 грн. - штрафні (фінансові)

санкції).

Як

вбачається з матеріалів справи, на підставі договору купівлі-продажу №7/12/ІМ

від 03.02.2005 р. за вантажно-митною декларацією №004001 від 11.03.2005 р.,

позивач придбав у Sp. Z.O.O «АМЕХ» (Польща) часник фактурною та митною вартістю

товару 21269,41 грн., мито та митні збори - 29533,78 грн. Тобто, загальна

вартість придбаного товару становила 56803,25 грн.

Згідно даних

бухгалтерського обліку підприємство відобразило дане придбання проводкою: Дт

282 Кт 631 у 1 кварталі 2005 року.

Оплати за

часник не було, кредиторська заборгованість станом на 01.07.2005 р. становила

27269,47 грн.

В кінці 1

кварталу 2005 р. часник було передано на відповідальне зберігання ТзОВ «Фірма

«Патрон і Ко», м.Львів, код за ЄДРПОУ 23272959 згідно договору зберігання

(схову) майна №1/3 від 31.03.2005 р. та накладної приймання-передачі №1/03/2005

від 31.03.2005 року в кількості 19800 кг на загальну суму 56803,25 грн.

Згідно п.

4.1 Договору відповідальність за втрати, зменшення кількості, пошкодження, зміну

якості майна покладені на ТзОВ «Фірма «Патрон і Ко». Згідно накладної №3 від

02.06.2005 року ТзОВ «Фірма «Патрон і Ко» було повернуто часник ТзОВ

«Західноукраїнська торгова компанія «Ріо-Плюс» в сумі 54 795 грн. (ТзОВ «ЗУТК

«Ріо-Плюс» було продано часник на суму 2008,00 грн., таким чином залишок

часнику становив 54795 грн.), після чого його було списано у зв'язку з

непридатністю до вживання.

При цьому

позивач не зобов'язав фірму-охоронця відшкодувати завдані збитки у повному

обсязі, а поніс дані збитки самостійно на загальну суму 56803.25 грн.

Лише згідно

платіжного доручення в іноземній валюті №1 від 19.10.2005 р. позивач оплатив

Sp. Z.O.O «АМЕХ» 20000 доларів США, у т.ч. за договором №7/12/ІМ від 03.02.2005

р. - 5148 доларів США (курс 1 долар США = 5,039 грн. відповідно до

меморіального ордеру від 19.10.2005 р.), чим підтверджується посилання

відповідача в акті від 07.09.2005 р. про те що станом на дату перевірки

вартість часнику не була повністю оплачена.

Згідно

Наказу Міністерства торгівлі СРСР № 75 від 23.03.1984 року підприємство мало

право віднести на валові витрати суму списаного часнику в розмірі 0,22% від

загальної вартості товару, тобто 54796 х 0,22 % - 121 грн.

Однак,

позивач списав часник у повному обсязі. Підтвердженням цього є Акт списання

часнику у зв'язку з непридатністю до вживання № 4 від 29.06.2005 р. на загальну

суму 54 795 грн. У податковому обліку придбання часнику було віднесено до

складу валових витрат у 2 кварталі 2005 року (картки рахунку 631, 282 за 1 пів.

2005 року, книга придбання та продажу товарів, робіт, послуг за період

01.01.05-01.07.05, декларація по податку на прибуток за 1 пів. 2005 року,

головна книга).

Колегія

суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги на

те, що покликання суду першої інстанції про те, що при визначенні норм

природного убутку часнику має застосовуватись Наказ Міністерства торгівлі СРСР

«Про затвердження норм природного убутку продовольчих товарів у торгівлі та

інструкцій їх застосування» №88 від 02.04.1987 р. є помилковими, оскільки

зазначена підприємством норма природного убутку застосовується при зберіганні

часнику на складах і базах роздрібних торгівельних організацій громадського

харчування.

Звідси слід

зробити висновок, що в даному випадку норми убутку мають розраховуватись

відповідно до Наказу Міністерства торгівлі СРСР № 75 від 23.03.1984р.

З огляду на

зазначене вище колегія суддів апеляційної інстанції вважає правильними

покликання відповідача в акті перевірки на те, що підприємством-позивачем

неправомірно віднесено до складу валових витрат списаний часник згідно акту

списання № 4 від 29.06.2005 року на загальну суму 54 674 грн., тобто

54795-121=54674 грн.

Відповідно

до п.п7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 року «Про

податок на додану вартість» (із змінами і доповненнями), податковий кредит

звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником

податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг),

вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та

основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Згідно

п.п 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 року «Про податок

на додану вартість» (із змінами і доповненнями) у разі коли платник придбає

товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат

виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з

таким придбанням відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового

кредиту не включаються.

Таким чином,

враховуючи вищенаведене, підприємством-позивачем в порушення вимог п.п.7.4.1,

7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 року «Про податок на

додану вартість» (із змінами і доповненнями) зайво віднесено до податкового

кредиту в 2005 році суму ПДВ в розмірі 10935 грн. по товарах, вартість яких не

відноситься до складу валових витрат, в.т. ч. по періодах: квітень 2005 року -

10935 грн.(головна книга за 1 пів. 2005 р., журнал-ордер по рах. 282, 631, декларація

по податку на додану вартість за квітень 2005 року, книга обліку придбання та

продажу товарів (робіт, послуг) за період 01.01.05-01.07.05).

Крім того, є

помилковими покликання суду першої інстанції на те, що  позивачем проведено коригування валових

витрат на підставі акту списання часнику № 4 від 29.06.2005 р., що

підтверджується уточнюючими деклараціями з податку на прибуток та з податку на

додану вартість за другий квартал 2005 р., які були подані податковому органу у

вересні 2005 р.

Такий висновок

на думку колегії суддів апеляційної інстанції суперечить нормам матеріального

права, а саме п.17.2 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань

платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-111

від 21.12.2000 р. (із змінами та доповненнями), відповідно до якого «платник

податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно

виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів,

зобов'язаний: або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої

недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого

уточнюючого розрахунку; або відобразити суму такої недоплати у складі

декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену

на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним

збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку», оскільки

вищевказані уточнюючі декларації були подані ДПІ у Залізничному районі м.

Львова після проведення документальної перевірки позивача (перевірка ТзОВ «ЗУТК

«Ріо-Плюс» тривала з 16.08.2005 р. по 29.08.2005 р.).

З огляду на

встановлене вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що відповідач -

ДПІ у Залізничному районі м.Львова, встановивши факт порушення податкового

законодавства зі сторони позивача, правомірно оскаржувані податкові

повідомлення-рішення від 06.10.2005 року № 22675/23-0/0/0003662300 та №

22676/23-0/0003672300/0.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини,

на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених

статтею 72 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність

рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо

доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на

відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно вимог ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає

судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд

апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі

встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої

інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище наведене, колегія суддів вважає, що відповідачем

доведено правомірність своїх дій  та

прийнятих рішень, а доводи позивача не знаходять свого підтвердження.

За вказаних обставин колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що

постанова суду першої інстанції, не відповідає вимогам

ст.ст.2,10,11,71,72,86,138,143,159,161-163 КАС України, прийнята з порушенням

норм матеріального права, доводи апеляційної скарги її спростовують.

Керуючись  ст.ст. 160, 195, 196, п.3 ч.1 ст. 198, ч.4

ст.202, ч.2 ст. 205, ст. 207 КАС 

України, колегія суддів -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі

м.Львова - задовольнити.

Постанову

Господарського суду Львівської області від 02 вересня 2008 року в справі №

14/119А - скасувати та прийняти нову постанову, якою в позові відмовити.

Постанова

набирає законної сили негайно після проголошення, може бути оскаржена до Вищого

адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної

скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі прийняття постанови

в порядку ч.3 ст.160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення такої

в повному обсязі.

    Головуючий суддя :                     І.Я.Олендер

    Судді:                             О.Б.Заверуха                                                                                 

Д.М.Старунський