Рішення

від 03.09.2015 по справі 344/8086/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/8086/14-ц

Провадження № 22-ц/779/1997/2015

Категорія 19

Головуючий у 1 інстанції Бойчук О. В.

Суддя-доповідач Пнівчук О.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Пнівчук О.В.

суддів: Беркій О.Ю., Соколовського В.М.

секретаря Драганчук У.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ТзОВ «Модерн Авто», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ТзОВ «Пежо Сітроен Україна», про стягнення основного боргу за договором, інфляційних витрат, три проценти річних, моральної шкоди, зобов'язання виконати умови договору, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 11 червня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом.

Позовні вимоги мотивувала тим, що 31.01.2014 року вона уклала договір купівлі-продажу з ТзОВ «Модерн Авто» №98, за умовами якого відповідач зобов'язався передати їй у власність автомобіль марки «Пежо» 2008, 1.6 за ціною 195 090 грн. у термін до 15 травня 2015 року. Згідно умов договору дану ціну визначено як фіксовану. На виконання умов договору ОСОБА_2 оплатила попередню оплату (аванс) у розмірі в сумі 10 000 грн., решту суми зобов'язалась оплатити до 15 травня 2015 року після отримання автомобіля.

Однак, у встановлений договором термін відповідач не передав вказаний автомобіль у власність позивача. На свої письмові претензії ОСОБА_2 отримала від ТзОВ «Модерн Авто» листа, у якому відповідач вказав на те, що у зв'язку із ростом курсу долара вартість автомобіля збільшилась на 72 865,грн., яку позивачеві слід доплатити. У разі незгоди придбати автомобіль за новою ціною позивачеві було запропоновано розірвання договору №98 з подальшим поверненням їй суми авансу.

Посилаючись на порушення ТзОВ «Модерн Авто» умов договору, які завдали збитків, а також моральної шкоди, з урахуванням збільшених позовних вимог (а.с.91-94) ОСОБА_2 просила суд: стягнути з ТзОВ «Модерн Авто» на її користь 17 323,15 грн., з яких: 10 000 грн. - основний борг; 4 150 грн. - інфляційні втрати; 3 173,15 грн. - 3% річних за період з 31.01.2014 року по 03.03.2015 року; стягнути з відповідача 60000 грн. моральної шкоди, а також зобов'язати ТзОВ «Модерн Авто» виконати умови договору № 98 шляхом передачі їй у власність автомобіля марки «Пежо» та прийняти від неї доплату вартості автомобіля в сумі 185 090 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 11 червня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

ОСОБА_2 на рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування збитків та моральної шкоди подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом вимог матеріального та процесуального права.

Вказала, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зіслався на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30.03.2015 року, яким договір купівлі-продажу автомобіля визнано недійсним.

Проте, суд не взяв до уваги, що згідно рішення апеляційного суду договір купівлі-продажу визнано недійсним виключно з вини відповідача, оскільки такий договір з боку ТзОВ «Модерн Авто» був підписаний не уповноваженим працівником, попри те, що директор ТзОВ «Модерн Авто» Угринюк Л.В. в подальшому схвалила даний правочин, про що свідчить переписка від її імені, в тому числі і щодо пропозиції придбати автомобіль за вищою ціною.

Суд неправомірно не застосував положення ст.216 ЦК України щодо зобов'язання сторін повернути все, що отримане за недійсним договором. Оскільки позивач оплатила відповідачеві у якості авансу 10 000 грн., і ТзОВ «Модерн Авто» даної суми не повернуло, та користувалося коштами позивача впродовж 17 місяців, ОСОБА_2 вважає, що на підставі ст.ст.216, 625 ЦК України поверненню підлягають сума оплаченого авансу, а також інфляційні та 3% річних. Також суд безпідставно, в порушення процесуальних вимог, не взяв до уваги визнання позову представником відповідача в частині їх збільшення.

Крім того, ОСОБА_2 вказала, що діями відповідача їй завдано моральної шкоди, яка виразилась у постійному нервовому напруженні, погіршенні стану здоров'я, нормального сну, виникненні роздратованості, що негативно в відобразилося на членах її родини. Моральну шкоду ОСОБА_2 оцінила в 60 000 грн.

Апелянт просила скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача авансу, інфляційних витрат, 3% річних та моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове, яким позов у цій частині задовольнити.

У судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 підтримали доводи апеляційної скарги з наведених в ній мотивів.

Представник ТзОВ «Модерн Авто» Хемич В.М. заперечив доводи апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що 31.01.2014 року між ОСОБА_2 та ТзОВ «Модерн Авто» укладено договір купівлі-продажу №98, за умовами якого ТзОВ «Модерн Авто» зобов'язався передати ОСОБА_2 у власність автомобіль «Пежо» (PEUGEOT) 2008 1.6 120 к.с. E5M ACTIVE, 2014 року випуску до 15 травня 2014 року, а покупець зобов'язалась сплатити за автомобіль 195 090 грн. Статтями 3,4 договору було визначено, що ціна автомобіля є фіксованою. Покупець зобов'язаний здійснити оплату шляхом внесення авансу в розмірі 10 000 грн. у день підписання договору, а решту суми (185 090 грн.) зобов'язаний доплатити при надходженні товару на склад продавця (а.с.12-24).

На виконання умов договору ОСОБА_2 оплатила аванс в розмірі 10 000 грн., про що свідчить квитанція до прибуткового касового ордеру від 31.01.2014 року (а.с.25).

На свої письмові претензії до ТзОВ «Модерн Авто» щодо невиконання умов договору в частині передачі автомобіля (а.с.28-33) листом відповідача від 18.04.2014 року ОСОБА_2 було повідомлено, що у зв'язку із ростом курсу долара ціна автомобіля збільшилась на 72 865 грн. Дані обставини не дають змоги виконати договір на передбачених умовах. В разі незгоди виконати договір на нових умовах, покупцеві було запропоновано розірвати договір з подальшим поверненням суми авансу (а.с.27).

Невиконання ТзОВ «Модерн Авто» договірних зобов'язань стало підставою для звернення ОСОБА_2 до суду з вищевказаним позовом.

Відповідно до ч.1 ст.303, ч.ч.2,3 ст.213 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав на те, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30.03.2015 року договір купівлі-продажу №98 від 31.01.2014, укладений між ТзОВ «Модерн Авто» та ОСОБА_2 було визнано недійсним. Статтею 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Оскільки позовна заява ОСОБА_2 не містить посилань на застосування наслідків недійсності правочину, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів з таким висновком суду погоджується частково з наступних підстав.

В силу дії частини 3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30.03.2015 року договір купівлі-продажу №98 від 31.01.2014, укладений між ТзОВ «Модерн Авто» та ОСОБА_2 було визнано недійсним (а.с.79-81).

Відповідно до ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховний Суд України, викладених у постанові «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року №9, вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним (п.5). За змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК (п.6).

Аналогічну правову позицію Верховний Суд України висловив листі від 24.11.2008 року «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вказавши, що застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину можливе лише за наявності рішення про визнання такого правочину недійсним. Дискусійним є питання, чи може суд застосовувати наслідки недійсності правочину в разі відсутності вимог про це у позові. Очевидно, що так, оскільки у ст. 216 ЦК зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, тому для захисту майнового права, з урахуванням принципів добросовісності, справедливості та розумності, наслідки, визначені в законі, повинні застосовуватися незалежно від того, чи наведені вони у позовній заяві. Вважаємо, що суд з власної ініціативи не може застосовувати такі правові наслідки недійсності правочину: передбачені іншими (спеціальними) статтями ЦК (моральна шкода тощо); ті, що не були зазначені у позовних вимогах та не були досліджені в суді.

Як вбачається із змісту позовної заяви ОСОБА_2 (з урахуванням збільшених позовних вимог, а.с.91-94) остання просила суд: стягнути з ТзОВ «Модерн Авто» на її користь 17 323,15 грн., з яких: 10 000 грн. - основний борг; 4 150 грн. - інфляційні втрати; 3 173,15 грн. - 3% річних за період з 31.01.2014 року по 03.03.2015 року; стягнути з відповідача 60000 грн. моральної шкоди, а також зобов'язати ТзОВ «Модерн Авто» виконати умови договору № 98 шляхом передачі їй у власність автомобіля марки «Пежо» та прийняти від неї доплату вартості автомобіля в сумі 185 090 грн.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 містять клопотання як щодо застосування реституції (повернення 10 000 грн. основного боргу), так і щодо застосування інших наслідків недійсності правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди) відповідно до положень статті 11 ЦПК.

Матеріалами справи встановлено, що згідно квитанції до прибуткового касового ордеру від 31.01.2014 року на виконання умов договору ОСОБА_2 оплатила аванс в розмірі 10 000 грн. (а.с.25).

Водночас в судовому засіданні апеляційного суду представником відповідача надано платіжне доручення від 16.06.2015 року №1307, з якого вбачається, що на номер карткового рахунку ОСОБА_2 переведено 10 000 грн. авансового платежу.

Відтак, в частині повернення основного боргу позов задоволенню не підлягає.

Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 01.10.2014 року №6-113цс14, будь-яке зобов'язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов'язанням незалежно від правових підстав його виникнення і в разі його порушення підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК України. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що авансовий платіж в розмірі 10 000 грн. ОСОБА_2 внесла на рахунок відповідача 31.01.2014 року і вказані кошти тривалий час безпідставно знаходились у користуванні ТзОВ «Модерн Авто» та були повернуті позивачеві лише 16.06.2015 року, колегія суддів вважає обґрунтованою вимогу ОСОБА_2 щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат на суму боргу (4150,0 грн.) та трьох процентів річних (3173,15 грн.) за період з лютого 2014 року по березень 2015 року, згідно розрахунку позивача (а.с.93).

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, слід вказати наступне.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Статтями 1166,1167 ЦК України встановлено загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року N 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, в даному випадку, предметом доказування є вина відповідача, причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями відповідача та спричиненням моральної шкоди позивачеві.

Відповідно до ст.ст.10,59,60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак, на підтвердження своїх вимог в частині відшкодування моральної шкоди позивачем не представлено суду належних та допустимих доказів наявності вищевказаних обставин.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 в частині стягненні інфляційних витрат та трьох процентів річних.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення інфляційних витрат, трьох процентів річних з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з ТзОВ «Модерн Авто» на користь ОСОБА_2 - 4150 грн. інфляційних втрат та 3173,15 грн. - 3% річних.

Питання розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до правил ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313-315, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 11 червня 2015 року в частині відмови в позові про стягнення інфляційних витрат, трьох процентів річних скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ТзОВ «Модерн Авто» на користь ОСОБА_2 - 4150 грн. інфляційних втрат, 3173,15 грн. - 3% річних та 365,40 грн. понесених судових витрат.

В решті рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча: Пнівчук О.В.

Судді: Беркій О.Ю.

Соколовський В.М.