Постанова

від 05.03.2007 по справі 07-09/854

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

07-09/854

                              ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ                              

                                                                                                    Справа №  07-09/854

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2007 р.

14 год. 30хв., м. Черкаси

За адміністративним позовом приватного підприємства „Довіра”

до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Суддя Дорошенко М.В.

Секретар судового засідання Долженкова І.М.

Представники сторін:

від позивача: Семчак В.В. –за довіреністю від 10.12.2006р.;

від відповідача: Адаменко В.В. –за довіреністю від 31.01.2007р.  

Заявлено адміністративний позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень відповідача від 17.12.2004р.:

№0000402601/0 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 11614грн., у тому числі 8185грн. основного платежу і 3429грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№0000462601/0 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 9793грн., у тому числі 6528грн. основного платежу і 3265грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№0000212601/0 про визначення позивачу за непрямими методами податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 11485грн., у тому числі 8100грн. основного платежу і 3385 штрафних (фінансових) санкцій.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що підстав, передбачених Указом Президента України від 23.07.1998р. №817/98 „Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” (далі –Указ №817/98), для проведення відповідачем позапланової перевірки позивача, за результатами якої були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, не було.

Також позивач вказав на невідповідність висновків акту перевірки, на підставі якого були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, фактичним обставинам та вимогам законодавства.

У засіданні суду представник позивача позов підтримав.

Відповідач проти позову заперечив, оскільки на відміну від позивача вважає, що передбачені Указом №817/98 підстави для проведення позапланової перевірки позивача були і, що висновки акту перевірки відповідають фактичним обставинам та вимогам законодавства.

У засіданні суду представник відповідача підтримав заперечення проти позову.

Дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.

12 лютого 1997р. виконавчим комітетом Уманської міської ради була проведена державна реєстрація позивача як юридичної особи.

27 лютого 1997р. позивач був узятий відповідачем на податковий облік, а         19 вересня 1997р. позивач був зареєстрований відповідачем як платник податку на додану вартість.

У листопаді, грудні 2004р. відповідачем була проведена позапланова комплексна документальна перевірка позивача з питань дотримання ним вимог податкового законодавства за період діяльності з 01.01.2003р. по 01.10.2004р., а по податку на прибуток за період діяльності з 01.01.2003р. по 01.07.2004р. За результатами цієї перевірки був складений акт від 16.12.2004р. №2769/26-21-24414864, у вступній частині якого зазначено, що позапланова перевірка проводилася у відповідності з вимогами п. 3а Указу №817/98.

Підставою для проведення позапланової перевірки позивача стали відомості про контрагента позивача - ПП „Салін”, отримані відповідачем на його звернення про проведення зустрічної перевірки цього підприємства від державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва.

Позаплановою перевіркою було встановлено таке:

позивач у період з 01.01.2003р. по 01.07.2004р. безоплатно користувався складським приміщенням приватного підприємця Медведчук Наталії Володимирівни на підставі укладеного з нею договору оренди від 02.01.2002р. №1 і в порушення вимог п. 1.22 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” не включив до валового доходу  як безповоротну фінансову допомогу 32400грн. вартості цих безоплатних послуг, визначену відповідачем за непрямими методами на підставі листа регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області від 19.11.2004р. №545. Внаслідок цього правопорушення позивач занизив валові доходи на 5400грн. за кожний квартал 2003р. і за перші два квартали 2004р.;

позивач у першому кварталі 2003р. продав пов'язаній особі –своєму керівнику Медведчуку Віталію Дмитровичу цеглу червону, у тому числі 16.01.2003р. у кількості 50 тис. штук за ціною 158грн. 15коп. за одну тисячу штук при звичайній ціні 208грн. 33коп. і 21.03.2003р. у кількості 54 тис. штук за ціною 178грн. за одну тисячу штук при звичайній ціні 250грн. Цим самим позивач в порушення вимог п. 1.20 ст. 1, пп. 7.4.1.п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” занизив валовий дохід за перший квартал 2003р. на 6397грн. і в порушення вимог п. 4.2 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість” занизив податкове зобов'язання з податку на додану вартість за січень 2003р. на 501грн. 80коп. і за березень 2003р. на 777грн. 16коп.;

у лютому 2003р. закінчився строк позовної давності щодо стягнення з ВАТ „Ладижинський завод силікатної цегли” на користь позивача 9495грн. 26коп. заборгованості за отриману останнім цеглу, проте позивач в порушення вимог          пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”  не включив до складу валового доходу першого кварталу 2003р. 7913грн. цієї заборгованості (без податку на додану вартість) і у порушення вимог пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” не зменшив податковий кредит з податку на додану вартість за лютий 2003р. на 1582грн.;

у квітні 2003р. позивач безоплатно передав у власність громадянину Павлишину В.Д. прес ПМ-45 вартістю 22000грн. і в порушення  вимог пп. 1.31 ст. 1 пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” не включив до складу валового доходу другого кварталу 2003р. 18333грн. 33коп. доходу від продажу цього пресу і у порушення вимог пп. 3.1.1 п.3.1 ст. 3 Закону України „Про податок на додану вартість” не включив до податкового зобов'язання 3667грн. податку на додану вартість, нарахованого з вартості проданого пресу.

Вказані вище факти порушень позивачем податкового законодавства за висновком позапланової перевірки призвели до заниження позивачем:

податку на прибуток на 16285грн., у тому за перший квартал 2003р. на 4927грн., за другий квартал 2003р. на 5923грн., за третій квартал 2003р. на 1350грн., за четвертий квартал 2003р. на 1350грн., за перший квартал 2004р. на 1350грн. і за другий квартал 2004р. на 1350грн.;

податку на додану вартість на 6528грн.: у тому числі за січень 2003р. на 502грн., за лютий 2003р. на 1582грн., за березень 2003р. на 777грн. і за квітень 2003р. на 3664грн.

На підставі акта перевірки від 16.12.2004р. №2769/26-21-24414864 відповідачем були видані і надіслані позивачу спірні податкові повідомлення-рішення від 17.12.2004р. №0000402601/0, №0000462601/0 і №0000212601/0.

За спірним податковим повідомленням-рішенням від 17.12.2004р. №0000402601/0 відповідач згідно з пп. „б” пп. 4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України від 21.12.2000р. №2181-ІІІ „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”(далі –Закон №2181-ІІІ) визначив позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 11614грн., у тому числі 8185грн. основного платежу і 3429грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За спірним податковим повідомленням-рішенням від 17.12.2004р. №0000462601/0 відповідач згідно з пп. „б” пп. 4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону №2181-ІІІ визначив позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 9793грн., у тому числі 6528грн. основного платежу і 3265грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За спірним податковим повідомленням-рішенням від 17.12.2004р. №0000212601/0 відповідач згідно з пп. „б” пп. 4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону №2181-ІІІ  визначив позивачу за непрямим методом економічного аналізу податкове зобов'язання з податку на прибуток сумі 11485грн., у тому числі 8100грн. основного платежу і 3385грн. штрафних (фінансових) санкцій.

На спростування висновків акту перевірки щодо безоплатного користування позивачем складськими приміщеннями приватного підприємця Медведчук Н.В., позивач вказав на п. 6.1 договору оренди складських приміщень від 02.01.2002р. №1, яким передбачений обов'язок орендаря утримувати орендоване майно у порядку і справності, усувати наслідки аварій, на зміни і доповнення до цього договору від 01.04.2002р, якими була передбачена орендна плата у розмірі 3грн. за один квадратний метр орендованої площі складських приміщень, а також на рахунки на оплату орендної плати, які виставлялися позивачу приватним підприємцем Медведчук Н.В.

З договору оренди складських приміщень від 02.01.2002р. №1 не вбачається, що виконання орендарем передбачених п. 6.1 цього договору зобов'язань щодо утримання орендованого майна у порядку і справності, усунення наслідків аварій, повинно зараховуватися в рахунок орендної плати. Навпаки в п. 1 цього договору прямо зазначено, що складські приміщення передаються у володіння орендаря безоплатно. Згідно з ст. 265 чинного на час укладення договору оренди складських приміщень від 02.01.2002р. №1 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963р. наймач зобов'язаний підтримувати найняте майно у справному стані, провадити за свій рахунок поточний ремонт, якщо інше не встановлено законом або договором, і крім цього своєчасно вносити плату за користування майном.

Зміни і доповнення від 01.04.2002р. до договору оренди складських приміщень від 02.01.2002р. №1 та рахунки на оплату орендної плати не були надані позивачем для перевірки. Також ці рахунки не були відображені позивачем в бухгалтерському та податковому обліках і не були ним оплачені. З огляду на це, а також, враховуючи, що приватний підприємець Медведчук Н.В є дружиною керівника позивача Медведчука В.Д., за оцінкою господарського суду надані позивачем зміни і доповнення від 01.04.2002р. до договору оренди складських приміщень від 02.01.2002р. №1 та рахунки на оплату орендної плати як докази є непереконливими і відповідно не достатніми для підтвердження обставин, на які вказує позивач. Інших доказів позивач не назвав і господарському суду не надав.

Непрямий метод економічного аналізу для визначення звичайної ціни на послугу оренди складських приміщень був застосований відповідачем на підставі прийнятого ним рішення від 10.12.2004р. №250-р. При цьому конкретний розмір орендної плати був визначений відповідачем на підставі листа регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області від 19.11.2004р. №545 і цей розмір не є більшим від того, з яким погодився позивач.

Висновок відповідача про те що позивач і його керівник Медведчук Віталій Дмитрович є пов'язаними особами у розумінні Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” підтверджується матеріалами справи і не заперечується позивачем. Разом з тим, на відміну від приведених у акті перевірки від 16.12.2004р. №2769/26-21-24414864 відомостей господарським судом встановлено, що позивачем було продано Медведчуку В.Д. 50 тис. штук цегли червоної не 16.01.2003р., а 06.01.2003р. і не за ціною 158грн. 15коп. за тисячу штук, а за ціною 182грн. 83коп.

Ні в акті перевірки від 16.12.2004р. №2769/26-21-24414864 ні у запереченнях проти позову відповідач не вказав джерела відомостей про ціни на цеглу червону, якими він користувався при визначенні звичайної ціни на продану позивачем Медведчуку В.Д. цеглу червону.

На вимогу господарського суду позивач надав докази продажу ним у першому кварталі 2003р. цегли червоної не пов'язаним особам, а саме накладну від 16.01.2003р. №3 на відпуск однієї тисячі цегли червоної за ціною 250грн. з урахуванням податку на додану вартість ВАТ „Вітаміни” і накладну від 20.01.2003р. №5 на відпуск 60 штук цегли червоної на суму 15грн. з урахуванням податку на додану вартість підприємцю Нікогда М.М. Більше фактів продажу цегли червоної у першому кварталі 2003р. за твердженням представника позивача не було. Відповідач цього твердження не спростував.

З урахуванням незначної кількості проданої позивачем у першому кварталі 2003р. ВАТ „Вітаміни” і підприємцю Нікогда М.М. цегли червоної, застосовану при цьому ціну не можна зіставляти з ціною на цеглу червону, продану позивачем Медведчуку В.Д. для визначення звичайної ціни на останню, оскільки розмір партії товару, що продається, має значення для визначення ціни на товар.

Крім того, відповідач нічим не спростував доводів позивача щодо неякісності проданої ним Медведчуку В.Д. цегли червоної, які ґрунтуються на акті опису від 30.12.2002р. №1 про уцінку неякісної цегли червоної у кількості 104 тис. штук.

Для встановлення обставин виникнення, у тому числі і дати виникнення, заборгованості позивача перед ВАТ „Ладижинський завод силікатної цегли” на суму 9495грн. 26коп. господарський суд пропонував позивачу надати відповідні докази, проте позивач таких доказів не надав і поважних причин їх ненадання не назвав. Без встановлення таких обставин не видається можливим встановити початок перебігу строку давності щодо стягнення цієї суми заборгованості і момент закінчення цього строку.

Враховуючи те, що акт перевірки від 16.12.2004р. №2769/26-21-24414864 є носієм доказової інформації, узятої у ході перевірки із прямих доказів, а також лист ВАТ „Ладижинський завод силікатної цегли” від 24.04.2005р. №536, у якому повідомляється про врегулювання дебіторської заборгованості ПП „Довіра” у сумі 9495грн. 26коп. шляхом списанні з балансу на збитки підприємства як безнадійної заборгованості, у господарського суду не має підстав вважати висновок відповідача про закінчення у лютому 2003р. трирічного строку давності, щодо стягнення вказаної суми заборгованості, таким що не відповідає дійсності.

Висновок відповідача про безоплатну передачу позивачем у квітні 2003р. у власність громадянину Павлишину В.Д. пресу ПМ-45 вартістю 22000грн. не відповідає фактичним обставинам.

З наданих Гайсинським відділом податкової міліції на запит відповідача матеріалів зустрічної перевірки громадянина Павлишина В.Д., зокрема з договору зберігання від 01.04.2003р., пояснення Павлишина В.Д. від 16.11.2004р., а також з пояснень позивача вбачається відсутність волевиявлення позивача і Павлишина В.Д. на безоплатну передачу у квітні 2003р. першим другому у власність пресу ПМ-45. Ці докази свідчать про те, що цей прес був наданий позивачем громадянину Павлишину в квітні 2003р. на зберігання на не визначений строк. Той факт, що громадянин Павлишин В.Д. в односторонньому порядку (поза волею позивача) передав у подальшому отриманий на зберігання прес ПМ-45 іншій особі, не змінює природу укладеного між позивачем і громадянином Павлишиним В.Д. договору зберігання. Тільки після звернення позивача до громадянина Павлишина В.Д. у письмовій формі з вимогою повернути прес ПМ-45 або оплатити його вартість (аркуш справи 65) і прийняття громадянином Павлишиним пропозиції позивача щодо оплати цього пресу, що сталося уже після закінчення позапланової перевірки позивача, є усі підстави вважати цей прес проданим позивачем громадянину Павлишину В.Д.

Статтею 3 Указу №817/98 передбачено, що позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:

а) за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти, які свідчать про порушення суб'єктом підприємницької діяльності норм законодавства.

Пункт 1.20 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” містить такі норми:

„Якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Підпункт 1.22.1 п.1.22 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” термін „безповоротна фінансова допомога” визначає як:

сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора;

сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності;

Пункт 1.23 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” термін „безоплатно надані товари (роботи, послуги)” визначає як:

товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод;

роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості;

товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

Пункт 1.26 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” термін „пов'язана особа” визначає як особу, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:

юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку;

фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини);

посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї.

Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку.

Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належить такій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї.

Пункт 1.31 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” термін „продаж товарів” визначає як будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.

Підпунктом 4.1.6. п. 4.1. ст.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді:

сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу".

Відповідно до пп. 7.4.п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно з пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України „Про податок на додану вартість” об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю);

Пунктом 4.2 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість” передбачено, що у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 4.3.3 п. 4.3 ст. 4 Закону України №2181-ІІІ в редакції, яка була чинною у 2004р. було встановлено, що методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального податкового органу, погодженим з державним органом, уповноваженим провадити державну регуляторну політику, і є загальною для всіх платників податків.

Постановою від 27.05.2002р. №697 Кабінет Міністрів України затвердив „Методику визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами”, згідно з якою під непрямими методами визначення сум податкових зобов'язань платників податків розуміється визначення сум їх податкових зобов'язань за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) відповідно до закону. При цьому оцінка елементів податкових баз здійснюється за допомогою інформації, одержаної з джерел інших, ніж звітність або первинні документи.

Рішення про застосування непрямих методів визначення сум податкових зобов'язань приймає керівник органу державної податкової служби. В цьому рішенні обов'язково зазначаються підстави його прийняття.

Для визначення елементів податкових баз при застосуванні непрямих методів органи державної податкової служби можуть використовувати інформацію, одержану згідно із законодавством, зокрема від:

регіональних відділень Фонду державного майна - відомості про суми плати за оренду державного майна.

Визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами може здійснюватися органами державної податкової служби лише стосовно податку на додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток підприємств, податку на доходи фізичних осіб (щодо суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб), податку з реклами, рентних платежів, збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, готельного збору, збору за спеціальне використання природних ресурсів і збору за забруднення навколишнього природного середовища з використанням:

методу економічного аналізу. Метод економічного аналізу базується на взаємозв'язку і взаємозалежності різних економічних показників (валові доходи, валові витрати та інші), які характеризують господарську діяльність платника податків, і застосовується для оцінки таких елементів податкової бази:

З огляду на викладені вище обставини та норми законодавства господарський суд прийшов до таких висновків.

Позапланова перевірка позивача була проведена відповідачем у відповідності з вимогами Указу №817/98.

Встановлені перевіркою обставини безоплатного користування позивачем складськими приміщеннями приватного підприємця Медведчук Н.В. відповідають фактичним обставинам, що мали місце на час проведення перевірки, а визначена відповідачем за непрямими методами ціна на послуги оренди цих складських приміщень відповідає звичайній ціні на такі послуги. Відповідач правильно застосував норми Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” при визначенні доходу позивача від безоплатно наданих йому послуг оренди.

Відповідач не довів невідповідності застосованої позивачем ціни на продану ним Медведчуку В.Д. цеглу червону рівню звичайних цін на таку ж цеглу, тому збільшення відповідачем валового доходу позивача за перший квартал 2003р. на 6397грн. і податкового зобов'язання з податку на додану вартість за січень 2003р. на 501грн. 80коп. і за березень 2003р. на 777грн. 16коп. є безпідставним.

Позивач не спростував належними доказами встановленого перевіркою факту закінчення строку позовної давності щодо стягнення з позивача на користь ВАТ „Ладижинський завод силікатної цегли” 9495грн. 26коп. боргу. Відтак, відповідач обґрунтовано збільшив валовий дохід позивача за перший квартал 2003р. на 7913грн. і зменшив суму його податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2003р. на 1582грн.

Передача позивачем у квітні 2003р. громадянину Павлишину В.Д. пресу ПМ-45 вартістю 22000грн. не є продажем цього пресу, відповідно ця операція не є об'єктом оподаткування як податком на прибуток так і податком на додану вартість., що означає про неправомірність збільшення відповідачем позивачу валового доходу за другий квартал 2003р. на 18333грн. 33коп. податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 3667грн.

З урахуванням викладених вище висновків не відповідають вимогам законодавства і підлягають визнанню нечинними спірні податкові повідомлення –рішення відповідача від 17.12.2004р. №0000402601/0 в частині визначення податкового зобов'язання у сумі 8655грн. 15коп., у тому числі 6182грн. 25коп. основного платежу і 2472грн. 90коп. штрафних (фінансових) санкцій та №0000462601/0 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 7419грн., у тому числі 4946грн. основного платежу і 2473грн. штрафних (фінансових) санкцій.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 94, 160 -163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати нечинними податкове повідомлення-рішення Уманської об'єднаної державної податкової інспекції від 17.12.2004р. №0000402601/0 в частині визначення податкового зобов'язання у сумі 8655грн. 15коп., у тому числі 6182грн. 25коп. основного платежу і 2472грн. 90коп. штрафних (фінансових) санкцій,

Визнати нечинними податкове повідомлення-рішення Уманської об'єднаної державної податкової інспекції від 17.12.2004р. №0000462601/0 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 7419грн., у тому числі 4946грн. основного платежу і 2473грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства „Довіра” (вул. Старицького 4, м. Умань, Черкаська область, 20300, ідентифікаційний код 24414864), –101грн. 50коп. судових витрат.

У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.

Ця постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського міжобласного апеляційного господарського суду шляхом подання через господарський суд Черкаської області заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня оголошення постанови і апеляційної скарги - протягом двадцяти днів після подання такої заяви.

Ця постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

У разі своєчасного подання заяви про апеляційне оскарження і неподання апеляційної скарги у встановлений строк, ця постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

СУДДЯ                                                                                          Дорошенко М.В.