Постанова

від 17.07.2006 по справі 161/17-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

161/17-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                     тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

17.07.06  о 12:00                                                                                  Справа № 161/17-06

Господарський суд Київської області у складі судді Суховий В.Г.

при секретарі судового засідання Фролов О.С.

за участю представників:

позивача:      Рекеда Т.В.;

відповідача:  Колесник А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом  Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,

                     м. Київ

до                  Приватної агрофірми “Савинці”, с. Савинці, Рокитнянський район

про                стягнення 17 305,98 грн.

СУТЬ СПОРУ:

В господарський суд Київської області звернулося з позовом Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі –Позивач) до Приватної агрофірми “Савинці” (далі –Відповідач) про стягнення  17 305,98 грн., з яких 16 982,43 грн. –адміністративно-господарські санкції, 323,55 грн. –пеня.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач не створив необхідну кількість робочих місць для інвалідів та не звертався до відповідних органів з метою працевлаштування інвалідів, у зв'язку з чим з нього підлягають стягненню штрафні санкції у розмірі 16 982,43 грн.

Відповідач у запереченні проти позову № 12 від 29.06.2006 позовні вимоги не визнає та просить в позові відмовити. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що штрафні санкції за незайняті інвалідами робочі місця сплачуються підприємством лише за наявності у нього прибутку, а відповідач за результатами роботи у 2005 році був збитковим підприємством. Крім того, відповідач посилається на те, що така ж позиція з цього приводу викладена в листі Вищого господарського суду України до Верховної Ради України № 01-2.2/313 від 07.12.2001.

В судовому засіданні оголошувалась перерва.

В судовому засіданні 17.07.2006 представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві. Відповідач проти позовних вимог заперечив.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі - Закон), в редакції станом на 2005 р., для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Як вбачається зі звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою №10-ПІ, затвердженою наказом Мінпраці України №338 від 29.12.2004р., за 2005р., належним чином засвідчена копія якого наявна в матеріалах справи, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 74 особи, в зв'язку з чим кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідності до частини першої ст. 19 Закону повинна становити 3 робочих місця, тоді як фактично у відповідача не було зайнято жодного робочого місця для інвалідів, за що і визначено позивачем суму штрафних санкцій.

Пунктом 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня  1995 року № 314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” (далі - Положення) встановлено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітнім, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньо облікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Отже, чинним законодавством щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, та інформування про наявність вільних робочих місць створених для інвалідів відповідних органів влади.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постановах від 20.07.2004, від 29.03.2005 та від 29.03.2005.

Відповідачем не доведено належного виконання свого обов'язку щодо інформування державної служби зайнятості, місцевих органів соціального захисту населення та відділення фонду соціального захисту інвалід про створення робочих місць для інвалідів, а також інформування останніх про вільні робочі місця та вакантні посади на які може використовуватися праця інвалідів, як того вимагають приписи пунктів 5 та 14 Положення. Також, відповідачем не подано суду жодного доказу на підтвердження здійснення останнім будь-яких заходів щодо створення робочих місць для інвалідів.

Згідно з довідкою Рокитняньского районного центру зайнятості Київського обласного центру зайнятості № 90 від 14.02.2006 (в матеріалах справи) протягом 2005 року підприємства, організації та установи району у тому числі й відповідач не подавали до служби зайнятості інформацію про вільні робочі місця, вакансії та посади для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Крім того, як вбачається з самого звіту відповідача за 2005 рік про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою №10-ПІ, відповідачем взагалі не зазначено про те, що відповідно до законодавства у нього повинно бути створено три робочих місця для інвалідів.

Відповідно до п. 1.2 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами N 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках” затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 224, передбачає, що підприємства, установи і організації, розташовані на території відповідного регіону, незалежно від форм власності і господарювання та відомчої підпорядкованості, щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою N 3-ПН, у тому числі й для інвалідів.

Відповідачем на вимогу суду подано лише звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках станом на 28.12.2005, в якому відповідач зазначив про відсутність вільних робочих місць.

Інших доказів інформування про вільні робочі місця відповідачем суду не подано.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку, що у відповідача з його вини, а саме з невиконання своїх обов'язків щодо створення робочих місць та належного інформування відповідних органів про наявність вільних у нього робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватись праця інвалідів, покладених на нього Законом та п. 14 Положення, передбачені ст. 18 Закону органи були позбавлені можливості направити до відповідача інвалідів для працевлаштування, в зв'язку з чим і не було зайнято необхідної відповідно до нормативів кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбачених чинним законодавством.

У статті 20 Закону зазначено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

Отже, сума штрафних санкцій, яку необхідно перерахувати за незайняті робочі місця інвалідами в зв'язку з невиконанням 4% нормативу визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для відповідача ця сума складає 16 982,43 грн. (418 900 грн. –фонд оплати праці штатних працівників на підприємстві / 74 –середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві в 2005 році).

За таких обставин позовні вимоги позивача в частині стягнення 16 982,43 грн. штрафних санкцій, як адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу, встановленого ст. 19 Закону, є обґрунтованими.

Заперечення відповідача проти позову з посиланням на те, що за результатами його роботи за 2005 рік підприємство було збитковим, суд відхиляє як неогрунтоване з огляду на таке.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 20 Закону сплата штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів проводиться підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.

Тобто, аналіз змісту зазначених норм Закону дозволяє зробити висновок про те, що сплачені чи стягнуті за рішенням суду штрафні санкції не можуть бути віднесені підприємством на собівартість продукції чи надані послуги.

Аналогічна позиція з даного питання викладена в постановах Верховного Суду України від 14.06.2005 у справі № 6/324 та від 21.06.2005 у справі № 1/255.

Крім того, у ст. 3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств та організацій” зазначено, що прибуток, який є об'єктом оподаткування, визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону, та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

З приписів зазначених норм законів не вбачається, що законодавець ставить сплату відповідних штрафних санкцій у залежність від наявності чи відсутності у підприємства прибутку.

Тобто, визначення, згідно з яким “сплату штрафних санкцій підприємства провадять відповідно до закону за рахунок прибутку”, означає, що кошти, сплачені як відповідні штрафні санкції, підприємство відносить у своєму бухгалтерському обліку не на витрати виробництва, а за рахунок свого прибутку. У разі відсутності прибутку суми сплачених штрафних санкцій відносяться до збитків підприємства.

З урахуванням наведеного суд вважає, що питання наявності прибутку у відповідача за результатами його діяльності за 2005 рік не має юридичного значення у вирішенні цього спору.

Необґрунтованим є посилання відповідача на лист Вищого господарського суду України до Верховної Ради України № 01-2.2/313 від 07.12.2001, оскільки лист не є нормативним актом, у ньому лише викладені проблемні питання застосування норм Закону.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на підставі ч. 3                ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” пені у розмірі 180,34 грн.

Згідно ч. 4 ст. 20 Закону, в редакції чинній з 01.01.2006р., адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.  

Штрафні санкції та пеня відповідачем в зазначений строк сплачені не були.

Як встановлено судом, розрахунок пені відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому зазначена вимога підлягає задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.  Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з  Приватної агрофірми “Савинці” (09610, Київська обл., Рокитнянський район, с. Савинці; код 30835959) на  користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (04050, м. Київ, вул. Глибочинська, 72;  код 24074109) 17 305,98 грн., у тому числі 16 982,43 грн. штрафних санкцій, 323,55 грн. - пені.

Дана постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного терміну на подання заяви про апеляційне оскарження/апеляційної скарги у разі їх не подання або після закінчення 20-денного терміну після подання заяви про апеляційне оскарження у випадку неподання апеляційної скарги або після закінчення апеляційного розгляду справи і залишення постанови без змін.

Дану постанову може бути оскаржено у 10-денний термін з дня складення у повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження/апеляційної скарги або у 20-денний термін після подання у 10-денний термін заяви про її апеляційне оскарження шляхом подачі апеляційної скарги.

    Суддя:                                                                                  Суховий В. Г.