Постанова

від 10.08.2015 по справі 826/8114/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 серпня 2015 року 13:30 № 826/8114/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шулежка В.П., за участю секретаря судового засідання Суховій О.В., за участю сторін: представник позивача - Павликівський В.І., представник відповідача - Килівник Р.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Леннокс Україна» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Леннокс Україна» (далі - позивач, ТОВ «Леннокс Україна») до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.02.2015 № 0000312202.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

22.01.2015 за результатами позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Леннокс Україна» щодо дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «СофтПро-Технолоджі» за період з 01.08.2014 по 31.08.2014 ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві складено Акт № 134/26-58-22-02-17-38638780 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188 ст. 188, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 1000000 грн.

09.02.2015 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000312202, яким у зв'язку з порушенням зазначених норм ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1000000 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 250000 грн.

Як встановлено судом, позивачу на підставі договору поставки продукції від 11.07.2014 № 11/0714 з ТОВ «СофтПро-Технолоджі» (далі - Договір) поставлено відповідні холодильні агрегати, що підтверджується належним чином оформленими видатковими, товарно-транспортними та податковою накладними, копії яких наявні в матеріалах справи. За результатами вказаних господарських операцій позивач сформував податковий кредит за спірний період на суму у розмірі 1000000 грн. Позивач вказані послуги оплатив повністю, в тому числі сплативши у їх ціні ПДВ у розмірі 1000000 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунку в банку з відповідними відмітками.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188 ст. 188, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 1000000 грн. стала встановлена ним нікчемність вказаного Договору внаслідок відсутності у ТОВ «СофтПро-Технолоджі» основних фондів, подання таким товариством останньої декларації з ПДВ за листопад 2014 року з нульовими показниками та встановлення в ході аналізу системи співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів, що 100% від загального обсягу постачання ТОВ «СофтПро-Технолоджі» становлять взаємовідносини з контрагентами, що формують «вигоду» контрагентам-покупцям, маніпулюючи звітними даними.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі № К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договором між ТОВ «Леннокс Україна» та ТОВ «СофтПро-Технолоджі» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними видатковими та товарно-транспортними накладними, а також податковою накладною від 13.08.2014 № 53.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи:

договором поставки та шефмонтажу обладнання від 10.07.2014 № 14/0710, укладеним між позивачем та ПрАТ «Мульті Весте Україна 3», видатковими та податковими накладними, довіреностями на отримання ТМЦ, актами приймання-передачі до нього, з метою виконання якого (договору від 10.07.2014 № 14/0710) виконувались спірні господарські операції;

договором відповідального зберігання від 10.09.2014, укладеним між позивачем та ТОВ «Компанія Локомотив», актами приймання-передачі майна - холодильних агрегатів на зберігання за адресою: м. Київ, вул. Пост-Волинська, 5; листом ТОВ «СофтПро-Технолоджі» від 21.10.2014 вих. № 21/10-01 щодо підтвердження можливості доставки обладнання за адресою: м. Київ, вул. Пост-Волинська, 5; фотокартками щодо транспортування та монтування зазначеного обладнання, які в своїй сукупності підтверджують факт виконання ТОВ «СофтПро-Технолоджі» умов спірного Договору;

договором про надання транспортно-експедиційних послуг від 29.09.2014 № 290914-1, укладеним між позивачем та ФОП ОСОБА_4, товарно-транспортними накладними, складеними за результатами виконання такого договору про транспортування холодильних агрегатів з м. Києва до м. Львова на об'єкт для їх монтажу відповідно до договору від 10.07.2014 № 14/0710 з ПрАТ «Мульті Весте Україна 3».

Суд не бере до уваги посилання відповідача в Акті перевірки на відсутність у ТОВ «СофтПро-Технолоджі» основних фондів, на подання останнім декларації з ПДВ за листопад 2014 року з нульовими показниками та на встановлення взаємовідносин по ланцюгу постачання товарів з контрагентами, що формують «вигоду» контрагентам-покупцям маніпулюючи звітними даними, оскільки, по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробки документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-четверте, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12), по-п'яте, будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем суду не надано.

Разом з тим, слід зазначити, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11.08.2015 у справі № К/800/23920/14.

Поряд з цим, посилання представника відповідача в письмових запереченнях на відсутність документів, які засвідчують перевезення товару позивачу є безпідставним, оскільки, по-перше, в матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні, які скріплені підписами та печатками ТОВ «Леннокс Україна», ТОВ «СофтПро-Технолоджі», ФОП ОСОБА_4, досліджені судом та підтверджують факт транспортування вказаних холодильних агрегатів з м. Кіровограда до м. Києва, по-друге, податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, а Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку валових витрат та податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16.04.2013 К/800/9087/13.

Слід зазначити і те, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27.07.2015 у справі № К/800/56974/13.

При цьому, відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з п.п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 у справі № К/9991/64514/11, від 21.10.2014 у справі № К/800/49091/13, від 14.04.2015 у справі № К/800/32774/14, від 18.06.2015 у справі № К/800/31279/13, від 28.07.2015 у справі № К/800/67567/14.

Стосовно твердження представника відповідача у письмових запереченнях про те, що обладнання від TOB «СофтПро-Технолоджі» на підставі податкової накладної від 13.08.2014 № 53 отримано 13.08.2014, та в подальшому на підставі податкової накладної від 07.08.2014 № 53 перепродано ПрАТ «Мульті Весте Україна 3» - 07.08.2014, тобто, на думку представника відповідача, перепродаж товару відбувся раніше, ніж його було отримано, а також твердження про те, що номенклатура проданих TOB «СофтПро-Технолоджі» позивачу товарів є різною, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановлено судом з пояснень представника позивача, 13.08.2014 позивач здійснив 100% передоплату вартості холодильних агрегатів - чіллер Lennox Nac 1080F у кількості 4 штук на суму 6000000 грн., що підтверджується матеріалами справи, та у зв'язку з чим складено податкову накладну від 13.08.2014 № 53.

З матеріалів справи вбачається, що в свою чергу TOB «СофтПро-Технолоджі» поставлено позивачу холодильні агрегати - чіллер Lennox Nac 1080F у кількості 4 штук відповідно до видаткових накладних від 22.10.2014 № 245 та від 28.10.2014 № 297, тобто 22.10.2014 та 28.10.2014.

При цьому, з наявного в матеріалах справи розрахунку від 01.10.2014 № 1 коригування кількісних і вартісних показників податкової накладної від 13.08.2014 № 53 вбачається коригування номенклатури, вартості та кількості товару, а саме: товар чіллер Lennox Nac 540D у кількості 4 одиниць змінено на чіллер Lennox Nac 1080F у кількості 4 одиниць.

В той же час, з податкової накладної від 07.08.2014 № 53 виписаної позивачем на користь ПрАТ «Мульті Весте Україна 3» дійсно вбачається поставка товару, зокрема, чіллер Lennox Nac 1080F у кількості 2 одиниць, проте з наявного в матеріалах справи розрахунку від 13.11.2014 № 92 коригування кількісних і вартісних показників податкової накладної від 07.08.2014 № 53 видно коригування вартості та кількості товару, а саме: товар чіллер Lennox Nac 1080F у кількості 2 одиниць змінено на чіллер Lennox Nac 1080F у кількості 2,00329349 одиниць.

Водночас, з наявного в матеріалах справи розрахунку від 26.11.2014 № 100 коригування кількісних і вартісних показників податкової накладної від 07.08.2014 № 53 вбачається коригування вартості та кількості товару, а саме: змінено кількість товару чіллер Lennox Nac 1080F - «-2,0032949».

Разом з тим, з матеріалів справи видно, що позивачем поставлено ПрАТ «Мульті Весте Україна 3» холодильні агрегати - чіллер Lennox Nac 1080F у кількості 4 штук відповідно до видаткових накладних від 26.11.2014 № 67 та від 29.10.2014 № 56, а також відповідно до актів прийому-передачі обладнання від 26.11.2014 та 29.10.2014, тобто 26.11.2014 та 29.10.2014, а не 07.08.2014, як вважає представник відповідача.

За таких обставин, за висновком суду твердження представника відповідача про перепродаж вказаного товару раніше, ніж його було отримано та про невідповідність номенклатури проданого TOB «СофтПро-Технолоджі» позивачу товару є помилковими.

Також судом не приймається до уваги посилання представника відповідача в письмових запереченнях на те, що у провадженні СУ ФР ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві перебувають матеріали досудового розслідування, внесеного до ЄРДР 11.03.2015 за № 32015100090000088 стосовно TOB «Леннокс Україна», в рамках якого здійснено виїзд за юридичною та фактичною адресою TOB «СофтПро-Технолоджі», а саме: м. Кіровоград, просп. Комуністичний 6/5, і за результатами такого відпрацювання допитаний в якості свідка завідувач дому, розташованого за вказаною адресою, ОСОБА_5, який пояснив, що TOB «СофтПро-Технолоджі» йому невідоме, ніякої діяльності за згаданою адресою воно не проводило, ніхто з приводу оренди зазначеного приміщення з ним не спілкувався, на підтвердження чого надано копії протоколу допиту свідка від 15.04.2015, протоколу огляду місця події від 15.04.2015, повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням від 07.08.2014, від 17.10.2014 та від 28.01.2015, оскільки, по-перше, відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, а тому матеріали досудового слідства не можуть мати преюдиційний характер під час розгляду даної справи (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 у справі № К/9991/53981/12), по-друге, посилання відповідача на вказані показання є необґрунтованими, так як відповідачем не надано доказів наявності відповідного вироку суду у кримінальній справі відносно відповідних осіб (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.06.2012 у справі № К/9991/29330/12).

Водночас, зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем таких доказів надано не було. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.04.2012 у справі № К-9574/08.

Поряд з цим, вказані в акті податкового органу недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні правочинів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Вищого адміністративного суду України від 30.01.2014 у справі № К/9991/59145/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ТОВ «СофтПро-Технолоджі» господарських операцій за спірним Договором, наявності факту узгодженості його дій з ТОВ «Леннокс Україна» з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ТОВ «СофтПро-Технолоджі».

Таким чином, твердження відповідача про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «СофтПро-Технолоджі» правочину є необґрунтованим належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірного Договору інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 08.01.2013 у справі № К/9991/34364/12.

Більш того, такі висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 25.09.2013 у справі № К/9991/82116/12.

Крім того, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі № К/9991/50772/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних видаткових, товарно-транспортних та податкової накладних від 13.08.2014 № 53, юридична особа ТОВ «СофтПро-Технолоджі» не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що правочин між ТОВ «Леннокс Україна» та ТОВ «СофтПро-Технолоджі» укладений з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Леннокс Україна» та ТОВ «СофтПро-Технолоджі» умислу на укладення вказаного Договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказаний правочин не може розглядатись як нікчемний з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.01.2014 № 10 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2014 за № 185/24962 (далі - Порядок № 185/24962), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 1000000 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкової накладної від 13.08.2014 № 53, виписаної ТОВ «СофтПро-Технолоджі». На момент складання вказаної податкової накладної ТОВ «СофтПро-Технолоджі» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Отже, наявність реєстрації цієї особи на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у неї необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 03.05.2012 у справі № К/9991/11271/12.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 1000000 грн., віднесена ТОВ «Леннокс Україна» до податкового кредиту, підтверджується податковою накладною від 13.08.2014 № 53, оформленою відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку № 185/24962.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 29.10.2010 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, та Вищого адміністративного суду, викладених в ухвалах від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11 та від 09.04.2012 у справі № К-46073/09, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у даній справі податковим органом не доведено існування таких обставин. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.06.2013 у справі № К/800/12455/13.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.07.2013 у справі № К/9991/65870/12, від 05.09.2013 у справі № К/800/13176/13, від 12.09.2013 у справі № К/800/15523/13.

Крім того, судом також враховується, що відповідно до п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, установлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.

Посилання представника відповідача, як на підставу проведення перевірки позивача, на те, що станом на початок перевірки - 14.01.2015, відомості про обсяг доходу за попередній календарний рік позивачем подано до контролюючого органу не було, а податкова декларація з податку на прибуток за 2014 рік TOB «Леннокс Україна» подана лише 25.02.2015 - пізніше, ніж пройшла перевірка, судом до уваги не приймається, оскільки дані обставини в силу п. 3 Прикінцевих положень названого Закону не є підставою для проведення перевірки підприємства з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік, яким є позивач.

За таких умов, суд приходить до висновку, що у відповідача не було належних правових підстав для проведення перевірки позивача та, як наслідок, призводить до відсутності правових наслідків такої перевірки.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаної ТОВ «СофтПро-Технолоджі» податкової накладної від 13.08.2014 № 53, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві про порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188 ст. 188, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 09.02.2015 № 0000312202 - безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 у справі № К/9991/26224/12.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного рішення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

За таких умов, судові витрати у розмірі 10 відсотків ставки судового збору, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Леннокс Україна» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.02.2015 № 0000312202, прийняте Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Леннокс Україна» (код за ЄДРПОУ 38638780) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 487,20 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний 17.08.2015 р.

Суддя В.П. Шулежко