Рішення

від 14.08.2015 по справі 917/1323/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.08.2015 р. Справа №917/1323/15

Господарський суд Полтавської області

в складі головуючого судді Кульбако М.М.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1,

від відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3,

АДРЕСА_1, 36022

до Лохвицької райспоживспілки,

вул. Леніна, 14а, м. Лохвиця Полтавська область, 37200

про стягнення 12 998,65грн., -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Лохвицької райспоживспілки про стягнення 12 998,65 грн. боргу за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу від 17.08.2012 р., з яких: 6 487,23 грн. основний борг, 1 553,03 грн. пеня, 4 455,16 грн. інфляційні втрати та 503,23 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, всупереч умовам укладеного договору, взяті на себе зобов’язання виконав не в повному обсязі, та не повністю розрахувався за отриманий товар.

Відповідач у своєму відзиві зазначив, що основний борг станом на час розгляду справи перед позивачем погашений в повному обсязі, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають припиненню, проти задоволення позовних вимог щодо стягнення пені відповідач просить суд застосувати строк позовної давності відповідно до статті 267 ЦК України.

Рішення виноситься після перерви оголошеної в судовому засіданні 29.07.2015 р.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив , що 17.08.2012 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (надалі - Продавець, позивач) та Лохвицькою райспоживспілкою, (надалі - Покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу (Договір), відповідно до умов якого Продавець продає, а Покупець купує котел опалювальний водонагрійний твердопаливний типу КЕС-100, потужністю 99 кВт - 1 шт., насоси Calpeda- 2 шт. та комплектуючі до них (надалі -Товар).

При цьому сторони узгодили наступне:

- загальна вартість Товару визначається вартістю фактично виконаних поставок Товару та підтверджується товарними накладними. Сума договору складає: 63 931,90 грн. (п. 2.3 ОСОБА_4);

- Покупець здійснює попередню оплату в серпні 2012 року, в розмірі 25% від суми ОСОБА_4, а саме 15982,98 грн. (п.2.3 ОСОБА_4);

- Покупець сплачує Продавцю решту суми до кінця 2012 р. на протязі 4 місяців наступним чином:

вересень: 11 987,23 грн.;

жовтень : 11 987,23 грн.;

листопад : 11 987,23 грн.;

грудень: 11 987,23 грн. (п. 2.4 ОСОБА_4);

- у різі несвоєчасної оплати за поставлений товар покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня від суми договору, за кожний день затримки платежу (п. 4.1.2 ОСОБА_4).

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що за видатковою накладною №30/10-1 вказаний у ОСОБА_4 Товар було доставлено відповідачу.

На виконання п. 2.3 ОСОБА_4 відповідачем було здійснено попередню оплату в сумі 15 982,98 грн., що підтверджується платіжним доручення №132 від 27.08.2012 р. (копія наявна в матеріалах справи, оригінал оглянуто в судовому засіданні).

В подальшому відповідачем на оплату Товару згідно встановленого в ОСОБА_4 графіку здійснено наступні платежі: платіжне доручення №155 від 25.09.2012 р. на суму 11 987,23 грн. (вересень 2012 р.), платіжне доручення №174 від 23.10.2012 р. на суму 11 987,23 грн. (жовтень 2012 р.), платіжне доручення №192 від 28.11.2012 р. на суму 11 987,23 грн. (листопад 2012 р.), платіжне доручення №214 від 17.12.2012 р. на суму 5 000,00 грн. (грудень 2012 р.), всього на суму 56 944,67 грн. Копії вказаних платіжних доручень наявні в матеріалах справи, оригінали оглянуто в судовому засіданні.

Отже, на кінець 2012 р. сума заборгованості за отриманий Товар відповідача перед позивачем складала 6 987,23 грн.

Платіжним дорученням №123 від 26.09.2014р. відповідачем в погашення заборгованості позивачу було перераховано 500,00 грн. Загальна сума заборгованості станом на час подачі позову до суду становила 6 487,23 грн.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Відповідно до статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи- довідки ПАТ "Полтава-банк" відповідачем 06.07.2015р. було здійснено платіж в сумі 6 487,23 грн. на рахунок ФОП ОСОБА_3 Вказана обставина позивачем не заперечується.

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно з частиною 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд також стягнути з відповідача на свою користь 1 553,03 грн. пені за період з 15.12.2014 р. по 15.06.2015 р., 4 455,16 грн. інфляційних втрат (за період з 01.01.2013 р. по 25.09.2014 р. сума боргу 6 987,23 грн. та за період з 27.09.2014 р. по 15.06.2015 р. сума боргу 6 487,23 грн.) та 503,23 грн. 3% річних (за період з 01.01.2013 р. по 25.09.2014 р. сума боргу 6 987,23 грн. та за період з 27.09.2014 р. по 15.06.2015 р. сума боргу 6 487,23 грн.).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

За приписами частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 4.1.2 ОСОБА_4 у різі несвоєчасної оплати за поставлений товар покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня від суми договору, за кожний день затримки платежу.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування пені) відповідно до пункту 4.1.2 ОСОБА_4.

Водночас, позивачем у розрахунку до позовної заяви нараховано пеню за період з 15.12.2014р. по 15.06.2015р. З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

В силу статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За приписами статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Прострочення відповідача мало місце з 01.01.2013р., отже, з урахуванням приписів статті 232 Господарського кодексу України, нарахування пені мало бути припинено 30.06.2014р. Позовну заяву до суду було подано 26.06.2015р., про що свідчить вхідний штамп Господарського суду Полтавської області.

Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 1 553,03 грн. за період з 15.12.2014р. по 15.06.2015р. задоволенню не підлягають, через сплив строку позовної давності.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом перевірено розрахунки позивача щодо нарахування інфляційних втрат, 3% річних та встановлено їх правильність і відповідність вимогам чинного законодавства.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання відповідачем обов'язку з оплати отриманого Товару, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 4 455,16 грн. та 3% річних в розмірі 503,23 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 4 872,00 грн. витрат на правову допомогу, посилаючись на п. 47 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014р. "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", яким встановлено, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України. Позивачем в підтвердження понесених витрат на правову допомогу надано Договір №12-06/15-Юр про надання правової допомоги від 12.06.2015 р., акт прийому-передачі наданих послуг №1 від 15.06.2015 р., розрахунок до акту, квитанцію до прибуткового касового ордеру №12 від 12.06.2015 р. на суму 4 872,00 грн.

Згідно ч. 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Судом враховано рекомендації, викладені у пункті п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013 року стосовно того, що відшкодування витрат за надання адвокатських послуг здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статі 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013р. №6-рп/2013 у справі №1-4/2013. Надаючи офіційне тлумачення положень ч. 1 статті 59 Конституції України, ч. 1 статті 44 Господарського процесуального кодексу України в аспекті конституційного звернення Приватного малого підприємства фірми "Максим" щодо можливості віднесення до судових витрат сум, сплачених юридичною особою за послуги, надані їй в господарському судочинстві іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права, Конституційний Суд України вирішив, що положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві , належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката (рішення від 11.07.2013 №6-рп/2013 у справі №1-4/2013).

За змістом статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представництво інтересів юридичних осіб у господарському суді здійснюють керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, а також особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації, а також адвокати.

Згідно з ч. 7 статті 28 Господарського процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордеру обов'язково додається витяг з договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

Відповідно до ч. 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Тобто однією із сторін договору про надання правової допомоги, на яку покладається обов'язок здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги є адвокат, адвокатське бюро чи адвокатське об'єднання.

Судом встановлено, що зі змісту наданого позивачем ОСОБА_4 №12-06/15-Юр від 12.06.2015р. про надання правової допомоги вбачається, що він укладений не з адвокатом, адвокатським бюро чи адвокатським об'єднанням, як того вимагає Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1

У зв'язку з цим витрати, які понесенні позивачем на правову допомогу, надані фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на підставі ОСОБА_4 №12-06/15-Юр від 12.06.2015р. про надання правової допомоги, відшкодуванню не підлягають.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ч. 1-2 статті 49, п. 1-1 ч. 1 статті 80, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмір 6 487,23 грн.

3. Стягнути з Лохвицької райспоживспілки (вул. Леніна, 14а, м. Лохвиця Полтавська область, 37200, код 01763409) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, 36022, ІПН НОМЕР_1) 4 455,16 грн. інфляційних втрат, 503,23 грн. 3% річних та 1 608,72 грн. витрат по сплаті судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області на протязі 10 днів.

Повне рішення складено 19.08.2015 р.

Суддя Кульбако М.М.